- •Розділ 1 порівняльна педагогіка як наука
- •Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язки порівняльної педагогіки
- •1.3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •1.4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •1.5. Розвиток освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи
- •1.5.1. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •1.5.2. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •1.5.3. Політичні чинники розвитку освіти
- •1.5.4. Інтеграція в галузі освіти
- •1.5.5. Орієнтація на неперервну освіту
- •1.5.6. Проблема демократизації освіти
- •Розділ 2 розвиток дошкільної освіти в країнах світу
- •2.1. Розвиток теорії дошкільного виховання
- •У працях зарубіжних і вітчизняних учених
- •2.2. Дошкільні заклади та міжнародні організації дошкільної освіти
- •2.3. Особливості системи дошкільної освіти в різних країнах
- •Розділ 3
- •3.2. Початкова школа
- •3.3. Середня і фахова освіта
- •3.4. Шкільні системи провідних країн світу
- •3.4.1. Сша
- •3.4.2. Велика Британія
- •3.4.3. Німеччина
- •3.4.4. Франція
- •3.4.5. Японія
- •3.4.6. Росія
- •3.4.7. Україна
- •3.5. Професійно-технічна освіта
- •3.5.1. Загальна характеристика
- •3.5.2. Професійно-технічна освіта у провідних країнах світу сша.
- •Розділ 4 шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •4.1. Проблема оновлення шкільної освіти
- •4.2. Основні дидактичні концепції
- •4.3. Результативність освіти
- •4.4. Диференціація освіти
- •4.5. Стандартизація освіти
- •4.6. Традиційні й нові навчальні дисципліни
- •4.1. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу
- •4.7.1. Загальна характеристика
- •4.7.2. Сша
- •4.7.3. Велика Британія
- •4.7.4. Німеччина
- •4.7.5. Франція
- •4.7.6. Японія
- •4.7.7. Росія
- •4.7.8. Україна
- •5.1. Диференційоване навчання
- •5.2. Професійна орієнтація учнів
- •5.3. Основні характеристики традиційного навчального процесу
- •5.4. Нові моделі навчання
- •5.5. Альтернативні та експериментальні школи
- •5.5.1. Загальна характеристика експериментальних шкіл
- •5.5.2. Альтернативні та експериментальні школи у провідних країнах світу
- •5.6. Комп'ютеризація навчання
- •5.7. Телебачення як засіб навчання та виховання
- •Розділ 6 особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.2. Школа і довічне виховання
- •6.3. Сучасні зарубіжні педагогічні виховні концепції
- •6.4. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •6.5. Виховання дисциплінованості
- •6.6. Моральне виховання
- •6.7. Виховання в дусі миру
- •6.8. Полікультурне виховання
- •6.9. Екологічне виховання
- •6.10. Трудове виховання
- •6.11. Фізичне виховання
- •6.12. Самоврядування школярів
- •6.13. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •Розділ 7 розвиток вищої освіти у країнах світу
- •7.1. Загальна характеристика розвитку вищої школи
- •7.2. Розвиток вищої школи в провідних країнах світу
- •7.3. Розвиток педагогічної освіти
- •7.4. Учитель як ключова постать в освіті
- •7.5. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)
7.4. Учитель як ключова постать в освіті
Соціальна значущість професії педагога. Найважливіша соціальна функція і призначення педагога в суспільстві — духовне зростання людини, розвиток особистості. Сприяючи формуванню людини як творця всіх матеріальних і духовних цінностей і як основної духовної цінності суспільства, педагоги:
• безпосередньо впливають на розвиток продуктивних сил суспільства;
• залучають підростаюче покоління до досягнень світової культури, створюючи передумови для подальшого прогресу людства.
Функція сучасного педагога — допомагати вихованцям активно адаптуватися до мінливої соціокультурної ситуації сучасного суспільства.
У документах ЮНЕСКО, що відображають загальну тенденцію до підвищення ролі вчителя, неодноразово наголошувалося на першорядній значущості його в сучасній освіті.
