4. Хвороби свиней

ках, поїздах та пароплавах, які обслуговують міжнародні лінії. Усіх свиней, що надходять з благополучних країн, обов’язково каранти- нують і вибірково досліджують серологічним методом на везикуля- рну хворобу. У разі виникнення везикулярної хвороби свиней не- благополучний пункт карантинують, а в господарствах та м’ясопереробних підприємствах, з якими за 10 діб до появи хвороби підтримувались міжгосподарські відносини, вводять обмеження. Здійснюють суворі заходи щодо ізоляції епізоотичного осередку та знищення збудника хвороби в зовнішньому середовищі. У неблаго- получному пункті проводять забій на м’ясо всієї неблагополучної групи свиней на спеціально обладнаному майданчику або на сані- тарній бойні найближчого м’ясокомбінату. Туші забитих свиней і субпродукти використовують для виготовлення варених та варено- копчених виробів. Неблагополучні свинарники, де тимчасово пере- бували інфіковані свині, а також вигульні двори, інвентар, станки, обладнання, транспорт піддають ретельному механічному очищен- ню та дезінфекції 4 %-м гарячим розчином їдкого натру чи 2 %-м розчином формальдегіду дворазово з інтервалом 5 діб або 3 %-м розчином нафталізолу. Гній знешкоджують біотермічним методом. Трупи свиней спалюють.

У неблагополучній і загрозливій зонах виявляють місця перебу- вання та міграції диких свиней, організовують ветеринарне спосте- реження за станом їх здоров’я. Карантин з неблагополучного пункту знімають після забою всього свинопоголів’я та проведення відповід- них дезінфекційних робіт або через 30 діб з дня останнього випадку видужування хворих тварин. Комплектування свиноферми після лі- квідації хвороби дозволяється лише після зняття карантину та одер- жання негативних результатів біопроби на 4 – 5-місячних підсвин- ках, яких спеціально розміщують у неблагополучних приміщеннях і утримують там під ветеринарним наглядом упродовж 30 діб.

Везикулярна екзантема

Везикулярна екзантема (Exanthema vesicularis) — гостра висо-

коконтагіозна хвороба свиней, яка характеризується гарячкою, ве- зикулярним ураженням слизової оболонки ротової порожнини й шкіри в ділянці вінчика, міжратицевої щілини та м’якушів.

Історична довідка. Вперше захворювання було виявлено в США в 1932 р. і описано як «каліфорнійська хвороба». У 1936 р. Траум довів її самостійність та вірусну етіологію. У 1950 – 1952 рр. хвороба набула значного поширення в Америці, де проходила у вигляді епі- зоотії. Збудник хвороби був виділений у 1972 р. і віднесений до роду каліцивірусів.

368

Везикулярна екзантема

Є припущення, що первинне занесення цього вірусу до популяції свиней відбулося шляхом згодовування їм незнезаражених продук- тів забою морських ссавців — носіїв цього збудника. Економічні збитки незначні і зумовлюються втратою хворими тваринами маси, низькими приростами її у свиней на відгодівлі, абортами у свино- маток.

Збудник хвороби — РНК-геномний вірус з родини Picornaviridae. Віріони сферичної форми, діаметром 30 – 32 нм. Вірус є епітеліот- ропним, має 16 антигенно різних серотипів. Виявляється в період гарячки в крові та внутрішніх органах хворих свиней, а пізніше — в епітеліальних клітинах, стінках та вмісті везикул. Вірус культиву- ють у первинних культурах клітин нирок поросят, нирок ембріона свині та в перещеплюваній лінії РК-15. Лабораторні тварини до ві- русу везикулярної екзантеми несприйнятливі.

Вірус стійкий у зовнішньому середовищі та проти різних фізико- хімічних факторів. Зберігає інфекційну активність за кімнатної температури впродовж 6 тижнів, при 37 °С — 24 год. В інфікованих стінках везикул, законсервованих у 5 %-му водному розчині гліце- рину, при 4 °С і рН = 7,4 залишається життєздатним упродовж багатьох років. У свинині при 7 °С зберігається до 30 діб, при міну- совій температурі — до 4 міс, у боєнських відходах при 7 °С — 4 – 5 тижнів. Стійкий до дії ефіру, хлороформу, дезоксихолату на- трію та до реакції середовища в діапазоні рН = 5,0 – 10,0. Швидко інактивується під дією 2 %-го розчину гідроксиду натрію, 2 – 3 %-го розчину формаліну та за температур понад 50 °С.

