Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (2).docx
Скачиваний:
186
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
349.45 Кб
Скачать

7.4. Учитель як ключова постать в освіті

Соціальна значущість професії педагога. Найваж­ливіша соціальна функція і призначення педагога в суспіль­стві — духовне зростання людини, розвиток особистості. Сприяючи формуванню людини як творця всіх матеріаль­них і духовних цінностей і як основної духовної цінності суспільства, педагоги:

• безпосередньо впливають на розвиток продуктивних сил суспільства;

• залучають підростаюче покоління до досягнень світової культури, створюючи передумови для подальшого прогресу людства.

Функція сучасного педагога — допомагати вихованцям активно адаптуватися до мінливої соціокультурної ситуації сучасного суспільства.

У документах ЮНЕСКО, що відображають загальну тен­денцію до підвищення ролі вчителя, неодноразово наголошу­валося на першорядній значущості його в сучасній освіті.

Сучасна епоха, висунувши як базове положення «учи­тель — ключова постать в освіті», не тільки стимулювала кількісне зростання цієї категорії інтелігенції, а й помітно розширила функції та завдання вчительської діяльності в школі. На перший план вийшли завдання розвитку пізна­вальної активності і творчих сил учнів, формування в них умінь самостійно здобувати знання.

Нинішній учитель має справу з більш складним континген­том школярів, ніж його попередники. Наприклад, у багатьох багатонаціональних, поліетнічних і поліконфесійних країнах йому доводиться працювати в класах, де учні належать до різних культур. Швидко змінювані соціальні реалії зумов­люють потребу в педагогах нового типу, формувати яких покликані сучасні системи освіти.

Кількісні та якісні характеристики вчительських кадрів. Із розширенням масштабів шкільної освіти збіль­шується кількість учителів. Так, у середині 90-х років XX ст. їх налічувалось у світі близько 40 млн., що майже вдвічі більше, ніж на початку 70-х років. Таке зростання сталося як у по­чатковій, так і в середній школі. Особливо воно помітне у країнах Азії, Африки і Латинської Америки.

У країнах Заходу вчительську професію традиційно вва­жають переважно жіночою. Особливо висока частка жінок-учителів у дошкільних установах і початковій школі. Майже в усіх країнах Європи, Північної Америки, Австралії, Новій Зеландії вона становить 90 і більше відсотків. У се­редній школі вчителів-чоловіків більше, в елітних шко­лах (гімназіях, ліцеях) деяких країн (Англії, Італії, США, Франції та ін.) вони становлять половину і більше всіх учи­телів.

У країнах східної й африканської культур, значна части­на яких належить до таких, що розвиваються, унаслідок пев­них чинників чоловіки становлять великий відсоток у шко­лах навіть початкового рівня. Наприклад, у Японії вчителів-чоловіків у початкових класах — 45 %, а в середній школі — 82 %; ще більше їх у країнах, що розвиваються.

В останні десятиліття в розвинених країнах помітно змінив­ся кваліфікаційний рівень учительських кадрів:

• у Японії 67 % учителів початкової школи мають ступінь ба­калавра (4 роки навчання у вищому навчальному закладі), а в середній школі вчителів з таким рівнем підготовки — 85 %;

• у США не мають ступеня бакалавра менш як 1 % учи­телів, а 53 % закінчили п'ятирічний курс навчання у ви­щих навчальних закладах зі ступенем магістра наук.

У багатьох країнах Азії, Африки, Латинської Америки за­безпечення шкіл кваліфікованими вчителями — гостра і не­розв'язана проблема.

Можна виокремити такі рівні забезпеченості шкіл учи­тельськими кадрами:

стійка відповідність між потребами шкіл у вчителях та їх задоволенням. Це характерно для більшості промис­лово розвинених країн, що мають стабільну систему педаго­гічної підготовки, не відчувають вибухоподібного зростання контингенту учнів і, як наслідок, вживають комплекс за­ходів для підвищення матеріального статусу вчителів;

структурний брак учителів, тобто потреба у виклада­чах окремих дисциплін.

Труднощі перехідного періоду в постсоціалістичних краї­нах, зокрема й в Україні, зумовили відтік викладачів зі шкіл і брак учителів іноземної мови, фізичного виховання, матема­тики та інших предметів.

Загальний брак учителів характерний для більшості країн Азії, Африки і Латинської Америки. Важке економічне і фінан­сове становище держав цих регіонів гальмує створення си­стеми педагогічної освіти і підготовку достатньої кількості вчителів належного рівня кваліфікації.

