- •Розділ 1 порівняльна педагогіка як наука
- •Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язки порівняльної педагогіки
- •1.3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •1.4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •1.5. Розвиток освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи
- •1.5.1. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •1.5.2. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •1.5.3. Політичні чинники розвитку освіти
- •1.5.4. Інтеграція в галузі освіти
- •1.5.5. Орієнтація на неперервну освіту
- •1.5.6. Проблема демократизації освіти
- •Розділ 2 розвиток дошкільної освіти в країнах світу
- •2.1. Розвиток теорії дошкільного виховання
- •У працях зарубіжних і вітчизняних учених
- •2.2. Дошкільні заклади та міжнародні організації дошкільної освіти
- •2.3. Особливості системи дошкільної освіти в різних країнах
- •Розділ 3
- •3.2. Початкова школа
- •3.3. Середня і фахова освіта
- •3.4. Шкільні системи провідних країн світу
- •3.4.1. Сша
- •3.4.2. Велика Британія
- •3.4.3. Німеччина
- •3.4.4. Франція
- •3.4.5. Японія
- •3.4.6. Росія
- •3.4.7. Україна
- •3.5. Професійно-технічна освіта
- •3.5.1. Загальна характеристика
- •3.5.2. Професійно-технічна освіта у провідних країнах світу сша.
- •Розділ 4 шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •4.1. Проблема оновлення шкільної освіти
- •4.2. Основні дидактичні концепції
- •4.3. Результативність освіти
- •4.4. Диференціація освіти
- •4.5. Стандартизація освіти
- •4.6. Традиційні й нові навчальні дисципліни
- •4.1. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу
- •4.7.1. Загальна характеристика
- •4.7.2. Сша
- •4.7.3. Велика Британія
- •4.7.4. Німеччина
- •4.7.5. Франція
- •4.7.6. Японія
- •4.7.7. Росія
- •4.7.8. Україна
- •5.1. Диференційоване навчання
- •5.2. Професійна орієнтація учнів
- •5.3. Основні характеристики традиційного навчального процесу
- •5.4. Нові моделі навчання
- •5.5. Альтернативні та експериментальні школи
- •5.5.1. Загальна характеристика експериментальних шкіл
- •5.5.2. Альтернативні та експериментальні школи у провідних країнах світу
- •5.6. Комп'ютеризація навчання
- •5.7. Телебачення як засіб навчання та виховання
- •Розділ 6 особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.2. Школа і довічне виховання
- •6.3. Сучасні зарубіжні педагогічні виховні концепції
- •6.4. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •6.5. Виховання дисциплінованості
- •6.6. Моральне виховання
- •6.7. Виховання в дусі миру
- •6.8. Полікультурне виховання
- •6.9. Екологічне виховання
- •6.10. Трудове виховання
- •6.11. Фізичне виховання
- •6.12. Самоврядування школярів
- •6.13. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •Розділ 7 розвиток вищої освіти у країнах світу
- •7.1. Загальна характеристика розвитку вищої школи
- •7.2. Розвиток вищої школи в провідних країнах світу
- •7.3. Розвиток педагогічної освіти
- •7.4. Учитель як ключова постать в освіті
- •7.5. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)
4.3. Результативність освіти
Рівень освіти. У розвинених країнах неухильно зростає середньостатистичний (медіанний) рівень освіти населення:
• у США серед дорослого населення (від 25 років) кількість людей, які зайняті у виробництві і мають освіту на рівні старшої середньої школи, з 1970 по 1984 р. збільшилася з 52 % до 82,3 %;
• у Японії вже в 1980 р. із випускників навчальних закладів, які прийшли на ринок праці, 58 % мали повну середню освіту.
Незмінного поєднання критеріїв і показників ефективності освіти не існує. Йдеться не лише про підготовку добре навченої молоді, а й про формування у стінах навчальних закладів покоління дієздатного, ініціативного та відданого ідеалам гуманізму.
Ознаки і причини незадовільності освіти. Успіхи шкільної освіти в сучасному світі аж ніяк не беззастережні. Підтвердженням цього є:
• піднесення медіанного рівня освіти, який супроводжується зниженням якості підготовки учнів загальноосвітньої школи;
• збільшенням розриву між потребою в якісній підготовці в різних сферах суспільного життя, де необхідні відшліфовані знання, вміння, навички, і недостатньою освіченістю та навченістю багатьох молодих людей, які приходять у ці сфери;
• нове явище — функціональна неграмотність. Функціонально неписьменною вважається людина, яка пройшла курс обов'язкової шкільної освіти, але не володіє навичками читання, письма, лічби на такому рівні, щоб розв'язувати проблеми повсякденного життя (Ж.-П. Веліс, Франція). У США і колишньому Радянському Союзі в 1988 р. функціонально неписьменними виявилися до 13 % населення. У Західній Європі цей показник зріс за 10 років (з 1980 до 1990 р.) з 4-6 % до 10-12 %.
На результативність навчання негативно вплинуло кількісне зростання системи повної загальної освіти. У документі американського уряду «Нація в небезпеці» вказується, що старшу середню школу охопила хвиля посередності. Через перетворення цього ступеня на масовий тип освіти знання учнів девальвуються — звичайний бал випускників старшої середньої школи знизився до мінімально задовільної оцінки. У США за максимальною програмою загальної освіти навчається лише третина учнів. Знижується якість освіти і в інших країнах. Наприклад:
• у Франції задовільну підготовку в середині 80-х років XX ст. демонстрували понад третина випускників ліцею;
• у Японії, де загальна ситуація благополучна (90 % учнів успішно завершують курс загальної освіти), щорічно не менш як 100 тис. учнів залишають старшу середню школу, не отримавши випускного посвідчення (атестата).
За свідченням фахівців, кількість ліцеїстів, які успішно склали іспит на здобуття ступеня бакалавра протягом 50 — 80-х років, значно зросла не в результаті підвищення ефективності навчання, а через поблажливість екзаменаторів.
Шляхи підвищення рівня освіти. У педагогічних колах вважають, що для підвищення рівня освіти насамперед потрібно модернізувати зміст, форми та методи шкільної освіти.
У провідних країнах світу зроблено активні спроби підвищення результативності освіти. Так, на Заході на чолі руху за поліпшення якості освіти виступають США. У цій країні в спільному прагненні поліпшити результативність школи об'єднуються центральна і місцева влада, вчителі і громадськість. Для стимулювання відповідної діяльності окремих навчальних закладів застосовують акредитацію. В разі успішної акредитації, коли підтверджується спроможність навчального закладу забезпечувати якісну освіту, школа отримує додаткові кредити.
У 1991 р. уряд США прийняв документ «Америка-2000: стратегія в освіті», мета якого передбачити виконання чотирьох основних завдань:
• радикально вдосконалювати існуючі школи;
• створити «нове покоління» навчальних закладів;
• привчити кожного дорослого американця до самоосвіти протягом усього життя;
• мобілізувати зусилля соціального середовища. Національна комісія з освіти Великої Британії опублікувала в 1993 р. доповідь «Учитися процвітати. Радикальний погляд на освіту сьогодні і стратегія на майбутнє». Рекомендації, як домогтися позитивних змін, сформульовані у таких цілях:
• скорочення обсягу обов'язкової освіти;
• вдосконалення системи підвищення кваліфікації викладачів;
• зосередження управління освітою і підготовкою кадрів викладачів у компетенції одного органу;
• збільшення інвестицій в освіту;
• розширення участі громадськості в діяльності школи.