1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

Гарячка Ку

Гарячка Ку (Q-Febris, рикетсіоз, коксієльоз) — природно-осеред- кова інфекційна хвороба багатьох видів сільськогосподарських та диких тварин, що спричинюється рикетсіями і протікає здебільшого безсимптомно, іноді з ознаками гарячки, плевриту, пневмонії. До хвороби сприйнятлива людина.

Історична довідка. Гарячка Ку належить до групи захворювань, названих рикетсіозами на честь американського дослідника Ріккет- са, який загинув при вивченні нововиявленого збудника — рикетсії сипного тифу. Захворювання вперше спостерігав Є. Деррік (1937) серед робітників скотобоєнь, молокозаводів та лісорозробок Австра- лії. Одночасно другий австралійський учений Ф. Бурнет у 1937 – 1939 рр. виділив збудника хвороби й ідентифікував її як рикетсію нового типу, яка згодом дістала назву Rickettsia burneti. Пізніше збудника хвороби було виділено в самостійний рід — Coxiella і на честь дослідника Н. С. Сохе переіменовано в Coxiella burneti. У лю- дей це захворювання зареєстровано на всіх континентах, крім Ска- ндинавії. У роки Другої світової війни (1944 – 1945) гарячка Ку у вигляді масових епідемій спостерігалася серед військ і цивільного населення на Балканах, на Корсиці, в Італії. Імунобіологічними методами гарячку Ку виявлено в сільськогосподарських тварин в Австралії, Африці, Азії, Америці та Європі, а також у багатьох серед- ньоазійських республіках колишнього Радянського Союзу. В Украї- ні це захворювання не зареєстровано. Економічні збитки при гаря- чці Ку незначні у зв’язку з доброякісним перебігом її у тварин. Про- те необхідно зважати на велику небезпеку хворих тварин як джере- ла збудника інфекції для людей.

Збудник хвороби — Coxiella burneti (Rickettsia burneti) належить до родини Rickettsiaceae і являє собою маленьку, (0,2…0,4) × × (0,4…1,0) мкм, поліморфну нерухому кокоподібну паличку, що знаходиться всередині клітини різних органів і тканин, проходить крізь бактеріальні фільтри. Забарвлюється за Романовським — Гім- за і Зотовим — Бліновим. Культивується в курячих ембріонах та клітинних культурах. З лабораторних тварин до рикетсій сприйня- тливі морські свинки, білі миші й ховрахи.

Рикетсії надзвичайно стійкі в зовнішньому середовищі і зберіга- ються у висушених фекаліях кліщів-переносників до 1,5 року, сухій крові — 5 – 6 міс, сечі — кілька тижнів, у гною, складеному для біо- термічного знезараження, — не менш як 32 доби. Не руйнується при нагріванні до 60 °С впродовж 1 год, не знезаражується в молоці при пастеризації. Зберігається у сирах упродовж 25 діб, у маслі, ви- готовленому з молока хворих тварин, при 5 °С виживає до 41 доби, у свіжому м’ясі при 4 °С — 30 діб, у засоленому м’ясі — до 90 діб, у

170

Гарячка Ку

воді за кімнатної температури — до 16 діб. Гине під дією 3 %-го роз- чину хлораміну, 3 %-го розчину фенолу, 3 %-го розчину їдкого на- тру, 3 %-ї емульсії креоліну.

Епізоотологія хвороби. До гарячки Ку сприйнятливі велика ро- гата худоба, вівці, кози, свині, коні, верблюди, буйволи, собаки, ку- ри, гуси, голуби. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та тварини-носії, що виділяють рикетсії з молоком, слиною, сечею, фе- каліями, носоглотковим слизом, з інфікованими плодовими оболон- ками і навколоплідною рідиною. Носійство збудника в умовах при- родної інфекції триває від 2 міс до 2 років. Зараження відбувається, головним чином, через укуси кліщів-переносників, аліментарно, аерогенно, а також при безпосередньому контакті. Факторами пере- давання збудника можуть бути корми, підстилка, шкури, шерсть, м’ясо, одяг обслуговуючого персоналу, предмети догляду, забруднені виділеннями хворих тварин. У збереженні та поширенні збудника хвороби значну роль відіграють іксодові кліщі, в організмі яких ри- кетсії можуть зберігатися від 670 до 979 діб. Сприйнятливість до інфекції диких гризунів і кліщів, що паразитують на них, зумовлю- ють утворення природних осередків хвороби. При первинному спа- лаху інфекції в раніше благополучних господарствах хвороба впро- довж 2 міс може охопити 40 – 50 % стада. Летальність досягає 20 %.

Патогенез. Після зараження рикетсії проникають у кров, розно- сяться по всьому організму, локалізуються і розмножуються в леге- нях, лімфовузлах, вимені, сім’яниках, вагітній матці. Внаслідок цього утворюються мікронекротичні осередки, які згодом заміща- ються сполучною тканиною. Періодичний вихід збудника в кров’яне русло зумовлює підвищення температури тіла.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Гарячка Ку у свійських і ди- ких тварин проходить безсимптомно і установлюється лише за допо- могою серологічних, алергічних та біологічних досліджень. В окремих тварин під час загострення хвороби може спостерігатися короткочасна пропасниця (41 – 41,8 °С), пригнічення, зменшення апетиту, серозно-катаральний кон’юнктивіт і риніт, опухання сугло- бів. У вагітних самок бувають аборти, народження нежиттєздатного потомства, мастити, у самців — орхіти. В перехворілих тварин упро- довж 5 – 8 міс може виникати періодичне підвищення температури тіла, зниження удоїв, виділення рикетсій з молоком, сечею, фекалія- ми. У собак розвивається бронхопневмонія, виявляється збільшення селезінки.

