Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (9).doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
102.4 Кб
Скачать

1. Демократія.

А. Демократія, як ідеал.

Термін "демократія" (грец. — "народовладдя") є одним із найпоширеніших та багатозначних понять як політичної теорії, так і політичної практики, у найширшому значенні демократію розглядають як систему функціонування й розвитку суспільства загалом, як спосіб ведення суспільних справ і критерій оцінки процесів, котрі відбуваються в ньому.

Водночас демократію розглядають як ідеал суспільного устрою, що базується на певній системі цінностей (свободи, політичної рівності, народного суверенітету, поваги до прав людини тощо). Перетворюючись із світоглядного ідеалу в цілі політичної діяльності, демократія набуває ознак громадського руху (національно-демократичного, соціально-демократичного, ліберально-демократичного тощо). Термін "демократія" застосовують також для означення типу будь-якого об'єднання, що функціонує на засадах рівності своїх членів, періодичної виборності керівних органів та прийняття рішень більшістю (партійна, профспілкова, виробнича тощо демократії).

І нарешті, демократію розглядають як певний спосіб організації та функціонування державно-владної сфери, як форму державного ладу, засновану на участі громадян у процесі прийняття рішень через пряме народовладдя і делегування свого суверенітету представницьким органам, за якої гарантуються права й свободи особистості та меншин, забезпечується право громадян на контроль за діяльністю владних структур, реалізуються принципи представництва інтересів усіх суспільних груп.

Поняття "влада народу" (демократія) вперше застосували у Стародавній Греції для означення певної форми врядування громадян у невеликих містах-державах (полісах). Початки демократичного врядування прийнято пов'язувати з реформами Солона у VI ст. до н. е., та найбільше нам відомо про афінську демократію часів Перікла (490—429 pp. до н. е.). Основні риси античної демократії:

• Використання механізмів прямої демократії.

Усі громадяни поліса мали право й були зобов'язані брати участь у прийнятті рішень із важливих для держави питань на міських зборах.

• Громадяни брали участь у здійсненні правосуддя та адміністративних функцій у державних установах. Ці посади заміщалися на виборній основі або жеребкуванням. Громадянин міг обіймати одну й ту саму посаду лише протягом року й один раз за життя.

• Принцип рівності та свободи громадян полягав у їхньому членстві в цій громаді та був підпорядкований її спільним інтересам. Уявлення про будь-які універсальні людські чи політичні права були відсутніми.

• Моністичне уявлення про наявність спільного громадського інтересу та про його гармонійне поєднання з особистими інтересами громадян вимагало одностайності при прийнятті рішень. Фракційність та інакомислення засуджували і карали остракізмом — відлучення від громади.

• Громадянство було вузьким. Воно обмежувалося корінним (у другому поколінні) вільним населенням чоловічої статі цього міста-держави.

• Демократія була маломасштабною і не поширювалася на інші міста.

Починаючи з ХУП—ХУЛІ ст. нашого часу, коли формуються сучасні національні держави, уявлення про демократію суттєво змінюється. Старе розуміння демократії як самоврядування, що вимагало невеликих політичних одиниць, не могло знайти застосування в державних об'єднаннях із величезними територіями і багаточисельним населенням. Сформульовані французькими просвітителями XVIII ст. концепції суспільного договору та народного суверенітету започаткували сучасні уявлення про демократію як форму правління, за якої владний суверенітет народу реалізується як через пряме народовладдя, так і через делегування владних повноважень представницьким органам.

Зі змінами розмірів і структури об'єкта демократії (поява сучасних держав) відбуваються глобальні зміни в її інститутах та практиці. Американський політолог Р. Дал, зокрема, вказує на такі:

Сутнісним елементом сучасної демократії стало представництво. Народ не обов'язково сам має ухвалювати рішення. Він делегує свою волю виборним уповноваженим представникам, які відстоюють його інтереси на державному рівні.

Розміри демократичної держави з представницькою формою правління мають перспективу необмеженого зростання.

Механізми прямої демократії, навіть у відносно малих державах, відрізняються обмеженою сферою застосування (за винятком деяких країн, наприклад Швейцарії).

Розмаїтість суспільного життя, що непрямо пов'язана з розмірами держав: почали сприймати як норму, що сприяло подоланню властивих античній демократії моністичних уявлень про єдині загальнонародний інтерес та волю. Конфлікти інтересів визнавали як неминуче і природне явище. Політичний плюралізм визнали принципом функціонування всієї політичної системи.

Розширення індивідуальних прав стало характерною ознакою сучасних представницьких демократій, які отримали назву ліберально-демократичних систем. Виникла поліархія — сучасна форма демократії.

Протягом XIX—XX ст. розвиток демократичної теорії призвів до формування трьох основних концепцій демократії: теорії учасницької (партисипаторної) демократії, теорії елітарної демократії та теорії плюралістичної демократії, про які йтиметься згодом.

В. Сутність демократії.

