Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (15).doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
547.84 Кб
Скачать

1.Держава:

А. Концепція походження.

Центральним елементом політичної системи виступає держава. В повсякденному житті термін "держава" ототожнюється з країною або суспільством.

Але в науковій літературі існують два основних значення цього терміна:

держава трактується як сукупність державних установ, тобто апарат управління суспільством;

як особливий вид політико-правової влади суспільства.

У політології поширене інше визначення. Держава розуміється як організація політичної влади, яка поширюється на всю територію країни і її населення і володіє для цього спеціальним апаратом управління, видає обов'язкові для всіх постанови і володіє самостійністю при вирішенні внутрішніх і зовнішніх справ.

Існує декілька концепцій походження держави.

Теологічна концепція пояснює виникнення держави, а також всі її рішення, діями і санкціями божественної волі. На монарха покладені основні обов'язки з поширення вчення Божого, з покарання ворогів, що творять зло, і зі створення умов для благочестивого життя людей.

Патріархальнаконцепція розглядає державу як продукт сім'ї, яка розрослася до розмірів держави, при цьому влада правителя тлумачиться як влада батька в сім'ї, а відносини між підданими і володарями - як сімейні відносини.

Договірнаконцепція засновується на тому, що виникненню держави передує природній стан суспільства і людини, який характеризується необмеженою свободою. Тільки, після укладення суспільного договору безмежна свобода була введена в розумні межі шляхом створення держави як організації, покликаної забезпечити баланс різних суспільних інтересів, права і свободи особистості.

Психологічнаконцепція виходить з того, що держава існує через наявність у людини психологічних потреб жити в межах організованого суспільства, у відчутті необхідності колективної взаємодії або через схильність більшості до підпорядкування.

Класова(марксистська) концепція трактує державу класову за походженням (з'являється разом з поділом суспільства на класи) і за суттю (орган класового панування: орган пригнічення одного класу іншим).

Теорія завоювання(насильства) розглядає походження держави як результат завоювання сильними племенами слабких. Аналогічним чином тлумачиться і походження класової експлуатації. Для підтримки порядку і придушення опору знадобилося створення державних органів і прийняття законів. Подібне тлумачення держави було обгрунтоване австрійським політичним соціологом соціал-дарвиністського напряму А.Гумиловичем.

Расоваконцепція спирається на постулат, що існують вищі і нижчі раси, а держава необхідна для забезпечення панування перших над іншими. Сучасні дослідники відкинули цю теорію.

Органічнаконцепція проводить аналогію між державою і живим організмом як у структурі, так і в функціях. Всі елементи держави взаємопов'язані і доповнюють один одного. Порушення цієї гармонії призводить до хвороби всього організму і навіть до його смерті. Цей погляд на державу обгрунтував англійський соціолог Т.Спенсер.

Іригаційнаконцепція пов'язує походження держави з необхідністю побудови великих зрошувальних систем. Цей підхід використовується для пояснення історії країн Стародавнього Сходу.

Спортивна концепція, отримавши розвиток у працях іспанського філософа Х.Ортеги-і-Гассета, виводить генезис держави з поширення спорту. Система фізичного виховання в Спарті, на його думку, сприяла виникненню сильної армії і в підсумку - держави. Олімпійські ігри стали фундаментом процесу об'єднання давньогрецьких міст і виникнення держави.

Як показують дослідження істориків і етнографів, не може існувати тільки одне пояснення щодо виникнення всіх держав. Більшість наведених теорій відображають певні групи факторів, що стали причинами генезису держави. Держава з'являється в результаті розкладу родового ладу, коли влада вождів відособлюється від суспільства.

На цей процес впливали різноманітні фактори:

поява приватної власності і майнової нерівності, а в результаті - і антагоністичних класів;

ріст чисельності і збільшення густоти населення;

завоювання одних народів іншими;

потреба у захисті від зовнішніх ворогів;

суспільний поділ праці і виділення управління в особливий вид діяльності;

потреба в організації іригаційних робіт (держави Стародавнього Сходу).

