5.1. Диференційоване навчання

Групове навчання. В усіх типах загальноосвітніх на­вчальних закладів різних країн учнів поділяють на групи.

У навчальних закладах США широко використовується принцип розподілу учнів на швидкі, середні і повільні групи.

У школах Великої Британії, поділяючи дітей на групи, використовують такі варіанти:

• поділ учнів однієї паралелі на класи залежно від здібностей;

• поділ учнів однієї паралелі за здібностями на більші гру­пи, що включають учнів із кількох класів;

• організація змішаних груп-класів, що охоплюють школярів із різними здібностями.

В об'єднаній школі є гомогенні групи — у 40 % випадків це стійкі угруповання, що існують порівняно довго, в інших випадках — тимчасові — для занять з одного чи кількох предметів.

У Німеччині також популярне навчання у групах, наприк­лад в основній школі за системою АВС. її сутність полягає в розподілі учнів за рівнями програм і навчальних завдань: підвищений (А), середній (В), низький (С).

У Франції заняття групами у класах організовують при вивченні окремих навчальних дисциплін.

Значне місце посідає групове навчання у школах Японії. Його організовують у вигляді змагань. Групи змагаються в тому, хто більше вивчить англійських слів, ієрогліфів, віршів тощо. Оцінки виставляються всім дітям групи.

Групове навчання загалом педагогічно виправдане. Однак є небезпека звуження загального кругозору дітей і підлітків.

Навчання обдарованих. Важливий напрям диферен­ціації освіти — навчання обдарованих, талановитих дітей і підлітків. Останнім часом у світовій педагогіці помітно зріс інтерес до цієї форми навчання. Так, діє Європейська асоціація з вищих здібностей, головна мета якої — досліджен­ня й заохочення навчання обдарованих.

За підрахунками вчених, у кожній віковій групі від 3 до 8 % школярів мають неабиякі здібності й таланти. Однак вони далеко не завжди заохочуються:

• у США виявляються поміченими лише 40 % обдарованих дітей;

• у Франції, наприклад, в 1989 р. 5 % ліцеїстів з досить високим інтелектуальним потенціалом не потрапили до вищої школи, тому що їх вчасно не помітили і не заохо­тили.

Світовий досвід показує, що спеціальне навчання з раннього віку обдарованих дітей педагогічно доцільне.

Систематичною державною політикою США є виявлення і спеціальне навчання найобдарованіших учнів:

• відповідно до програми «Мірит» щорічно у державі відби­рають до 600 тис. найздібніших учнів середньої школи. Потім здійснюють повторний відбір, після чого залишається близько 35 тис. обдарованих підлітків, яким надаються різні пільги для продовження освіти (стипендії, гарантії вступу до престижних університетів);

• при виявленні і навчанні талановитих дітей зі школами співробітничають деякі фірми і корпорації. Наприклад, «Стандарт ойл» і «Дженерал ойл» фінансують літні табо­ри для обдарованих, надають для занять свої лабораторії;

• навчаючи високообдарованих дітей у звичайних школах, для них проводять заняття за спеціальними програмами (інтенсивного навчання) школи, з альтернативними підте-мами;

• організовуються спеціальні навчальні заклади для тала­новитих (у Бостоні, Нью-Йорку, Чикаго та інших містах);

• діють спеціальні літні курси при університетах (напри­клад, літня школа для обдарованих у штаті Північна Кароліна).

Головним критерієм добору талантів серед юних амери­канців є тести.

У Великій Британії проблемі роботи з талановитими дітьми приділяється велика увага, наприклад:

• працює Центр досліджень обдарованих дітей;

• діє Асоціація сприяння обдарованим дітям;

• зростає кількість шкіл, де для обдарованих учнів створю­ють спеціальні відділення і потоки з курсами інтенсивно­го, поглибленого і збагаченого навчання.

У Німеччині (Гамбург) з 1985 р. діє особлива служба консультацій зі спеціального навчання найздібніших учнів. На початку 90-х років у Баден-Вюртемберзі було створе­но чотири державні гімназії, в яких обдаровані діти прохо­дять курс навчання протягом 8, а не 9 років, як звичайно.

У Франції із середини 80-х років у деяких початкових навчальних закладах з'явилися класи для обдарованих учнів. Особливу школу для дітей з раннім розумовим розвитком створено на початку 90-х років у Страсбурзі.

В Японії ставлення до проблеми навчання талановитих дітей порівняно стримане. Із середини 60-х років у деяких навчальних закладах проводиться тестове діагностування об­дарованих школярів, з якими потім намагаються прцювати більш інтенсивно; для них видано спеціальні книжки і по­сібники.

У Росії накопичено певний досвід роботи з талановитими дітьми, а саме:

• всесвітню популярність здобула дитяча математична школа, що діяла в 60 —70-х роках минулого століття при Ново­сибірському відділенні АН СРСР (школа Колмогорова);

• у 1989 р. було розроблено довгострокову комплексну про­граму «Талановиті діти», за яку відповідає Російський куль­турний фонд. Він організовує участь талановитих юних математиків, фізиків, музикантів у міжнародних конкур­сах, надає їм стипендії. У 1996 р. стипендіатами Фонду стали 229 талановитих школярів;

• спеціальне навчання обдарованих дітей проводиться у гімназіях і ліцеях, які виникли на початку 90-х років;

• відкрито особливі навчальні заклади для талановитих дітей, наприклад школа в Коптєво (Москва);

• в окремих регіонах стали традицією багатопрофільні зи­мові та літні школи для обдарованих дітей.

