Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (2).docx
Скачиваний:
298
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
349.45 Кб
Скачать

5.4. Нові моделі навчання

У світовій педагогіці і школі розробляються й освоюють­ся нетрадиційні моделі навчання, які умовно можна поділи­ти на дві групи — репродуктивної і пошукової орієнтації. Розглянемо їх докладніше.

Моделі навчання у Сполучених Штатах Америки:

«Індивідуально приписне {розпоряд жувальне) навчан­ня», запропоноване в середині 60-х років у Пітсбурзькому університеті, адресоване учням початкової школи. Навчальний матеріал поділяється залежно від конкрет­них цілей, які відповідають розділам матеріалу з предме­тів;

• дослідницька методика на зразок «Запрошення до дослі­джень», запропонована в середині 60-х років американ­ським біологом і педагогом Дж. Швабом, адресувалася учням початкової і середньої школи для освоєння нових програм природничо-наукового циклу;

• федеральна програма створення моделей «Школи май­бутнього» здійснювалася на межі 60 —70-х років. Тема­тика проектів — «Програма одного року», «Кероване спеці­альне (просунуте) навчання». У середніх навчальних за­кладах запроваджувалися нетрадиційні методики навчання. Для великих груп учнів кількох класів проводили лекційні заняття, для малих груп усередині класів — семі­нари, для одного класу — 15 —20-хвилинні уроки. Пев­ний час відводився на самостійну роботу учнів. Навчаль­ний час розподілявся в такий спосіб: лекції і семінари — 20 %, уроки — 40, самостійна робота — 40 %. Також пла­нувалося тісніше співробітництво викладачів у вигляді роботи командою;

• ідеї спільного {кооперативного) навчання у шкільній освіті США здобули популярність на межі 80 —90-х років. «Кооперативне навчання» ґрунтується на таких принци­пах:

• позитивна залежність — усвідомлення учнями відпові­дальності за власне навчання і навчання інших членів групи;

• взаємодія — допомога учнів одне одному;

• індивідуальна незалежність — кожен учень має демон­струвати результати своєї роботи;

• соціальна взаємодія — благополучне вирішення проблем і конфліктів, що виникають між членами груп;

• перспектива — не лише оцінювання членами груп власної роботи, а й проектування напрямів її удосконалення.

Моделі навчання у Великій Британії. У 60 —80-х роках приклади нетрадиційної організації навчального про­цесу показало багато навчальних закладів, наприклад Коуте-сторп-коледж. У цій школі поєднували індивідуальні та гру­пові заняття. Команди викладачів розподіляли свої обов'яз­ки таким чином: одні читали лекції, інші вели семінари, треті проводили лабораторні заняття, четверті давали консультації і перевіряли домашні завдання.

Моделі навчання у Німеччині. Нові моделі форм і методів навчання розробляються у Німеччині. Група німець­ких учених опублікувала в 1990 р. працю «Цілісна школа», де викладено принципи модернізації шкільного навчання, а саме:

• форми і методи навчання не можуть і не повинні бути абсолютно новими;

• вони мають продовжувати і розвивати досвід активного і самостійного навчання школяра.

Моделі навчання у Франції. Моделі реформування класно-урочної системи, викладання і навчання відпрацьову­ються у Франції. У 70 —80-х роках такі моделі апробували­ся в понад 50 дослідницьких програмах. На першому плані стояло індивідуальне навчання «у власному ритмі», яке пе­редбачало перегляд навчального розкладу, поділ класу на групи. Практикувалася нова організація навчання, яка пе­редбачала:

• у початковій школі — розподіл навчального дня на дві половини {мі-тан) і навчального тижня на три частини (тьєр-тан), а також часткове скасування домашніх зав­дань;

• у середній школі — так звана незалежна праця, спрямо­вана на індивідуалізацію навчання, подолання пасивності учнів, підвищення результативності навчання. Розгляньмо приклад організації такого способу навчаль­ної діяльності:

• викладачі рекомендують невеликій групі школярів єдину тему;

• кожний учитель-предметник формулює в ній свою підтему;

• учні розподіляють обов'язки і готують колективний звіт про зроблене («міні-мемуар»).

Пошуки шляхів удосконалення навчання в Росії та Україні. У 60 —80-х роках XX ст. в колишньому СРСР питанню вдосконалення викладання і навчання значну увагу приділяли вчителі-новатори В. О. Сухомлинський, С. М. Лисенкова, І. П. Волков, Є. М. Ільїн, Т. І. Гончарова та ін. На­приклад:

методика випереджального навчання в початковій школі (запропонована С. М. Лисенковою) передбачає вивчення важких для дітей тем раніше, ніж визначено програмою. На кожному уроці має проводитися так звана перспек­тивна підготовка;

методика «колективного способу навчальної роботи» (КСН) (за В. К. Дьяченко, А. С. Соколовим та ін.), сутність її полягає в тому, що кожний школяр за допомогою това­ришів отримує шанс розширити свої знання [13; 15; 19].

Індивідуалізація навчального процесу. З модерніза­цією класно-урочної системи тісно пов'язана практика індиві­дуалізації навчального процесу. Для неї характерні такі риси:

• індивідуальний режим (гнучкий розклад);

• персональний ритм вивчення навчального матеріалу;

• використання особливих дидактичних матеріалів для са­мостійної роботи;

• фіксовані мінімум і максимум обсягу засвоєння навчаль­ного матеріалу;

• рухливі навчальні групи;

• діяльність учителя як консультанта і координатора;

• активність учня при виборі режиму навчання;

• співробітництво учня з учителем.