Сучасна епоха, висунувши як базове положення «учитель — ключова постать в освіті», не тільки стимулювала кількісне зростання цієї категорії інтелігенції, а й помітно розширила функції та завдання вчительської діяльності в школі. На перший план вийшли завдання розвитку пізнавальної активності і творчих сил учнів, формування в них умінь самостійно здобувати знання.
Нинішній учитель має справу з більш складним контингентом школярів, ніж його попередники. Наприклад, у багатьох багатонаціональних, поліетнічних і поліконфесійних країнах йому доводиться працювати в класах, де учні належать до різних культур. Швидко змінювані соціальні реалії зумовлюють потребу в педагогах нового типу, формувати яких покликані сучасні системи освіти.
Кількісні та якісні характеристики вчительських кадрів. Із розширенням масштабів шкільної освіти збільшується кількість учителів. Так, у середині 90-х років XX ст. їх налічувалось у світі близько 40 млн., що майже вдвічі більше, ніж на початку 70-х років. Таке зростання сталося як у початковій, так і в середній школі. Особливо воно помітне у країнах Азії, Африки і Латинської Америки.
У країнах Заходу вчительську професію традиційно вважають переважно жіночою. Особливо висока частка жінок-учителів у дошкільних установах і початковій школі. Майже в усіх країнах Європи, Північної Америки, Австралії, Новій Зеландії вона становить 90 і більше відсотків. У середній школі вчителів-чоловіків більше, в елітних школах (гімназіях, ліцеях) деяких країн (Англії, Італії, США, Франції та ін.) вони становлять половину і більше всіх учителів.
У країнах східної й африканської культур, значна частина яких належить до таких, що розвиваються, унаслідок певних чинників чоловіки становлять великий відсоток у школах навіть початкового рівня. Наприклад, у Японії вчителів-чоловіків у початкових класах — 45 %, а в середній школі — 82 %; ще більше їх у країнах, що розвиваються.
В останні десятиліття в розвинених країнах помітно змінився кваліфікаційний рівень учительських кадрів:
• у Японії 67 % учителів початкової школи мають ступінь бакалавра (4 роки навчання у вищому навчальному закладі), а в середній школі вчителів з таким рівнем підготовки — 85 %;
• у США не мають ступеня бакалавра менш як 1 % учителів, а 53 % закінчили п'ятирічний курс навчання у вищих навчальних закладах зі ступенем магістра наук.
У багатьох країнах Азії, Африки, Латинської Америки забезпечення шкіл кваліфікованими вчителями — гостра і нерозв'язана проблема.
Можна виокремити такі рівні забезпеченості шкіл учительськими кадрами:
• стійка відповідність між потребами шкіл у вчителях та їх задоволенням. Це характерно для більшості промислово розвинених країн, що мають стабільну систему педагогічної підготовки, не відчувають вибухоподібного зростання контингенту учнів і, як наслідок, вживають комплекс заходів для підвищення матеріального статусу вчителів;
• структурний брак учителів, тобто потреба у викладачах окремих дисциплін.
Труднощі перехідного періоду в постсоціалістичних країнах, зокрема й в Україні, зумовили відтік викладачів зі шкіл і брак учителів іноземної мови, фізичного виховання, математики та інших предметів.
Загальний брак учителів характерний для більшості країн Азії, Африки і Латинської Америки. Важке економічне і фінансове становище держав цих регіонів гальмує створення системи педагогічної освіти і підготовку достатньої кількості вчителів належного рівня кваліфікації.
Надмірна кількість учителів характерна для країн з тенденцією до зменшення народжуваності, а отже, й контингенту учнів (в Данії, Норвегії, Нідерландах, ФРН, Японії). У Японії, наприклад, наприкінці 80-х років XX ст. учителів — претендентів на роботу в неповній середній школі — було в 20 разів більше, ніж вакансій.
