3.5.2. Професійно-технічна освіта у провідних країнах світу сша.

Професійна освіта США охоплює не лише підго­товку робітників, а й осіб, зайнятих у сферах послуг, контор­ської праці тощо.

Оволодіння учнями професійними знаннями і навичками розглядається як одне з основних завдань загальноосвітніх навчальних закладів, що передбачає:

• формування у середніх школах професійних відділень або потоків;

• наявність у розпорядженні більшості шкіл навчальних майстерень;

• організацію вивчення предметів професійної спеціалізації у групах на уроках тощо.

Закінчення професійного відділення середньої школи дає можливість вступу в молодші коледжі.

Одним із найважливіших напрямів державної політики з початку 70-х років стала ліквідація нерівноцінності освіти, яку отримують учні цих відділень порівняно з випускника­ми, що обрали академічний напрям.

Альтернативними шляхами здобуття професійної підго­товки (на базі 9 років школи) може бути навчання з отри­манням повної середньої освіти, а саме:

• у середніх професійних школах, де забезпечений ширший вибір професій і спеціалізацій;

• у міжокружних професійних школах.

Велика Британія. Професійна освіта у Великій Бри­танії передбачає чотири рівні професійної готовності:

• перший рівень — компетентність, що дає змогу виконува­ти одноманітну роботу;

• другий рівень — здатність виконувати роботу самостійно і відповідально;

• третій рівень - виконання складних і оригінальних робіт;

• четвертий рівень — виконання спеціальних персональних завдань.

Професійне навчання здійснюється в об'єднаних школах, технічних (професійних) коледжах, центрах професійної під­готовки на виробництві, центрах зайнятості.

Особливе місце посідають професійні коледжі, в яких мож­лива підготовка як кваліфікованого робітника, так і фахівця проміжного рівня; можлива також підготовка до вступу у вищі технічні навчальні заклади.

Коледжі тісно пов'язані з навчанням на виробництві. Тер­міни навчання в професійному коледжі — від 1 до 5 років. Німеччина. Професійне навчання у Німеччині здій­снюється за системою учнівства на підприємствах з одночас­ним відвідуванням професіоналізованих навчальних закладів протягом 2 — 3 років.

Діють також професійні школи підвищеного зразка — це школи за спеціальностями, розраховані на 1 —4 роки навчання: ведення домашнього господарства, медичні, комерційні тощо. Випускники реальних училищ можуть вступати до техніч­них училищ.

У середній професійній освіті переходять від вузької спеці­алізації до широкої кваліфікації, що охоплює кілька спеці­альностей.

Уведено таку організацію професійного навчання: один день — у школі; чотири дні — на підприємстві.

У школах заняття проводять педагоги, на підприємствах — інструктори-майстри.

Франція. Початкову професійну освіту у Франції здо­бувають у професійних ліцеях. Основна частина учнів (15 — 17 років) — це випускники колежів, переважно з техноло­гічних класів. У професійних ліцеях спеціалізацію отримують в індустріальних секціях, які готують робітників середньої кваліфікації для різних галузей промисловості, та в секціях сфери обслуговування, де готують нижчих адміністративних службовців, секретарів-друкарок, продавців та ін.

У сільськогосподарських ліцеях учні спеціалізуються з тваринництва, садівництва, городництва.

За навчальним планом на загальноосвітні і технологічні дисципліни відводиться 25 год на тиждень; на фізичне та есте­тичне виховання — 5 год на тиждень; на стажування в устано­вах, лікарнях, на підприємствах — 16 — 20 тижнів. По закінчен­ню дворічного курсу навчання видають посвідчення про про­фесійну освіту, що дає право на практичну діяльність.

Учні, які мають високі результати у навчанні, отримавши таке посвідчення, можуть готуватися впродовж 2 років до іспиту на звання бакалавра професійної освіти. Такий дип­лом дає можливість вступу до вищих навчальних закладів відповідного профілю.

Цей вид підготовки швидко поширюється.

Японія. Професійну освіту в Японії здобувають у шко­лах різних типів. Здебільшого це приватні, платні школи з вузькою спеціалізацією.

Термін навчання коливається від кількох місяців до 1 — 2 років на базі обов'язкової школи. Половину учнів станов­лять дівчата.

У Японії діють такі типи навчальних закладів:

• з 1962 р. — школи з курсом навчання 5 років (здебільшого це державні технічні коледжі, які готують учнів на базі обо­в'язкової школи за спеціальностями інженерного профілю);

• з 1976 р. — школи професійної спеціальної підготовки двох типів: 1) з курсом навчання 3 роки на базі обов'язко­вої школи; 2) 1 — 2-річні на базі старшої середньої школи. 87 % цих шкіл належить приватним фірмам і корпораціям, що значною мірою впливає на майбутнє працевлаштуван­ня випускників. За технологічними спеціальностями на­вчалося 16 % учнів, комерційними — 11 %, сільськогоспо­дарськими — менш як 1 %, домоведення — 18 %, загальної культури — 14 %;

• навчальні центри на фірмах, які готують кваліфікованих робітників для певного робочого місця або операції шля­хом інтенсивного індивідуально-групового навчання на основі загальноосвітньої шкільної підготовки. Фірми бе­руть на себе також підготовку кадрів.

Росія. Початкова професійна освіта в Росії ставить за мету підготовку на базі загальної освіти (основної школи) кваліфікованих працівників за всіма основними напрямами суспільно корисної діяльності. Вона здійснюється на базі професійно-технічних училищ та інших типів навчальних закладів такого рівня.