Епізоотологія хвороби. Хворіють свійські свині незалежно від по- роди та віку. Експериментально вдається заразити коней, із лабо- раторних тварин — ховрахів. Джерелом збудника інфекції є хворі свині, які починають виділяти вірус уже в інкубаційний період, а також вірусоносії впродовж 3 – 4 міс після перехворювання. Вірус виділяється з організму інфікованих свиней разом зі стінками та вмістом везикул, сечею, фекаліями. Зараження відбувається при прямому контакті з інфікованими тваринами, а також через конта- міновані вірусом предмети догляду, корми, воду, приміщення та загони, де утримуються хворі свині. Особливу небезпеку становлять незнезаражені боєнські та кухонні відходи, використання яких для корму може призвести до спалаху інфекції та масового захворю- вання тварин. Летальність становить менш ніж 5 %.

Патогенез. До кінця не з’ясований. Вважають, що патологічний процес має двостадійний характер. Перша стадія триває 48 – 72 год і проявляється вірусемією, гарячкою та утворенням первинних ве- зикул на п’ятачку й слизовій оболонці ротової порожнини. У другій стадії, яка триває 24 – 72 год, температура тіла знижується, на кін-

369

4. Хвороби свиней

цівках та вимені з’являються вторинні везикули. Екзематозний процес може ускладнюватися секундарною мікрофлорою з наступ- ним розвитком різних патологічних явищ.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 1 – 12 діб. Перебіг хвороби г о с т р и й, хоча зареєстровані випадки й інапарантного перебігу з вірусоносійством. На початку хвороби у свиней спостерігаються гарячка, в’ялість, зниження апетиту, слино- теча. Одночасно на п’ятачку та слизовій оболонці ротової порожни- ни з’являються первинні везикули з серозним ексудатом, які швид- ко лопаються, а на їхньому місці утворюються болісні ерозії та ви- разки. Згодом їх поверхня вкривається фібринозними плівками, уражені місця швидко загоюються. Температура знижується, але загальний стан хворих свиней не поліпшується. У цей час на шкірі кінцівок у ділянці вінчика, зап’ястка, м’якушів, а також міжрати- цевої щілини утворюються вторинні везикули. Хворі тварини при- гнічені, виснажені, більше лежать, підводяться з великими труд- нощами, сильно кульгають. Наприкінці першого тижня везикуля- рні ураження шкіри минають і впродовж наступних 7 – 10 діб тва- рини починають одужувати. В разі приєднання до хвороби секун- дарної мікрофлори розвиваються різні ускладнення (панарицій, спадання рогового башмака), значно збільшується (до 10 %) лета- льність серед поросят. У свиноматок під час цієї хвороби можуть спостерігатися аборти, везикулярні ураження вимені, зниження секреції молока.

Патологоанатомічні зміни. Виявляються на шкірі кінцівок та слизовій оболонці ротової порожнини у вигляді везикулярних ура- жень, ерозій та виразок, зумовлених репродукуванням вірусу в мальпігієвому шарі епідермісу.

Діагноз установлюється в основному на підставі лабораторних досліджень, оскільки відрізнити везикулярну екзантему від інших везикулярних захворювань свиней неможливо.

Лабораторна діагностика. Ґрунтується на ізоляції вірусу з пато- логічного матеріалу, його ідентифікації та визначенні типу виділе- ного вірусу за РЗК. Для дослідження в лабораторію направляють стінки та вміст везикул, відібрані в першу добу їх утворення. З ме- тою виділення вірусу проводять зараження патологічним матеріа- лом первинних культур клітин нирок поросят або перещеплювану лінію РК-15.