Умови праці сучасного вчителя. За багатофункціональністю, розмаїтістю видів діяльності, нервовим і фізичним напруженням праця вчителя не має собі рівних. Загалом її можна звести до трьох основних видів:
• викладання предмета і підготовка до нього;
• робота з учнями в позакласний час;
• робота з батьками і громадськістю.
Найбільш значущим для суспільства і найпоцінованішим компонентом учительської праці є викладання предмета.
Навчальне навантаження вчителів залежить від країни, а також від типу навчального закладу. У початковій школі навчальне навантаження зазвичай більше (22 — 30 год на тиждень), ніж у середній.
За даними ЮНЕСКО, середня кількість уроків, які вчитель проводить щотижня у більшості країн, становить: у повній середній школі 15 — 20, в неповній — 21—25 уроків на тиждень. У деяких країнах, що розвиваються (Індія, Пакистан, Бангладеш, Танзанія), навантаження вчителя сягає від 26 до 30 уроків на тиждень.
У середній школі умови для викладання є сприятливішими (особливо у приватних та елітних академічних навчальних закладах), ніж у початкових, неповних середніх школах.
Негативно позначаються на роботі вчителя, знижують її ефективність перевантаженість різними обов'язками, велика наповнюваність класів.
У більшості країн у старшій школі середня кількість учнів у класі не перевищує 20 чол. Тут ситуація значно краща, ніж у початковій школі, де майже в половині країн наповнюваність класів від 30 до 60 учнів.
Оплата вчительської праці в багатьох країнах світу неадекватна її суспільній значущості і професійній складності, що призводить до багатьох негативних явищ.
У деяких східних країнах (Південній Кореї, Японії) зарплата вчителів приблизно дорівнює зарплаті високооплачуваних урядових чиновників, що значною мірою визначає їх престижність у суспільстві й залучає до школи вчителів-чоловіків. Порівняно високою є зарплата викладачів і в елітних академічних школах Західної Європи та деяких країнах Африки й Азії, де середня освіта розвивалася на зразок колишніх країн-метрополій. Проте у більшості країн зарплата вчителя помітно відстає від заробітку інших фахівців з вищою освітою (інженерів, лікарів, юристів, економістів та ін.). Наприклад, у США оплата вчителя праці в 5 —10 разів нижча, ніж у зазначених фахівців.
Учительство як професійна група. В останні десятиліття спостерігається тенденція до об'єднання вчительства на національному і міжнародному рівнях. Причини цього: а) помітне збільшення кількості вчителів; б) усвідомлення ними своєї соціальної відповідальності; в) потреба обстоювати права на гідні умови праці і життя. У багатьох країнах учителі об'єднані в профспілки: у Великій Британії — в Національну спілку учителів, Росії — профспілку працівників освіти і науки, США — Американську федерацію вчителів, Франції — Федерацію народної освіти, Японії — профспілку вчителів, в Україні — Федерацію профспілок працівників освіти і науки. Діяльність профспілок зосереджена переважно на питаннях умов праці, оплати, найму, звільнень тощо. Існує також багато педагогічних асоціацій, спілок, товариств, об'єднань, що опікуються проблемами винятково професійної діяльності. До них належать:
• міжнародні організації, що поєднують викладачів одного профілю (Всесвітня асоціація дошкільного виховання, Міжнародне товариство художнього виховання, Міжнародна рада з навчання читання, Міжнародна рада освіти дорослих тощо).
Професійно-педагогічні об'єднання виступають ініціаторами розроблення різних проектів і рекомендацій з відновлення освіти, підвищення її якості. Об'єднання регулярно проводять національні і міжнародні конференції, виробляючи свої позиції з найважливіших проблем розвитку освіти.
Щоб піднести престижність учительської професії, в багатьох країнах уведено Дні вчителя (з 1994 р. ЮНЕСКО оголосила 5 жовтня Міжнародним днем учителя), учителів нагороджують урядовими нагородами, проводяться конкурси «Кращий учитель року» тощо.
Слід, однак, зауважити, що соціальний статус учителів у сучасному суспільстві не адекватний ролі, яку вони відіграють для майбутнього світу.