Нарешті, виникнення держави було викликане потребою в судовому арбітражі, що відобразила в собі теорія суспільного договору, хоча сам договір виступає швидше, як гіпотетичний, ніж реальний акт створення держави. Певною мірою досвід середньовічних вічових республік Новгорода і Пскова в Київській русі можна розглядати як ілюстрацію цієї теорії, народ закликав князя з Києва (Володимир, його син Ярослав Мудрий були покликані на князювання у Новгород), укладав з ним договір про його функції. Князь не міг бути ні законодавчим, ні управителем, а уособлював арбітражну функцію: творив суд за законами, що були, і був перш за все військовоначальником.

Б. Поняття держави.

Держава – це організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здіснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов`язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя.

Історія суспільного розвитку знає кілька типів держав, кожний з яких грунтується на певному типі виробничіх відносин, - рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний. Магістральним шляхом розвитку держави в сучасних умовах є її трансформація в соціально-демократичну правову державу, яка відображає волю переважної більшості населення і стоїть на сторожі прав людини. Організація і здіснення державної влади виявляються у формах державного правління, державного устрою і політичному режимі.

Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим що вона:

всеохоплююча організація – об`єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;

територіальна організація – об`єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;

єдина організація – об`єднує все суспільство як ціле, всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо), на відміну від держави, охоплюють лише частини, окремі верстви населення;

офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами);

універсальна організація – об`єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя;

верховна організація – є вищим за значенням та силою об`єднанням суспільства, всі інші соціальні організації в сфері загальносуспільних інтересівпідпорядковані їй;

централізована організація – внутрішня побудова держави здіснюється за ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органівдержавної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, - загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам тощо).

В. Ознаки держави.

Держава характеризується як особлива організація суспільства, що відрізняється від суспільства та різних форм державної організації суспільства (недержавних структур) наявністю особливих ознак. Вказані ознаки характеризують особливості держави та поділяються на дві групи:

Основні ознаки, що безпосередньо характеризують державу і відсутність хоча б однієї з яких не дає можливості характеризувати суспільне утворення як державне.

Факультативні ознаки, що конкретизують зміст основних і не є обов`язковими.

Серед основних ознак держави називають:

наявність політичної публічної влади. Політичний характер влади визначає рівень обов`язковості владних рішень, а публічний характер визначає рівень поширеності державних рішень на населення;

наявність території, тобто частини земної кулі, в рамках якої населення перетворюється в громадян, і на яку поширюється суверенітет держави. Територія є необхідною умовою визнаття держави суб`єктом міжнародних відносин;

суверенітет, тобто політико-правова характеристика влади, що закріплюється нормативним актом та характеризує державну владу як верховну, незалежну, неподільну та єдину. Існує три різновиди суверенітету:

національний суверенітет, тобто реальна можливість нації створювати незалежну державу;

народний суверенітет, тобто реальна участь народу у здісненні влади;

державний суверенітет, тобто політико-правова властивість державної влади, що виражається в її незалежності від іншої влади в середині країни та в праві держави самостійно вирішувати свої проблеми на основі принципів міжнародного права. Компонентами державного суверенітету, що характеризують його зміст є:

верховенство влади, тобто можливість існування лише однієї державної влади та можливість визнати незаконними рішення будь-якої іншої соціальної влади;

незалежність, тобто можливість вирішувати будь-яке питання зовнішнього чи внутрішнього характеру без втручання інших держав на основі принципів національної та міжнародної системи права;

неподільність, тобто можливість держави самостійно вирішувати питання щодо участі в роботі міжнародних асоціацій, а також визначати статус адміністративно-територіальних одиниць;

єдність, тобто наявність єдиного змісту влади (державно-політична) та розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову в процесі реалізації владних повноважень;

наявність системи органів та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та завдань і охоплюється поняттям механізм держави. Частина органів держави, що створюється для реалізації владних повноважень охоплюється поняттям апарат держави;

наявність можливості розробляти загальнообов`язкові правила поведінки, що визначаються як правові норми. За допомогою права держава визначає зміст прав та обов`язків суб`єктів суспільних відносин, а також забезпечує обов`язковість своїх рішень;

можливість самостійно визначати види і розміри податків. Податки – це загальнообов`язкові платежі, що стягуються у населення у сумі чи процентному відношенні на загально-соціальні проблеми (освіта, охорона здоров`я, культура, соціальні виплати тощо).