У разі наявності вірусу везикулярної екзантеми в заражених культурах клітин через 8 – 10 год з’являється ЦПД у вигляді вели- ких світлих і маленьких темних бляшок вздовж усього моношару, дегенерації цитоплазми та ядра клітини, утворення в цитоплазмі гроноподібних скупчень віріонів. Ідентифікацію виділеного вірусу

370

Дизентерія свиней

здійснюють за допомогою реакції нейтралізації специфічною сиро- ваткою. Для типізації вірусу проводять дослідження везикулярної рідини та суспензії з везикулярних стінок за РЗК з типоспецифіч- ними сироватками.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю- чення ящуру, везикулярного стоматиту й везикулярної хвороби свиней. При ящурі у свиней уражуються переважно п’ятачок, кінцівки, соски вимені, дуже рідко — ротова порожнина; позитив- на біопроба на морських свинках. На везикулярний стома- тит хворіють усі свійські тварини, не буває одночасного утворен- ня везикул у ротовій порожнині й на кінцівках; позитивна біопро- ба на мишенятах. При везикулярній хворобі уражуються лише свині, інші види тварин не хворіють. Позитивна біопроба на одноденних мишенятах. В усіх випадках остаточний діагноз устано- влюють на підставі результатів дослідження патологічного матеріа- лу за допомогою реакції зв’язування комплементу та реакції нейт- ралізації.

Лікування. Специфічних засобів лікування не запропоновано. Застосовують різні дезінфекційні та в’яжучі розчини, уражені ді- лянки шкіри змащують мазями й антисептиками. Використовують антибіотики.

Імунітет. Після перехворювання у свиней формується короткоча- сний імунітет. Вакцинація свиней не перспективна у зв’язку зі зна- чною численністю типів вірусу везикулярної екзантеми.

Профілактика та заходи боротьби. Оскільки територія України благополучна щодо захворювання, слід чітко дотримуватись вимог ветеринарно-санітарного нагляду під час відбору та завезення сви- ней з-за кордону. В разі появи захворювання доцільно провести по- головний забій свиней неблагополучної групи з наступним ретель- ним очищенням місць тимчасового перебування тварин та дезінфе- кцією. Трупи хворих свиней та відходи забою спалюють. Приміщен- ня після остаточної дезінфекції залишають вільними від свиней улітку впродовж 2 міс, узимку — впродовж усієї зими.

Дизентерія свиней

Дизентерія свиней (Dysenteria bacterialis suum) — висококонта-

гіозна хвороба свиней, яка характеризується симптомами гострого катарально-геморагічного коліту і проявляється профузним проно- сом з домішками у фекаліях крові та слизу.

Історична довідка. Хворобу вперше описали Дойль (1918) і Уай- тінг (1921) у США. Як збудники хвороби різними авторами нази- вались кишкові вібріони, балантидії, спірохети, патогенні гриби,

371

4. Хвороби свиней

трихомонади. Припускалась змішана полібактеріальна інфекція, а також асоціація вірусу з мікробами та найпростішими. Останнім часом збудником дизентерії вважають Borrelia hyodysenteriae, яку вперше описав Харрус у 1972 р. під назвою Treponema hyodysenteria. Хвороба поширена в багатьох країнах світу, завдає господар- ствам значних економічних збитків у зв’язку з швидким масовим охопленням свиней різного віку, летальністю (10 – 60 %).

Етіологія хвороби остаточно не з’ясована. Найбільш вірогідним збудником дизентерії вважають Borrelia hyodysenteria, яка нале- жить до родини Treponemataceae. Борелії є постійними мешканця- ми травного каналу здорових поросят і виявляють свою патоген- ність лише в разі різкого зниження резистентності організму. Боре- лії — змієподібно рухливі, з рівними, правильно розміщеними за- витками й гострими кінцями анаеробні спірохети. У свиней розріз- няють три форми збудника: великі — завдовжки до 20 нм з 8 – 12 завитками, середні — 8 – 12 нм з 6 – 8 завитками та малі — до 8 нм з 3 – 4 завитками. Грамнегативні, однак добре забарвлюються усіма аніліновими фарбами, особливо генціанвіолетом. Борелії виявля- ються під мікроскопом у темному або фазово-контрасному полі маз- ків, виготовлених зі зскрібків ураженої частини слизової оболонки товстих кишок, значно рідше — з фекалій хворих свиней. Культи- вуються в суворо анаеробних умовах, за температури 42 °С і рН = = 7,4 – 7,6, на спеціальних живильних середовищах — триптично- соєвому агарі та бульйоні з кров’ю або сироваткою крові плоду вели- кої рогатої худоби і спектоміцином. Ріст культури на триптично- соєвому кров’яному агарі спостерігається через 5 – 8 діб після висі- вання у вигляді ніжного дифузного нальоту і супроводжується чіт- ким гемолізом еритроцитів; колоній борелії не утворюють. На трип- тично-соєвому кров’яному бульйоні ріст збудника виявляють через 2 доби у вигляді сіруватого слизистого осаду на дні пробірки, який при струшуванні піднімається вгору у вигляді косички. Через 3 – 4 доби середовище набуває темно-коричневого, майже чорного ко- льору.

