6. Хвороби молодняку

Вакцину вводять внутрішньом’язово, дворазово з інтервалом 20 – 30 діб у дозах: дорослим вівцям — 2 і 3 мл, ягнятам до 6-місячного віку — 1,0 і 1,5 мл. Після досягнення 6-місячного ві- ку ягнят ревакцинують дворазово, в дозах, передбачених для до- рослих овець. Імунітет настає через 10 – 12 діб після другої вак- цинації і триває 4 – 5 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Включають проведення зага- льних заходів із забезпечення повноцінної годівлі вагітних маток та новонароджених тварин, очищення й санації родильних приміщень та профілакторію, створення оптимального мікроклімату для моло- дняку. Чітко контролюють виконання щодо своєчасного (не пізніше ніж через 2 год після народження) давання молозива новонародже- ним телятам. У неблагополучних господарствах усіх вагітних маток щеплюють полівалентною концентрованою гідроксидалюмінієвою вакциною проти брадзоту, інфекційної ентеротоксемії, злоякісного набряку овець і дизентерії ягнят, що містить антигени типу В, С, D. Вакцину вводять двічі, за 50 – 40 та 25 – 12 днів до пологів відпові- дно в дозі 5 і 7 мл. Якщо захворювання спричинюють клостридії ти- пу А, вагітних маток щеплюють медичним поліанатоксином типу А в дозі 3 і 4 мл з наступною ревакцинацією через 6 міс. Новонаро- дженим ягнятам, телятам, поросятам через 1 – 2 дні після наро- дження, а в разі спалаху хвороби — через 1 – 2 год після народжен- ня, підшкірно вводять антитоксичну сироватку проти анаеробної дизентерії ягнят та інфекційної ентеротоксемії овець, що містить антитіла проти клостридій типу В, С, D, або протигангренозну (ме- дичну) сироватку проти збудника типу А. Хворий молодняк разом з матками ізолюють і піддають лікуванню.

У приміщенні систематично проводять очищення та дезінфек- цію, поліпшують умови утримання тварин. Для дезінфекції застосо- вують розчин хлорного вапна, що містить 5 % активного хлору, 10 %-й гарячий розчин їдкого натру (дворазово з інтервалом 1 год), 15 %-й гарячий розчин сірчано-карболової суміші (триразово з ін- тервалом 1 год), 10 %-й підігрітий розчин хлориду йоду (дворазово з інтервалом 30 хв). Гній спалюють.

Ентеровірусний гастроентерит свиней

Ентеровірусний гастроентерит свиней (Gastrienteritis enterovirosis suum) — гостра інфекційна хвороба молодих поросят, що характеризується розладом функції травного каналу (діарея, блювання, запори), дегідратацією організму та загальним висна- женням.

482

Ентеровірусний гастроентерит свиней

Історична довідка. Хворобу вперше описав у 1948 р. Маннінгер під назвою «інфекційний гастроентерит свиней». Ентеровіруси пер- шим виділив від свиней Московічі в 1956 р., у колишньому Радян- ському Союзі — А. Г. Бахтін у 1964 р. В Україні це захворювання детально вивчив, а також розробив методи діагностики й боротьби з ним В. Ф. Романенко (1977). Ентеровірусний гастроентерит прохо- дить у вигляді обмежених ензоотій, становить загрозу лише для го- сподарств з великою концентрацією молодих свиней.

Збудники хвороби — РНК-геномні ентеротропні віруси, що на- лежать до родини Picornaviridae. Віріони сферичної форми, діамет- ром 26 – 28 нм. Ентеровіруси дуже поширені в природі, їх виділяють як від хворих, так і від клінічно здорових свиней, іноді одночасно кілька серотипів. Містяться в епітеліальних клітинах слизової обо- лонки тонкого відділу кишок, а також у лімфовузлах, печінці, нир- ках, крові, селезінці. Ентеровіруси вирощують у первинній культурі клітин нирок, поросят або перещеплюваній лінії СПЕВ. Репродук- ція вірусу супроводжується ЦПД, що виявляється утворенням через 16 – 20 год після зараження дрібних фокусів з округлих, зернистих рефрактильних клітин, які згодом утворюють великі осередки, з на- ступним повним руйнуванням усього моношару. Лабораторні тва- рини й курячі ембріони до ентеровірусів свиней не чутливі. Ентеро- віруси стійкі до дії хлороформу, ефіру, 70 %-го спирту, трипсину, дезоксихолату натрію, а також до значень рН у діапазоні від 2 до 13. При 70 °С не змінюють своєї вірулентності протягом 650 діб, у замороженому та ліофілізованому стані — впродовж кількох років. Зберігаються тижнями у фекаліях, а також у приміщеннях, де утримуються хворі тварини. Дуже повільно інактивуються під дією дезінфекційних препаратів — 2 %-го розчину їдкого натру за 7 год, 2 %-го розчину формаліну або крезолової кислоти — за 1 год. Віруси швидко руйнуються під дією ультрафіолетового випромінювання, розчинів йоду, пари формаліну при 50 °С, миттєво гинуть при кип’ятінні.

