Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Office Word.docx
Скачиваний:
20
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
61.97 Кб
Скачать

Нижчі й вищі рослини

Рослини ділять на дві групи, або два підцарство: нижчі рослини і вищі. Нижчими називають такі рослини, вегетативне тіло яких не розчленовано на органи, а найвищими - рослини зі спеціалізованими вегетативними органами, що складаються з різних тканин.

водорості

Загальна характеристика. Водорості — велика група найдавніших рослин. Будова їхнього тіла і розміри характеризуються значною різноманітністю. Існують одноклітинні, багатоклітинні і колоніальні форми мікроскопічних розмірів (від тисячних часток міліметра), а також форми з різною будовою слані, що досягають 30—45 м.

Водорості — єдина група організмів, серед яких зустрічаються прокаріоти (синьозелені) і еукаріоти (решта відділів). В ядрах еукаріотних водоростей виявлені структури, властиві ядрам інших еукаріотів: оболонки, ядерний сік, ядерця, хромосоми.

Загальною ознакою всіх водоростей є наявність хлорофілу. Крім хлорофілу водорості можуть містити й інші пігменти (фікоціан, фікоеритрин, каротин, ксантофіл, фіко-сантин). Щ пігменти надають водоростям червоного, бурого, жовто-зеленого кольору, маскуючи основний зелений. Наявність пігментів у клітинах водоростей забезпечує автотрофний тип живлення. Проте багато водоростей здатні за певних умов переходити на гетеротрофне живлення (евгленові — в темряві) або поєднувати його з фотосинтезом (міксотрофний тип живлення).

Кількість видів водоростей перевищує 40 тис.

Розмноження водоростей буває вегетативним, безстатевим (за допомогою спор) і статевим. У одного й того самого виду залежно від умов і пори року способи розмноження різні. При цьому спостерігається зміна ядерних фаз — гаплоїдної і диплоїдної.

Лишайники — організми, що утворилися внаслідок симбіозу водоростей (автотрофів) і грибів (сапрофітів)

Тіло лишайника складається з гіфів гриба, що утворюють зовнішні (коркові) шари лишайників, і водоростей (хлорела, носток). Досубстрату (каміння, ґрунт, дерева) лишайники прикріплюються ризоїдами.

Типи лишайників

Розрізняють:

  • коркові або накипні лишайники у вигляді накипу (кірки)

  • листуваті — округлі пластини діаметром до 20 сантиметрів

  • кущисті — стеблоподібна слань у вигляді кущиків, гриви (довжиною до 7 сантиметрів)

[ред.]Розмноження

Розмножуються вегетативно. Мають спеціальні утворення — соредії (з клітин водорості і гіфів гриба) утворюються всередині слані, а виштовхуються з неї назовні, та ізидії — вирости верхньої кірочки слані. На відміну від соредій, ізидії відламуються разом з шматочками лишайника.

[ред.]Особливості

Однією з характерних особливостей лишайників є висока стійкість до несприятливих умов, особливо водозабезпечення, інтенсивності освітлення, температури. Деякі види лишайників зникають з мінімальним забрудненням повітря (біоіндикатори).

[Ред.]Значення

Лишайники нагромаджують біомасу, корм для тварин (ягель), виділяючи лишайникові кислоти, сприяють вивітрюванні гірських порід, ґрунтоутворенню. Є сировиною для хімічної та фармацевтичної промисловостей (еверія, цетрарія), їжею людини (цетрарія ісландська). Потребують охорони від надмірного пошкодження.

Гриби́ (лат. Fungi) — царство еукаріотичних безхлорофільних гетеротрофних організмів, які живляться переважно осмотрофно, і більшість з яких здатні розмножуватись за допомогою спор (хоча деякі втратили цю можливість і розмножуються вегетативно). Більшість з них протягом всього життя або на певних стадіях розвитку мають міцеліальну будову, а деякі — дріжджі — одноклітинні. Сьогодні описано приблизно 70 тис. видів грибів[2], проте їх очікуване різноманіття, за оцінками різних авторів, становить від 300 тис. до 1,5 млн. видів[3][4].

Хоча гриби переважно ростуть в ґрунтах, вони також поширені в більшості типів біотопів — морях, континентальних водоймах. Вони розвиваються на різноманітних природних субстратах рослинного та тваринного походження, на штучних матеріалах, створених людиною. Серед грибів відомі сапротрофи, симбіонти та паразити рослин та тварин, зокрема людини. Плодові тіла (спорокарпи) деяких грибів вживаються у їжу (білий гриб, печериця, лисички, сироїжка, грифола, трюфель тощо).