Збудник відносно нестійкий у зовнішньому середовищі. В замо- роженому стані зберігається 60 днів, при 4 °С — 20 діб, при 18 °С — кілька тижнів. У вологих фекаліях хворих свиней залишається жит- тєздатним за температури від 0 до + 10 °С — 48 діб, при + 5 °С — 42 доби, при + 10 °С — 36 діб, при + 25 °С — до одного тижня. Трива- лий час залишається життєздатним у гноївці. Лабораторні тварини до збудника дизентерії не чутливі.

Епізоотологія хвороби. Хворіють свині різного віку, особливо мо- лодняк 1 – 6-місячного віку. Під час ензоотичних спалахів дизенте- рії криваві проноси спостерігають і серед поросят-сисунів. Появу

372

Дизентерія свиней

захворювання часто спричинюють різкі порушення в годівлі та утриманні свиней (зміна кормів, кормові отруєння, скупченість, протяги). Особливо роль цих факторів виявляється в стаціонарно неблагополучних господарствах. Джерелом збудника інфекції є клінічно й латентно хворі свині та реконвелесценти, які виділяють борелії з фекаліями до 5 міс після перехворювання. Зараження здо- рових свиней відбувається аліментарно, через контаміновані збуд- ником корми, воду, підстилку, предмети догляду за тваринами. Для дизентерії характерним є дуже швидке поширення хвороби, яка проходить у вигляді ензоотії, іноді епізоотії. Захворювання реєстру- ється впродовж усього року, однак найчастіше восени, взимку та навесні. Поява хвороби в раніше благополучних господарствах пов’язана переважно із завезенням для комплектування ремонтних свинок і кабанчиків. У цих випадках захворювання набуває харак- теру епізоотії з охопленням упродовж 1 – 3 діб свиней усіх вікових груп. Захворюваність і летальність серед поросят-сисунів може до- сягати 80 – 100 %, у свиноматок і дорослих свиней хвороба прохо- дить більш доброякісно, з меншою летальністю. Надалі в цих госпо- дарствах дизентерія стає стаціонарною інфекцією, супроводжується наявністю великої кількості свиней-мікробоносіїв, регулярно з’являється серед молодих поросят 1 – 6-місячного віку у вигляді ензоотичних спалахів. Захворюваність серед цих вікових груп ста- новить 80 – 90 %, летальність — 10 – 60 %.

Патогенез вивчений недостатньо. Після проникнення в орга- нізм борелії фіксуються на клітинах слизової оболонки товстих кишок, починають швидко розмножуватись і утворювати токсини. Патогенетичній дії збудника сприяють різні функціональні пору- шення травного каналу, пов’язані зі згодовуванням недоброякіс- ного токсичного корму та хронічними запальними процесами. Внаслідок зниження секреторної діяльності і послаблення бар’єрної функції слизової оболонки товстих кишок створюються сприятливі умови для розвитку різних умовно-патогенних кишко- вих мікробів, накопичення їх бактеріальних токсинів та участі в геморагічно-дифтеритичному запаленні слизової оболонки й нек- ротичних процесах. Токсичні речовини з кишок проникають у кров, спричинюють дистрофічні зміни в різних органах і зумовлю- ють загальну картину тяжкого токсикозу.

Клінічна картина та перебіг хвороби. Інкубаційний період три- ває 2 – 30 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. Можливі випадки надгострого перебігу, коли тварини гинуть через 12 – 20 год після появи кривавого проносу.

