4.1.4. Культура праці

На сьогодні зв'язок між проблемами культури праці та куль­турологією не береться до уваги як спеціалістами з організації

62

праці, так і культурологами. Цю галузь культури по-іншому на­зивають організацією праці. Проте форми і способи органі­зації праці в будь-якій галузі, фактично, є не що інше, як куль­турні сценарії трудової діяльності. Якщо організація праці відповідає кращим зразкам світової практики, то це свідчить про її високу культуру, а якщо не відповідає - низьку. Віднайти будь-які загальні критерії культури праці, не зважаючи на різні її особливості, напевно взагалі неможливо. Спроби створити універсальну теорію організації праці до успіху не привели.

У первісному суспільстві основними видами трудової діяльності були полювання, тваринництво, землеробство, скотарство. Поділ праці - перша культурна норма її органі­зації. Характерною рисою культури праці на цій початковій стадії було те, що в усіх її видах вони значно набували магіч­ного тлумачення та закріплювалися як ритуали.

На пізніших стадіях суспільного розвитку поділ праці ускладнюється. Виділяються як основні її види: ремесло, до­бування металів, будівництво, торгівля, виникає цехова органі­зація ремісничої праці із суворими нормами як процесу ви­робництва, так і властивостей виготовлених виробів. Поява мануфактурного виробництва підвищує вимоги до організації колективної праці.

Машинне виробництво породжує справжню революцію в культурі праці, наслідком якої стає поява нового типу робіт-ника - професійно навченого найманого робітника. Машинна техніка вимагає від нього не лише знань, але й чіт­кого дотримання трудової дисципліни, підпорядкування своїх дій ритмові, в якому працює машина, високої точності цих дій. Сценарії трудового процесу набувають характеру чітких техно­логічних схем.

У процесі розвитку індустріальної культури все глибше виявляється її внутрішня суперечність. Критики капіталізму вже у XIX ст. відкривають властиву для неї тенденцію пере­творення працівника на мовчазний додаток до машини. Відбува­ється відчуження робітника від процесу та наслідків своєї діяльності. Зростання культури праці обертається спадом зацікавленості в ній працівника.

63

В епоху постіндустріального суспільства культуру праці пов'язують з автоматизацією, звільненням працівника від виконання як одноманітної фізичної, так і рутинної розумової праці. Одночасно напрямком вдосконалення культури праці стає вимога щодо її гуманізації. Це зумовлено як загальними тенденціями розвитку культури в епоху постіндустріального суспільства, так і недостатньою ефективністю методів зовніш­нього примусу та контролю в умовах автоматизації вироб­ництва. Сучасна культура праці вимагає від працівників внутріш­ньої відповідальності за власну роботу та самоконтролю.

До необхідних чинників високої культури праці на­лежать: ефективна система матеріального та морального сти­мулювання працівників; заохочення їхньої ініціативи; піклуван­ня про покращення умов праці й побуту робітників; створення сприятливого психологічного клімату в колективі, встановлен­ня "людських стосунків" між адміністрацією та робітниками тощо. Відсутність таких ознак розцінюється як дефіцит куль­тури праці на виробництві. Щоб не допустити цього, потрібно правильно організувати працю керівника виробництва.

Ефективність управлінської праці залежить також від стилю керівництва. Розрізняють два основних стилі - демократич­ний і авторитарний. Серед них перевага надається першому, бо він дає можливість послабити негативну дію факторів психологічної напруги в керівника. По-перше, це суперечність між вимогами й труднощами під час їх виконання; по-друге, прийняття рішень у короткий термін за відсутності достат­ньої інформації; по-третє, необхідність будувати стосунки з підлеглими на гуманістичній основі.

Питання про стиль керівництва необхідно розглядати в контексті більш загального питання - питання про органі­заційну культуру підприємства, що є переважним на вироб­ництві типом ціннісно-регулятивної парадигми та професійною якістю персоналу.

Отже, реально підвищити культуру праці можна тільки на базі промислового економічного зростання, впровадження передової техніки й технології, виховання достатньої кількості кваліфікованих, добре підготовлених спеціалістів.

64