- •Розділ 1 порівняльна педагогіка як наука
- •Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язки порівняльної педагогіки
- •1.3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •1.4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •1.5. Розвиток освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи
- •1.5.1. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •1.5.2. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •1.5.3. Політичні чинники розвитку освіти
- •1.5.4. Інтеграція в галузі освіти
- •1.5.5. Орієнтація на неперервну освіту
- •1.5.6. Проблема демократизації освіти
- •Розділ 2 розвиток дошкільної освіти в країнах світу
- •2.1. Розвиток теорії дошкільного виховання
- •У працях зарубіжних і вітчизняних учених
- •2.2. Дошкільні заклади та міжнародні організації дошкільної освіти
- •2.3. Особливості системи дошкільної освіти в різних країнах
- •Розділ 3
- •3.2. Початкова школа
- •3.3. Середня і фахова освіта
- •3.4. Шкільні системи провідних країн світу
- •3.4.1. Сша
- •3.4.2. Велика Британія
- •3.4.3. Німеччина
- •3.4.4. Франція
- •3.4.5. Японія
- •3.4.6. Росія
- •3.4.7. Україна
- •3.5. Професійно-технічна освіта
- •3.5.1. Загальна характеристика
- •3.5.2. Професійно-технічна освіта у провідних країнах світу сша.
- •Розділ 4 шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •4.1. Проблема оновлення шкільної освіти
- •4.2. Основні дидактичні концепції
- •4.3. Результативність освіти
- •4.4. Диференціація освіти
- •4.5. Стандартизація освіти
- •4.6. Традиційні й нові навчальні дисципліни
- •4.1. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу
- •4.7.1. Загальна характеристика
- •4.7.2. Сша
- •4.7.3. Велика Британія
- •4.7.4. Німеччина
- •4.7.5. Франція
- •4.7.6. Японія
- •4.7.7. Росія
- •4.7.8. Україна
- •5.1. Диференційоване навчання
- •5.2. Професійна орієнтація учнів
- •5.3. Основні характеристики традиційного навчального процесу
- •5.4. Нові моделі навчання
- •5.5. Альтернативні та експериментальні школи
- •5.5.1. Загальна характеристика експериментальних шкіл
- •5.5.2. Альтернативні та експериментальні школи у провідних країнах світу
- •5.6. Комп'ютеризація навчання
- •5.7. Телебачення як засіб навчання та виховання
- •Розділ 6 особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.2. Школа і довічне виховання
- •6.3. Сучасні зарубіжні педагогічні виховні концепції
- •6.4. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •6.5. Виховання дисциплінованості
- •6.6. Моральне виховання
- •6.7. Виховання в дусі миру
- •6.8. Полікультурне виховання
- •6.9. Екологічне виховання
- •6.10. Трудове виховання
- •6.11. Фізичне виховання
- •6.12. Самоврядування школярів
- •6.13. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •Розділ 7 розвиток вищої освіти у країнах світу
- •7.1. Загальна характеристика розвитку вищої школи
- •7.2. Розвиток вищої школи в провідних країнах світу
- •7.3. Розвиток педагогічної освіти
- •7.4. Учитель як ключова постать в освіті
- •7.5. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)
1.5.6. Проблема демократизації освіти
Підходи до розуміння демократизації освіти. Проблема демократизації школи залишається в центрі уваги суспільних і педагогічних кіл у провідних країнах світу. В розумінні демократизації загальноосвітньої школи є два підходи, що виключають один одного:
• егалітаристський — ґрунтується на ідеї егалітаризму та однаковості. До кінця 80-х років XX ст. був офіційною доктриною шкільної політики колишнього СРСР і значною мірою Японії. Відповідно до такого підходу всі діти рівні від народження. На практиці це призводить до стримування більш успішних у навчанні учнів;
• антиегалітаристський — ґрунтується на наступності ступенів освіти, а також на ідеях плюралізму, варіативності, диверсифікованості загальноосвітньої школи. Такий підхід нині характерний для провідних країн світу.
Поняття «демократична система освіти» означає:
• рівність усіх членів суспільства перед освітою;
• децентралізацію шкільної системи;
• відкритість освітньої системи;
• право батьків і учнів на вибір навчального закладу;
• організацію навчального процесу, спрямованого на формування творчої особистості.
Ці тези перегукуються з принципами демократизації освіти, проголошеними в Україні та Росії на початку 90-х років, а саме: а) ліквідація монополії держави на освіту; б) децентралізація управління освітою; в) участь місцевої влади в управлінні освітою; г) самостійність навчальних закладів при визначенні напрямів навчальної діяльності; д) перехід у педагогічних відносинах до системи співробітництва.
Гарантії права на освіту — одна з головних проблем демократизації загальноосвітньої школи.
Рівність шансів на здобуття освіти означає можливість громадян не лише навчатися в будь-яких навчальних закладах, а й отримання ними повноцінної освіти.
Нині виникла суперечність між відносним демократизмом шкільних систем і соціальними чинниками отримання освіти. У контексті сучасного світу реалізація права на освіту залишається гострою проблемою через соціальну нерівність учнів. Різко погіршуються можливості отримання освіти в умовах соціально-економічної кризи, наприклад у пострадянських республіках. Хоч у провідних країнах світу закони гарантують безоплатне навчання на рівні загальної освіти, проте батьки регулярно оплачують різні освітні послуги.
Для усунення наслідків суперечності між відносним демократизмом шкільних структур і соціальною нерівністю у разі отримання освіти пропонуються два напрями реформ:
1) певні соціальні заходи щодо підтримання незаможних;
2) удосконалення самих шкільних систем.
