- •Розділ 1 порівняльна педагогіка як наука
- •Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язки порівняльної педагогіки
- •1.3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •1.4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •1.5. Розвиток освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи
- •1.5.1. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •1.5.2. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •1.5.3. Політичні чинники розвитку освіти
- •1.5.4. Інтеграція в галузі освіти
- •1.5.5. Орієнтація на неперервну освіту
- •1.5.6. Проблема демократизації освіти
- •Розділ 2 розвиток дошкільної освіти в країнах світу
- •2.1. Розвиток теорії дошкільного виховання
- •У працях зарубіжних і вітчизняних учених
- •2.2. Дошкільні заклади та міжнародні організації дошкільної освіти
- •2.3. Особливості системи дошкільної освіти в різних країнах
- •Розділ 3
- •3.2. Початкова школа
- •3.3. Середня і фахова освіта
- •3.4. Шкільні системи провідних країн світу
- •3.4.1. Сша
- •3.4.2. Велика Британія
- •3.4.3. Німеччина
- •3.4.4. Франція
- •3.4.5. Японія
- •3.4.6. Росія
- •3.4.7. Україна
- •3.5. Професійно-технічна освіта
- •3.5.1. Загальна характеристика
- •3.5.2. Професійно-технічна освіта у провідних країнах світу сша.
- •Розділ 4 шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •4.1. Проблема оновлення шкільної освіти
- •4.2. Основні дидактичні концепції
- •4.3. Результативність освіти
- •4.4. Диференціація освіти
- •4.5. Стандартизація освіти
- •4.6. Традиційні й нові навчальні дисципліни
- •4.1. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу
- •4.7.1. Загальна характеристика
- •4.7.2. Сша
- •4.7.3. Велика Британія
- •4.7.4. Німеччина
- •4.7.5. Франція
- •4.7.6. Японія
- •4.7.7. Росія
- •4.7.8. Україна
- •5.1. Диференційоване навчання
- •5.2. Професійна орієнтація учнів
- •5.3. Основні характеристики традиційного навчального процесу
- •5.4. Нові моделі навчання
- •5.5. Альтернативні та експериментальні школи
- •5.5.1. Загальна характеристика експериментальних шкіл
- •5.5.2. Альтернативні та експериментальні школи у провідних країнах світу
- •5.6. Комп'ютеризація навчання
- •5.7. Телебачення як засіб навчання та виховання
- •Розділ 6 особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.2. Школа і довічне виховання
- •6.3. Сучасні зарубіжні педагогічні виховні концепції
- •6.4. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •6.5. Виховання дисциплінованості
- •6.6. Моральне виховання
- •6.7. Виховання в дусі миру
- •6.8. Полікультурне виховання
- •6.9. Екологічне виховання
- •6.10. Трудове виховання
- •6.11. Фізичне виховання
- •6.12. Самоврядування школярів
- •6.13. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •Розділ 7 розвиток вищої освіти у країнах світу
- •7.1. Загальна характеристика розвитку вищої школи
- •7.2. Розвиток вищої школи в провідних країнах світу
- •7.3. Розвиток педагогічної освіти
- •7.4. Учитель як ключова постать в освіті
- •7.5. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)
5.5. Альтернативні та експериментальні школи
5.5.1. Загальна характеристика експериментальних шкіл
Експериментальні школи — це навчально-виховні заклади, призначені для перевірки, вироблення або обґрунтування нових для свого часу педагогічних ідей, а також практичного досвіду вчителів і педагогів. Перші такі школи почали виникати в країнах Західної Європи ще в XVII —XVIII ст.
Критерій інноваційності навчальних закладів. І. П. Підласий формулює такі критерії інноваційності навчального закладу:
• навчально-виховний процес, що ґрунтується на принципі природодоцільності і підпорядкованих йому принципах класичної педагогіки;
• педагогічна система, що еволюціонує в гуманістичному напрямі;
• організація навчально-виховного процесу, що не допускає перевантажень школярів і педагогів;
• підвищення результатів навчально-виховного процесу (досягається не внаслідок селекції учнів або педагогів, а завдяки використанню нерозкритих і незадіяних можливостей системи);
• продуктивність навчально-виховного процесу — не є прямим наслідком запровадження дорогих засобів і медіа систем.