В Україні на державному рівні діє Програма роботи з обдарованою молоддю. Встановлено ЗО щорічних грантів Пре­зидента України для обдарованих юнаків і дівчат та розроб­лено додаткові заходи щодо їх державної підтримки. У ро­боті з обдарованою молоддю передбачено:

а) створення Державного благодійного фонду підтримки;

б) забезпечення щорічного проведення всеукраїнських учнівських і студентських олімпіад, турнірів, творчих кон­курсів, змагань; залучення обдарованої учнівської молоді до роботи у Малій академії наук, Іnternetі-олімпіад із різних предметів.

в) активізація роботи спеціалізованих навчальних закладів для розвитку здібностей і обдаровань дітей і молоді, дитячих закладів культури, спортивних шкіл і секцій, позашкільних навчально-виховних закладів;

г) поліпшення системи матеріального та морального заохо­чення педагогічних працівників, які працюють з обдарованою молоддю;

д) розширення практики створення спеціалізованих теле-і радіопрограм для молоді.

Навчання аномальних дітей. Важливим напрямом діяльності школи є організація особливої, диференційованої освіти для дітей з різними патологіями внаслідок спадкоєм­них хвороб, алкоголізму та наркоманії батьків.

У США в 1975 р. було прийнято й підкріплено великими субсидіями закон про навчання дітей-інвалідів. Реалізація цього закону виражена в таких заходах:

• при школах з'явилися психологи, соціологи та інші фахівці, які працюють з дітьми-інвалідами;

• для навчання інвалідів використовують новітню техніку, насамперед комп'ютери;

• частину дітей-інвалідів виведено за межі звичайної шко­ли, для інших створюються спеціальні класи.

У Франції з 1968 по 1979 р. контингент навчальних закла­дів для спеціального навчання анормальних і хворих дітей зріс у 16 разів. У цій країні закон про обов'язкову освіту поширюється на дітей-інвалідів. Вони мають можливість здо­бувати освіту у звичайній школі або спеціальному навчаль­ному закладі. Навчанням, орієнтацією та адаптацією таких дітей і підлітків займаються особливі департаментські комісії. Французькі педагоги дотримуються принципу не ізолювати дітей-інвалідів від повноцінних однолітків, а навчати їх у звичайній школі. Лише в окремих випадках дитину-інваліда переводять до спеціального навчального закладу.

У Росії також діє система спеціальних шкіл для дітей із різними патологіями. Ця система поки що не забезпечує по­треби населення у подібних навчальних закладах. Зазвичай школи для дітей з недоліками розумового і фізичного роз­витку розташовують у лісових зонах, неподалік від міст (лісові школи). Для частини учнів регулярні заняття проводяться відповідно до звичайних програм. Інші діти і підлітки навча­ються за полегшеними загальноосвітніми програмами з акцен­том на професійну підготовку. Робляться спроби запро­ваджувати в таких школах новітні методики.

В Україні діє система спеціальних шкіл на зразок інтер­натів для дітей з відхиленнями у фізичному та розумовому розвитку, де вони можуть здобути безоплатну освіту. Перед­бачено певну систему допомоги батькам дітей цієї категорії.

Зусилля спрямовані на забезпечення успішної адаптації та інтеграції таких дітей в загальний освітній простір та со­ціально-економічне середовище.

Компенсуюче навчання. Важливий напрям диференці­ації — компенсуюче навчання, тобто додаткові педагогічні зусилля стосовно учнів, які відстають.

Серед форм компенсуючого навчання поширене повтор­не навчання в одному класі. Масштаби його застосування в різних країнах різні, наприклад:

• у США в початкових школах другорічників фактично не­має;

• у Франції допускається наявність другорічників у стар­ших класах початкової школи, колежу та ліцею. У почат­ковій школі рішення про повторне навчання учнів прийма­ють учителі, в середніх навчальних закладах — викладачі за згодою батьків (у разі їх незгоди питання вирішує особ­лива комісія). Кількість другорічників лімітована терміна­ми обов'язкового навчання. Ті, хто не встигають і навча­ються повторно, становлять половину учнів початкової шко­ли і до 40 % учнів середніх шкіл;

• у Японії рівень другорічників незначний; майже всі учні загальноосвітньої школи одночасно переходять із класу

до класу.

У колишньому СРСР наприкінці 70-х років було розпо­чато невдалу спробу відмовитися від другорічників.

Багато педагогів вважають, що навчання другорічників створює ілюзію компенсуючого навчання. Так, у США особ­ливу увагу в такому виді навчання приділяють представни­кам кольорових меншин.

З метою компенсуючого навчання школи США залуча­ють учителів-репетиторів, організовують літні навчальні та­бори, засновують невеликі класи для відстаючих, скорочують наповнюваність класів.

В інших країнах компенсуюче навчання також стає чітко визначеним:

* у Франції в 80-х роках здійснювалася програма «пріори­тетних зон», відповідно до якої виділялися додаткові за­соби для проведення ефективніших занять у школах тих департаментів, де був особливо високий відсоток учнів, які відстають. У початковій школі для тих, хто не встигає, створюються класи адаптації, в яких функціонують спе­ціальний клас і група або звичайний клас (перевага віддається другому варіантові);

* у Японії той, хто хоче отримати повноцінну загальну осві­ту, не розраховує на звичайну школу. Він неодмінно скористається компенсуючим навчанням у приватній репе­титорській школі (дзюку).

Значну увагу компенсуючому навчанню приділяють у Росії та в Україні. У деяких школах створено класи з таким ви­дом навчання, що вирішують важливі завдання:

• розвиток соціально-моральних якостей;

• успішна адаптація до умов шкільного життя;

• формування навчальної мотивації слабких, соціально і пе­дагогічно занедбаних учнів.

У навчальній роботі з «дітьми ризику» застосовують пси­хотерапію.