- •Розділ 1 порівняльна педагогіка як наука
- •Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язки порівняльної педагогіки
- •1.3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •1.4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •1.5. Розвиток освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи
- •1.5.1. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •1.5.2. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •1.5.3. Політичні чинники розвитку освіти
- •1.5.4. Інтеграція в галузі освіти
- •1.5.5. Орієнтація на неперервну освіту
- •1.5.6. Проблема демократизації освіти
- •Розділ 2 розвиток дошкільної освіти в країнах світу
- •2.1. Розвиток теорії дошкільного виховання
- •У працях зарубіжних і вітчизняних учених
- •2.2. Дошкільні заклади та міжнародні організації дошкільної освіти
- •2.3. Особливості системи дошкільної освіти в різних країнах
- •Розділ 3
- •3.2. Початкова школа
- •3.3. Середня і фахова освіта
- •3.4. Шкільні системи провідних країн світу
- •3.4.1. Сша
- •3.4.2. Велика Британія
- •3.4.3. Німеччина
- •3.4.4. Франція
- •3.4.5. Японія
- •3.4.6. Росія
- •3.4.7. Україна
- •3.5. Професійно-технічна освіта
- •3.5.1. Загальна характеристика
- •3.5.2. Професійно-технічна освіта у провідних країнах світу сша.
- •Розділ 4 шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •4.1. Проблема оновлення шкільної освіти
- •4.2. Основні дидактичні концепції
- •4.3. Результативність освіти
- •4.4. Диференціація освіти
- •4.5. Стандартизація освіти
- •4.6. Традиційні й нові навчальні дисципліни
- •4.1. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу
- •4.7.1. Загальна характеристика
- •4.7.2. Сша
- •4.7.3. Велика Британія
- •4.7.4. Німеччина
- •4.7.5. Франція
- •4.7.6. Японія
- •4.7.7. Росія
- •4.7.8. Україна
- •5.1. Диференційоване навчання
- •5.2. Професійна орієнтація учнів
- •5.3. Основні характеристики традиційного навчального процесу
- •5.4. Нові моделі навчання
- •5.5. Альтернативні та експериментальні школи
- •5.5.1. Загальна характеристика експериментальних шкіл
- •5.5.2. Альтернативні та експериментальні школи у провідних країнах світу
- •5.6. Комп'ютеризація навчання
- •5.7. Телебачення як засіб навчання та виховання
- •Розділ 6 особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.2. Школа і довічне виховання
- •6.3. Сучасні зарубіжні педагогічні виховні концепції
- •6.4. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •6.5. Виховання дисциплінованості
- •6.6. Моральне виховання
- •6.7. Виховання в дусі миру
- •6.8. Полікультурне виховання
- •6.9. Екологічне виховання
- •6.10. Трудове виховання
- •6.11. Фізичне виховання
- •6.12. Самоврядування школярів
- •6.13. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •Розділ 7 розвиток вищої освіти у країнах світу
- •7.1. Загальна характеристика розвитку вищої школи
- •7.2. Розвиток вищої школи в провідних країнах світу
- •7.3. Розвиток педагогічної освіти
- •7.4. Учитель як ключова постать в освіті
- •7.5. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)
5.4. Нові моделі навчання
У світовій педагогіці і школі розробляються й освоюються нетрадиційні моделі навчання, які умовно можна поділити на дві групи — репродуктивної і пошукової орієнтації. Розглянемо їх докладніше.
