Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (2).docx
Скачиваний:
299
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
349.45 Кб
Скачать

3.2. Початкова школа

Загальна характеристика. Початкова школа — найдавніша ланка у масовій загальній освіті. До середини XX ст. у країнах Європи, Австралії, Північної Америки, СРСР, Японії практично всі діти відповідного віку закінчували початкову школу як основу для подальшої освіти. Молоді незалежні держави Азії, Африки, Латинської Америки за допо­могою ООН, зокрема ЮНЕСКО та світової громадськості, доклали великих зусиль для введення обов'язкової початко­вої освіти та охоплення усіх дітей початковою школою. Такі країни, як Нігерія, Конго, Зімбабве, Нікарагуа, Сальвадор, Індія; досягли значних результатів у забезпеченні дітей початко­вою освітою (80 — 90 % дітей навчаються в початковій школі). Однак у багатьох африканських і азіатських країнах охоп­лення дітей початковим навчанням не перевищує 50 %.

Термін навчання в початковій школі — від 3 до 8 років.

У європейських країнах традиційно склалася чотириріч­на початкова школа (у Великій Британії і Франції додається 1—2 роки за рахунок підготовчих класів).

У країнах, що розвиваються (Азії, Африки, Латинської Америки) тривалість початкового навчання переважно 6 — 7 років, тому що для більшості дітей це єдиний навчальний заклад, який вони закінчують перед виходом у доросле життя.

Зближення початкової школи з дошкільними уста­новами. Курс на неперервну освіту зумовив виникнення де­яких нових явищ у початковій школі. Серед них слід зазначи­ти зближення початкової школи з дошкільними установами як визнання особливої важливості раннього віку в розвитку людини. Ще на початку XX ст. у початкових школах багатьох країн з'явилися підготовчі групи для 5-річних дітей (класи малят в Англії, материнські класи у Франції, дитячі садки в США). У розвинених країнах до початку XXI ст. вони охоп­лювали 100 % п'ятилітніх дітей.

У Росії, Україні, Польщі, Угорщині, Китаї існують навчаль­но-виховні комплекси «дитячий садок — школа», які мають спільне керівництво і координаційні навчально-розвивальні програми. Вперше у світовій практиці такі навчально-виховні комплекси з'явилися в Україні на початку 70-х років XX ст.

Особливості розвитку початкової школи:

• злиття початкової школи з першим ступенем середньої освіти і створення «основної школи», обов'язкової для всіх дітей протягом 9—10 років (характерне для країн Східної Європи, а також США);

• об'єднання дрібних початкових шкіл у сільській місцево­сті в більші заклади. У країнах з великою кількістю сіл, в яких транспорт і дороги не відповідають вимогам експлу­атації (Китай, Росія, Україна), значне місце посідає мере­жа одно - і малокомплектних шкіл;

• збільшення кількості початкових шкіл, основна мета яких — задовольнити різноманітні потреби дітей (етнічних груп у навчанні дітей рідною мовою; племен і каст у віддалених районах за допомогою дистанційного навчання по радіо);

• створення у системі початкової освіти шкіл-інтернатів для дітей-інвалідів, установ корекційно-розвивального навчання, репетиторських шкіл.

3.3. Середня і фахова освіта

Середня освіта впродовж останніх десятиліть зазнала найбільших структурних змін.

У 70-х роках XX ст. у країнах Західної Європи почався процес об'єднання нерівноцінних середніх шкіл у єдиний навчальний заклад, що охоплює молодь віку обов'язкового навчання. Цей процес відбувається неоднаково у різних країнах. Нові навчальні заклади відображають національні традиції й особливості культури кожного народу.

У країнах, що стали на шлях незалежного розвитку після Другої світової війни, спостерігається бурхливе зростання кількості учнів у середній школі. Сформувалася масова не­повна середня школа, яка охоплює нині 30 — 50 % підлітків відповідного віку.

Старша середня школа як окрема структурна одиниця продовжує залишатися навчальним закладом для небагатьох, хоча спостерігається поступове збільшення контингенту учнів. Раніше в цій школі домінували давні та нові мови, мате­матика, природничо-наукові дисципліни. Нині старша ланка середньої школи стала більш диференційованою, значно зросла кількість профілів (наприклад, у шведській об'єднаній гімназії їх понад 20), а також спеціалізованих гімназій і ліцеїв. Нові профілі й типи гімназій мають практично орієнтований харак­тер (сільськогосподарський, технічний, економічний, соціаль­ний, педагогічний тощо).

В Україні, Росії та інших країнах, що належали раніше до соціалістичного блоку, єдина й уніфікована середня школа (особливо у старшій ланці) розпадається на безліч різноманіт­них навчальних закладів (ліцеї, гімназії, колегіуми, академії тощо).

Попри всі структурні зміни, пов'язані із перетворенням середньої школи на масову, у її старшій ланці продовжують зберігатися в тому або іншому вигляді академічні відділення, спрямовані на підготовку учнів до вступу у вищий навчаль­ний заклад. Як доповнення до академічних відділень є спе­ціальні школи для обдарованих учнів — гуманітарні, мате­матичні, природничо-наукові, художні.

Брак матеріальних і фінансових ресурсів стримує розви­ток мережі середніх шкіл.

