9.3. Постмодернізм

Культура кожної епохи має свою специфіку, представлену в назві (наприклад, культури Відродження, Просвітництва). XX ст. увійде в історію як культура постмодернізму, чи пост­модерну. Цей термін одним із перших ужив Р. Панвіц на по­чатку XX ст. для позначення явищ у європейській культурі. У кінці 40-х pp. XX ст. А. Тойнбі позначав культуру Європи після Нового часу як кінець західного панування в культурі. Філософ Скрутон думав, що слово "постмодерн" увійшло в ужиток при спробі написати історію сьогодення.

У 50-ті pp. XX ст. у середовищі інтелектуальної еліти Парижа було модним критикувати буржуа та проголошувати гасла "Геть капіталізм!". Усі перебували під упливом марк­сизму. У 70-х pp. XX ст. відверто прокомуністичні гасла стали згасати під тиском інформаційно-технічної цивілізації. Щоб ви-

164

правдати тривіальність їх захоплення догматичним марксизмом, багато колишніх лівих, серед них Ліотар і Бодрійяр, оголосили себе постмодерністами. Широкої популярності термін "постмо­дернізм" набув після виходу книги Ч. Цженкеа "Мова пост-модерністської архітектури" (1977 p.). Він визначив нову течію як відхід від екстремізму та нігілізму, повернення до традицій.

Що ж таке постмодерн? Це особливий тип світогляду, орієнтований на формування такого життєвого простору, в якому провідними цінностями стає воля в усьому, спонтан­ність діяльності людини, ігровий початок. Постмодерністська свідомість спрямована на заперечення різноманітних норм і традицій, відмову від авторитетів будь-якого рангу.

Європейська гуманітарна культура Нового часу базувалася на таких ключових поняттях, як: романтизм, символізм, закрита форма, мета, задум, ієрархія, творчість, жанр, метафізика, істина тощо. Цей інтелектуальний канон, який йшов ще з античності, був своєрідним набором засобів і способів, що дозволяли за допомогою раціональної думки виявити деяку первісну реальність, "зазирнути" за той бік повсякденності й емпіричної банальності, осягти істину. Постмодернізм бачить у цій інте­лектуальній традиції прагнення розуму володарювати над усіма сферами життєдіяльності людини, що проявилися в її техно­кратичному пануванні над природрю та соціально-політич­ному - над людьми. Залишити різні домагання на будь-яке все-відання: філософське, релігійне, наукове тощо - це одна з основ­них настанов постмодернізму.

Оголосивши всі відкриті науковим розумом істини неспро­можними як в інтелектуальному, так і в моральному аспектах, постмодерн піддав усі традиційні теоретико-пізнавальні, етичні, політичні уявлення критичній деконструкції. У цьому плані пост­модерн є, насамперед, культурною орієнтацією на деконструк-цію, децентрацію, усунення, розкидання, демістифікацію, переривання, розбіжність і розсіювання. Така орієнтація вимагає відповідного набору фундаментальних понять і категорій, за допомогою яких постмодерністське мислення може реалі­зувати функцію руйнування традиції. Парафізика, дадаїзм, відкрита форма, гра, іронія, анархія, деконструкція, інтертекст, невизначеність та ін. - це неповний перелік базових понять,

165

покладених в основу постмодерністського мислення й дії. Очевидно, що в просторі такого мислення раціонально-логічна орієнтація різко зменшується, але зростає невизначеність у ро­зумінні, вседозволеність в інтерпретаціях, коли можуть бути виправдані та "пояснені" будь-які зв'язки й взаємоперетворення. Підвищується інтерес до ірраціонального й суб'єктивного. Так, у постмодерністській поезії, живописі, театрі стали цінувати неясні форми, нескладні натяки, стихійну пристрасть і вільну чуттєвість. Постмодерністськими настановами була охоплена й гносеологія, породивши, так званий, гносеологічний і епістемо-логічний релятивізм, з погляду якого об'єктивною є ілюзія, істина -догма. На їхню думку, чітко визначений причиново-наслідко­вий опис світосприйняття - вигадка й знаряддя влади, насиль­ство розуму над природою та суспільством. Визнається мож­ливість нескінченної кількості картин світобудови, жодна з яких не може претендувати на істинність, тому що не існує спо­собів і методів пізнання дійсності, які були б вільні від упливу людських бажань, потреб, мотивацій.

Незважаючи на своє негативне ставлення до минулого й історії, постмодерн зазнав упливу від багатьох культурних та інтелектуальних течій: від екзистенціалізму, герменевтики, психоаналізу до фемінізму. Скористалися представники пост­модерна й ігровою теорією культури, що була розроблена Й. Гейзингом і М. Бахтіним. Йоганн Гейзинг сформулював таке найважливіше для постмодерна поняття культури, як гра. М. Бахтін увів в інтелектуальний побут уявлення про рівно­цінність (амбівалентність) і взаємозамінність усіх значень та розумінь, які фігурують усередині ігрового простору. Людина в культурі-грі, таким чином, звільнялася від необхід­ності дотримання будь-яких норм і правил.

Постмодерністський прорив був підготовлений також дослідженнями в галузі мовознавства та філософії мови. Ще Ф. Ніцше говорив про проблематичність співвідношення мови до дійсності, а сучасний філософ - постмодерніст Жак Церріда вважає, що не існує однозначного й непорушного змісту тексту.

Поняття "постмодерн", певним чином, близьке до поняття "демократія". Демократизацією суспільства є його пост-модернізація: руйнується єдиний стиль культури, виникає куль-

166

турний плюралізм, який знищує межі між сакральним і свято­татським, набувають розвитку процеси усереднення людей і піднесення масової культури, зменшується можливість по­яви геніїв і героїв, котрі є вищими за натовп. Постмодерн сприй­має ці результати демократизації як норму й винаходить інте­лектуальні та художні засоби їхнього зображення. Постмо-дерністські письменники створюють художні твори, у яких немає ні героїв, ні особистостей, ні лідерів. Творці пост­модерністського мистецтва у своїх творах немовби знімають кальку з демократичних процесів, де все спрямовано на руйну­вання ієрархії цінностей, порівняння "святого і демонівського", забуття імен і дат, змішування стилів та часів, іронічне спри­йняття традиції, історії, авторитетів.