Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (3).docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
128.2 Кб
Скачать

1 Види археологічних памьяток. Методи археології

Археологія (від грец. archaios - давній і logos - вчення, наука) - галузь історичної науки, що вивчає розвиток людського суспільства в докласовий і ранньокласовий періоди на підставі досліджень археологічних пам'яток - матеріальних свідчень давніх культур. Розрізняють два рівні археології: 1) емпіричний - археологічне дослідження у вузькому розумінні (польові розкопки та лабораторні дослідження); 2)теоретичний - історична реконструкція минулого суспільства з усією можливою повнотою. Головним засобом упорядкування археологічних джерел є їх періодизація, що будується відповідно до змін сировини, яку використовували для виготовлення знарядь праці. Залежно від цього виокремлюють такі археологічні епохи або віки: кам'яний, міді - бронзи, залізний.

До археологічних пам'яток належать стоянки, поселення, поховання, знаряддя праці, зброя, посуд, прикраси тощо. Основний спосіб виявлення і вивчення археологічних пам'яток - археологічні розкопки. Археологія виникла за доби Відродження (XV-XVI ст.). Перші систематичні археологічні розкопки на території України припадають на XVII ст. Методами археологічного дослідження є: типологічний, трасологічний, експериментальний, картографічний, порівняльний, стратиграфічний. А. використовує також методи природничих і технічних наук.

Типологічний метод в археології є конкретизацією загальнонаукової методики класифікації об'єктів дослідження. В археології розрізняють типи різних категорій знахідок (кераміка, кам'яні знаряддя, озброєння тощо) та об'єктів дослідження (поселення, поховання і т. ін.). Типологічний метод доповнюється статистичним аналізом об'єктів із застосуванням обчислювальної техніки.

Трасологічний метод передбачає вивчення функції стародавніх знарядь за слідами спрацьованості, що дає змогу відрізняти, напр., ножі для обробки риби від інших ножів. Експериментальний метод має на меті моделювання первісних виробничих процесів (виготовлення кераміки, знарядь праці) та експериментування з їх використанням (жнива крем'яними серпами, технологія обробки каменю, металу тощо).Картографічний метод полягає в картографуванні археологічних типів та об'єктів для вивчення археологічних культур і комплексів.

Порівняльний метод у XIX ст. - порівняння археологічних знахідок зі зразками етнографічних джерел для визначення функцій археологічних артефактів. Археологія тісно пов'язана з етнографією, антропологією, лінгвістикою, історичною географією.

Археологія вивчає історію суспільства за матеріальними останками життя і діяльності людей — матеріальним пам'ятникам. Послідовність робіт полягає в попередньому аналізі місцевості, розкопках, класифікації, датуванню й інтерпретації знахідок.

З 1958 використовується метод радіовуглецевого датування для визначення віку археологічних шарів і знахідок.

Методики і методи досліджень,етапи:

1. польові дослідження-спостереження за станом ґрунту і залишків та детальної фіксації усіх об’єктів у просторі(на план) стосовно умовного репера та один одного, а також за глибиною залягання.

1.1. розкопки-надзвичайно відповідальний процес, адже у їх процесі знищується пам’ятка

2. культурно-хронологічна атрибуція (лабораторно-комеральна робота) - дослідження, датування. Пам’ятка долучається до якоїсь археологічної культури чи хронологічної групи

3. історичні реконструкції - інтерпретаційний етап.

2 Археологічна та антрополічна періодизація

За час розвитку археологічної науки зусиллями вчених багатьох країн вироблено загальну періодизацію пам'яток археології. У кожному великому районі Європи вона, однак, має деякі відмінності, особливо щодо пізніх археологічних періодів.

Для території України вже більш-менш усталеною є така загальна археологічна періодизація:

I. Кам'яний вік:

  • палеоліт — від появи людини до 10 тис. років тому; 

  • мезоліт — ІX—V тисячоліття до н.е.; 

  • неоліт — VI—IV тисячоліття до н.е.

II. Мідно-бронзовий вік:

  • енеоліт (мідний вік) — IV—III тисячоліття до н.е.; 

  • бронзовий вік — II — початок І тисячоліття до н.е.

III. Ранній залізний вік — скіфо-сарматська епоха й античність:

  • передскіфський період — ІХ-VIII ст. до н.е.;

  • скіфський період — VII—III ст. до н.е.;

  • сарматський період — III ст. до н.е. — III ст. н.е.;

  • антична епоха у Причорномор'ї — VII ст. до н.е. — IV ст. н.е.

IV. Ранньослов'янський час та епоха Великого переселення народів:

  • культури рубежу ер та першої половини І тисячоліття н.е. (зарубинецька, східнопшеворська, частково липицька, черняхівська та ін.);

  • культури східних слов'ян другої половини І тисячоліття н.е. (пам'ятки типу Корчак, Луки Райковецької, Пеньківки, волинцівського та роменського типів та ін.);

  • епоха Великого переселення народів — III—VII ст.

V. Києворуський період. Середньовічна археологія півдня України (IX-XIV ст.).

VI. Козацька доба (XV-XVIII ст.).

Внаслідок нерівномірного історичного розвитку населення окремих територій деякі археологічні культури різних епох могли розвиватися одночасно. Наприклад, на півночі України в IV і III тисячоліттях до н.е. продовжувався неоліт, а на півдні в цей час склався вже мідний вік. Збігаються в часі скіфо-сарматська епоха і поширення античної цивілізації у Причорномор'ї тощо.

Кам'яний вік та епоха міді-бронзи належать цілком до первіснообщинної формації. Ранній залізний вік, ранньослов'янський час і епоха Київської Русі збігаються з рабовласницькою формацією та ранньофеодальною епохою.

Перш ніж створити періодизацію первісного суспільства, досліднику, насамперед, необхідно простежити послідовність історичних подій у часі, тобто встановити хронологічне співвідношення матеріальних об'єктів і явищ, зафіксованих джерелами (археологічними, антропологічними, етнологічними, лінгвістичними тощо) та, по можливості, визначити час їх існування. Відповідно до цього, історичну хронологію поділяють на відносну (релятивну) й абсолютну. За допомогою відносної хронології історик визначає лише послідовність або одночасність історичних подій, матеріальних об'єктів та явищ у часі, тоді як завдяки абсолютній хронології він установлює конкретні дати їхнього існування щодо сучасного літочислення. Відносна хронологія історії первісного суспільства розроблена більш-менш досконало і спирається на науково обгрунтовані докази. "Абсолютним" датуванням об'єктів і подій первісності історики користуються здебільшого лише умовно, тому що встановити конкретно, коли саме відбулися ті чи інші події у первісності, навіть за допомогою найдосконаліших сучасних методів, у переважній більшості випадків практично неможливо. Як правило "абсолютними" визнаються дати, отримані переважно природничими методами, які мають значні відхилення від сучасного календаря. Періодизація історії первісного суспільства традиційно узгоджується зі спеціальними геологічною, археологічною та антропологічною періодизаціями.