3.1.2. Натуралістична школа

Провідна риса натуралістичної школи - це прагнення під­креслити біологічну зумовленість культури, значно перебільшу­ючи ЇЇ. Цей напрямок поєднує, здебільшого, медиків, психологів і біологів, які намагаються пояснити культуру психобіологіч-нб*ю природою людини, недооцінюючи принципові відмінності її від тварини. Культура, на їхню думку, є пристосуванням людини до навколишнього середовища. Із натуралістичною школою в культурології збігається й загальновідомий соціаль­ний дарвінізм, який переносить закони боротьби за існування та "право сильного" на суспільство. Крім біології, ще дві нові науки, що з'явилися вже в XX ст., відіграли помітну роль у форму-ванні натуралістичної школи - фрейдизм і етологія (наука про поводження тварин). До натуралістичної школи належить і "функціональна теорія культури" Б. Малиновського.

Зигмунд Фрейд (1856—1939 pp.) - австрійський невро­патолог, психіатр і психолог, засновник психоаналізу й фрейди-

36

|

зму (наукового напрямку, що прагне застосувати психологічні концепції для пояснення явищ культури, процесів творчості й розвитку суспільства). За свої роки праці він:

• розглядав культуру як "проекцію індивідуальної психіки на суспільний екран";

• досліджував підсвідоме - ту ірраціональну й "темну" частину людської психіки, де народжується творчий порив і пов'язані з ним поняття мистецтва ("натхнення", "індивідуаль­ний стиль" тощо);

• спираючись на своє психоаналітичне вчення, чимало робіт присвятив первісній культурі, а також проаналізував творчість таких її більш пізніх видатних представників, як Софокл, Есхіл, Л. даВінчі, Мікеланджело, У. Шекспір, Г. Ґете, Ф. Достоєвський;

• культуру уявляв як усі накопичені людьми знання й уміння, що дають їм змогу опанувати сили природи та брати від неї блага для свого споживання, а також як всі інститути для впо­рядкування людських взаємин і, особливо, - для поділу благ;

• розглядав релігію як "особливу форму колективного неврозу";

• у культурі вбачав своєрідний механізм соціального при­душення вільного внутрішнього світу індивідів, свідому від­мову від задоволення природних пристрастей (у цьому він повторював погляди І. Канта, котрий розглядав культуру як подолання в людині "несвідомого" й "тваринного" "розум­ним", "духовним" і "божественним");

• керівну силу людської поведінки вбачав у інстинкті про­довження роду, позначивши його терміном "лібідо". Лібідо бачить вихід не тільки в статевому арі, але й перетворене -іде на потреби суспільної діяльності й культурної творчості, переключаючись на них через "сублімацію" (від лат. sub-limatio — піднімаю, підношу);

• вважав, що найбільш культурні, витримані та витончені люди придушують самі в собі "тваринне", пристрасті й інстинкти, або ж це робить суспільство. Тож саме вони частіше стають жертвами психічних захворювань;

• застерігав від надлишку культури, зумовленого різно­манітними обмеженнями та заборонами. Особливо непокоїли лікаря Фрейда обмежені релігією та культурою стосунки

37

між чоловіками й жінками, які часто призводять до агресії та захворювань, навіть до маніакальних. Отож він і вважається ідейним натхненником сексуальної революції.

Карл Густав Юнг (1875—1961 pp.) - швейцарський психо­лог і теоретик культури, найбільший послідовник 3. Фрейда, у роботі "Метаморфози і символи "лібідо" він:

• критикував фрейдівський "пансексуалізм" і трактував поняття "лібідо" як психічну енергію загалом;

• створив теорію архетипів культури. Ці архетипи закладені в психіці людини в її найглибших прошарках - колективному несвідомому (на відміну від 3. Фрейда, у якого весь психоаналіз побудований на індивідуальному несвідомому). Архетипи, про­ектуючись на зовнішній світ, визначають своєрідність культури;

• висловив ідею про сакралізацію як про дієвий спосіб формування реальної культури: цінності й настанови якогось типу культури освячуються в колективній свідомості, пере­носяться в нього з несвідомого, сприймаються як священні цінності, що не підлягають критиці.

Конрад Лоренц (1903-1989 pp.) - австрійський зоолог, один із творців нової науки - етології, що вивчає поведінку, вдачі й психіку тварин у природних умовах. Прихильники цієї науки:

• розробили теорію "інстинктивних основ людської культури";

• ототожнювали інстинкти тварин, відбиті в їхній стійкій поведінці, з природними джерелами людської культури;

• вважали, що стереотипи поведінки тварин відповідають культурним ритуалам і нормам людини та створені в резуль­таті природного добору;

• джерела руйнівних проявів людської психіки (схильність до насилля та різноманітні ксенофобії) вбачали в успадкова­них від тваринного світу інстинктах (самозбереження в боротьбі за існування, стадна агресивність, боротьба за самку та ін.);

• традиційно трактуючи культуру як поступове подолання в людині "тваринного", вони вважали найголовнішими за­собами для цього такі фактори громадського життя: ви­ховання, самовиховання, науку, мистецтво, спорт тощо;

• приділяли увагу способам передачі інформації деякими видами тварин і комах (як поки що незрозумілої нам "мови"),

38

вбачали прямий зв'язок людської культури з її тваринною першоосновою, також не позбавленою семіотичних основ.

Броніслав Каспер Малиновський (1884—1942 pp.) - англій­ський етнограф і соціолог. Прибічник натуралістичної школи, хоча й не переоцінював біологічні фактори. Свою функціональну теорію він виклав у книзі "Наукова теорія культури", у ній:

• основною є теза про те, що всі, навіть на перший погляд безглузді, явища та предмети духовної й матеріальної культури мають свій зміст, а найголовніше - свою визначену функцію;

• виправдовував позашлюбні статеві зносини, вважаючи їх необ­хідним, функціонально виправданим явищем цивілізованого су­спільства (нині кількість жінок, зазвичай, перевищує кількість чоло­віків, а статеве почуття відрізняється складністю та вибірковістю);

• дійшов висновку, що культура зародилась як відповідь на елементарні біологічні потреби людини в їжі, житлі, про­довженні роду;

• йдеться про те, що сучасна цивілізація з'являється як склад­на органічна система соціальних інститутів, кожний з яких виконує визначену функцію задоволення як первинних (фізіо­логічних і психічних), так і вторинних (власне духовних) потреб людей. Одне з основних завдань культури - розвиток і пере­дача нащадкам саме цих вторинних потреб, які сукупно станов­лять суспільний досвід;

• запорукою існування людської цивілізації вважав рівнова­гу форм організації громадського життя, гармонію соціаль­них інститутів;

• одним із перших розробив поняття "соціального інституту" не тільки в антропології, але й у соціології.

Загалом, трактування культури як єдиного саморегульо­ваного організму, запропонованого Б. Малиновським, пере­буває на межі натуралістичної школи в культурології (тому що він як одну першооснову культури пропонує біологічні потреби) та соціологічної школи.