4. Інститути державної влади.
А. Президент.
Термин «президент» происходит от латинского слова Prаesidens. В буквальном переводе оно означает «сидящий впереди». Аналогичное значение имеет в русском языке слово «председатель». По всей вероятности, президентами в античные времена называли лиц, которые руководили различными собраниями, однако в современном понимании («глава государства») слово «президент» не употреблялось вплоть до XVIII века[1].
Лишь при подготовке к принятию Конституции США 1787 года, когда встал вопрос о наименовании нового выборного главы государства, впервые был использован термин «президент» для обозначения такого должностного лица[2].
Не любой глава государства может быть признан президентом. В отличие от монарха, президент выбирается народом и осуществляет свои полномочия в течение определённого срока. В остальном же конституционно-правовой статус президента может определяться в разных государствах неодинаково[3]. Так, в России «президент является главой государства»; в США, поскольку «исполнительная власть предоставляется Президенту Соединенных Штатов Америки», — является главой исполнительной ветви власти, он также «является главнокомандующим армией и флотом Соединенных Штатов», «правомочен заключать международные договоры при условии их одобрения двумя третями присутствующих сенаторов», «назначает послов, других официальных представителей и консулов, судей Верховного суда и всех других должностных лиц Соединенных Штатов», не имеет дополнительного наименования «глава государства», хотя исполняет его функции[4] ; во Франции «Президент Республики» также не имеет дополнительного наименования «глава государства» (в конституции отсутствует и термин «глава исполнительной власти», хотя есть «премьер-министр»), его функции определяются аналогично функциям российского президента: президент «следит за соблюдением конституции, обеспечивает своим арбитражем нормальное функционирование публичных властей», является «гарантом национальной независимости, исполнения международных договоров», «является главой вооруженных сил», инициирует и «ратифицирует международные договоры», «председательствует в правительстве»[5].
Б. Законодавча влада.
ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА - - одна з гілок державної влади. Гол. призначенням 3. в. є здійснення держ. влади шляхом законотворення. Структурно є сукупністю повноважень щодо прийняття законів та ін. законодавчих актів, а також сукупністю орг. форм реалізації цих повноважень. До суб'єктів 3. в. у різних країнах належать парламенти, монархи, уряди тощо.
Здійснювана парламентами 3. в. є представн. владою, делегованою їм народом як єдиним джерелом влади. Назва «законодавча» не означає, що представн. органи займаються лише законодавчою діяльністю. Остання є для них головною, але не єдиною. Важливими для парламентів є також представника , установча та контрольна функції. Відповідно до теорії поділу влади 3. в. є самостійною відносно виконавчої і судової гілок влади. Специфіка її полягає у тому, що прийняті парламентом закони мають вищу порівняно з актами ін. гілок держ. влади юридичну силу. Водночас кожна гілка влади має властиву їй систему стримувань і противаг для запобігання можливим зловживанням з боку ін. гілки влади.
Єдиним органом 3. в. в Україні є Верховна Рада України (ст. 75 Конституції України). Свої повноваження по реалізації 3. в. вона здійснює у встановлених Осн. Законом межах і відповідно до чинного законодавства.
В. Виконавча влада.
Викона́вча вла́да— одна з трьох гілок державної влади відповідно до принципу поділу влади. Розробляє і втілює державну політику, спрямовану на забезпечення виконання законів, та керує сферами суспільного життя. Має можливість самостійно приймати рішення, необхідні для виконання цих завдань, проте є підзвітною законодавчій гілці влади. За дотриманням чинного законодавства, в тому числі і органами виконавчої влади, слідкує судова влада.
Виконавча влада реалізується державою через уряд (президента) і його органи на місцях. Уряд (президент) здійснює верховне політичне керівництво і загальне керування справами суспільства. Урядова влада може складати прерогативу однієї особи (у президентських республіках) або колегіального органа. У першому випадку уряд виступає як група найближчих радників глави держави - президента, а повноваження уряду є похідними від повноважень останнього. В другому випадку уряд формується на основі спеціальної процедури за участю парламенту. Він повинен, за загальними правилами, користуватися підтримкою парламентської більшості і мати власні повноваження.
Уряд покликаний забезпечити охорону існуючого порядку, захист зовнішніх інтересів держави, здійснення економічних, соціальних та інших функцій у сфері державного керування. Уряд (президент) призначає на вищі військові і цивільні посади, у його веденні знаходиться адміністративний апарат.
Найбільш значимі рішення, що породжують юридичні наслідки і відповідальність за їхнє виконання, уряд видає у виді регламентарних актів. Крім, власне, регламентарної влади, уряд може мати право на видання актів делегованого законодавства. Уряд більшості країн має право законодавчої ініціативи і може робити вирішальний вплив на законодавчий процес.
За проведений курс і здійснювану управлінську діяльність, уряд несе, як правило, солідарну політичну відповідальність. Відмова уряду в довірі виражається в суворій юридичній формі і шляхом спеціальної парламентської процедури. Вотум недовіри призводить до відставки уряду і, за загальним правилом, до його заміни новим. Проте уряд (з метою зрівноважування влади) може, не виходячи у відставку, вдатися до дострокового розпуску парламенту (нижньої палати) і проведенню позачергових загальних виборів.
В усіх країнах передбачається можливість притягнення голови уряду або його члена до судової відповідальності за вчинення злочинних діянь. При цьому обвинувачення подається парламентом або нижньою палатою, а розгляд і рішення справи віднесене до юрисдикції або конституційного суду, або верхньої палати парламенту. Виконавча влада на місцях здійснюється за допомогою або призначених центром місцевих органів виконавчої влади, або виборних органів місцевого самоврядування. Звичайно, керівництво місцевими справами доручається призначеному представнику центральної влади - губернатору, префекту. Він очолює апарат місцевого керування, що складає частину апарату державного керування. У випадку, коли керування реалізується виборними органами, вони мають визначену самостійність стосовно центральних органів виконавчої влади.
Г. Судова влада.
Судова влада України — нарівні з виконавчою та законодавчою гілкою влади є однією з гілок влади відповідно до ст. 6 Конституції України. Органи судової влади здійснюють свої повноваження у межах, встановлених Конституцією України та відповідно до Законів України.
В Україні кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях. Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, основи організації та діяльності адвокатури визначається виключно Законами України.
Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суди можуть приймати:
Вироки;
Постанови;
Рішення;
Ухвали.