За г о с т р о г о перебігу спостерігаються короткочасне підви- щення температури тіла до 40,5 – 41 °С, сильне пригнічення, відсу- тність апетиту, спрага. Через 48 – 82 год після зараження з’явля-

373

4. Хвороби свиней

ється сильний пронос. Фекалії спочатку мають брудно-сірий колір, потім стають темно-коричневими або землисто-чорного кольору з домішками слизу й крові, що є найхарактернішою діагностичною ознакою дизентерії. Температура тіла швидко знижується, з’явля- ється хитка хода, задишка; спина згорблена, живіт підтягнутий. На 5 – 6-ту добу хвороби настає повне виснаження і загибель тварини. Поросята віком 3 – 6 тижнів хворіють тяжче, ніж підсвинки, однак проноси з кров’ю частіше бувають у доросліших тварин. У багатьох свиней, особливо серед молодняку, після одужання нерідко бувають рецидиви хвороби.

За п і д г о с т р о г о перебігу температура тіла перебуває в межах норми або знижена. Спостерігають виснажливі кров’янисті проноси з домішками слизу, сильну спрагу, відсутність апетиту, ви- снаженість, хитку ходу. Тривалість хвороби — 15 – 17 діб. Більшість тварин гине на 12 – 15-ту добу. Під час х р о н і ч н о г о перебігу спостерігають проноси й запори, виснаження, млявість, можливі екзематозні ураження шкіри. Кров у фекаліях виявляється рідко і тільки в окремих свиней. Тривалість хвороби — 14 діб. Трапляються випадки ускладнення дизентерії сальмонельозом, пастерельозом та іншими секундарними інфекціями.

Патологоанатомічні зміни. Під час огляду трупа виявляють за- гальне виснаження, синюшність шкірного покриву в ділянці вух і нижній частині тіла. На розтині трупа основні патологоанатомічні зміни спостерігають у товстому відділі кишок. При гострому перебі- гу хвороби виявляють потовщення, геморагічне запалення і склад- частість слизової оболонки ободової та сліпої кишок, згодом — диф- теритичні висівкоподібні нашарування та осередки некрозу; крово- виливи в лімфовузлах і деяких органах. При хронічному перебігу хвороби в товстих кишках відмічають сирнисті нальоти чорно- білого, жовтуватого або червоного кольору, крововиливи, а також дегенеративні зміни в печінці й нирках. Вміст кишок через доміш- ки крові має червонуватий, іноді кавовий колір.

Діагноз передбачає аналіз результатів епізоотологічного обсте- ження неблагополучного господарства, характерної клінічної кар- тини хвороби, патологоанатомічних змін та даних лабораторного дослідження.

Лабораторна діагностика ґрунтується на виявленні борелій під час мікроскопічного дослідження патологічного матеріалу з викори- станням фазового контрасту або конденсора темного поля. Для за- життєвої діагностики з прямої кишки хворих тварин відбирають фекалії, для посмертної — слизову оболонку великої ободової та сліпої кишок загиблих, а краще спеціально забитих хворих свиней. Із слизової оболонки, промитої проточною водою, роблять зскрібки, а потім 10 %-ву суспензію на фізіологічному розчині, яку негайно до-

374

Дизентерія свиней

сліджують під мікроскопом «темне поле» в нативному вигляді або в світловому мікроскопі після забарвлення за Грамом, Романовсь- ким — Гімза чи фуксином Пфейффера. Для дослідження підфарбо- ваних препаратів на предметне скло наносять краплю суспензії до- сліджуваного матеріалу і добавляють до неї краплю барвника, на- кривають покривним скельцем і розглядають під мікроскопом. Так само досліджують і свіжовідібрані (не пізніше ніж через 2 – 8 год зберігання на холоді) проби фекалій. У разі позитивних результатів

унативних препаратах у роздавленій краплі виявляють 5 – 10 і більше середніх і великих борелій у вигляді довгих звивистих ниток з рівномірно розміщеними завитками й гострими кінцями, які ма- ють поступальний рух. У забарвлених фіксованих препаратах спо- стерігають грамнегативні мікроорганізми з характерною для боре- лій морфологією.

