- •Розділ 1 порівняльна педагогіка як наука
- •Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язки порівняльної педагогіки
- •1.3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •1.4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •1.5. Розвиток освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи
- •1.5.1. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •1.5.2. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •1.5.3. Політичні чинники розвитку освіти
- •1.5.4. Інтеграція в галузі освіти
- •1.5.5. Орієнтація на неперервну освіту
- •1.5.6. Проблема демократизації освіти
- •Розділ 2 розвиток дошкільної освіти в країнах світу
- •2.1. Розвиток теорії дошкільного виховання
- •У працях зарубіжних і вітчизняних учених
- •2.2. Дошкільні заклади та міжнародні організації дошкільної освіти
- •2.3. Особливості системи дошкільної освіти в різних країнах
- •Розділ 3
- •3.2. Початкова школа
- •3.3. Середня і фахова освіта
- •3.4. Шкільні системи провідних країн світу
- •3.4.1. Сша
- •3.4.2. Велика Британія
- •3.4.3. Німеччина
- •3.4.4. Франція
- •3.4.5. Японія
- •3.4.6. Росія
- •3.4.7. Україна
- •3.5. Професійно-технічна освіта
- •3.5.1. Загальна характеристика
- •3.5.2. Професійно-технічна освіта у провідних країнах світу сша.
- •Розділ 4 шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •4.1. Проблема оновлення шкільної освіти
- •4.2. Основні дидактичні концепції
- •4.3. Результативність освіти
- •4.4. Диференціація освіти
- •4.5. Стандартизація освіти
- •4.6. Традиційні й нові навчальні дисципліни
- •4.1. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу
- •4.7.1. Загальна характеристика
- •4.7.2. Сша
- •4.7.3. Велика Британія
- •4.7.4. Німеччина
- •4.7.5. Франція
- •4.7.6. Японія
- •4.7.7. Росія
- •4.7.8. Україна
- •5.1. Диференційоване навчання
- •5.2. Професійна орієнтація учнів
- •5.3. Основні характеристики традиційного навчального процесу
- •5.4. Нові моделі навчання
- •5.5. Альтернативні та експериментальні школи
- •5.5.1. Загальна характеристика експериментальних шкіл
- •5.5.2. Альтернативні та експериментальні школи у провідних країнах світу
- •5.6. Комп'ютеризація навчання
- •5.7. Телебачення як засіб навчання та виховання
- •Розділ 6 особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.2. Школа і довічне виховання
- •6.3. Сучасні зарубіжні педагогічні виховні концепції
- •6.4. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •6.5. Виховання дисциплінованості
- •6.6. Моральне виховання
- •6.7. Виховання в дусі миру
- •6.8. Полікультурне виховання
- •6.9. Екологічне виховання
- •6.10. Трудове виховання
- •6.11. Фізичне виховання
- •6.12. Самоврядування школярів
- •6.13. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •Розділ 7 розвиток вищої освіти у країнах світу
- •7.1. Загальна характеристика розвитку вищої школи
- •7.2. Розвиток вищої школи в провідних країнах світу
- •7.3. Розвиток педагогічної освіти
- •7.4. Учитель як ключова постать в освіті
- •7.5. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)
6.2. Школа і довічне виховання
Концепції довічного виховання передбачають формування і розвиток особистості впродовж усього життя і розглядаються як взаємозалежний процес шкільного і позашкільного (інституційного і неформального) виховання й навчання.
Довічне виховання залежить від наступності між дошкільними, шкільними та позашкільними установами, а також від самоосвіти, підготовки і перепідготовки активних учасників соціально-економічного життя суспільства.
Метою довічного виховання є:
• розвиток системи періодично повторюваного навчання;
• збагачення позашкільних освітніх програм;
• набуття знань про права людини, охорону природи, міжнародне співробітництво та з інших актуальних проблем.