Надмірна кількість учителів характерна для країн з тен­денцією до зменшення народжуваності, а отже, й контингенту учнів (в Данії, Норвегії, Нідерландах, ФРН, Японії). У Японії, наприклад, наприкінці 80-х років XX ст. учителів — претен­дентів на роботу в неповній середній школі — було в 20 ра­зів більше, ніж вакансій.

Умови праці сучасного вчителя. За багатофункціональністю, розмаїтістю видів діяльності, нервовим і фізичним напруженням праця вчителя не має собі рівних. Загалом її можна звести до трьох основних видів:

• викладання предмета і підготовка до нього;

• робота з учнями в позакласний час;

• робота з батьками і громадськістю.

Найбільш значущим для суспільства і найпоцінованішим компонентом учительської праці є викладання предмета.

Навчальне навантаження вчителів залежить від країни, а також від типу навчального закладу. У початковій школі навчальне навантаження зазвичай більше (22 — 30 год на тиж­день), ніж у середній.

За даними ЮНЕСКО, середня кількість уроків, які вчи­тель проводить щотижня у більшості країн, становить: у повній середній школі 15 — 20, в неповній — 21—25 уроків на тиж­день. У деяких країнах, що розвиваються (Індія, Пакистан, Бангладеш, Танзанія), навантаження вчителя сягає від 26 до 30 уроків на тиждень.

У середній школі умови для викладання є сприятливіши­ми (особливо у приватних та елітних академічних навчаль­них закладах), ніж у початкових, неповних середніх школах.

Негативно позначаються на роботі вчителя, знижують її ефективність перевантаженість різними обов'язками, велика наповнюваність класів.

У більшості країн у старшій школі середня кількість учнів у класі не перевищує 20 чол. Тут ситуація значно краща, ніж у початковій школі, де майже в половині країн наповнюваність класів від 30 до 60 учнів.

Оплата вчительської праці в багатьох країнах світу не­адекватна її суспільній значущості і професійній складності, що призводить до багатьох негативних явищ.

У деяких східних країнах (Південній Кореї, Японії) зар­плата вчителів приблизно дорівнює зарплаті високооплачуваних урядових чиновників, що значною мірою визначає їх престижність у суспільстві й залучає до школи вчителів-чоловіків. Порівняно високою є зарплата викладачів і в еліт­них академічних школах Західної Європи та деяких країнах Африки й Азії, де середня освіта розвивалася на зразок ко­лишніх країн-метрополій. Проте у більшості країн зарплата вчителя помітно відстає від заробітку інших фахівців з ви­щою освітою (інженерів, лікарів, юристів, економістів та ін.). Наприклад, у США оплата вчителя праці в 5 —10 разів ниж­ча, ніж у зазначених фахівців.

Учительство як професійна група. В останні деся­тиліття спостерігається тенденція до об'єднання вчитель­ства на національному і міжнародному рівнях. Причини цього: а) помітне збільшення кількості вчителів; б) усвідом­лення ними своєї соціальної відповідальності; в) потреба обстоювати права на гідні умови праці і життя. У багатьох країнах учителі об'єднані в профспілки: у Великій Британії — в Національну спілку учителів, Росії — профспілку працівни­ків освіти і науки, США — Американську федерацію вчите­лів, Франції — Федерацію народної освіти, Японії — проф­спілку вчителів, в Україні — Федерацію профспілок праців­ників освіти і науки. Діяльність профспілок зосереджена переважно на питаннях умов праці, оплати, найму, звільнень тощо. Існує також багато педагогічних асоціацій, спілок, то­вариств, об'єднань, що опікуються проблемами винятково професійної діяльності. До них належать:

• міжнародні організації, що поєднують викладачів одного профілю (Всесвітня асоціація дошкільного виховання, Міжнародне товариство художнього виховання, Міжна­родна рада з навчання читання, Міжнародна рада освіти дорослих тощо).

Професійно-педагогічні об'єднання виступають ініціатора­ми розроблення різних проектів і рекомендацій з відновлення освіти, підвищення її якості. Об'єднання регулярно проводять національні і міжнародні конференції, виробляючи свої по­зиції з найважливіших проблем розвитку освіти.

Щоб піднести престижність учительської професії, в бага­тьох країнах уведено Дні вчителя (з 1994 р. ЮНЕСКО ого­лосила 5 жовтня Міжнародним днем учителя), учителів на­городжують урядовими нагородами, проводяться конкурси «Кращий учитель року» тощо.

Слід, однак, зауважити, що соціальний статус учителів у сучасному суспільстві не адекватний ролі, яку вони відігра­ють для майбутнього світу.