Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (2).docx
Скачиваний:
299
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
349.45 Кб
Скачать

6.12. Самоврядування школярів

Традиційне учнівське самоврядування. Велике зна­чення для шкільного виховання має самоврядування учнів. Так, у США ще на початку 80-х років учнівським самовряду­ванням було охоплено близько третини старшокласників; у Західній Європі повсюдного поширення воно набуло у 60-х роках; у Японії виникло пізніше — у 80-х роках; у Росії та Україні на початку 90-х років учнівські комітети були в усіх школах.

Традиційне учнівське самоврядування на Заході не виправ­дало надій, які покладалися на нього. На думку англійського педагога Б. Берилі, опинившись під пресингом шкільної адмі­ністрації, учнівські ради в школах Заходу стали неефектив­ними.

Шкільні ради. У 70-90-х роках XX ст. створюються шкільні ради, до яких входять учні, викладачі, адміністрація навчального закладу, батьки, представники громадськості.

Переважними напрямами їхньої діяльності є:

• залучення учнів до поточного життя школи;

• забезпечення можливості висловлювати власні погляди і вимоги;

• виховання культури спілкування.

У Великій Британії основні питання навчання і виховання шкільні ради вирішують на засіданнях, які проводяться що­місяця або щотижня.

У Німеччині шкільні ради, які називаються конференціями, мають право висловлюватися щодо планування навчальних занять, змісту та організації позакласної виховної роботи (ве­чори відпочинку, екскурсії, видання газети, гуртки і клуби, доброчинність, дискусії). На конференцію делегують своїх представників класні учнівські ради.

У Франції шкільні ради формуються за моделлю команди. Учні й викладачі кожного класу об'єднуються в команду, яка працює за власним планом позанавчальних занять. Представ­ники команд регулярно зустрічаються з дирекцією для обгово­рення назрілих справ, проводять загальношкільні асамблеї, на яких обирається рада школи. До ради входять учні, викладачі, представники адміністрації, батьки. Рада виносить рекомендації щодо організації повсякденного життя навчального закладу.

Шкільні ради, звичайно, поліпшили педагогічний клімат, проте багато проблем виховання залишається не вирішени­ми, наприклад педагогічний авторитаризм.

6.13. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу

США. У Сполучених Штатах Америки традиція співро­бітництва школи і сім'ї — давня і міцна. Зокрема:

• діє загальнонаціональна Асоціація батьків і вчителів, кожна велика школа має філію цієї організації;

• батьки — активні учасники шкільних реформ. У деяких школах батьківські комітети відіграють головну роль в організації навчального процесу, створенні програм і роз­робленні методів навчання;

• у навчальних закладах регулярно проводяться засідання батьківських комітетів, збори батьків, зустрічі вчителів та адміністрації з окремими батьками; щоб батьки знали, з якими проблемами стикається школяр у процесі навчан­ня, ведуться так звані учнівські папки.

Школи зазвичай прагнуть до ще більшої взаємодії з батька­ми. Наприклад, у деяких навчальних закладах діє «гарячий телефонний зв'язок», за яким батьки можуть отримати кваліфіковану допомогу (бесіда, консультація тощо) від досвід­чених педагогів.

Західна Європа. У країнах Західної Європи зв'язок школи із сім'єю посилюється. Прикладом є Франція, де гро­мадські організації батьків, які виступають на захист інте­ресів і потреб учнів, освіти, сімей школярів, є активними при­хильниками співробітництва сім'ї і школи.

У країні діє три загальнонаціональних об'єднання батьків учнів загальноосвітніх навчальних закладів: два — у сфері державної, одне — у сфері приватної освіти. Найвпливовішою є заснована в 1946 р. Федерація батьків учнів державної школи (близько 1 млн членів). Представники цього об'єднан­ня (лівої орієнтації) становлять більшість батьків у різних органах навчальних закладів. Національна спілка батьків учнів вільних шкіл (1934) лобіює кредитування приватних навчальних закладів, (які перебувають під контролем церкви.

Виникли й діють інші об'єднання батьків, серед яких На­ціональна спілка автономних асоціацій батьків учнів усіх типів шкіл (1968), а також Національна федерація шкіл батьків і педагогів (1970). Перша має на меті захист світськості вихо­вання і навчання, друга — займається педагогічною освітою вчителів і батьків.

Усі об'єднання батьків учнів намагаються домогтися, щоб школа була місцем не тільки навчання, а й виховання.

Федерації батьків вступають у діалог із представниками шкільної влади. їхні члени входять до різних структур осві­ти: шкільних рад, класних рад, стипендіальних комісій тощо.

Японія. В умовах сьогодення у країні переосмислюються педагогічні функції школи і сім'ї. Раніше в японському су­спільстві панувало переконання, що сім'я і школа мають свої особливі педагогічні функції, наприклад:

• сім'я — найважливіший осередок виховання, де формується національна самосвідомість підростаючих поколінь. Сі­м'я — головне джерело самопізнання, соціалізації, мораль­ного становлення особистості;

• учителі — головні ретранслятори освіти.

Нині роль школи порівняно із сім'єю стає більш значу­щою. Батьки учнів загальноосвітньої школи вказують, що причинами зниження освітньо-виховної функцій сім'ї є тен­денції перекладання сімейних обов'язків на репетиторів; втра­та інтересу в сім'ях до виховання дітей.