Епізоотологія хвороби. За звичайних умов до ентеровірусів сви- ней сприйнятливі поросята відлученого віку та підсвинки 4 – 10- місячного віку. Рідко хворіють дорослі тварини і поросята-сисуни з 14- до 60-денного віку. Не хворіють поросята в перші 2 тижні життя. Інші види тварин до ентеровірусів свиней не чутливі. Джерелом збудника інфекції є хворі, перехворілі та латентно інфіковані свині. Вірусоносійство після перехворювання триває 1 – 2 міс. Спостеріга- ються часті випадки спалаху хвороби у разі неконтрольованого за- везення свиней для комплектування з інших господарств, а також загострення в господарстві латентної інфекції внаслідок різних стресових ситуацій (тривале транспортування, переохолодження,

483

6. Хвороби молодняку

перегрівання, різка зміна видів корму, перегрупування, відлучення від свиноматки).

З організму хворих свиней збудник виділяється з фекаліями. Зараження здорових свиней відбувається при спільному утриманні з хворими, а також аліментарним шляхом, через контаміновані віру- сом корми, воду, предмети догляду, одяг та руки обслуговуючого пер- соналу. Захворювання спостерігається в будь-яку пору року, частіше в період перегрупування тварин після відлучення від свиноматок. Хвороба проходить у вигляді ензоотії, характеризується високою кон- тагіозністю, швидким охопленням майже всього сприйнятливого по- голів’я. Під час комплектування спеціалізованих господарств «збір- ним» поголів’ям свиней спалахи хвороби виникають упродовж пер- ших 3 діб після завезення. Тривалість ензоотії — 2 – 3 тижні. Лета- льність становить 5 – 10 %. За антисанітарних умов утримання сви- ней ензоотія може затягуватися до 2 – 3 міс і більше. У цих випадках до ентеровірусного гастроентериту часто приєднується секундарна інфекція, летальність може досягати 25 – 30 %. Перехворілі тварини завжди відстають у розвитку і їх, як правило, вибраковують.

Патогенез вивчений недостатньо. Ентеровіруси проникають в ор- ганізм поросят через глотку та інші відділи травного каналу, де розмножуються в епітеалії слизових оболонок тонких кишок. Згодом з’являються в крові та інших органах. Репродукція вірусу супрово- джується різними морфологічними та функціональними змінами травного каналу, що зумовлюють характерні симптоми гастроенте- риту.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 3 – 6 діб, перебіг хвороби завжди гострий. У хворих поросят відмі- чають пригнічення, відсутність апетиту, спрагу, у багатьох — блю- вання. Температура тіла, як правило, перебуває в межах норми, іноді підвищується до 41,0 – 41,5 °С або, навпаки, знижується ниж- че норми. Характерною клінічною ознакою ентеровірусного гастро- ентериту є профузний пронос, який майже завжди чергується із за- пором, а також сильне виснаження. Фекалії водянисті, жовтого або жовто-зеленого кольору, іноді з домішкою крові. У деяких тварин спостерігають порушення координації рухів, судомні скорочення окремих груп м’язів тулуба, інші ознаки розладу нервової системи. Бувають випадки раптової загибелі молодих поросят з апоплексич- ними симптомами, без діареї.

Патологоанатомічні зміни не характерні. На розтині виявляють катаральне або геморагічне запалення травного каналу, складчас- тість слизової оболонки дна шлунка й товстого відділу кишок, збі- льшення мезентеріальних лімфовузлів, селезінки, печінки, нирок. Під час гістологічного дослідження спостерігають десквамацію по-

484

Ентеровірусний гастроентерит свиней

кривного епітелію слизової оболонки шлунка й кишок, осередкову інфільтрацію лімфоїдними клітинами, поверхневі, рідко глибокі, осередкові або дифузні некрози слизової оболонки дна шлунка та тонкого відділу кишок, еритродіапедез і плазморагію. Знаходять біл- кову й жирову дистрофію, некробіоз епітеліальних клітин печінки, нирок, осередкову інфільтрацію еритроцитами пульпи селезінки.

Діагноз ґрунтується на результатах лабораторних досліджень з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, па- тологоанатомічних змін. У сумнівних випадках ставлять біопробу на 2 – 4-місячних поросятах.