Основні типи альтернативних шкіл. Такі типи шкіл виникли наприкінці 60-х років XX ст. у розвинених країнах у межах антиавторитарних педагогічних рухів. Найбільшого поширення вони набули в США.
Завдання альтернативної школи — забезпечення індивідуалізації і диференціації викладання великої кількості елективних предметів і курсів навчання за допомогою спеціалізованої навчальної бази і методів. Ці школи представлені різними видами, а саме:
• «відкриті школи» — діють без поділу на традиційні класи;
• з фіксованим складом учнів;
• «школи без стін» — орієнтуються на широке використання виховних можливостей місцевої громади, що, у свою чергу, є об'єктом навчально-виховної роботи;
• «навчальні центри» — спеціалізовані, навчально-виробничі комбінати, відкриті для всіх школярів певної місцевості з відвідуванням занять за власним вибором протягом однієї навчальної чверті або один раз на тиждень протягом навчального року;
• «магнітні школи» — навчальні центри, до яких приймають учнів для поглибленого вивчення конкретної галузі знання (навчального предмета, практичного курсу). Оскільки такі школи є позапрограмними навчальними закладами, то вони організуються при місцевих університетах, фабриках, лікарнях;
• «навчальні парки» — найбільші з альтернативних позапрограмних навчальних закладів, що організовують численні додаткові курси для старшокласників із різних пред- метів (від грецької мови до собаківництва і літаководіння);
• «вуличні академії», на відміну від попередніх альтернативних шкіл, не доповнюють звичайну освіту, а забезпечують середню освіту молоді, яка з різних причин, зазвичай соціальних, її не здобула.
Значення експериментальних шкіл. Як показує світовий досвід, експериментальні школи дають якіснішу підготовку, ніж звичайні навчальні заклади; вони є рушієм розвитку шкільного навчання й виховання і слугують для втілення нових ідей, після випробування яких школа або приймає, або відкидає нетрадиційні рішення.
Управління експериментальною роботою. Одним із важливих напрямів державної політики є організація експериментальних навчально-виховних установ. Офіційні органи різних країн розробляють механізми ініціації та управління експериментальною роботою. Наприклад:
• у США діє федеральне бюро експериментальних шкіл, яке тільки за період з 1971 по 1972 р. розглянуло близько 500 відповідних проектів. Організатори експериментальних шкіл могли розраховувати на державну підтримку у разі дотримання певних умов: відповідна масовість (від 2 до 5 тис. учнів), здійснення оригінальних ідей, перепідготовка викладачів, участь громадськості і батьків учнів;
• у Франції координатором діяльності експериментальних шкіл у державній освіті є Національний педагогічний інститут, співробітники якого зазвичай керують експериментом;
• у Японії створення і діяльність експериментальних шкіл є предметом особливої уваги держави. Усі великі реформи останніх років у галузі освіти неодмінно передбачали апробацію в школах-пілотах. Міністерство освіти заохочує різні дослідницькі проекти на базі шкіл. Тільки в 1988/89 навчальному році статус експериментальних «шкіл співробітництва» здобули понад 40 молодших середніх навчальних закладів. Як експериментальні часто використовуються базові загальноосвітні школи при державних університетах;
у Росії та в Україні організацію експериментальних шкіл на початку 90-х років було визнано одним із пріоритетів шкільної політики. Теоретичні і практичні проблеми експериментальних навчально-виховних установ розглядає Асоціація інноваційних шкіл і центрів, Академія освіти (Росія), Академія педагогічних наук (Україна), наукові установи шкільного відомства. Проводяться конкурси інноваційних навчально-виховних установ. У Росії при Академії освіти було організовано понад 10 дослідних шкіл.