Існує серцевинний набір певних критеріїв, за допомогою яких можна зробити висновок,наскільки в тих чи інших умовах розвинена демократія. До них належать елементи демократичного ладу, які існували вже в античні часи. Першим і головним з них є громадянсько активні у своїй більшості, вільні громадяни, які є головними дійовими особами суспільного самокерування. Вони мають інтерес до суспільного життя, обізнані в ньому і власними силами та участю впливають на нього в тому напрямі, який вони вважають бажаним і правильним. Без громадянської активності демократія перетвориться на фікцію. Другим елементом, що формує основи демократичного ладу, є визнання усіх громадян рівними й рівноправними. Кожен голос важить стільки ж, скільки й будь-який інший голос. Третім важливим елементом демократичного устрою є повага до спільно прийнятих рішень і готовність сумлінно виконувати їх. На цьому ґрунтується один із засадничих принципів демократії — принцип влади більшості, коли загальнообов'язковим вважається рішення, за яке віддала свої голоси більшість тих, хто брав участь у голосуванні (Воля народу - вищий закон!). Перелічені вище першоелементи демократії поєднуються і втілюються з відповідною повнотою у виборах. Без справжніх виборів про демократію неможливо вести мову, хоч демократія жодною мірою не зводиться до виборів і не вичерпується ними. Для демократії вибори - це волевиявлення вільних громадян, творення влади, уособлення самокерування, спроможність дорослих і самодостатніх людей адекватно розуміти свої справжні інтереси й захищати їх зі знанням справи. Елементарною вимогою для здійснення істинного вибору є обізнаність громадян у тих справах, щодо яких приймається рішення. Саме тому свобода зборів і свобода висловлення власної думки (свобода слова), усе те, без чого важко прийняти правильне рішення, набувають за демократії великого значення. За допомогою вільного слова і під його впливом формується й живе громадська думка — дійова сила демократії. Хоча слово може використовуватися демагогами, некомпетентними й нечесними людьми і на шкоду демократії. Отже, демократія — це суспільне самоврядування, яке здійснюють рівноправні громадяни через безпосередню участь в обговоренні й вирішенні громадських справ шляхом вільного вибору (голосування). Демократія виникла й існує як намагання і можливість для людей вирішувати свої справи власними силами. Демократія — це насамперед суспільне самоврядування, самокерування, самостійність. Це система, яку А. Лінкольн визначав як «правління народу, через посередництво самого

народу, для народу».

Г. Ознаки демократії.

Політичний плюралізм, визнання множинності інтересів суспільних груп та автономності особи, необхідності захисту її індивідуальних прав і політичних свобод зумовлюють особливості методів і прийомів функціонування політичної влади в сучасних демократіях. Але це не заперечує наявності спільних корінних рис, притаманних демократичним політичним режимам.

Найпершою ознакою демократії є визнання суверенності народу як єдиного джерела влади. Народний суверенітет реалізується через пряме народовладдя — безпосередню участь громадян у розробленні та ухваленні політичних рішень (народні ініціативи, референдуми, плебісцити, участь у виборах) та делегування владних повноважень представницьким і виконавчим структурам.

Суверенність народу виявляється також у можливості змінити уряд без застосування сили, виборами. У демократичних суспільствах влада народжується лише з виборів. Уряд утворюється, відправляється у відставку, періодично замінюється на безпосередню волю виборців або на обраний ними представницький орган.

Вибори мають бути регулярними, загальними, чесними і конкурентними. Чесність виборів забезпечує наявність механізмів, які створюють перешкоди для виборчих махінацій; підтасувань; однакові фінансові можливості; доступ до засобів масової інформації; громадський контроль за перебігом виборів та підрахунком їхніх результатів. Конкуренція забезпечується наявністю багатопартійної системи, гарантованими можливостями для політичних партій, громадських організацій, груп і окремих громадян вільно висувати та підтримувати своїх кандидатів, а також контролювати процес голосування і підрахунку голосів.

Конкуренція політичних сил реалізується не лише під час здобуття влади, а й за її здійснення. Принцип змагальності забезпечується через легалізацію політичної опозиції. У суспільстві досягається згода стосовно того, що переможець на виборах не використовує владу для усунення з політичної сфери тих, хто програв вибори. Опозиція, відтак, зобов'язується поважати право переможців приймати рішення, навіть якщо вони не узгоджуються з їхніми поглядами. Тобто йдеться про лояльну (системну) опозицію.

Конкурентність у боротьбі за владу та можливість контролю за діяльністю владних структур забезпечує вільна преса, яка гарантує альтернативність інформації та висловлення різних ставлень, оцінок, критики навіть найвищих посадових осіб у державі.

Міра демократичності режиму визначається гарантіями прав і свобод людини, політико-правовим статусом особистості, захищеності індивіда, мірою набуття ним рис громадянина. Законодавче гарантування прав та свобод людини й громадянина обмежує всевладдя держави.

Відносини між народом і обраними ним представниками базуються на основі контролю (переважно електорального), довіри, конституційного обмеження компетенції органів влади, її невтручання у справи громадянського суспільства.

Вагомою рисою демократії є висловлене через вибори волевиявлення більшості. Проте право більшості на прийняття рішень треба поєднувати з захищеністю меншості, яка повинна мати право стати більшістю. Ознакою демократії також є широке громадянство і високий рівень участі населення в політиці.