3.4.5. Японія

Шкільна реформа. Із середини 80-х років у Японії проводиться активна реформа шкільної освіти. її основні завдання:

• побудувати систему безперервної освіти, мета якої — впро­вадити її в усі сфери активного життя людини;

• змінити зміст і методи навчання в школі таким чином, щоб максимально забезпечити можливість навчання з ураху­ванням індивідуальних особливостей дітей і підлітків;

• систематизувати зміст і методи навчання й виховання в школах відповідно до таких явищ, як комп'ютеризація, високий ступінь інформатизації, а також інтернаціоналі­зація сучасного життя.

Початкова школа. Курс навчання триває 6 років. Початкова освіта є обов'язковою для дітей віком від 6 до 12 років.

До навчального плану належать такі дисципліни: рідна мова, суспільствознавство, природознавство, мораль, матема­тика, музика, малювання, ручна праця, фізкультура і, почина­ючи з 5 класу, домоведення для дівчаток і хлопчиків.

Організація початкового навчання передбачає, що:

• при навчанні письма учні засвоюють національну фоне­матичну абетку (кана), вивчають близько 1 тис. ієрогліфів (для читання газети потрібно знати близько 2,5 тис);

• на уроках суспільствознавства вони отримують відомості з географії, історії, правил поведінки в громадських місцях;

• на уроках природознавства — елементарні відомості про живу й неживу природу і людину;

• на заняттях з математики вивчають арифметичні дії, за­своюють елементарні відомості з геометрії. Навантаження упродовж тижня — 24 — 29 год залежно

від віку учнів.

Середня школа. Сучасна середня школа має два рівні:

• молодша середня школа;

• старша середня школа.

Молодша середня школа є обов'язковою для дітей 12 — 15 років. Термін навчання в ній — 3 роки. До навчального плану належать обов'язкові предмети (рідна мова, математи­ка, суспільствознавство, природознавство, мораль, музика, об­разотворче мистецтво, фізкультура, основи виробництва — для хлопчиків, домоведення — для дівчаток) і предмети на вибір (іноземна мова, технологія, домоведення, додаткові курси му­зики, фізкультури, мистецтва). Навантаження протягом тиж­ня — ЗО год.

На уроках рідної мови учні вдосконалюють грамотність, вправляються у складанні ділових документів; кількість до­сліджуваних ієрогліфів не лімітується, але досягає лише 2 тис. Вивчаються синтетичні курси природознавства і суспіль­ствознавства, що іноді призводить до схематизму та фраг­ментарності знань із хімії, фізики, біології, історії тощо.

Старша середня школа розрахована на юнаків і дівчат віком 15 — 18 років. Курс навчання триває три роки. Навчан­ня в такій школі платне, диференційоване і поділяється на два відділення — загальноосвітнє і професійне. У 19 % шкіл наявні обидва профілі, у 48 — лише загальноосвітні, а в 33 % — лише професійні.

Для вступу потрібно скласти іспит, який витримують по­над 90 % випускників обов'язкової школи.

Велике поширення повної середньої освіти пояснюється престижністю освіти в японському суспільстві; потребами роз­витку економіки; обмеженими можливостями працевлашту­вання осіб, які мають підготовку тільки на рівні обов'язкової школи.

Загальноосвітні відділення мають різні потоки, у тому числі орієнтовані на підготовку до вступу до вищої школи. У межах цих потоків можливі варіанти навчальних планів із гуманітарним або природничо-науковим нахилом.

Серед навчальних предметів — японська мова, класична література, суспільствознавство, економіка, національна і все­світня історія, географія, математика, фізика, хімія, біологія, фізкультура, образотворче мистецтво, музика, іноземна мова, основи виробництва (для юнаків), домоведення (для дівчат). Навантаження протягом тижня — 34 — 36 год.

Професійні відділення мають п'ять потоків: технологічний, сільськогосподарський, морського промислу, комерційний, домо­ведення. Усі потоки, крім комерційного, мають вузьку спеціалі­зацію.

Вибір програм у кожній школі обмежений (їх 2 або 3). 40 % часу відводиться на спеціалізовані предмети, а загаль­ноосвітні висвітлюються за спрощеними програмами.

Закінчення професійного відділення не фіксується при­своєнням кваліфікації або спеціальності і не гарантує отри­мання роботи.

Оцінювання і контроль знань. Основний спосіб пе­ревірки і контролю знань — письмові тести.

У початковій і середній школах застосовують п'ятирівневу шкалу оцінок: S (дуже добре); А (добре); В (задовільно); С (погано); D (дуже погано).

І спити інтенсивні та виснажливі.