- •Розділ 1 порівняльна педагогіка як наука
- •Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язки порівняльної педагогіки
- •1.3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •1.4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •1.5. Розвиток освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи
- •1.5.1. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •1.5.2. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •1.5.3. Політичні чинники розвитку освіти
- •1.5.4. Інтеграція в галузі освіти
- •1.5.5. Орієнтація на неперервну освіту
- •1.5.6. Проблема демократизації освіти
- •Розділ 2 розвиток дошкільної освіти в країнах світу
- •2.1. Розвиток теорії дошкільного виховання
- •У працях зарубіжних і вітчизняних учених
- •2.2. Дошкільні заклади та міжнародні організації дошкільної освіти
- •2.3. Особливості системи дошкільної освіти в різних країнах
- •Розділ 3
- •3.2. Початкова школа
- •3.3. Середня і фахова освіта
- •3.4. Шкільні системи провідних країн світу
- •3.4.1. Сша
- •3.4.2. Велика Британія
- •3.4.3. Німеччина
- •3.4.4. Франція
- •3.4.5. Японія
- •3.4.6. Росія
- •3.4.7. Україна
- •3.5. Професійно-технічна освіта
- •3.5.1. Загальна характеристика
- •3.5.2. Професійно-технічна освіта у провідних країнах світу сша.
- •Розділ 4 шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •4.1. Проблема оновлення шкільної освіти
- •4.2. Основні дидактичні концепції
- •4.3. Результативність освіти
- •4.4. Диференціація освіти
- •4.5. Стандартизація освіти
- •4.6. Традиційні й нові навчальні дисципліни
- •4.1. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу
- •4.7.1. Загальна характеристика
- •4.7.2. Сша
- •4.7.3. Велика Британія
- •4.7.4. Німеччина
- •4.7.5. Франція
- •4.7.6. Японія
- •4.7.7. Росія
- •4.7.8. Україна
- •5.1. Диференційоване навчання
- •5.2. Професійна орієнтація учнів
- •5.3. Основні характеристики традиційного навчального процесу
- •5.4. Нові моделі навчання
- •5.5. Альтернативні та експериментальні школи
- •5.5.1. Загальна характеристика експериментальних шкіл
- •5.5.2. Альтернативні та експериментальні школи у провідних країнах світу
- •5.6. Комп'ютеризація навчання
- •5.7. Телебачення як засіб навчання та виховання
- •Розділ 6 особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.2. Школа і довічне виховання
- •6.3. Сучасні зарубіжні педагогічні виховні концепції
- •6.4. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •6.5. Виховання дисциплінованості
- •6.6. Моральне виховання
- •6.7. Виховання в дусі миру
- •6.8. Полікультурне виховання
- •6.9. Екологічне виховання
- •6.10. Трудове виховання
- •6.11. Фізичне виховання
- •6.12. Самоврядування школярів
- •6.13. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •Розділ 7 розвиток вищої освіти у країнах світу
- •7.1. Загальна характеристика розвитку вищої школи
- •7.2. Розвиток вищої школи в провідних країнах світу
- •7.3. Розвиток педагогічної освіти
- •7.4. Учитель як ключова постать в освіті
- •7.5. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)
4.1. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу
4.7.1. Загальна характеристика
Типи навчальних програм. У сучасній школі співіснує кілька типів навчальних програм: а) освітній курс; 6) спеціальні програми; в) інтегративні програми.
Спеціальні програми, адресовані тій або тій частині учнів:
• факультативи;
• елективні (на вибір) курси;
• програми у певних навчальних закладах.
Масштаби застосування спеціальних програм залежать від їхнього змісту і конкретної країни, наприклад: у США та Великій Британії, чия мова найпоширеніша у світовому співтоваристві, іноземні мови вивчають лише 50 % старшокласників; у країнах континентальної Європи та Японії, навпаки, іноземні мови належать до обов'язкових дисциплін середньої школи і посідають значне місце у спеціалізованих програмах.
Окремі програми можуть перетворюватися з обов'язкових на спеціалізовані залежно від ступенів освіти і призначення. Наприклад, програми з трудового навчання.
У світовій школі дедалі більшого поширення набувають так звані інтегративні програми (наприклад, програма з природознавства у початковій школі).