Лабораторна діагностика. Включає виділення ентеровірусу сви- ней з патологічного матеріалу в культурі клітин, ідентифікацію ен- теровірусу за допомогою реакції нейтралізації, виявлення зростан- ня титру типоспецифічних антитіл у парних сироватках крові хво- рих та перехворілих свиней, біологічну пробу на поросятах. Для до- слідження в лабораторію направляють зскрібки зі слизової оболонки прямої кишки та ректальні змиви, взяті від хворих тварин. Ректа- льні змиви збирають стерильними тампонами, які потім занурюють у пробірки з розчином Хенкса та антибіотиками. Від загиблих або вимушено забитих тварин відбирають шматочки уражених ділянок порожньої, клубової, ободової та прямої кишок. Шматочки кишок консервують у 30 %-му розчині гліцерину і пересилають у термосі з льодом. Для ретроспективної діагностики надсилають парні або од- норазово відібрані сироватки крові.

Серологічну діагностику ентеровірусного гастроентериту прово- дять за допомогою реакції нейтралізації в культурі клітин з еталон- ними штамами вірусу. Результати досліджень вважають позитив- ними, а діагноз установленим при 4-разовому й більшому зростанні титру антитіл у парних сироватках або при виявленні антитіл у ти- трі 1 : 32 і більше у 50 % сироваток одноразово досліджуваних тва- рин. Для проведення біопроби у благополучному щодо інфекційних хвороб господарстві відбирають 4 поросят у віці 2 – 4 міс, з яких двох заражають патологічним матеріалом, а двох — не заражають і ви- користовують для контролю. Як вірусвмісний патологічний мате- ріал використовують рідину, яку отримують після центрифугування 10 %-ї суспензії зі слизової оболонки тонкого і товстого відділів ки- шок від спеціально забитих хворих поросят або вірусвмісну культу- ральну рідину. Поросят заражають перорально в дозі по 50 мл і, крім того, вводять ще по 1 мл в кожну ніздрю. За піддослідними й контрольними тваринами ведуть спостереження впродовж 2 тижнів. У разі позитивних результатів у піддослідних поросят відмічається типова картина ентеровірусного гастроентериту.

485

6. Хвороби молодняку

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю- чення вірусного (трансмісивного) гастроентериту поросят, дизенте- рії, коліентериту, чуми, сальмонельозу та діареї незаразної етіоло- гії. На вірусний трансмісивний гастроентерит масо- во, з високою летальністю хворіють новонароджені поросята до 10 – 15-денного віку, для нього характерні виразки слизової оболонки шлунка й кишок, тотальний некроз ворсинок тонкого відділу ки- шок. Позитивні результати біопроби на новонароджених поросятах. Дизентерія уражує свиней різного віку, супроводжується крива- вим проносом, високою летальністю. Під час бактеріологічного до- слідження виділяють збудник хвороби. Ефективним є лікування осарсолом. Коліентерити бувають лише у поросят перших днів життя, супроводжуються високою летальністю. Під час бактеріоло- гічного дослідження виділяють ентеропатогенні штами кишкової палички. Позитивні результати антибіотикотерапії. Чума сви- ней проявляється високою гарячкою постійного типу, лейкопенією, кон’юнктивітом, серозно-гнійними виділеннями з носа, запорами, що змінюються проносом, явищами геморагічного діатезу, характе- рними ураженнями селезінки, кишок, лімфовузлів. Сальмоне- льоз у відлучених поросят та підсвинків має підгострий і хроніч- ний перебіг, тривалість хвороби — від кількох тижнів до двох і бі- льше місяців. Спостерігають кон’юнктивіт, діарею, осередкове поче- рвоніння та синюшність шкіри, іноді кашель. Характерні дифтери- тичне ураження слизової оболонки товстого відділу кишок, утворення струпів, виразок, значне збільшення селезінки, часто виявляють пневмонію. Летальність досягає 40 % і більше. Під час бактеріологі- чного дослідження виділяють сальмонели, до яких чутливі білі ми- ші, кролі, морські свинки й голуби. Позитивних результатів досяга- ють лікуванням антибіотиками. Діареї незаразної етіоло- гії, зумовлені згодовуванням неякісного корму, припиняються піс- ля зміни кормового раціону.

Лікування. Специфічних терапевтичних засобів не запропонова- но. Проводять симптоматичне лікування, дають легкоперетравні корми, для профілактики секундарної інфекції застосовують анти- біотики.

Імунітет не вивчено.

Профілактика та заходи боротьби. Ґрунтуються на чіткому до- триманні ветеринарно-санітарного контролю під час завезення сви- ней для комплектування, утримання та годівлі молодняку. В теплий і сухий період року свиней потрібно переводити в літні табори. Не допускається згодовування харчових відходів у незнеза- раженому вигляді, а також неякісних кормів. У разі виникнення ен-

486