25.3. Відновлення дорожньої траси й розбивка кривих

Між проектуванням і будівництвом дороги проходить певний проміжок часу, за який точки закріплення траси на місцевості частково втрачаються. Тому перед початком будівельних робіт трасу відновлюють, приймаючи за основну - остаточно обрану й закріплену на місцевості при польовому трасуванні й певну кресленнями робочої документації трасу.

Відновлення починають із відшукання на місцевості вершин кутів повороту траси. Окремі вершини, на яких не збереглися знаки кріплення, знаходять промірами від постійних місцевих предметів, відповідно до абрисів їхньої прив'язки або прямій зарубкою по проектних кутах із двох сусідніх вершин траси. Якщо знаки кріплення не збереглися на декількох розташованих поруч кутах повороту і їх неможливо відновити від місцевих предметів, то знову виконують трасування цієї ділянки, дотримуючись узятих із проекту кутів повороту й відстаней.

Одночасно з відновленням вершин вимірюють кути повороту траси й порівнюють отримані значення із проектними. При виявленні значних розбіжностей напрямок траси на місцевості не змінюють, а виправляють значення проектного кута повороту й перераховують по виправленому куті всі елементи кривій.

Потім приступають до контрольного виміру ліній з розбивкою пікетажу. Пікети й точки перетинання траси з водотоками й магістралями встановлюють у створі по теодоліті. При цьому

Рис 25.8. Схема розбивки кривій способі прямокутних координат

намагаються не допускати суцільної пересувки існуючого пікетажу.

На закругленнях траси детально розбивають перехідні й кругові криві. При радіусі, більшому 500м, криву розбивають через 20м, при радіусі менш 500м - через 10м, при радіусі менш 100м - через 5м.

Найпоширеніший спосіб детальної розбивки кривих - спосіб прямокутних координат. Для спільної детальної розбивки перехідних і кругових кривих із відповідних таблиць за значеннями радіуса R кругової кривої і довжині l перехідної кривої вибираються різниці К-х (кривий без абсциси) і ординати y. Розбивку ведуть від кінцевих точок початку першій перехідній кривій НПК₁ і початку другий перехідної кривої НПК₂ до середини круговій кривій (рис. 25.8) Уздовж тангенсів відкладають довжини кривих K₁, відповідний інтервалу розбивки, отмеряя назад значення К- х. У знайдених точках відновлюють перпендикуляри й відкладають ординат в, визначаючи точки кривої.

Рис 25 9 Схема розбивки кривій способом хoрд

У стиснутих умовах для розбивки кривої застосовують спосіб хорд. У цьому способі положення точок перехідних і кругових кривих визначають побудовами від хорд (рис. 25.9). Довжину хорд вибирають рівної 100м і більше з тим розрахунком, щоб найбільша ордината у не завишала 2 - 3м.

Напрямок хорд задають за допомогою теодоліта по кутам δ, δ₁, і θ. Кути знаходять по формулах

(25 .1)

(25.2)

(25.3)

(25.4)

де х₁, y₁, - координати кінця перехідною кривою довжиною l; φ₁, - центральний кут перехідної кривої; θ - центральний кут кругової кривої, що стягається хордою b; R - радіус кругової кривої.

Координати різниці K - х и в для детальної розбивки кривої від хорди вибирають зі спеціальних таблиць за значеннями R и b окремо для перехідних і кругових кривих. Розбивку ведуть від кінців хорди до середини, так само як й у способі прямокутних координат, від лінії тангенса.

У гірських районах і на косогірних ділянках проектують складні криві, називані серпантинами. Основними елементами серпантини (рис. 25.10) є: основна крива FDЕ радіуса R, дві допоміжні криві АР і ВG з радіусами r₁ і r₂ дві прямі вставки або перехідні криві РЕ=l1 і FG=l₂.

При розбивці серпантини теодоліт установлюють у вершині кута повороту О и по створі прямих ОА й OB відкладають відстань d. Одержують на місцевості вершини М и N допоміжних кривих. По цих же напрямках від отриманих точок відкладають довжину тангенса Т и знаходять точки А и В початку й кінця серпантини. Потім, відкладаючи від сторін ОА й ОB кут γ і довжину радіуса R, знаходять точки Е и F - початок і кінець основної кривої. Для контролю вимірюють кут β. Відкладаючи по напрямку MЕ від вершини М величину тангенса Т, одержують точку Р кінця допоміжної кривої. Від точок А и Р звичайним порядком через 5 - 10 м детально розбивають допоміжну криву.

Аналогічно розбивають другу допоміжну криву. Детальну розбивку основної кривої роблять через 3 - 5м. Для цього кут φ₀ ділять на відповідне число частин й уздовж заданих теодолітом напрямків відкладають від центра кривий радіус R.

Після відновлення пікетажу й детальної розбивки кривих трасу закріплюють. Знаки кріплення встановлюють поза зоною грабарствами так, щоб вони зберігалися на увесь час будівництва.

Рис. 25.10. Симетрична серпантину

Одночасно із закріпленням траси для зручності обслуговування будівельних робіт згущають мережа робочих реперів з таким розрахунком, щоб на 4 - 5 пікетів траси приходився один репер. Як реперів прагнуть використати різні місцеві предмети, стійкі по висоті, і знаки кріплення, установлені нижче глибини промерзання.

У контрольне нівелювання траси включають всі пікетні й плюсові точки й всю мережу постійних і тимчасових реперів. Для уточнення підрахунку обсягів грабарств у місцях, де поперечний ухил перевищує 0,1 (6°), розбивають і нівелюють додаткові поперечники.

При відновленні траси може бути проведені деяке її коректування й поліпшення розташування на місцевості для зменшення обсягу грабарств і збільшення стійкості окремих споруд. Так можуть бути спрямовані деякі ділянки, знайдені більше вдалий перехід або обхід місць, нестійких у геологічному відношенні, більш вдало розміщені штучні споруди, трохи змінені радіуси кривих й ухили поздовжнього профілю.

Точність геодезичних робіт при відновленні траси повинна бути не нижче точності цих робіт на стадії остаточних досліджень.