Моделі навчання у Сполучених Штатах Америки:
• «Індивідуально приписне {розпоряд жувальне) навчання», запропоноване в середині 60-х років у Пітсбурзькому університеті, адресоване учням початкової школи. Навчальний матеріал поділяється залежно від конкретних цілей, які відповідають розділам матеріалу з предметів;
• дослідницька методика на зразок «Запрошення до досліджень», запропонована в середині 60-х років американським біологом і педагогом Дж. Швабом, адресувалася учням початкової і середньої школи для освоєння нових програм природничо-наукового циклу;
• федеральна програма створення моделей «Школи майбутнього» здійснювалася на межі 60 —70-х років. Тематика проектів — «Програма одного року», «Кероване спеціальне (просунуте) навчання». У середніх навчальних закладах запроваджувалися нетрадиційні методики навчання. Для великих груп учнів кількох класів проводили лекційні заняття, для малих груп усередині класів — семінари, для одного класу — 15 —20-хвилинні уроки. Певний час відводився на самостійну роботу учнів. Навчальний час розподілявся в такий спосіб: лекції і семінари — 20 %, уроки — 40, самостійна робота — 40 %. Також планувалося тісніше співробітництво викладачів у вигляді роботи командою;
• ідеї спільного {кооперативного) навчання у шкільній освіті США здобули популярність на межі 80 —90-х років. «Кооперативне навчання» ґрунтується на таких принципах:
• позитивна залежність — усвідомлення учнями відповідальності за власне навчання і навчання інших членів групи;
• взаємодія — допомога учнів одне одному;
• індивідуальна незалежність — кожен учень має демонструвати результати своєї роботи;
• соціальна взаємодія — благополучне вирішення проблем і конфліктів, що виникають між членами груп;
• перспектива — не лише оцінювання членами груп власної роботи, а й проектування напрямів її удосконалення.
Моделі навчання у Великій Британії. У 60 —80-х роках приклади нетрадиційної організації навчального процесу показало багато навчальних закладів, наприклад Коуте-сторп-коледж. У цій школі поєднували індивідуальні та групові заняття. Команди викладачів розподіляли свої обов'язки таким чином: одні читали лекції, інші вели семінари, треті проводили лабораторні заняття, четверті давали консультації і перевіряли домашні завдання.
Моделі навчання у Німеччині. Нові моделі форм і методів навчання розробляються у Німеччині. Група німецьких учених опублікувала в 1990 р. працю «Цілісна школа», де викладено принципи модернізації шкільного навчання, а саме:
• форми і методи навчання не можуть і не повинні бути абсолютно новими;
• вони мають продовжувати і розвивати досвід активного і самостійного навчання школяра.
Моделі навчання у Франції. Моделі реформування класно-урочної системи, викладання і навчання відпрацьовуються у Франції. У 70 —80-х роках такі моделі апробувалися в понад 50 дослідницьких програмах. На першому плані стояло індивідуальне навчання «у власному ритмі», яке передбачало перегляд навчального розкладу, поділ класу на групи. Практикувалася нова організація навчання, яка передбачала:
• у початковій школі — розподіл навчального дня на дві половини {мі-тан) і навчального тижня на три частини (тьєр-тан), а також часткове скасування домашніх завдань;
• у середній школі — так звана незалежна праця, спрямована на індивідуалізацію навчання, подолання пасивності учнів, підвищення результативності навчання. Розгляньмо приклад організації такого способу навчальної діяльності:
• викладачі рекомендують невеликій групі школярів єдину тему;
• кожний учитель-предметник формулює в ній свою підтему;
• учні розподіляють обов'язки і готують колективний звіт про зроблене («міні-мемуар»).
Пошуки шляхів удосконалення навчання в Росії та Україні. У 60 —80-х роках XX ст. в колишньому СРСР питанню вдосконалення викладання і навчання значну увагу приділяли вчителі-новатори В. О. Сухомлинський, С. М. Лисенкова, І. П. Волков, Є. М. Ільїн, Т. І. Гончарова та ін. Наприклад:
• методика випереджального навчання в початковій школі (запропонована С. М. Лисенковою) передбачає вивчення важких для дітей тем раніше, ніж визначено програмою. На кожному уроці має проводитися так звана перспективна підготовка;
• методика «колективного способу навчальної роботи» (КСН) (за В. К. Дьяченко, А. С. Соколовим та ін.), сутність її полягає в тому, що кожний школяр за допомогою товаришів отримує шанс розширити свої знання [13; 15; 19].
Індивідуалізація навчального процесу. З модернізацією класно-урочної системи тісно пов'язана практика індивідуалізації навчального процесу. Для неї характерні такі риси:
• індивідуальний режим (гнучкий розклад);
• персональний ритм вивчення навчального матеріалу;
• використання особливих дидактичних матеріалів для самостійної роботи;
• фіксовані мінімум і максимум обсягу засвоєння навчального матеріалу;
• рухливі навчальні групи;
• діяльність учителя як консультанта і координатора;
• активність учня при виборі режиму навчання;
• співробітництво учня з учителем.