Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (2).docx
Скачиваний:
298
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
349.45 Кб
Скачать

6.8. Полікультурне виховання

Теоретичні аспекти. Поряд з інтернаціональним вихо­ванням великого значення набуває полікультурне вихован­ня — врахування культурних і виховних інтересів націо­нальних та етнічних меншин.

Полікультурне виховання наголошує на взаємозв'язку куль­тур, одна з яких домінує.

Подібність полікультурного та інтернаціонального вихо­вання в тому, що полікультурне виховання, як і інтернаціо­нальне, передбачає:

• міжнаціональну і міжетнічну взаємодію;

• формування почуття солідарності і взаєморозуміння;

• протистояння дискримінації, націоналізму, расизму.

На відміну від інтернаціонального виховання, полікуль­турне передбачає:

• освоєння культурно-освітніх цінностей;

• взаємодію різних культур у плюралістичному культур­ному середовищі;

• адаптацію до інших культурних цінностей.

У полікультурному вихованні, як і в інтернаціональному, врахування етнічних і національних особливостей є важливішим.

Майже всі великі країни світу належать до полікультурних і поліетнічних співтовариств. У них проживають національні меншини, а внаслідок масової імміграції формуються інші етнічні групи. Необхідність толерантного співіснування з етнічними і національними меншинами породжує потребу полікультурного виховання як важливого соціального прин­ципу і пріоритету шкільної політики.

Головне завдання полікультурного виховання — усува­ти суперечності між системами і нормами виховання домі­нуючих націй, з одного боку, і етнічних меншин — з другого боку. Воно припускає адаптацію етнічних груп одна до одної та відмову етнічної більшості від культурної монополії.

Проблема полікультурного виховання в різних країнах. У США проблема полікультурного виховання не­розривно пов'язана з проблемою загальнонаціональної куль­турної інтеграції різних етнічних груп населення. Вихо­вання має спрямовуватися на формування американської нації й одночасно забезпечувати культурно-освітні інтереси малих етнічних груп, насамперед афроамериканців.

У Західній Європі проблема полікультурного виховання розглядається неоднозначно. Так, з одного боку, офіційна влада схильна бачити в полікультурному вихованні сепара­тизм і погрозу національній державності, з другого — бага­томільйонні групи іммігрантів з Азії, Африки стурбовані входженням у європейську культуру й одночасно збережен­ням власної культурної спільноти.

Японія — гомогенна в етнічному відношенні країна, про­те полікультурне виховання необхідне й тут. Наприклад:

• на острові Хоккайдо проживає близько 20 тис. айнів;

• у великих містах наявні китайські квартали ( «чайна-тауни» );

• у країні проживають сотні тисяч корейців;

• останнім часом прибувають вихідці з країн Азії, Європи та США.

У Росії полікультурне виховання розглядається як аль­тернатива інтернаціональному соціалістичному вихован­ню, яке формувало особистість поза національною культу­рою. У сучасній Росії полікультурне виховання — це інтегра­тивно-плюралістичний процес, що ґрунтується на трьох основ­них джерелах: російському, національному (неросійському), загальнолюдському.

При осмисленні цього процесу виокремлюються дві кон­цепції, а саме:

«компонентна», що виходить із розуміння школи, де є автономні блоки, які охоплюють суму етнокультурних знань про той чи той народ. Подібна школа розглядається як засіб передавання духовних цінностей рідної культури, формування національного характеру і самосвідомості;

• інша концепція пропонує організовувати діяльність неро­сійської школи як рух школяра носія рідної культу­ри — до культури російської і світової. Пропонується також виховання на діалогічній міжкультурній основі, що, на думку М. Н. Кузьміна, забезпечить гармонізацію на­ціональних відносин і модернізацію різних етносів.

На початку 90-х років Міністерство освіти і науки сфор­мулювало концепцію, яка виходить з об'єктивної розбіжності культурних потреб окремих етносів і загальнодержавних цілей виховання й освіти. З урахуванням цього підкреслювалася необхідність існування безлічі національних шкіл, які, з одного боку, забезпечують єдиний державний стандарт вихо­вання й освіти; з іншого — залучають до національної (етніч­ної) культурної традиції.