Серед факультативних ознак держави розрізняють:

наявність конституції;

наявність державних символів;

наявність громадянства;

грошової одиниці;

збройних сил; участь держави у міжнародних органах і організаціях тощо.

Г. Типи держав. за формаційним підходом.

Рабовласницький тип держави

Згідно з цією теорією історія державності започаткувалася з виникненням рабовласницької держави. Сутність цієї держави полягала в тому, що вона являла собою диктатуру класу рабовласників, знаряддя їх організованого насильства над експлуатованими рабами, механізм позаекономічного примусу рабів до продуктивної праці. Основу виробничих відносин рабовласницького суспільства становила повна власність на знаряддя праці, засоби виробництва і рабів, розглядалися як одушевлені знаряддя праці.

Виникла вона у 4-3 тисячолітті до н. е. в країнах Близького Сходу (Єгипет, Лівія, Вавилон). У 8-7 тисячолітті до н. е. виникли рабовласницькі держави в Європі (Греція, Рим). Особливого розвитку система рабовласницьких держав досягла в Стародавній Греції, Римі. У цих державах існували різні форми правління: монархія, аристократія, демократична республіка; найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичні режими — авторитарний, деспотичний.

Закріплювалася соціальна нерівність. Абсолютно безправними були чужинці, а рабів не визнавали суб'єктами права, вони були як знаряддя праці.

Соціальною базою такої держави був панівний клас рабовласників, що в свою чергу вимагало створення системи, яка здатна була б забезпечувати насильницьке підтримання його панування. Рабовласництво було індивідуальним, колективним або державним. Раб уважався головною виробничою силою. Рабів можна було купувати і продавати як звичайне майно, раб повністю залежав від власника. Поряд з рабовласниками і рабами на всіх етапах розвитку рабовласницького ладу зустрічалися різні соціальні групи вільних і напіввільних людей. Це були селяни-общинники, ремісники, або інші в тій чи іншій мірі залежні від царя і храмів люди. Їхнє становище також строго регламентувалася державою.

В межах рабовласницької держави, як і в межах інших її типів існували різновиди. Їх характер залежав від широти соціальної бази держави.

Платон виокремлював держави

Аристократичні(влада авторитетних і мужніх людей)

Олігархічні(влада багатіїв)

Тиранічні(обмежена жорстока влада однієї людини).

Феодальний тип держави

Закріпачені селяни мали на відміну від рабів певні особисті права, але вони були прикріплені до землі, перебували в прямій залежності юридичній залежності від феодалів. До них з боку останніх широко застосовувався позаекономічний примус. У цей період існувала диференціація на великих і дрібних феодалів.(Join)

Суттєве значення в умовах феодалізму мав поділ суспільства на стани: світські феодали, феодали церковні і просте населення, серед них, зрозуміло перші два користувалися значними привілеями. Згодом у різних країнах з'являються впливові органи дорадчого характеру(Генеральні штати, Конвент, Гетьманська Рада та ін.), що характерно для станово-представницького періоду розвитку феодального типу держави. Поступово відбувається подальша концентрація влади.

Відносини між феодалами в Європі будувалися на основі залежності одних феодалів від інших. Одні феодали виступали як сеньйори, інші — як васали. Сеньйори давали своїм васалам землі і гарантували їм свій захист, васали були зобов'язані сеньйорам військовою службою і деякими іншими повинностями. Відносини сюзеренітету-васалітету створювали специфічну політичну ієрархію всередині феодальної держави.