Щодо систематики грибів, то досі точаться запеклі суперечки в колі фахівців, які пропонують різні підходи — від морфологічного до генетичного. Відповідно системи грибів у різних мікологічних шкіл виходять суттєво відмінними. Остаточної — такої, яка б задовольняла всі сторони дискусії, — на нинішній день не існує. Науковці досягли єдності лише в одному питанні — це розподілі грибів на власне гриби та грибоподібні організми. За прийнятою в Україні системою гриби поділяються на 10 відділів: Акразіомікотові слизовики(Acrasiomycota), Міксомікотові слизовики (Myxomycota), Оомікотові гриби (Oomycota), Лабіринтуломікотові гриби (Labyrinthulomycota),Гіфохітриомікотові гриби (Hyphochytriomycota), Плазмодіофоромікотові слизовики (Plasmodiophoromycota), Хітридіомікотові гриби(Chytridiomycota), Зигомікотові гриби (Zygomycota), Аскомікотові гриби (Ascomycota), Базидіомікотові гриби (Basidiomycota) та несистематизовану групу Анаморфних грибів (Deuteromycetes) й групу Ліхенізовані гриби, або Лишайники (Lichenes)[5]

У побуті грибом часто називають спорокарп (плодове тіло) вищих грибів, що має ніжку і спороносну шапку з радіальними пластинами чи трубками. Також, у побуті вживається назва грибок для позначення мікроскопічних пліснявих грибів. Обидві ці назви некоректні з наукового погляду й не відповідають науковому визначенню цієї групи біоти.

Загальна характеристика. В життєвому циклі мохів, як і інших рослин, є чергування двох фаз — спорофіта й гаметофіта. Проте домінує гаметофіт, тоді як у всіх

інших вищих рослин домінує спорофіт. Саме тому мохи розглядають як самостійну бічну гілку в еволюції рослин.

Гаметофіт являє собою листкоподібний талом або рослину у вигляді пагона, що розчленований на стебло й листки. Коренів немає, їх функцію виконують ризоїди — вирости поверхневих клітин тіла. Статеві органи (антеридії і архегонії) багатоклітинні. Спорофіт (спорогон) відіграє підпорядковану роль. Морфологічно він складається із стопи, циліндричної ніжки, на верхівці якої розміщується куляста, еліптична або циліндрична коробочка. В ній утворюється спорангій зі спорами. Спорогон тісно пов'язаний з гаметофітом, оскільки отримує від нього воду і поживні речовини, тобто паразитує на гаметофіті. Мохоподібні не бувають великих розмірів, їхня величина коливається від 5 до 15 см. Максимальний розмір тіла (гаметофіта і спорофіта) — 60 см.

Папоротеподі́бні або просто папороті (Filicopsida або Pteridophyta) — група судинних рослин, належить до групи Moniliformopses. Папороті з'явилися на Землі близько 400 млн. років тому, протягом девонського періоду палеозойської ери. Вони були справжніми гігантами і формували рослинний покрив нашої планети. Папороті утворювали цілі ліси. Зараз деревовидних папоротей на землі залишилося мало. Сучасні папороті набагато менші за розмірами від тих, котрі існували у попередні геологічні періоди. На Землі існує близько 300 родів та більше 20000 видів папоротей. У лісі папороті зустрічаються в нижньому і верхньому ярусах, а також на гілках великих дерев або в розколинах скель. Розмножуються спорами. Папоротеподібні не мають справжнього листя, перисторозсічений «листок» папороті називається вайєю. З 19 століття папороті популярні як кімнатні рослини

Голонасінні (Gymnospermae, Pinophyta) — парафілетична група насінних рослин, що характеризуються наявністю насіння і насінного зачатка, які лежать відкрито на лусочках шишок (звідки і назва групи). В основному голонасінні – це дерева і кущі, трав’янистих рослин серед них немає. Поширені по всій земній кулі. Поява насіння, яке має запас поживних речовин і захищене шкіркою, - значний ароморфоз, що зумовив широке і швидке розповсюдження голонасінних рослин на суші. Важливим пристосуванням до життя на суші є можливість внутрішнього запліднення (без води). Пилок голонасінних рослин переноситься повітряними течіями. Потрапляючи на розташований відкрито насіневий зачаток, він утворює пилкову трубку, яка досягає яйцеклітини і забезпечує злиття гамет. Після запліднення з насінних зачатків формується насіння,але не одразу,а тільки через 12-15 місяців . Насіння має зародок з корінцем, бруньками і сім’ядолями, запас поживних речовин, та вкрите насінною шкіркою.

Стають досконалішими провідні і покривні тканини. Добре розвинутий камбій сприяє росту стебла в товщину. Стовбур міцний, бо потовщується внаслідок розростання деревини, основна маса клітин якої мертва. Корінь закладається ще в зародку, з нього розвивається головний корінь: він формує стрижневу кореневу систему, що може проникати глибоко в ґрунт, добре закріплюючи в ньому рослину. Це допомагає рослинам краще протистояти вітрам.

Це переважно вічнозелені рослини. Їхні листки живуть тривалий час й опадають поодинці, а не водночас. В одних видів листки великі, розсічені, у інших – дрібні, найчастіше мають вигляд голок чи лусок.

