8. Хвороби собак і хутрових звірів

планомірної специфічної вакцинації. Завозити собак або хутрових звірів дозволяється лише з благополучних щодо чуми звірівницьких ферм та собакорозплідників. Усіх новоприбулих тварин витримують у профілактичному карантині впродовж 30 днів. Систематично знищують бродячих собак, розплідники захищають від проникнен- ня на їхню територію диких звірів.

Регулярно проводять очищення та дезінфекцію кліток, будиноч- ків, території розплідника. Здійснюють постійний ветеринарний нагляд за всім поголів’ям тварин, у тому числі за собаками робітни- ків звіроферм. У разі появи хвороби у звірогосподарстві запрова- джують карантинні обмеження, згідно з якими забороняється вве- зення та вивезення чутливих до чуми м’ясоїдних тварин, припиня- ються перегрупування, зважування, таврування тварин та прове- дення інших заходів, які можуть сприяти поширенню збудника ін- фекції. Хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують. Усіх клінічно здорових тварин щеплюють вак- циною проти чуми м’ясоїдних незалежно від віку та пори року. Ту- шки загиблих тварин спалюють, шкури знімають в ізоляторах, ви- сушують 3 доби при 25 – 33 °С, потім витримують ще 10 діб за кім- натної температури. Після кожного випадку видалення хворої тва- рини проводять дезінфекцію всього приміщення для тварин, очи- щення та знезараження кліток, ґрунту під клітками, переносних ящиків, інвентарю. В ізоляторах щодня проводять дезінфекцію.

Карантин з неблагополучного господарства знімають через 30 діб після останнього випадку видужання або загибелі хворої на чуму тварини, проведення остаточної дезінфекції. Вивезення собак з гос- подарства дозволяється через 1,5 міс, хутрових звірів — через 6 міс після зняття карантинних обмежень.

Для дезінфекції приміщень, будиночків, вольєрів, кліток та ін- вентарю застосовують 2 – 4 %-й розчин їдкого натру, просвітлений розчин хлорного вапна, що містить 2 % активного хлору, 3 %-й роз- чин креоліну, 3 %-ву емульсію лізолу. Гній знезаражують біотерміч- ним способом.

Сальмонельоз

Сальмонельоз (Salmonellosis) — гостра контагіозна хвороба хут- рових звірів, що характеризується гарячкою, ураженням кишок, се- лезінки та печінки.

Історична довідка. Сальмонельоз, як самостійне захворювання сріблясто-чорних лисиць, вперше був описаний у колишньому Радян- ському Союзі О. П. Любимовою в 1930 р., нутрій і песців — О. О. Буро- вим та С. Я. Любашенком у 1932 р. Захворювання мало епізоотичне поширення, завдавало значних економічних збитків у зв’язку з ви- сокою летальністю звірів (40 – 90 %). У 1940 р. хворобу було виявлено

584

Сальмонельоз

в Німеччині, Англії, Норвегії. Нині реєструється у вигляді споради- чних випадків та незначних ензоотій у різних країнах Європи та Америки. Трапляється в звірогосподарствах України.

Збудники хвороби — Salm. typhimurium, Salm. dublin, Salm. cholerae suis, що належать до родини Enterobacteriaceae. Дуже по-

ширені в природі, перебувають у кишках здорових звірів. Штами сальмонел, що виділяються від хворих звірів, за біологічними влас- тивостями не відрізняються від штамів сальмонел в інших тварин. Культивуються на звичайних живильних середовищах, а також на диференціально-діагностичних середовищах Ендо, Левіна, Плоски- рева, бісмут-сульфатному агарі. Патогенні для лабораторних тва- рин, насамперед мишей, а також морських свинок і кролів. Сальмо- нели досить стійкі у зовнішньому середовищі: в ґрунті залишаються життєздатними 30 – 270 діб, у трупах — до 100 днів, у відкритих водоймах і питній воді — 11 – 120 діб, у замороженому м’ясі — 6 – 13 міс, у яйцях — до 13 міс. Руйнуються під дією прямого сонячного проміння через 5 – 9 год, звичайних дезінфектантів — через 15 – 20 хв.

Епізоотологія хвороби. На сальмонельоз хворіють сріблясто-чорні лисиці, песці, нутрії, єноти, соболі, норки. Більш стійкі до збудника норки, бобри, єноти. Дорослі звірі захворюють рідше, ніж молодняк. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та самиці- бактеріоносії, у приплоді яких і хворіють щенята. З організму інфі- кованих тварин сальмонели виділяються з фекаліями, сечею, сли- ною, носовими витіканнями.