Типовою формою феодальної держави була монархія. Феодальна республіка була характерна для порівняно не багатьох середньовічних міст Північної Італії, Німеччини, Росії. Що стосується форм феодальної держави, то за час свого розвитку воно пройшло ряд етапів:

Ранньофеодальна монархія (V–IX ст.) — Характерна для періоду становлення феодальної власності, коли формується клас феодалів, гуртується навколо політично зміцнилої влади короля. В цей період складаються перші великі феодальні держави.

Васально-сеньйоріальна монархія (Х-ХІІІ ст.) — У цей період спостерігається розквіт феодального способу виробництва і панування натурального господарства, що спричинило феодальну роздробленість, що супроводжувалася переходом влади від короля до окремих феодалів і організацією державної влади на основі васальних зв'язків. В таких умовах проходив розпад ранньофеодальних держав і встановилася феодальна роздрібленість майже в усіх країнах Європи. Формою правління у той час була сеньйоральна монархія, але королівська влада була слабшою, переважно виборною (на з'їздах феодалів), а феодали — всевладні. Вони, не питаючи короля, вели між собою і сусідніми країнами війни, мали великі армії, видавали закони, здійснювали верховне судочинство, карбували свою монету тощо В Європі панували феодальний хаос, сваволя, право сильного — так зване «кулачне» право.

Станово-представницька монархія (XIV–XV вв.) — Для цього періоду характерний процес централізації держави і виникнення королівської влади. В цей період феодальні відносини в країнах Західної і Центральної Європи досягають свого найвищого розвитку. Майже все сільське населення, значна частина міського опинились у стані особистої залежності від феодалів. Держава має форму монархії, але спочатку ще виглядає як конгломерат слабо пов'язаних незалежних і напівнезалежних феодальних володінь, у яких влада над усім населенням у більшій або меншій мірі належить феодалам. Останні зв'язані з королем договірними відносинами васальної служби. Цей період характеризується початком функціонування представницьких органів Генеральних штатів у Франції, Рейхстагу в Німеччині, Кортесів в Іспанії і т. д.

Абсолютна монархія (XVI–XVII ст.) — Характеризується зосередженням всієї повноти державної влади, в тому числі законодавчих, судових і фіскальних функцій, в руках короля; створенням великої професійної армії та бюрократичного чиновницького апарату, що забезпечує йому пряме управління і контроль за країною. У сильній королівській владі була зацікавлена буржуазія, якій потрібен був захист перш за все її економічних інтересів, протекціоністська внутрішня і зовнішня політика держав, політика меркантилізму, розширення ринків збуту товарів, джерел сировини, ліквідація останніх залишків феодальної роздробленості країни.

Зацікавлені у ній були і феодали, що боялися народних рухів, наступу буржуазії, потребували захисту своїх прав і привілеїв.

Внаслідок цих процесів і факторів королівська влада дістала змогу зміцнитися, піднятися над суспільством.

Основні функції рабовласницької держави визначалися в першучергу його класовою сутністю, необхідністю власників засобів виробництва закріпити і зміцнити відповідні економічні відносини. Тому значна частина внутрішніх функцій цілком підпорядковувалася завданням пригнічення рабів і придушення проявів невдоволення таким станом.

Однак держава здійснювала регулювання та інших існували всуспільстві відносин — регламентувала здійснення цивільно-правових угод, питання сім'ї та успадкування, організації грошового обігу таторгівлі, справляння податків і формування державних органів, здійснення правосуддя і т. д. Специфічним для країн Стародавнього Сходу підвнутрішньої діяльності держави була наявність економічної функції зорганізації громадських робіт по іригації земель, без чого землекористування було б практично неможливо.

Зовнішні функції рабовласницької держави виражалися в захистітериторії та існуючого ладу від зазіхань ззовні, у війнах зарозширення території чи захоплення нових рабів, підтримання стосунків зіншими державами в мирний час і т. д.

