14. Юхнівська та Милоградскі культури

До М.к. вчені зараховують археол. пам’ятки 6—3 ст. до н. е. на території Пд. Білорусі та Укр. Полісся, які належать стародавнім племенам, що не входили до складу Скіфії (див. Скіфи). Уперше поселення цієї к-ри знайдено 1950 Вал.Даниленком біля с. Підгірці Обухівського р-ну Київ. обл., а тому в укр. літературі ця к-ра іноді називається підгірцівсько-милоградською. М.к. отримала назву за ім’ям городища біля с. Милоград Гомельської обл. Білорусі, відкритого О.Мельниковською 1951. Археол. пам’ятки М.к. представлені городищами, селищами, курганними та безкурганними могильниками, в яких виявлений обряд трупоспалення. Житла представлені залишками наземних, напівземлянкових та землянкових споруд. Племена М.к. займалися землеробством, скотарством, мисливством та рибальством. Виявлено сліди занять чорною металургією, сировиною для якої слугували залізні болотні руди. О.Мельниковська розробила періодизацію пам’яток М.к.: ранній період — 6—4 ст. до н. е., середній — 3—2 ст. до н. е., пізній — кін. 2 — 1-ша пол. 1 ст. до н. е. Серед дослідників є істотні розбіжності щодо датування археол. пам’яток М.к., особливо її початкового та кінцевого періодів. І.Свєшніковим біля сіл Дубой та Курилівці Рівнен. обл. розкопані кургани з матеріалами М.к., які він датував 8—7 ст. до н. е. С.Рєдін датував початок М.к. 9 ст. до н. е. Закінчення існування М.к. О.Мельниковська зараховувала до кін. 2 — поч. 1 ст. до н. е., а С.Рєдін — до 1 ст. до н. е. Є різні думки щодо території формування М.к.: прип’ятська зона Полісся України або пд. райони Білорусі. Формування пам’яток М.к. відбувалося на основі сосницького варіанта тшинецько-комарівської культури, а нащадками племен М.к. було населення зарубинецької культури. Більшість дослідників схиляється до думки, що етнічними представниками племен М.к. були протослов’ян. племена неврів, згадуваних Геродотом.

Східними сусідами милоградців були носії канівської культури, територія якої охоплює Подесення та Посейм'я, сягаючи на північному сході верхів'їв Оки. Назву їй дано за городищем поблизу с. Юхнове Чернігівської області, дослідженим Д. Я. Самоквасовим ще в 70-ті роки XIX ст. Проте виділено культуру М. В. Воєводським у 1947 р. Попри тривале дослідження пам'яток канівської культури вона є найменш вивченою. Остаточно не з'ясовано і її датування — за О. М. Мельниковською, десь приблизно VII—НІ ст. до н. е.

Знана ця культура насамперед за городищами, хоча в її ареалі відомі й селища. Яків милоградській культурі, городища невеличкі (0,2—0,5 га), і лише деякі мають трохи більші розміри (Шабалинівське — 3 га). Влаштовані вони на високих мисах, що визначало систему оборони: схили ескарпували, а вал та рів зводили з напільного боку. Відомі також городища, обнесені валом і ровом по периметру.

Городища різняться системою забудови. Деякі з них (Кудлаївське, Благовіщенська Гора) поділені дерев'яною стіною на дві частини: більша з них, на краю мису, була забудована, менша — вільна, очевидно використовувалася для утримання худоби. Відомі городища, де житлово-господарчі комплекси розташовано попід валом, а центральна частина також була вільною (Случевське). Не виключено, що деякі городища було забудовано повністю, а деякі використовувалися як схованки та місця проведення обрядів. Будівлі — наземні та дещо заглиблені — зводили з дерева (із вертикально встановлених кілків чи з плоту) і обмащували глиною. Відомі також споруди на зразок зруба. Окрім осель звичайного розміру, виявлено великі будинки, які є прикметною рисою канівської культури. їх розділяли перегородками на менші приміщення. Окрім городищ, розвідками виявлено й селища. Однак розкопки на них майже не проводили.

Поховальні пам'ятки юхнівської культури маловідомі. Йдеться про поодинокі виявлені на городищах поховання — кремації із вміщенням останків у ямі (Кудлаївське городище) або поховання у випростаному стані (Мезинське городище).

Керамічний комплекс юхнівської культури скромний і доволі одноманітний. Представлений головним чином горщиками видовжених пропорцій з високо розташованими плечиками та невеличким денцем або приземкуватими, роздутими в середній частині. Оздоблено його просто — рядочком ямок, насічок, відбитків нігтя на шийці чи по краю вінець. Інколи ямки скомпоновано в трикутники вершиною вниз (фона) чи у вертикальні або навскісні стовпчики, які утворюють горизонтальну смугу. Трапляються прокреслений та перлинний орнаменти. Валик не притаманний. Доволі численним є мініатюрний посуд (рис. 15).

Із глини виготовляли й інші речі. Особливо часто трапляються прясельця, на відміну від посуду яскраво орнаментовані, а також різних типів важки — у вигляді конуса, кулі чи "млинців" з отвором. Прикметною рисою юхнівської культури є так звані рогаті цеглини — з видовженими кутами.

Металевих виробів знайдено мало, і вони не оригінальні. Прикраси (шпильки, браслети, сережки) дублюють форми лісостепового населення. Виявлено тут також ажурні прикраси на зразок підгірцівських. Зрідка трапляються вістря до стріл скіфського зразка, а також залізні знаряддя. Для виготовлення різних виробів широко використовували кістку та ріг (голки, проколки, руків'я, стріли, амулети).