Японські педагоги і батьки учнів стривожені послаблен­ням виховної ролі сім'ї. Заходів, яких вони вживають, недо­статньо. Тому вони вважають, що для виправлення такої си­туації потрібні:

• розвиток домашніх форм навчання;

• прагнення батьків стати повноправними й активними учас­никами життя школи — систематичне виконання різних доручень (проведення навчальних екскурсій, свят, спортив­них змагань, туристських походів, благодійних акцій; при­бирання школи тощо); координація такої діяльності з боку батьківської ради і зборів;

• участь батьків у «батьківсько-учительській асоціації»;

• присутність батьків на заняттях;

• спільне для батьків і вчителів обговорення проблеми під­тримання дисципліни в класі.

Росія й Україна. Як у Росії, так і в Україні традиції домашнього виховання були істотно послаблені внаслідок політики одержавлення практики виховання.

Нині відроджується розуміння того, що сім'я — чи не основне джерело розвитку інтелекту, морального і естетично­го формування, емоційної культури і фізичного здоров'я дітей.

Ці завдання сім'я має вирішувати спільно зі школою.

Провідниками співробітництва повинні стати як традиційні структури — батьківські комітети, так і нові органи на­вчальних закладів, зокрема шкільні ради, за участю батьків.

Список рекомендованої літератури

1. Бакіров В. Ціннісна свідомість та активізація людського фактора. — К, 1998.

2. Бурдье П. Структуры практики // Современная социальная теория. — Новосибирск, 1995. — С. 16 — 32.

3. Виготский Л. С. Собр. соч.: В 6 т. - М.: Педагогика, 1982. -Т. 2. - 504 с.

4. Вульфсон Б. Л., Малькова 3. А. Сравнительная педагогика. — М.: Изд-во «Ин-т практической психологии»; Воронеж: НПО «МОДЗК», 1996. - С. 192-199,204-212.

5. Гребенюк Б. Б. Социализация учащихся общеобразовательных школ развитых капиталистических стран: Англии, США, ФРГ: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. - М., 1979. - 16 с.

6. Джуринский А. Н. Зарубежная школа: история и современность: Учеб. пособие. — М.: Изд-во Рос. открытого ун-та, 1992. — 177 с.

7. Джуринский А. Н. Развитие образования в современном мире: Учеб. пособие. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. - 200 с.

8. Эфроимсон В. Родословная альтруизма // Новый мир. — 1971. — № 10.

9. Зверева И. Д. Опыт организации социальной помощи подросткам за рубежом // Практична психологія та соціальна робота. — К., 1998. - № 2.

10. Іванов В. М. Педагогічні умови соціалізації міських старшоклас­ників: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.05. — К., 1998. — 20 с.

11. Лукашевич М. П. Соціалізація. Виховні механізми і технології: Навч.-метод, посіб. - К.: ІЗМН, 1998. - 112 с.

12. Москаленко В. Социология личности: Философский аспект. — К.: Вища шк., 1986. - С. 15.

13. Мудрик А. В. Введение в социальную педагогику: Учеб. пособие для студентов. — М.: Ин-т практ. психологии, 1997. — 365 с.

14. Подласый И. П. Педагогика: Новый курс: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений: В 2 кн. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. - Кн. 1. - С. 145-151.

15. Порівняльна педагогіка: Навч. посіб. // Упоряд.: І. М. Богданова та ін. - О.: ПДПУ ім. К. Д. Ушинського, 2000. - 164 с.

16. Пуховська Л. П. Професійна підготовка вчителів у Західній Європі: спільність і розбіжності: Монографія. — К.: Вища шк., 1997. — 180 с.

17. Ракитов А. Й. Российская перспектива: высокие технологии, со­циальный прогресс и образование // Информационные технологии и образование. - М.: ИНИОН РАН, 1996. - С. 25-50.

18. Российская педагогическая энциклопедия: В 2 т. / Гл. ред. В. В. Да­видов. — М.: Большая рос. энцикл., 1998.

19. Сбруєва А. А. Порівняльна педагогіка: Навч. пoci6. — Суми: Ред.-вид. Від. СДПУ, 1999. - 300 с.

20. Соколова М. А., Кузьмина Е. И., Родионов М. Л. Сравнительная педагогика. — М.: Просвещение, 1978. — 192 с.

21. Сорокин П. А. Общедоступный учебник по социологии: Статьи разных лет. - М.: Наука, 1994. - С. 73.

22. Фролов И. Человек как комплексная проблема // Вопр. фило­софии. - 1983. - № 10.

23. Шестопал Е. Б. Личность и политика. Критический очерк со­временных западных концепций политической социализации. — М., 1988. - С. 9.

24. Ядов В. О. О диспозиционной регуляции социального поведения личности // Методологические проблемы социальной психологии. — М.: Наука, 1975. - С. 89-105.

25. Humanististische Padagogik: Eine Einfiihrung in Ansatze Integrativen und Personenzentrierten Lehrens und Lernens // Volker Buddrus (Hrsg.) - Bad Heillbrunn: Klinkhardt, 1995.