Диференціальна діагностика. Дизентерію свиней потрібно відрі- зняти від чуми, сальмонельозу, вірусного трансмісивного гастроен- териту, коліентериту, а також кормових отруєнь. При чумі хворі- ють і гинуть свині всіх вікових груп, спостерігається постійна пропа- сниця, явища геморагічного діатезу, масові крововиливи в усіх ор- ганах і тканинах, інфаркти селезінки, «мармуровість» лімфовузлів, наявність «бутонів» у слизовій оболонці товстого відділу кишок. При сальмонельозі хворіють в основному щойно відлучені поросята,

усвиноматок можуть бути аборти. Спостерігаються висока темпера- тура тіла, синюшність шкіри вух, підгруддя, промежини. При хро- нічному перебігу хвороби виявляють некроз солітарних фолікулів слизової оболонки товстих кишок з утворенням крихкуватих струпів і виразок. Бактеріологічними дослідженнями достовірно установлю- ється збудник хвороби.

При вірусному трансмісивному гастроентериті хворіють і гинуть лише поросята-сисуни до 15-денного віку. У фека- ліях відсутня кров, при розтині трупів не виявляють дифтеритич- них та некротичних уражень товстого відділу кишок. На коліен- терит хворіють переважно поросята до 15-денного віку. Калові маси рідкі, без крові та слизу. Під час бактеріологічного досліджен- ня виділяють патогенну кишкову паличку. Гастроентерити неінфекційного походження виникають після згодову- вання недоброякісних кормів, уражають одночасно всіх свиней не- благополучної групи, супроводжуються проносами без домішок кро- ві, припиняються після виключення з раціону неякісних кормів.

Лікування. З лікувальною й профілактичною метою успішно ви- користовують осарсол, ветдипасфен, ніфулін, емгал, тилан, фарма- зин-200, трихопол, різні антибіотики (біоміцин, левоміцетин) та су- льфаніламідні препарати (фуразолідон). Кращим вважають осар- сол, який за умови своєчасного використання запобігає загибелі

375

4. Хвороби свиней

свиней. Застосовують його двічі на день 3 дні підряд з кормом у до- зах: поросятам 30 – 60-денного віку для лікування — 0,1 – 0,2 г, з метою профілактики — 0,1 г; 3 – 4-місячного віку 0,2 – 0,3 і 0,1; 4 – 8-місячного віку — 0,3 – 0,4 і 0,25; 8 – 12-місячного — 0,4 – 0,5 і 0,3; віком понад 12 міс — 0,5 – 0,7 і 0,4. У разі неповного вилікову- вання осарсол дають повторно через 5 – 6 діб. Ветдипасфен з ліку- вальною та профілактичною метою використовують з кормом. Тяж- кохворим тваринам і поросятам-сисунам призначають індивідуаль- но 1 – 2 рази на день 3 дні підряд у лікувальних дозах: поросятам

30 – 60-денного віку — 250 мг (250 тис. ОД), 60 – 120-денного —

350 мг (350 тис. ОД), віком понад 120 днів — 750 мг (750 тис. ОД); з профілактичною метою препарат використовують у половинній дозі. За потреби курс лікування повторюють 2 – 3 рази через 7 – 8 діб. Ніфулін добавляють у корм з лікувальною метою в дозі 5 кг на 1 т комбікорму, з профілактичною — 2 кг на 1 т; застосовують двічі на день 7 днів підряд. Тяжкохворим тваринам дають індивідуально, в дозі 100 – 120 мг на 1 кг маси один раз на день, до 5 днів підряд. Через 21 добу давання препарату повторюють у половинній дозі. Тилан використовують з кормом для лікування дорослих тварин, для поросят-сисунів — індивідуально з водою два рази на день, 3 дні підряд, у дозах 1,25 – 2,5 мг на 1 кг маси. Давання повторюють через 3 доби. Після лікування тварин не можна забивати на м’ясо раніше ніж через 21 добу. Фармазин використовують для поросят- сисунів індивідуально з лікувальною й профілактичною метою 3 – 5 діб підряд, розбавленим у дозах 0,25 – 0,5 г в 1 л кип’яченої води. Емгал згодовують клінічно хворим свиням у дозі 4 – 5 кг на 1 т кор- му впродовж 10 днів підряд. З профілактичною метою емгал добав- ляють у дозі 2 кг на 1 т корму. Трихопол використовують з профіла- ктичною та лікувальною метою дорослим свиням — перорально і внутрішньом’язово. Перорально дають разом з кормом 3 доби підряд двічі на день у дозах 0,25 – 0,5 г. За потреби курс лікування повто- рюють через 7 – 10 діб. Можливе внутрішньом’язове застосування. Біоміцин хлорид дають усередину з розрахунку 20 мг на 1 кг маси тіла тварини двічі на добу; левоміцетин сукцинат натрію викорис- товують з розрахунку 20 мг на 1 кг маси вранці та ввечері 3 дні під- ряд внутрішньом’язово. Фуразолідон призначають відразу після лі- кування осарсолом у дозі 3 – 5 мг на 1 кг маси, двічі на день, 3 – 5 діб підряд для запобігання рецидивам хвороби.