Середня професійна освіта орієнтована на підготовку на базі основної загальної, середньої (повної) загальної або почат­кової професійної освіти фахівців середньої ланки для всіх галузей народного господарства. Таку освіту можна отрима­ти в середньому спеціальному навчальному закладі (училищі, коледжі) або у вищому навчальному закладі на першому ступені вищої професійної освіти.

Україна. Професійно-технічна освіта в Україні забезпе­чує здобуття громадянами професії відповідно до їхніх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовки, підвищення професійної кваліфікації. Професійно-технічна освіта гро­мадян здійснюється на базі повної загальної середньої осві­ти чи базової загальної середньої освіти з наданням можли­вості здобувати повну загальну середню освіту. Громадяни, які потребують соціальної допомоги і реабілітації, можуть отримувати професію, не маючи базової середньої освіти.

В Україні діють такі професійно-технічні заклади освіти: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агро-фірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робіт­ничих кадрів, навчально-курсовий комбінат та інші типи закла­дів, що надають робітничу професію. Професійно-технічні заклади освіти можуть мати денну і вечірню форми навчання, створювати різні комплекси, об'єднання і входити в них.

Нині в Україні налічується 941 державний професійно-технічний заклад освіти. Крім цього, функціонує широка мережа галузевих навчально-курсових комбінатів, у яких про­водиться початкова професійна підготовка та підвищення кваліфікації робітників. Близько 500 тис. випускників загаль­ноосвітніх шкіл оволодівають у професійно-технічних закла­дах освіти понад 800 робітничими професіями, 70 % учнів профтехучилищ, крім професії, здобувають і повну середню освіту.

Рівний доступ учнів до здобуття професійно-технічної осві­ти в Україні забезпечується за допомогою:

• надання можливості безоплатної первинної професійної підготовки у державних і комунальних професійно-тех­нічних закладах освіти;

• розвитку мережі професійно-технічних навчальних за­кладів різних типів, професійних спрямувань і форм вла­сності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональ­ної специфіки та потреб ринку праці;

• розвитку співпраці з підприємствами, установами, органі­заціями — замовниками підготовки кадрів, державною службою зайнятості;

• участі роботодавців у забезпеченні функціонування та роз­витку професійно-технічної освіти;

• оновлення матеріально-технічної бази та впровадження інформаційних технологій.

Список рекомендованої літератури

1. Абашкіна Н. В. Принципи розвитку професійної освіти в Німеччині. - К.: Вища шк., 1998. - 208 с.

2. Вишневська Н. Ю. Реформування шкільної освіти в Норвегії у 90-х роках XX ст.: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. — Рівне, 1999. — 191 с.

3. Вульфсон Б. Л., Малькова 3. А. Сравнительная педагогика. — Москва; Воронеж: НПО «МОДЗК», 1996. - 256 с.

4. Вульфсон Б. Л. Стратегия развития образования на Западе на пороге XXI в. - М.: УРАО, 1998. - 181 с.

5. Галузинський В. М., Євтух М, Б. Педагогіка: Теорія та історія. — К.: Вища шк., 1995. - 237 с.

6. Джуринский А. Н. История зарубежной педагогики: Учеб. пособие для вузов. - М.: «ФОРУМ» - «ИНФРА-М», 1998. - 272 с.

7. Джуринский А. Н. Развитие образования в современном мире: Учеб. пособие. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. - 200 с.

8. Закон Російської Федерації «Про освіту» від 10.07.92 № 3266-1 (у ред. від 10. 01. 2003).

9. Про освіту: Закон України від 23.05.91 № 1060-ХІІ (зі змінами та доповненнями).

10. Лавриченко Н. М. Професійна орієнтація як рушій прогресивного реформування системи освіти (На прикладі Франції). — К.: МДП «Кварк», 1996. - 37 с.

11. Лысова Е. Поиск истины и вера в разум. Школьное образование во Франции//Чужая азбука. — 1996. — № 10—12.

12. Михайличенко О. В. Освіта і виховання в Японії і Китаї: історико-теоретичний аспект. — Суми: Наука, 1997. — 122 с.

13. Освітня ідеологія і політика в Україні і світі // Учитель. — К., 1999. - Я» 11-12.

14. Подласий И. П. Педагогика. Новий курс: Учеб. для студ. пед. вузов: В 2 кн. - М.: ВЛАДОС, 1999. - 576 с.

15. Порівняльна педагогіка: Навч. посіб. / Упоряд.: І. М. Богданова та ін. - О.: ПДПУ ім. К. Д. Ушинського, 2000. - 164 с.

16. Про загальну середню освіту: Закон України від 13.05.99. № 651-ХІУ.

17. Пуховська Л. П. Професійна підготовка вчителів у Західній Європі: спільність і розбіжності. — К.: Вища шк., 1997. — 180 с.

18. Салимова К., Додде Н. Педагогика народов мира: История и современность. — М.: Пед. о-во России, 2001. — С. 537.

19. Сбруєва А. А. Порівняльна педагогіка: Навч. посіб. — Суми: Ред.-вид. від. СДПУ, 1999. - 300 с.

20. Сухомлинська О. В. Ідеї громадянськості й школа в Україні // Шлях освіти. - 1999. - № 4.

21. Сухорський С. Освіта закордоння. — Л.: Основа, 1995. — 38 с.

22. Чижевський Б. Місце і роль приватних закладів у загальній си­стемі освіти // Шлях освіти. — 1998. — № 3.