Зараження тварин відбувається аліментарно, аерогенно, можливо, і внутрішньоутробно. Основними факторами передавання збудника є м’ясо, м’ясо-кісткове борошно та молоко від хворих і перехворілих на сальмонельоз сільськогосподарських тварин. У цьому разі захворю- вання в короткий термін уражає багато звірів і супроводжується ви- сокою летальністю. Далі хвороба поширюється через контаміновані збудником корми, воду, предмети догляду, руки і одяг обслуговуючо- го персоналу. Збудник інфекції може бути занесений на звіроферму мишами, щурами, птахами, мухами. Можливе й спонтанне виник- нення хвороби внаслідок загострення дуже поширеного бактеріоно- сійства серед дорослого маточного поголів’я звірів. У цьому разі хво- роба уражає окремі приплоди і має характер обмежених ензоотій. Сальмонельоз реєструється переважно влітку — у червні — серпні. У разі спалаху сальмонельозу в період вагітності спостерігаються масо- ві аборти і висока загибель новонароджених 1 – 10-денних щенят.

Появі та поширенню хвороби сприяють різні порушення зоогігіє- нічних вимог щодо годівлі та утримання маточного поголів’я і мо- лодняку хутрових звірів — нестача в раціонах тваринних білків, вітамінів або мінеральних речовин, тривале транспортування, ску- пченість, підвищена вологість, перегрівання тварин. У щенят стре- совими факторами можуть стати зміна зубів, різні інвазії та відлу-

585

8. Хвороби собак і хутрових звірів

чення їх від матерів. Захворюваність хутрових звірів при сальмоне- льозі становить 42 – 60 %, летальність 20 – 90 %.

Патогенез. Після проникнення в кишки сальмонели швидко розмножуються і виробляють токсини, спричинюючи запальні яви- ща, порушення всмоктування поживних речовин, посилену пери- стальтику. Занесення збудника в кров та паренхіматозні органи зумовлює бактеріємію, дистрофічні й некробіотичні явища в ткани- нах, крововиливи в серозних і слизових оболонках.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває

3– 20 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. За

го с т р о г о перебігу звірі відмовляються від кормів, стан збу- дження змінюється пригніченням. Температура тіла підвищується до 41 – 42 °С і утримується впродовж усієї хвороби. Захворілі твари- ни більше лежать або повільно пересуваються по клітці, згорблені, до всього байдужі, із запалими очима. Часто спостерігається пронос, блювання. У окремих звірів відмічають значну слинотечу, клонічні судоми, парези заду, мимовільне виділення сечі й калу. Загибель настає на 1 – 3-тю добу хвороби.

Основною ознакою п і д г о с т р о г о перебігу є розлади функції кишок. Фекалії водянисті, в них виявляються бульбашки газу, знач- на кількість слизу, іноді домішки крові. Тварини пригнічені, відмов- ляються від кормів, шерстний покрив скуйовджений, очі запалі. Тем- пература підвищена до 40 – 41 °С, дихання прискорене, поверхневе. У лисиць та песців нерідко спостерігаються кашель, кератит, гнійний кон’юнктивіт, гнійні виділення з носа, очей, а при сальмонельозі, зу- мовленому S. cholerar suis, також жовтяничність слизових оболонок, шкіри, кон’юнктиви. Можуть розвиватися парези та паралічі задніх кінцівок. Загибель настає через 7 – 14 діб від початку хвороби.

Хр о н і ч н и й перебіг спостерігається лише у лисиць та пес- ців. У хворих звірів відмічають слабкість, анемію, поганий апетит, проноси зі значною кількістю слизу, гнійний кон’юнктивіт. Тварини гинуть через 3 – 4 тижні в стані сильного виснаження. У захворілих у період гону й вагітності самиць спостерігається масова безплід- ність (14 – 20 %), аборти (до 15 %) і висока смертність (до 20 %) ще- нят у перші дні життя.

Патологоанатомічні зміни. Трупи загиблих внаслідок сальмоне- льозу звірів виснажені. У лисиць, песців та єнотів часто виявляють- ся жовтяничність кон’юнктиви, підшкірної сполучної тканини, ске- летних м’язів, слизових оболонок та серозних покривів, а також ор- ганів грудної й черевної порожнин. Печінка збільшена, в’ялої кон- систенції, забарвлена за гострого перебігу хвороби в темно-червоний колір, іноді з жовтяничним відтінком, за хронічного перебігу — в глинисто-жовтий колір. Селезінка різко збільшена, в’ялої консисте- нції, темно-коричневого або темно-червоного кольору. Нирки збіль- шені, пронизані крапчастими крововиливами. М’яз серця в’ялий,

586

Сальмонельоз

при хронічному перебігу хвороби — в стані жирової дегенерації. Лі- мфатичні вузли, особливо середостінні, в 2 – 3 рази збільшені, на- бряклі, сіро-червоного кольору.

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних, клінічних, патологоа- натомічних даних та результатах лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає бактеріологічні дослі- дження патологічного матеріалу для виділення та ідентифікації збудника хвороби. У лабораторію надсилають трупи захворілих зві- рів або шматочки печінки, селезінки, мезентеріальні лімфовузли та проби крові, взятої з вушної вени хворих тварин.