У різних країнах і на різних етапах розвитку форма рабовласницькогодержави змінювалася. У країнах Стародавнього Сходу вона представляла собоюсхідну деспотію, для якої характерним було обожнювання особистостімонарха і необмеженість його влади. Ці країни відрізнялися значною централізацією управління, передусім у військовій справі, і наявністю складногобюрократичного апарату. У розвиненіших античних державах форми правління були різноманітні: монархія, республіка аристократична і демократична республіка. Однак, незалежно від форми правління, в кожномудержаві існували органи управління, у першу чергу військового, органи, що здійснюють збір податків, органи, що реалізують функції правосуддя. У міру розвитку рабовласницьких держав їх механізм, як правило, ставав все складнішим. Але, незважаючи на відмінності в кількості державних органів, покладених на них функції та інші відмінності, механізм рабовласницького держави в цілому завжди представляв собою апарат насильства, що забезпечує своєю силою примусову реалізацію волі груп осіб, що володіють економічною і політичною владою—рабовласників.

Згодом, у зв'язку з малою продуктивністю рабської праці, обумовленою відсутністю зацікавленості раба в її результатах, відбувається закономірний перехід до феодальних виробничих відносин, унаслідок чого і з'являється феодальний тип держави. В умовах феодалізму головною виробничою силою стала земля, через що провідну роль відігравало не індустріальне, а сільськогосподарське виробництво.

Представницькі установи не скликаються в період абсолютизму зовсім, або ж дуже рідко. Король править країною сам, формується постійна армія, росте роль поліції. Абсолютна монархія — це останній період у розвитку феодальної державності. Вважається, що для наявності абсолютизму королів потрібні три основні передумови:

В руках короля повинен бути відданий йому чиновницько-бюрократичний апарат.

В руках короля повинні бути фінанси.

В руках короля повинна бути достатньо сильна професійна армія, поліцейські сили та ін.

Саме в умовах абсолютизму різко посилюються притаманні феодалізму економічні та політичні суперечності. Швидкий розвиток виробничих сил був поштовхом до поступового розвитку індустріального суспільства. Буржуазія, що народжувалась була зацікавлена у створенні для всіх рівних стартових можливостей в економічній сфері. Паралельно виникає необхідність у відповідних перетвореннях в політичній сфері. Усі перелічені завдання вирішуються шляхом політичної революції, яка здійснюється буржуазією під гаслами свободи і рівності всіх перед законом, заборони будь-яких привілеїв. Наслідком цього є встановлення нового буржуазного типу держави.

Буржуазний тип держави

Її соціальною базою стають приватні підприємці—власники основних засобів виробництва. Ця соціальна база звужується або розширюється залежно від етапів розвитку буржуазного суспільства, яких було два:

Вільний етап капіталізму

Монополістичний етап капіталізму

Економічна свобода стає базою для створення громадянського суспільства, заснованого на недоторканості приватної власності, свободі договірних відносин, політичній та ідеологічній свободі.

Відображаючи і захищаючи власні інтереси, буржуазна держава на конституційному рівні закріпила такі інститути і принципи демократії, що мають загальнолюдську цінність, як парламентаризм, поділ влади, політичний та ідеологічний плюралізм, свободи людини і громадянина. Але чинна майнова нерівність здатна породжувати соціальні конфлікти при виникненні яких держава прагне до їх пом'якшення. Така спрямованість діяльності буржуазної держави яскраво проявилася на першому етапі її існування.

Серйозні зміни відбуваються на другому, монополістичному, етапі існування буржуазної держави. Різні характерні чинники такої держави приводять до звуження соціальної бази і під тиском з боку робітничого класу і зовнішньополітичних чинників, у тому числі соціальної політики, формується державна політика у сфері соціальних послуг.

На наступному етапі розвитку суспільства відбувається науково-технічна революція, яка веде до постіндустріальної епохи. В індустріально розвинутих країнах підвищення продуктивності праці, розвиток форм приватної власності надають великому прошарку людей можливість підвищити свій добробут, що веде до появи середнього класу, до якого входить і частина робітників. Це зумовлює різке зменшення можливості гострих соціальних конфліктів та вибухів. За рахунок середнього класу держава розширює свою соціальну базу. Значно підвищується роль держави як представника загальносуспільних інтересів, велика увага приділяється соціальній політиці.

