Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (2).docx
Скачиваний:
299
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
349.45 Кб
Скачать

6.2. Школа і довічне виховання

Концепції довічного виховання передбачають форму­вання і розвиток особистості впродовж усього життя і розгля­даються як взаємозалежний процес шкільного і позашкільного (інституційного і неформального) виховання й навчання.

Довічне виховання залежить від наступності між дошкіль­ними, шкільними та позашкільними установами, а також від самоосвіти, підготовки і перепідготовки активних учасників соціально-економічного життя суспільства.

Метою довічного виховання є:

• розвиток системи періодично повторюваного навчання;

• збагачення позашкільних освітніх програм;

• набуття знань про права людини, охорону природи, міжна­родне співробітництво та з інших актуальних проблем.

Проблема взаємозв'язків формальної і нефор­мальної освіти та виховання. Перешкодою для ефек­тивного формування особистості школяра є недостатня на­лагодженість взаємозв'язків між навчальними закладами та позашкільним вихованням і освітою. Для подолання її існує кілька шляхів.

Так, у США одним із таких шляхів є політика «громад­ського виховання», що передбачає:

• по-перше, школа надає педагогічні послуги (збільшується час перебування дітей у навчальному закладі після за­нять, пропонуються педагогічні консультації тощо);

• по-друге, школа стає координувальним центром зусиль гро­мадських і державних установ з виховання школяра, що дає можливість створювати певне місцеве «педагогічне еко­логічне середовище».

Наприклад, програмою «Америка-2000: стратегія розвитку освіти» було передбачено активізацію зусиль із позашкільного виховання. Нині в країні створюються й удосконалюються дитячі центри, центри дитячої творчості, «академії юніорів», літні дитячі табори. До позашкільного виховання й осві­ти залучаються місцеві бібліотеки, музеї. Університети про­понують підліткам різноманітні освітні програми. Активно діє асоціація «Добровольці на допомогу школі», що наприкін­ці 80-х — на початку 90-х років XX ст. налічувала понад 1 млн осіб. Члени асоціації працюють як керівники дитячих гуртків, репетитори, помічники вчителів.

У Західній Європі вдалою спробою гармонізувати шкільне і позашкільне виховання й освіту стала діяльність шкільних кооперативів. Особливого значення вона набула у Франції, де учасниками шкільних кооперативів є п'ята частина учнів загальноосвітньої школи. Цей рух підпорядковується регіо­нальним і центральним органам управління; щороку прово­диться національний конгрес шкільних кооперативів.

Інтеграція шкільного і позашкільного виховання й освіти в Західній Європі реалізується в діяльності культурно-про­світницьких центрів.

У Франції — це «інтегровані культурні центри», «соціо-педагогічні комплекси» тощо. При таких установах діють навчальні курси, бібліотека, спорткомплекс, іноді церква.

Аналогічні установи поширені в країнах Північної Євро­пи. Наприклад, у Швеції для школярів організовують «Бу­динки вільного часу», розраховані на 20 — 30 дітей.

Курс на інтеграцію шкільної і позашкільної освіти та ви­ховання у межах концепції довічного виховання узято в Японії. Японська школа є центром життєдіяльності учнів у будні дні, вихідні та канікули. Школярі тут граються, займа­ються спортом, проводять фестивалі і свята. Крім шкільних установ для учнів створено розгалужену мережу неформаль­ної освіти.

У Росії та в Україні існує давня традиція позашкільної освіти і виховання. У 90-х роках XX ст. діяла мережа по­зашкільних освітніх установ, провідне місце серед яких по­сідали будинки творчості (колишні палаци піонерів). У цей період переглядалися підходи щодо позашкільного вихован­ня й освіти, наприклад концепція школи як центру виховної роботи за місцем проживання.

Учнівські організації. Традиційно важливу роль віді­грають організації учнів, серед яких наймасовішими є об'єд­нання скаутів. Скаутизм (від англ. зсоїп; — розвідник) — система виховання дітей, підлітків і юнацтва. Це добровільний недержавний неполітичний виховний рух, відкритий для всіх молодих людей незалежно від їхнього соціального походжен­ня і віросповідання. Головна мета скаутизму — сприяти роз­виткові інтелектуального, громадянського і духовного потен­ціалу молодих людей, становленню їх як особистостей і гро­мадян.

Така система виховання насамперед зорієнтована на осо­бистість дитини, а вже потім на діяльність національних і міжнародних організацій і скаутського братерства.

Скаутизм — один із найчисельніших міжнародних дитя­чих і юнацьких рухів. З 1907 р. в ньому брало участь понад 250 млн. осіб. Національні скаутські організації існують у 157 країнах світу, об'єднуючи понад 16 млн. осіб.

Виникнення скаутизму зумовлене потребою суспільства у створенні масової організації, яка виховувала б майбутніх громадян відповідно до його ідеалів.