Проблема взаємозв'язків формальної і неформальної освіти та виховання. Перешкодою для ефективного формування особистості школяра є недостатня налагодженість взаємозв'язків між навчальними закладами та позашкільним вихованням і освітою. Для подолання її існує кілька шляхів.
Так, у США одним із таких шляхів є політика «громадського виховання», що передбачає:
• по-перше, школа надає педагогічні послуги (збільшується час перебування дітей у навчальному закладі після занять, пропонуються педагогічні консультації тощо);
• по-друге, школа стає координувальним центром зусиль громадських і державних установ з виховання школяра, що дає можливість створювати певне місцеве «педагогічне екологічне середовище».
Наприклад, програмою «Америка-2000: стратегія розвитку освіти» було передбачено активізацію зусиль із позашкільного виховання. Нині в країні створюються й удосконалюються дитячі центри, центри дитячої творчості, «академії юніорів», літні дитячі табори. До позашкільного виховання й освіти залучаються місцеві бібліотеки, музеї. Університети пропонують підліткам різноманітні освітні програми. Активно діє асоціація «Добровольці на допомогу школі», що наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX ст. налічувала понад 1 млн осіб. Члени асоціації працюють як керівники дитячих гуртків, репетитори, помічники вчителів.
У Західній Європі вдалою спробою гармонізувати шкільне і позашкільне виховання й освіту стала діяльність шкільних кооперативів. Особливого значення вона набула у Франції, де учасниками шкільних кооперативів є п'ята частина учнів загальноосвітньої школи. Цей рух підпорядковується регіональним і центральним органам управління; щороку проводиться національний конгрес шкільних кооперативів.
Інтеграція шкільного і позашкільного виховання й освіти в Західній Європі реалізується в діяльності культурно-просвітницьких центрів.
У Франції — це «інтегровані культурні центри», «соціо-педагогічні комплекси» тощо. При таких установах діють навчальні курси, бібліотека, спорткомплекс, іноді церква.
Аналогічні установи поширені в країнах Північної Європи. Наприклад, у Швеції для школярів організовують «Будинки вільного часу», розраховані на 20 — 30 дітей.
Курс на інтеграцію шкільної і позашкільної освіти та виховання у межах концепції довічного виховання узято в Японії. Японська школа є центром життєдіяльності учнів у будні дні, вихідні та канікули. Школярі тут граються, займаються спортом, проводять фестивалі і свята. Крім шкільних установ для учнів створено розгалужену мережу неформальної освіти.
У Росії та в Україні існує давня традиція позашкільної освіти і виховання. У 90-х роках XX ст. діяла мережа позашкільних освітніх установ, провідне місце серед яких посідали будинки творчості (колишні палаци піонерів). У цей період переглядалися підходи щодо позашкільного виховання й освіти, наприклад концепція школи як центру виховної роботи за місцем проживання.
Учнівські організації. Традиційно важливу роль відіграють організації учнів, серед яких наймасовішими є об'єднання скаутів. Скаутизм (від англ. зсоїп; — розвідник) — система виховання дітей, підлітків і юнацтва. Це добровільний недержавний неполітичний виховний рух, відкритий для всіх молодих людей незалежно від їхнього соціального походження і віросповідання. Головна мета скаутизму — сприяти розвиткові інтелектуального, громадянського і духовного потенціалу молодих людей, становленню їх як особистостей і громадян.
Така система виховання насамперед зорієнтована на особистість дитини, а вже потім на діяльність національних і міжнародних організацій і скаутського братерства.
Скаутизм — один із найчисельніших міжнародних дитячих і юнацьких рухів. З 1907 р. в ньому брало участь понад 250 млн. осіб. Національні скаутські організації існують у 157 країнах світу, об'єднуючи понад 16 млн. осіб.
Виникнення скаутизму зумовлене потребою суспільства у створенні масової організації, яка виховувала б майбутніх громадян відповідно до його ідеалів.