Для виділення культури сальмонел патологічний матеріал висі- вають у пробірки з м’ясо-пептонним бульйоном та м’ясо-пептонним агаром, а також на диференціальні середовища Ендо, Левіна, Пло- скирева, бісмут-сульфатний агар. Виділені культури досліджують за морфологічними, культуральними, біохімічними та антигенними властивостями. Серогрупову типізацію виділених культур сальмо- нел проводять за реакцією аглютинації спочатку з сальмонельозни- ми аглютинувальними полівалентними О-сироватками, а в разі отримання позитивних результатів — окремо з кожною з О-сиро- ваток, яка входить до складу О-полівалентної сироватки. Після встановлення О-групи виділену культуру досліджують з монорецеп- торними Н-сироватками для встановлення серологічного типу збуд- ника хвороби. Вірулентність виділеної культури сальмонел визна- чають підшкірним введенням білим мишам у дозі 0,2 – 0,3 мл. За- гибель заражених мишей настає через 2 – 6 діб.

Діагноз на сальмонельоз вважається встановленим, якщо виді- лена культура має типові морфологічні, культуральні, біохімічні властивості і дає чіткі результати за реакцією аглютинації з відпо- відними монорецепторними сироватками.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю- чення лептоспірозу, чуми, енцефаломієліту й пастерельозу. Основ- ною клінічною ознакою лептоспірозу є жовтяничність, що встановлюється у 80 – 90 % захворілих звірів. На відміну від саль- монельозу, висока температура тіла спостерігається лише на почат- ку хвороби, до появи жовтяниці. Селезінка не збільшена в розмірі. Мікроскопічні, бактеріологічні та серологічні дослідження патоло- гічного матеріалу дають змогу безпомилково встановити збудника лептоспірозу. Чума характеризується високою контагіозністю з охопленням значної кількості звірів. Супроводжується серозними, гнійними кон’юнктивітами й ринітами, проносами з домішкою крові, ураженням центральної нервової системи. Бактеріологічні дослі- дження патологічного матеріалу дають змогу надійно диференціюва- ти ці хвороби. При чумі слід мати на увазі можливість перебігу саль- монельозу у вигляді секундарної інфекції. Для енцефаломієлі- ту характерними домінуючими ознаками є ураження нервової сис-

587

8. Хвороби собак і хутрових звірів

теми, підвищена збудливість на будь-які зовнішні подразнення. Упродовж дня нервові напади повторюються багаторазово і призво- дять до повного виснаження і загибелі тварини. Бактеріологічні дослідження патологічного матеріалу виключають наявність збуд- ника сальмонельозу. На пастерельоз хворіють звірі всіх віко- вих груп. Виділення біполярного збудника пастерельозу дає змогу надійно диференціювати цю хворобу від сальмонельозу.

Лікування. Проводять якомога раніше, до розвитку в організмі незворотних патологічних змін. Застосовують гіперімунну антиток- сичну сироватку проти сальмонельозу окремо або разом з антибіо- тиками (біоміцин, левоміцетин, тераміцин, окситетрациклін), суль- фаніламідними й нітрофурановими препаратами. Біоміцин і лево- міцетин застосовують разом з кормами впродовж 4 – 6 діб підряд у дозах: молодняку — 10 – 15 г, дорослим звірям — 20 – 30 г. Фуразо- лідон використовують 2 рази на день упродовж 7 – 10 діб підряд у дозі 30 мг на 1 кг маси тварини. Проводять симптоматичну терапію. У звірогосподарстві оптимізують умови утримання і раціони годівлі звірів, сумлінно виконують відповідні ветеринарно-санітрані заходи.

Імунітет. Після перехворювання на сальмонельоз хутрові звірі набувають тривалого нестерильного імунітету. У неблагополучних та загрозливих щодо сальмонельозу звірогосподарствах для імуні- зації використовують полівалентну вакцину проти сальмонельозу і колібактеріозу хутрових звірів. Щеплюють тільки клінічно здорових тварин основного стада і молодняку (лисиць, песців, нутрій). Вак- цину вводять підшкірно в ділянку внутрішньої поверхні стегна за 2 – 3 год до годівлі. Імунітет настає на 10 – 12-ту добу після введен- ня вакцини і зберігається до 6 міс.

Заходи профілактики та боротьби. Передбачають суворий сані- тарний контроль під час завезення племінних звірів з метою запобі- гання занесенню збудника інфекції. Забороняється згодовування звірам незнезараженого сирого м’яса і молока від хворих і перехво- рілих на сальмонельоз сільськогосподарських тварин. М’ясні корми перед даванням звірам добре проварюють, а молоко пастеризують і згодовують у вигляді ацидофільного молока.

У разі виникнення сальмонельозу хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують. Підозрюваним у зараженні тваринам упродовж 3 діб дають з першою порцією корму фуразолідон у дозі по 15 мг на 1 кг маси. Через 10 діб після остан- нього давання лікувального корму всіх здорових звірів щеплюють полівалентною вакциною проти сальмонельозу і колібактеріозу хут- рових звірів. Проводять увесь комплекс ветеринарно-санітарних заходів з очищення та дезінфекції приміщень і місць перебування звірів. Забороняють переміщення та зважування звірів, поліпшують умови утримання й годівлі тварин. Клітки для утримання хутрових звірів, годівниці, кормові дощечки й столики очищають від бруду та

588