В життєвому циклі голонасінних спорофіт має велике значення: він є носієм органів спороношення і домівкою для гаметофіту. Гаметофіти розвиваються і живуть на спорофіті, живлячись за рахунок його поживних речовин.

Сучасні голонасінні поділяються на пять класів: Саговникоподібні, Гнетоподібні, Гінкгоподібні , Хвойні і Бенетитові.

За зовнішнім виглядом сучасні голонасінні дуже різноманітні. У тропіках і субтропіках обох півкуль Землі в низькорослих вічнозелених сухих лісах і чагарниках зростають саговники. Вони зовні дуже схожі на папороті або пальми.

Покритонасінні або квіткові рослини (Angiospermae або Magnoliophyta) — таксон вищих рослин, які формують квітки. Ця найважливіша група наземних рослин налічує понад 165 порядків, 540 родин, більше 13 000 родів і, ймовірно, не менше 250 000 видів. По числу видів квіткові рослини значно перевершують решту груп вищих рослин, узятих разом. Вони складають одну з груп насінних рослин. Найважливіша особливість квіткових рослин — наявність спеціалізованого органу, квітки, що бере на себе функції розмноження і залучення агентів запилення. Квіткові рослини формують свої насінні зачатки в порожнині зав'язі, яка утворена зрощенням колись відкритогоплодолистка. Стінки зав'язі після запліднення розростаються і видозмінюються, даючи структуру під назвою плід. У решті груп насінних рослин насіннєвий зачаток не прихований від запилення, а насіння не поміщене в дійсний плід, але іноді насіння можуть покривати м'ясисті структури, наприклад, у представників роду тис.

Мохоподібні

Мохоподібні — гетерогенна група наземних рослин, яких об'єднує відсутність судин. Раніше ця група розглядалася як єдиний таксон, але через парафілетичність зараз поділена на такі групи:

Антоцеротофіти (Anthocerotophyta)

Мохи (Bryophyta)

Печіночники (Marchantiophyta)

Дві гіпотези еволюційних відносин наземних рослин (Embryophyta). Судинні рослини (Tracheophyta або Polysporangiates) не відносяться до мохоподібних.

Мохи-позбавлені коренів.Функції коренів виконують ризоїди.

Різноманітність

Існує понад 18 тисяч видів мохів. В Україні — 832 (станом на 30.07.200

Бактерії

Escherichia coli збільшена 25 000 разів

Бактерії (Bacteria)

Бакте́рії (Bacteria, від дав.-гр. βακτήριον — паличка) — одна з основних груп живих організмів. До кінця 1970-х років термін «бактерії» був синонімом прокаріотів, але в 1977 на підставі даних молекулярної систематики прокаріоти були розділені на царства Архебактерій (Archeobacteria) і Еубактерій (Eubacteria) [1]. Згодом, щоб підкреслити відмінності між ними, вони були перейменовані на домени Архей і Бактерій відповідно. Наука, що вивчає бактерій — бактеріологія, підрозділ мікробіології.

Бактерії — мікроскопічні, переважно одноклітинні, організми, для яких характерна наявність клітинної стінки, цитоплазми, різних включень, відсутність ядра, мітохондрій, пластид та інших органел. Вони звичайно мають клітинні стінки, як рослинні та грибні клітини, але бактеріальні клітинні стінки звичайно зіткані з пептидогліканів. Більшість з них дуже малі, звичайно тільки 0,5—5,0 μм у своєму найбільшому розмірі, хоча гігантські бактерії, такі, як Thiomargarita namibiensis та Epulopiscium fishelsoni, можуть виростати до 0,5 мм у розмірі та бути видимими неозброєним оком [2]. Деякі бактерії (напр., мікоплазми) настільки дрібні, що можуть проходити крізь бактеріальні фільтри.

Бактерії — це найпоширеніша група організмів. Вони присутні у ґрунті, воді, повітрі та як симбіонти у інших організмах. Наприклад, в грамі ґрунту міститься біля 40 млн. бактеріальних клітин, та біля 5 × 1030 бактерій у світі [3]. Бактерії (можливо, разом з археями) складають більше половини біомаси Землі, зокрема половину органічного вуглецю і більш ніж 90% органічних фосфору та азоту [3]. Планктонні бактерії відповідають за від 50% до 90% (за різними оцінками) світового виробництва кисню. В організмі людини звичайно міститься в 10 разів більше бактерій, ніж людських клітин, найбільша кількість цих бактерій знаходиться на шкірі і в травному тракті [4]. Багато з них патогенні, тобто викликають хвороби. Загалом, бактерії критичні для існування всіх земних екосистем, вони незамінні на багатьох кроках кругообігу речовин у природі, наприклад, у переробці залишків вищих організмів та фіксації атмосферного азоту.Зміст [сховати]