- •Розділ 1 порівняльна педагогіка як наука
- •Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язки порівняльної педагогіки
- •1.3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •1.4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •1.5. Розвиток освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи
- •1.5.1. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •1.5.2. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •1.5.3. Політичні чинники розвитку освіти
- •1.5.4. Інтеграція в галузі освіти
- •1.5.5. Орієнтація на неперервну освіту
- •1.5.6. Проблема демократизації освіти
- •Розділ 2 розвиток дошкільної освіти в країнах світу
- •2.1. Розвиток теорії дошкільного виховання
- •У працях зарубіжних і вітчизняних учених
- •2.2. Дошкільні заклади та міжнародні організації дошкільної освіти
- •2.3. Особливості системи дошкільної освіти в різних країнах
- •Розділ 3
- •3.2. Початкова школа
- •3.3. Середня і фахова освіта
- •3.4. Шкільні системи провідних країн світу
- •3.4.1. Сша
- •3.4.2. Велика Британія
- •3.4.3. Німеччина
- •3.4.4. Франція
- •3.4.5. Японія
- •3.4.6. Росія
- •3.4.7. Україна
- •3.5. Професійно-технічна освіта
- •3.5.1. Загальна характеристика
- •3.5.2. Професійно-технічна освіта у провідних країнах світу сша.
- •Розділ 4 шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •4.1. Проблема оновлення шкільної освіти
- •4.2. Основні дидактичні концепції
- •4.3. Результативність освіти
- •4.4. Диференціація освіти
- •4.5. Стандартизація освіти
- •4.6. Традиційні й нові навчальні дисципліни
- •4.1. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу
- •4.7.1. Загальна характеристика
- •4.7.2. Сша
- •4.7.3. Велика Британія
- •4.7.4. Німеччина
- •4.7.5. Франція
- •4.7.6. Японія
- •4.7.7. Росія
- •4.7.8. Україна
- •5.1. Диференційоване навчання
- •5.2. Професійна орієнтація учнів
- •5.3. Основні характеристики традиційного навчального процесу
- •5.4. Нові моделі навчання
- •5.5. Альтернативні та експериментальні школи
- •5.5.1. Загальна характеристика експериментальних шкіл
- •5.5.2. Альтернативні та експериментальні школи у провідних країнах світу
- •5.6. Комп'ютеризація навчання
- •5.7. Телебачення як засіб навчання та виховання
- •Розділ 6 особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.2. Школа і довічне виховання
- •6.3. Сучасні зарубіжні педагогічні виховні концепції
- •6.4. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •6.5. Виховання дисциплінованості
- •6.6. Моральне виховання
- •6.7. Виховання в дусі миру
- •6.8. Полікультурне виховання
- •6.9. Екологічне виховання
- •6.10. Трудове виховання
- •6.11. Фізичне виховання
- •6.12. Самоврядування школярів
- •6.13. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •Розділ 7 розвиток вищої освіти у країнах світу
- •7.1. Загальна характеристика розвитку вищої школи
- •7.2. Розвиток вищої школи в провідних країнах світу
- •7.3. Розвиток педагогічної освіти
- •7.4. Учитель як ключова постать в освіті
- •7.5. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)
6.8. Полікультурне виховання
Теоретичні аспекти. Поряд з інтернаціональним вихованням великого значення набуває полікультурне виховання — врахування культурних і виховних інтересів національних та етнічних меншин.
Полікультурне виховання наголошує на взаємозв'язку культур, одна з яких домінує.
Подібність полікультурного та інтернаціонального виховання в тому, що полікультурне виховання, як і інтернаціональне, передбачає:
• міжнаціональну і міжетнічну взаємодію;
• формування почуття солідарності і взаєморозуміння;
• протистояння дискримінації, націоналізму, расизму.
На відміну від інтернаціонального виховання, полікультурне передбачає:
• освоєння культурно-освітніх цінностей;
• взаємодію різних культур у плюралістичному культурному середовищі;
• адаптацію до інших культурних цінностей.
У полікультурному вихованні, як і в інтернаціональному, врахування етнічних і національних особливостей є важливішим.
Майже всі великі країни світу належать до полікультурних і поліетнічних співтовариств. У них проживають національні меншини, а внаслідок масової імміграції формуються інші етнічні групи. Необхідність толерантного співіснування з етнічними і національними меншинами породжує потребу полікультурного виховання як важливого соціального принципу і пріоритету шкільної політики.
Головне завдання полікультурного виховання — усувати суперечності між системами і нормами виховання домінуючих націй, з одного боку, і етнічних меншин — з другого боку. Воно припускає адаптацію етнічних груп одна до одної та відмову етнічної більшості від культурної монополії.
Проблема полікультурного виховання в різних країнах. У США проблема полікультурного виховання нерозривно пов'язана з проблемою загальнонаціональної культурної інтеграції різних етнічних груп населення. Виховання має спрямовуватися на формування американської нації й одночасно забезпечувати культурно-освітні інтереси малих етнічних груп, насамперед афроамериканців.
У Західній Європі проблема полікультурного виховання розглядається неоднозначно. Так, з одного боку, офіційна влада схильна бачити в полікультурному вихованні сепаратизм і погрозу національній державності, з другого — багатомільйонні групи іммігрантів з Азії, Африки стурбовані входженням у європейську культуру й одночасно збереженням власної культурної спільноти.
Японія — гомогенна в етнічному відношенні країна, проте полікультурне виховання необхідне й тут. Наприклад:
• на острові Хоккайдо проживає близько 20 тис. айнів;
• у великих містах наявні китайські квартали ( «чайна-тауни» );
• у країні проживають сотні тисяч корейців;
• останнім часом прибувають вихідці з країн Азії, Європи та США.
У Росії полікультурне виховання розглядається як альтернатива інтернаціональному соціалістичному вихованню, яке формувало особистість поза національною культурою. У сучасній Росії полікультурне виховання — це інтегративно-плюралістичний процес, що ґрунтується на трьох основних джерелах: російському, національному (неросійському), загальнолюдському.
При осмисленні цього процесу виокремлюються дві концепції, а саме:
• «компонентна», що виходить із розуміння школи, де є автономні блоки, які охоплюють суму етнокультурних знань про той чи той народ. Подібна школа розглядається як засіб передавання духовних цінностей рідної культури, формування національного характеру і самосвідомості;
• інша концепція пропонує організовувати діяльність неросійської школи як рух школяра — носія рідної культури — до культури російської і світової. Пропонується також виховання на діалогічній міжкультурній основі, що, на думку М. Н. Кузьміна, забезпечить гармонізацію національних відносин і модернізацію різних етносів.
На початку 90-х років Міністерство освіти і науки сформулювало концепцію, яка виходить з об'єктивної розбіжності культурних потреб окремих етносів і загальнодержавних цілей виховання й освіти. З урахуванням цього підкреслювалася необхідність існування безлічі національних шкіл, які, з одного боку, забезпечують єдиний державний стандарт виховання й освіти; з іншого — залучають до національної (етнічної) культурної традиції.