Завдання інтегративної програми: а) ознайомити учнів із основними явищами, фактами відповідних наук; б) виробити в них навички класифікації і виміру досліджуваних явищ; в) розвивати наукову інтуїцію.
Творці інтегративних програм прагнуть привести освіту у відповідність до рівня сучасних знань; об'єднати матеріал навколо основної ідеї, щоб перебороти фрагментарність освіти; сприяти творчому мисленню учнів.
Нині інтегративні програми посіли значне місце в системі освіти, а саме:
• у школах Великої Британії їм відведено близько 15 % навчального часу;
• у школах Франції — до 10 %. З 1985 р. до програми французької початкової школи введено інтегративний курс «Природознавство і технологія», який містить відомості з фізики, хімії, біології, геології та астрономії. Технологічною підготовкою передбачено засвоєння базових понять про сучасне виробництво, загальні принципи простих технічних механізмів і процесів;
• у Японії на межі 80 —90-х років у програмі початкової школи з'явився інтегрований курс «Про життя» (сейкацу), який розглядає елементи природних і суспільних наук у тісному зв'язку.
Напрями у зміні програм. Зміни в шкільних програмах проводяться за такими напрямами:
• екстенсивний — традиційний, передбачає навчання за предметами. Розростаючись кількісно (подовжуються терміни, збільшується обсяг навчання) і якісно, таке навчання є однаковим для будь-яких навчальних дисциплін;
• інтенсивний — створення нових за цілями, структурою, змістом програм. Програми інтенсивного типу орієнтовані насамперед на повноту переживання, усвідомлення й осмислення навчального матеріалу.
4.7.2. Сша
Сполучені Штати Америки одні з перших серед великих країн почали в 60-х роках XX ст. перегляд змісту шкільної освіти.
Реформа програм початкової школи відбувалася під впливом концепції «основних навичок», що мала за мету міцне оволодіння учнями основними навичками читання, письма, лічби; фундаментальними уявленнями про соціально-політичний устрій США; нормами суспільної моралі і поведінки; знаннями з географії, природи та її охорони.
Протягом 60 —90-х років вироблялися навчальні програми, що відповідали зазначеним завданням. Загалом вони значно ускладнилися.
Під час реформи середньої освіти основна увага приділялася модернізації програм, а саме: у короткий термін готувалися нові програми з математики, фізики, хімії, біології; до них вводилися питання з екології, генетики, біохімії та інших наук.
Нові програми були орієнтовані на інтелектуальну еліту учнів і мали сприяти поліпшенню знань та розвитку пізнавальних здібностей школярів.
У 1961 р. розпочалася реформа старшої середньої школи на принципах «п'яти основ». Вона полягала в тому, що обов'язкове навчання скорочувалося до п'яти концентрів (напрямів):
• англійська мова і література (4 роки: 1 рік у молодшій, З — у старшій середній школі);
• математика (4 роки: 1 рік у молодшій, 3 — у старшій середній школі);
• природознавство (3 роки в старшій середній школі);
• соціальні науки (3 роки в старшій середній школі);
• комп'ютерне навчання (півроку в старшій середній школі). Кожний напрям складався з кількох частин.
Крім того, запроваджувалися повномасштабні елективні (на вибір) курси, а також «міні-курси» із різних дисциплін.
Застосування на практиці моделей програм у вигляді базового ядра і численних елективних курсів спричиняло: а) зниження вимог до загальної освіти; 6) слабке координування системи дисциплін, що обираються; в) розмивання систематичної загальної освіти.
Через скорочення рівня й обсягу базової освіти якість навчання не тільки не зросла, а й знизилася.
Одним з орієнтирів нової реформи стала концепція, запропонована фахівцями Вісконсінського університету. Головні тези концепції — удосконалення якості освіти шляхом підвищення загальнонаукової грамотності учнів; досягнення технологічної грамотності; розвитку здатності до планування, критичного мислення, самоосвіти.
Було визнано за необхідне підсилити в програмах гуманітарний аспект.
Реформа у країні почала здійснюватися на загальнонаціональному рівні та в окремих навчальних закладах. Так, із 1982 р. у державних середніх навчальних закладах додаткові навчальні дисципліни повертають у розряд головних. До 1984 р. понад половина навчальних округів здійснили цей захід, що зумовило піднесення рівня загальної підготовки в цих округах.