Соціалістичний тип держави

Окремо слід винести питання про соціалістичний тип держави. Особливості цього типу держави вбачалися в тому, що соціалістична держава повинна слугувати народові, базуватися на суспільній власності на засоби виробництва, будуватися на принципах гуманізму, демократії колективізму і справедливості. При цьому слід урахувати, що існують декілька моделей соціалістичної держави.

Соціалістична держава — це остання стадія розвитку суспільства по класифікації прийнятої у формаційному підході. Воно протиставляється трьом іншим типам держави, не будучи саме державою в загальноприйнятому сенсі цього слова. Соціалістична держава — вже не є, на відміну від інших типів, експлуататорською державою.

Марксизм стверджував, що пролетарська держава з моменту свого виникнення вже не є власне державою, а стає відмираючою «напівдержавою», яка потім буде замінено комуністичним суспільним самоврядуванням . Держави колишніх соціалістичних країн визнавалися державами вищого і історично останнього типа. Вони протиставлялися всім експлуататорським державам. Насправді це були, швидше за все, держави, обтяжені великими деформаціями перехідні до соціалістичного типа.

Соціальною державою є держава, яка не тільки прагне до соціальної безпеки, але й до соціальної справедливості, суспільної інтеграції та можливості розкриття особистості. Від виваженого підходу до цих цілей залежить законність соціальної держави. Ці цілі є інтегральною складовою частиною суспільного блага. Завдання держави полягає не у тому, щоб повністю брати на себе здійснення цих цілей. Вона повинна тільки гарантувати, що на основі рамкових умов, за які вона несе відповідальність, суспільству буде дано можливість досягати ці цілей.

У сучасних умовах моделі соціалістичних держав функціонують в Китаї, Північній Кореї, на Кубі.

Д. Функції держави.

Конкретні функції держави, а їх досить багато, доцільно розглядати через їх класифікацію на види. Класифікувати функції сучасної держави можна за різними критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами, часом дії, принципом поділу влади, ступенем значущості, походженням, сферою політичної спрямованості, та іншими елементами державної діяльності.

1. Залежно від того, в чиїх соціальних інтересах вони здійснюються, функції держави можна поділити на:

Загальносоціальні функції - це такі напрямки діяльності держави, які є довготривалими, спрямованими на задоволення інтересів цілого суспільства, тобто всіх його верств. Загальносоціальні функції характеризують діяльність сучасної держави в галузі захисту прав і свобод людини в економічній, політичних сферах та в інших сучасних глобальних державних сферах.

Функції захисту групових інтересів - це такі напрямки діяльності держави, що найповнішим чином спрямовані на вираження й задоволення інтересів — прав­лячих угруповань, за якими стоїть соціальна база здійснення державної влади. В таких випадках державні функції спрямовуються на утримання населення в тих політичних і правових рамках, які вигідні правлячій еліті.

2. За соціальним значенням державної діяльності функції держави поділяються на:

Основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрямки її діяльності на певному етапі розвитку. Основні функції мають комплексний характер, їхнім об'єктом є широке коло споріднених суспільних відносин, на які і впливає певна система напрямків державної діяльності. До основних функцій держави належать, наприклад, функція оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян та ін.

Додаткові (Похідні), що є складовими елементами основних функцій, але самі по собі не розкривають сутності держави, мають супроводжувальний або обслуговуючий характер. Так, у складі такої основної функції держави, як оборона країни, можна виділити ряд допоміжних: забезпечення збереження державної та військової таємниці, зміцнення збройних сил, організація та підтримка військового обладнання та ін.

3. За часом здійснення, або за тривалістю у часі їхнього здійснення державні функції у правовій науці поділяють на:

Постійні функції – напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку. Більшість здійснюваних державою функцій є постійними. До цього виду належать, наприклад, охорона країни, охорона правопорядку,соціальна,політична.

Тимчасові функції - що здійснюються протягом певного періоду існування держави чи пов'язані з певним фактом та обумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства. Прикладом може бути розробка конституційного законодавства, функції стабілізації економіки у перехідний період, ліквідація наслідків стихійного лиха чи соціального конфлікту.