Проблема відвідуваності — істотна складова демократизму шкільної освіти. Важливим показником обов'язкового навчання є відвідуваність:
• у тих країнах, населення яких проживає в несприятливих економічних умовах, відвідуваність занять досить низька;
• у країнах зі стабільною економікою рівень відвідуваності порівняно високий.
Диференціація навчання і демократизація. У світовій педагогіці одним із найефективніших напрямів поліпшення якості навчання всіх школярів вважається диференціація (диверсифікованість) освіти і навчання. Вона охоплює широкий спектр навчально-організаційних заходів, за допомогою яких потрібно задовольнити різнобічні інтереси й здібності учнів та різноманітні потреби суспільства.
Диференціація виконує дві функції: слугує розкриттю індивідуальності учнів і подальшому розвиткові суспільства.
На диференціації навчання в старших класах загальноосвітньої школи будується політика провідних країн.
У США, Великій Британії, Японії та деяких інших країнах важливим чинником диференціації є тестування здібностей Учнів. Тестометрія корисна тим, що дає можливість об'єктивно оцінити рівень розвитку учнів. Однак прихильники демократизації школи відкидають біотерміністські тлумачення тестометрії, а тести використовують лише як критерій оцінювання результатів навчання. Група американських учених на чолі з Б. Саймоном довела, що рівень здібностей дітей, визначений спочатку за тестами таким, що не вселяє надії, після компенсуючого диференційованого навчання помітно зріс.
Управління освітою і демократизація. Процес демократизації тісно пов'язаний з управлінням освітою.
У Західній Європі історично склалися дві принципово різні системи управління — централізована і децентралізована. Нині спостерігається тенденція до конвергенції цих систем управління.
Демократизація відбувається у межах руху світової школи до «золотої середини»: між централізованим управлінням і наданням великих повноважень регіонам, місцевій владі, громадськості, навчальним закладам.
Якщо на Заході й у Японії процес децентралізації доволі помітний, то в Росії та Україні залишається поки що сильною традиція централізованого управління.
Полікультурна освіта і демократизація. Проблема демократизації школи має вирішуватися з урахуванням того, що більшість країн не є гомогенними ні в етнічних, ні в культурних відносинах. Тому дуже важливою є полікультурна (мультикультурна) освіта, тобто врахування освітніх інтересів етнічних меншостей.
Список рекомендованої літератури
І.Абашкіна Н. В. Принципи розвитку професійної освіти в Німеччині. - К.: Вища шк., 1998. - 208 с.
2. Алферов Ю. С. Совет Европьі и образование // Педагогика. — 1988. - № 7.
3. Вульфсон Б. Л., Малькова 3. А. Сравнительная педагогика. — Москва; Воронеж: НПО «МОДЗК», 1996. - 256 с.
4. Вульфсон Б. Л. Стратегия развития образования на Западе на пороге XXI века. - М.: УРАО, 1999. - 208 с.
5. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: Теорія та історія. — К.: Вища шк., 1995. - 237 с.
6. Дичек Н. 77. С. Ф. Русова і зарубіжна педагогіка // Педагогіка і психологія. — 1996. — № 3.
7. Джуринский А. Н. Развитие образования в современном мире: Учеб. пособие. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. - 200 с.
8. Єгоров Г., Лавриченко Н. Тенденції розвитку порівняльної педагогіки за кордоном // Шлях освіти. — 1999. — № 1.
9. Лавриченко Н. М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. — К: ВіРА ІНСАЙТ, 2000. - 444 с.
10. Любар О. О., Стельмахович М. Г., Федоренко Д. Т. Історія української школи і педагогіки: Навч. посіб. / За ред. О. О. Любара. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. - 450 с.
11. Подласий И. П. Педагогика: Новьій курс: Учеб.: В 2 кн. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. - С. 376.
12. Порівняльна педагогіка: Навч. посіб. / Упоряд.: І. М. Богданова та ін. - О.: ПДПУ ім. К. Д. Ушинського, 2000. - 164 с.
13. Пуховська Л. П. Професійна підготовка вчителів у Західній Європі: спільність і розбіжності. — К.: Вища шк., 1997. — 180 с.
14. Российская педагогическая энциклопедия: В 2 т. / Гл. ред. В. В. Давидов. — М.: Большая рос. знцикл., 1998. — С. АХ—АЗ, 376.
15. Сбруєва А. А. Порівняльна педагогіка: Навч. посіб. — Суми: Ред.-вид. від. СДПУ, 1999. - 300 с.
16. Словник іншомовних слів / За ред. акад. О. С. Мельничука. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1985. - 968 с.
17. Соколова М. А., Кузьмина Е. Н., Родионов М. Л. Сравнительная педагогика. — М.: Просвещение, 1978. — 192 с.
18. Сухомлинська О. В. Зарубіжний педагогічний досвід в Україні в 20-ті роки // Рідна шк. - 1992. - № 2.
19. Сухорський С. Освіта Закордоння. — Л.: Основа, 1995. — 38 с.
20. Ушинский К. Д. О народности в общественном воспитании // Пед. соч.: В 6т. - М.: Педагогика, 1988. - Т. 1. - С. 194-256; Т. 2. -С. 165.
21. Tatsachen iiber Deutschland. — Frankfurt / Main (BRD): Societats-Verlag, 2000. -528 S.
22. Wilson D. N. Elements for a prosographic and institutional history of comparative education. The 9th World Congress of Comparative Education. — The University of Sydney, 1996. — 1— 6 Julу