Імунітет недостатньо вивчений. Повторне захворювання щойно перехворілих свиней свідчить про його відносність. Специфічні біо- логічні препарати не можуть бути виготовлені доти, доки остаточно не з’ясується справжній збудник цієї хвороби.

Профілактика та заходи боротьби. Через відсутність специфіч- них препаратів профілактика дизентерії ґрунтується винятково на

376

Дизентерія свиней

чіткому дотриманні ветеринарно-санітарних правил комплектуван- ня та розведення тварин. Усі зусилля мають бути спрямовані пере- дусім на те, щоб не допустити завезення на свиноферму свиней з неблагополучних щодо дизентерії господарств. У період 30-денного карантину бажано провести біопробу, приєднавши до завезеної гру- пи 5 – 10 здорових підсвинків із свого господарства і організувавши ветеринарне спостереження за ними. У разі відсутності в період ка- рантину випадків захворювання свиней, а також негативних ре- зультатів лабораторного обстеження завезені свині вважаються не- інфікованими. В період вирощування поросят і підсвинків слід сте- жити за дотриманням нормативних показників мікроклімату при- міщень, повноцінною годівлею свиней, систематичним проведенням профілактичних дезінфекцій, дезінсекцій і дератизацій, за здійс- ненням необхідних профілактичних щеплень. Закуплений племін- ний молодняк треба обов’язково піддавати профілактичній обробці трихополом, фармазином, динамітуліном з одночасною дезінфекці- єю шкірних покривів розчином лужного формаліну.

У разі виникнення дизентерії усіх хворих свиней з кров’яни- стими проносами негайно ізолюють і направляють для забою. В станках, де знаходилися хворі свині, проводять ретельне механіч- не очищення та дезінфекцію, здійснюють термінові заходи з уточ- нення діагнозу. Після отримання з лабораторії остаточного діагнозу господарство оголошують неблагополучним щодо дизентерії, у ньо- му запроваджують карантинні обмеження, які передбачають забо- рону перегрупувань, завезення й вивезення свиней, використання перехворілих свиней для відтворення. Усіх свиней в неблагополуч- ному приміщенні обробляють з профілактичною метою одним з про- тидизентерійних препаратів. Наступного дня всіх оброблених сви- ней переводять у чисті, продезінфіковані приміщення або виводять

улітні табори. Через 10 – 14 діб повторюють лікування тварин та дезінфекцію їх шкірного покриву. Після закінчення літньо- табірного періоду свиней знову обробляють протидизентерійними препаратами, миють у лужному розчині формаліну і розміщують у відремонтованих та продезінфікованих приміщеннях. Свиноматкам за 7 діб до опоросу дають протидизентерійні препарати, купають їх

улужному розчині формаліну.

Господарство оголошують благополучним і знімають з нього об- меження через 3 міс після останнього випадку виявлення хворих на дизентерію свиней. Племінний молодняк дозволяється упродовж наступного року вивозити в інші господарства тільки у віці не менш як 5 – 6 міс, якщо в їхніх ізольованих групах не було виявлено за- хворювань на дизентерію і було проведено повний комплекс вете- ринарно-санітарних та оздоровчих заходів.

377