Альтернативні школи досить різні за своїми цілями, функціями, напрямами роботи. їх основне призначення — за­довольнити ті навчальні потреби учнів, які важко враховувати у звичайній школі. Альтернативні школи виступають також як стимулятори нових педагогічних ідей та інновацій.

Мережу альтернативних шкіл становлять такі типи на­вчальних закладів:

• двомовні школи для дітей іммігрантів, де викладання ведеть­ся як їхньою рідною мовою, так і державною мовою країни;

• школи для підлітків, які відчувають труднощі у навчанні і потребують особливої підтримувальної дидактичної си­стеми;

• школи для підлітків із відхиленнями у поведінці;

• школи для малолітніх правопорушників у трудових ко­лоніях або «дитячих селах»;

• авторські школи, в яких колектив педагогів розробляє ори­гінальну педагогічну ідею;

• школи, в яких запроваджуються педагогічні системи, роз­роблені видатними педагогами минулого (школи М. Монтессорі, Р. Штейнера, Дж. Дьюї, С. Френе тощо).

Спеціальна освіта — необхідний елемент системи за­гальної освіти — орієнтована на людей з тяжкими недоліками:

• фізичними — з вадами слуху, зору, з порушеннями опор­но-рухового апарату;

• розумовими.

У розвинених країнах для людей з такими недоліками існують спеціальні школи, в яких створено умови для певної компенсації розумових і фізичних дефектів.

Громадськість багатьох країн виступає проти ізоляції дітей-інвалідів у спеціальних навчальних закладах і за інтеграцію їх у звичайні школи.

Приватні навчальні заклади загальної освіти від­криваються і функціонують на підставі законодавчих актів або конституцій країн. Вони передбачають право батьків на вибір школи для своїх дітей.

Поряд із конфесійними функціонують світські приватні школи різних типів, рівнів і призначень: а) початкові, непов­ні й повні середні; б) для обдарованих дітей; в) для дітей-інвалідів тощо.

Широкою популярністю користуються престижні приват­ні школи, які протягом століть готують правлячу й інтелекту­альну еліту суспільства:

• привілейовані школи-інтернати у Великій Британії (Ітонська, Вінчестерська, Вестмінстерська та ін.);

• «незалежні» школи в США (Чоутська, Академія Філіппсів тощо).

Упродовж останніх десятиліть спостерігається тенденція до зростання кількості приватних шкіл у західних країнах. Головною причиною цього є погіршення якості навчання у державній середній школі.

У країнах, що розвиваються, Азії, Африки, Латинської Америки питома вага приватного сектору в загальній освіті доволі велика й особливо значна у середній ланці.

Позашкільні дитячі установи становлять інтегральну частину системи загальної освіти. Разом зі школою вони реалі­зують завдання всебічного (розумового, фізичного, естетично­го) розвитку молоді й надають широкі можливості для задо­волення індивідуальних інтересів, нахилів і потреб дитини.

Розвиток мережі позашкільних дитячих установ і куль­турно-дозвіллєвих установ для дорослих — помітне явище сучасної епохи. Поштовхом до їх виникнення стали такі особ­ливості розвитку сучасного західного суспільства: а) підви­щення рівня життя людей; б) включення жінок у сферу праці; в) зростання дитячої злочинності; г) ускладнення завдань виховання дітей.

Основними видами позашкільних дитячих установ є: об­щинні будинки, центри молоді, спортивні й туристські табори і центри, екологічні містечка, академії для обдарованих, ди­тячі театри, музеї, аудіовізуальні центри, бібліотеки тощо.

Значна частина позашкільних дитячих установ субсидію­ється місцевими органами влади, інші — приватні, які отри­мують плату за послуги.

У розвинених країнах Європи, Північної Америки, Азії спостерігається зростання культурно-дозвіллєвих установ для дітей.

У дитячих установах працюють фахівці, соціальні праців­ники, організатори дозвіллєвої діяльності, аніматори (з італ. аnіmаtо — натхненний; цей термін прийнято в Англії, Франції, Швейцарії та інших європейських країнах), які отримують підготовку в університетах та інших вищих навчальних закла­дах для роботи з дітьми у позашкільний час, а також із до­рослими.

В Україні працюють понад 2 тис. позашкільних закладів різних типів, що охоплюють близько 2 млн дітей і підлітків. Організаційними центрами масової роботи з учнівською мо­лоддю є Український державний центр позашкільної роботи, Центральна спортивна школа олімпійського резерву, Мала академія наук, Український державний еколого-натуралістичний центр, Національний центр естетичного виховання, Укра­їнський державний центр науково-технічної творчості, Україн­ський державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді. Змістом діяльності позашкільних закладів стала Національна програма «Діти України».

Рівний доступ учнів до здобуття позашкільної освіти в Україні здійснюється шляхом:

а) забезпечення доступності освіти у державних і кому­нальних позашкільних закладах;

б) розвитку цілісної міжгалузевої багаторівневої системи позашкільних закладів різних типів і профілів для забезпе­чення розвитку здібностей і таланту обдарованих дітей і мо­лоді, а також задоволення потреб населення в додаткових культурно-освітніх, дослідницьких, спортивно-оздоровчих та інших послугах;

в) оновлення змісту та методичного забезпечення, ін­дивідуалізації та диференціації навчання обдарованої мо­лоді;

г) створення системи підготовки та підвищення кваліфі­кації педагогічних і керівних кадрів для позашкільної освіти й виховання.