4. За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяють на:

Внутрішні функції- здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика стосовно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства. Внутрішні функції дають уявлення про напрями діяльності держави всередині країни.

1) політична — ця діяльність держави по здійсненню політичних функцій є вельми складною, багатогранною, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. Вона забезпечує реалізацію волевиявлення народу, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства.

2) економічна — спрямована на забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку, організацію виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності.

3) оподаткування і фінансового контролю — спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо,призначені для покриття витрат на утримання державного апарату, а фінансовий контроль потрібен для перевірки додержання правил фінансових операцій.

4) соціальна — спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту, соціальної захищеності особистості. Належне виконання державою соціальної функції багато в чому залежить від ма­теріальних можливостей суспільства, від наявності певної матеріальної бази. Це такі напрямки діяльності як забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень та ін.

5) екологічна — спрямована на забезпечення екологічного благополуччя громадян і екологічної безпеки країни. Вона виникла у зв'язку з розвитком науково-технічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, разом з тим неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне виробництво. Це спричинило різні негативні явища в екологічних системах, за цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої країни, але і в глобальному міжнародному масштабі.

6) культурна (духовна) — покликана підняти культурний і освітній рівень громадян, необхідний для цивілізованого суспільства, створити умови для їх участі в культурному житті суспільства, охороняти культурну спадщину. Держава і суспільство в цілому зацікавлені в тому, щоб кожен громадянин мав освіту, яка відповідає прийнятим нормам.

7) інформаційна — організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації.

8) охоронна — це діяльність держави по охороні і захисті конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності та правопорядку, забезпечення громадського миру, прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.

Зовнішні функції - основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому. Зовнішні функції дають уявлення про діяльність держави поза її межами, характеризують її напрями діяльності на міжна­родній арені.

1) військова функція - позитивними проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань. Військова функція має чи не найбільше значення впродовж існування держави. Робота по обороні країни може здійснюватися за різними напрямками: вироблення оборонної стратегії, зміцнення збройних сил, відбиття агресії, охорона державних кордонів. Ця функція є найважливішим напрямком діяльності держави, тому що вона націлена на захист мирної праці, суверенітету та територіальної цілісності держави. В ст.17 Конституції України закріплено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу.

2) економічна - це встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами, розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку, інтеграція до світової економіки.

3) функція інтеграції в європейську та світову економіку - випливає з визнання економічної взаємозалежності держав, що охоплює широке коло відносин. Основу інтеграційних процесів становлять загальновизнані принципи суверенітету держав щодо їх природних ресурсів свободи, вибору інтеграційних зв'язків, рівності, взаємовигідної співпраці.

4) інформаційна — це участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами.

5) дипломатична функція - передбачає встановлення, підтримку і розвиток відносин з іншими державами та міжнародними організаціями. Функція співробітництва реалізується через здійснення зовнішньої торгівлі, координацію економічної діяльності з іншими державами, участь у міжнародних економічних об´єднаннях тощо. Зовнішні функції держави тісно пов´язані між собою, взаємодоповнюють одна одну, і їх розмежування має умовний характер.

6) Функція співробітництва сучасних держав - мається на увазі розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувалися б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з держав. Як внутрішні, так і зовнішні функції не можуть бути однаковими для всіх держав. Певні відмінності залежать від типу держави і характеру політичного режиму, від етапів її розвитку, міжнародної обтстановки, характеру взаємовідносин співіснуючих між собою держав. Між внутрішніми і зовнішніми функціями існує тісний зв'язок. Кожна держава заради найефективнішого вирішення своїх внутрішніх завдань вступає у відносини з іншими країнами у сфері економіки, політики, культури тощо. З їх допомогою держава може швидше і ефективніше вирішувати свої внутрішні проблеми, особливо тоді, коли для цього у неї немає необхідних сировинних та інших матеріальних ресурсів. Це призводить до того, що значна частина зовнішніх функцій стає, по суті, продовженням внутрішніх, особливо у державах з однотипною соціальною базою.