Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (2).docx
Скачиваний:
298
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
349.45 Кб
Скачать

Розділ 7 розвиток вищої освіти у країнах світу

7.1. Загальна характеристика розвитку вищої школи

Стан вищої школи. На сучасному етапі вища школа є найважливішою ланкою системи освіти, що охоплює дедалі більшу кількість молоді.

Чисельність студентів у світі в середині 90-х років XX ст. становила близько 70 млн. Майже половина з них припадала на країни, що розвиваються, проте рівень освіти у вищих на­вчальних закладах країн Азії та Африки, за деякими винят­ками, доволі невисокий.

Істотно змінюються цілі й завдання вищої школи, яка в умовах сьогодення формує не лише майбутню соціальну елі­ту, а й численні верстви працівників розумової праці в різних сферах економіки, культури, управління.

Поряд зі збереженням певного числа елітних вузів (Гар­вардського, Стенфордського, Колумбійського та інших високопрестижних університетів США; Оксфордського і Кембри­джського університетів у Великій Британії; столичних «ве­ликих шкіл» у Франції тощо) розширюється мережа різних післясередніх навчальних закладів, які виявляють тенденцію до того, щоб стати масовими.

Соціальну нерівність у сфері вищої освіти далеко ще не пере­борено. Серед студентського контингенту (особливо в престиж­них вузах) непропорційно великий відсоток належить вихідцям із привілейованих прошарків населення. Так, у деяких приват­них університетах США платня за навчання дуже висока, що виявляється непосильним навіть для сімей «середнього класу».

В останні десятиліття прийнято закони, які сприяють за­лученню до вищої школи молоді із малозабезпечених сімей. Тож принцип доступності післясередньої освіти прокладає собі дорогу.

У розвинених зарубіжних країнах заочні і вечірні відді­лення вищих навчальних закладів охоплюють нині 15 — 20 % усіх студентів. У Росії та Україні цей відсоток удвічі вищий.

У контексті реформ вищої школи ведуться цілеспрямова­ні пошуки щодо вдосконалення системи акредитації навчаль­них закладів. У країнах із централізованими системами освіти ці функції здійснюють відповідні державні відомства.

Основними проблемами вищої школи є:

незбалансованість у багатьох країнах світу випуску фа­хівців різних професій з потребами галузей. Так, у країнах Західної Європи бракує дослідників і висококваліфі­кованих інженерів у деяких сферах новітньої техніки. Про­те особливо гостро ця проблема постала у країнах, що розвиваються;

кількісне збільшення студентства супроводжується у вищій школі зниженням якості підготовки фахівців;

незбалансованість між теоретичним і практичним компонентами вищої освіти, між навчальною і дослідниць­кою діяльністю викладачів;

• у роботі з підвищення кваліфікації дипломованих фахівців не завжди достатньою мірою враховуються дані андраогогіки, специфіка навчання дорослих, їхні пізнавальні за­пити і можливості.

Модель стаціонарної післясередньої освіти. У більшості країн Західної Європи, а також в Японії практично завершене впровадження триступеневої моделі організації стаціонарної післясередньої освіти.

Ця модель являє собою три самостійні і водночас взаємо­залежні цикли навчання. Кожний цикл розглядається як один зі ступенів вищої освіти, що завершується отриманням відпо­відного диплома або посвідчення. Розгляньмо їх:

перший цикл — дворічний — призначений для тих, хто в університетах чи прирівняних до них вищих школах за­кріплює загальноосвітні знання, здобуті в школі, і закла­дає основу підготовки кваліфікованого фахівця;

другий цикл дає закінчену вищу освіту з конкретної профе­сії. Після 2 — 3 років навчання студент отримує ступінь бакалавра. Бажаючі підвищити свою кваліфікацію й мати ступінь магістра навчаються ще 1—2 роки. Вони склада­ють іспити з певних дисциплін підвищеного рівня і подають дисертацію, аналогічну за рівнем підготовки дипломній ро­боті випускника українського вищого навчального закладу;

третій цикл розрахований на тих, хто вже має ступінь магістра. Завершення навчання третього циклу здобуття ступеня доктора наук (відповідає українському науково­му ступеню кандидата наук).

Університет як основний тип вищого навчального закладу. У більшості розвинених зарубіжних країн основ­ним типом навчального закладу є університет. Саме там зо­середжено основну масу студентів, а саме: у Західній Європі і Японії їхня частка перевищує 80 %; в університетах і при­рівняних до них вищих навчальних закладах США навча­ються понад 60 % усіх студентів.

Зарубіжні університети здійснюють підготовку фахівців із найрізноманітних профілів. Найкращі західні університе­ти (США, Великої Британії, ФРН) є також науковими центра­ми, в яких зосереджено понад половину всіх учених. Головна увага в науковій роботі приділяється фундаментальним до­слідженням.

Змінюється характер управління університетами. Раніше головну роль відігравали викладачі-професори, які поєднували участь в управлінні зі своєю основною науково-педагогічною діяльністю. Нині на чолі університетської адміністрації не­рідко — професійні менеджери, для яких першорядними є фінансово-економічні проблеми.

У багатьох країнах інтенсивно розвивається неуніверситетський сектор вищої освіти трирічні і чотирирічні вищі професійні школи. Прагнучи піднести свій академічний рівень, спеціалізовані вищі навчальні заклади запозичують університетські методи організації навчальної роботи. Уні­верситети також вивчають досвід цих спеціалізованих за­кладів.