Патологоанатомічні зміни. Не специфічні і незначні, тому не мають діагностичного значення. В ускладнених випадках спостері- гається ураження плеври, легенів, плодових оболонок, матки, осе- редки фібринозного маститу.

171

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

Діагноз ґрунтується на епідеміологічних, епізоотологічних, алер- гічних даних та результатах лабораторних досліджень.

У лабораторії для досліджень надсилають уражені легені, селе- зінку і плаценту, консервовані 50 %-м розчином гліцерину, а також кров і виділення хворих тварин. Для серологічних досліджень на- правляють парні сироватки крові.

Лабораторна діагностика. Передбачає пряму мікроскопію мазків з крові, молока, поверхні котиледонів, плаценти, забарвлених за Романовським — Гімза, дослідження сироваток крові за реакцією зв’язування комплементу та проведення біологічної проби на мор- ських свинках і курячих ембріонах. Під час серологічного дослі- дження з 7 – 13-ї доби хвороби виявляються специфічні антитіла в діагностичних титрах 1 : 16 і вище. Молоко від підозрюваних у за- раженні тварин можна досліджувати на наявність рикетсій за до- помогою біопроби на морських свинках. Для одержання чистої культури рикетсій патологічний матеріал від загиблих заражених морських свинок пасажують на курячих ембріонах.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю- чення бруцельозу, лістеріозу та рикетсійного моноцитозу за допомо- гою бактеріологічних і серологічних досліджень.

Лікування. Специфічної терапії не розроблено. Застосовують ан- тибіотики тетрациклінового ряду, симптоматичні засоби.

Імунітет не вивчено. Специфічних засобів профілактики гарячки Ку у тварин не запропоновано. У медичній практиці (США, Чехія) використовують інактивовані емульсинвакцини.

Профілактика та заходи боротьби. Спрямовані на запобігання занесенню хвороби з неблагополучних держав, що постійно здійс- нюється прикордонною ветеринарно-контрольною службою. В разі появи гарячки Ку негайно вживають відповідних заходів. Усіх тва- рин неблагополучної групи забивають, проводять ретельну дезін- фекцію, дезінсекцію, дератизацію та протикліщові заходи в місцях їх тимчасового перебування. Для дезінфекції використовують 2 %-й розчин їдкого натру, 2 %-й розчин формальдегіду, 3 %-й розчин кре- оліну, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна. Гній спалюють.

Рикетсійний кератокон’юнктивіт

Рикетсійний кератокон’юнктивіт (Keratokonyunctivitis rickettsiosa) — гостре інфекційне захворювання тварин з ураженням очей з розвитком катарального кон’юнктивіту і кератиту.

Історична довідка. Захворювання вперше описано Колесом (1931) у овець у Південній Африці. Пізніше хворобу виявили Донат- сьєн і Лестокар (1937) в Алжирі, Кордері і Менажер — у Тунісі. В 1954 р. Бандаранаяке сповістив про спалах цієї інфекції на

172

Рикетсійний кератокон’юнктивіт

о. Цейлон. Ензоотії рикетсіозного кон’юнктивіту спостерігаються в багатьох країнах Африки, Америки, Європи. У колишньому Радян- ському Союзі його описав Г. Панін (1953). Економічні збитки при цій хворобі невеликі і визначаються лише витратами на лікування тварин.

Збудник хвороби. До кінця не визначений. Більшість авторів вважають збудником рикетсії, інші — хламідії або віруси. Rickettsia conyunctivae — маленький, (0,5 × 1,0 мкм), поліморфний (коко-, паличкоподібний) мікроорганізм з родини Rickettsiaceae. Забарв- люється за Романовським — Гімза в синій колір, культивується в жовтковому мішку 6 – 7-денних курячих ембріонів. Стійкість збуд- ника незначна. У кон’юнктивальному секреті та фізіологічному розчині хлориду натрію за кімнатної температури рикетсії руйну- ються через 24 год, на шерстному покриві овець — упродовж 4 діб.

Епізоотологія хвороби. До захворювання сприйнятливі велика рогата худоба, вівці, кози, свині, верблюди, кури. Найчутливішими є телята у віці від 5 міс до 1,5 року, ягнята 150-денного віку і старші. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та рикетсіоносії, які виділяють його з кон’юнктивальним секретом, носовими виділен- нями, краплями слизу під час кашлю та пирхання. Зараження здо- рових тварин відбувається при безпосередньому контакті з хворими, а також через контаміноване збудником повітря. Доведено можли- вість механічного перенесення збудника комахами. Хворі самки мо- жуть заражати новонароджених телят і ягнят, облизуючи їх після родів. Хвороба спостерігається здебільшого навесні й улітку, взимку майже не трапляється. Швидко поширюється в стаді, уражує значну кількість тварин, має тенденцію до стаціонарності.

Патогенез не вивчено.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 10 – 12 діб. Перебіг хвороби гострий та підгострий. У хворих тварин спостерігаються пропасниця, загальне пригнічення, відсут- ність апетиту. Згодом відмічаються світлобоязнь, набряк повік, кон’юнктивіт, кератит, слизисто-гнійні виділення з очей. На повер- хні кон’юнктиви виявляються зернисті ураження, іноді виразки. Частіше кератокон’юнктивіт буває однобічним. Хвороба триває 8 – 10 діб і закінчується здебільшого видужуванням тварини.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних і клінічних даних, а також результатів мікроскопічних досліджень мазків — зскрібків з поверхні ураженої кон’юнктиви або відбитків з ураженої рогівки ока тварини на 2 – 5-ту добу хвороби. На початку і всереди- ні захворювання рикетсії виявляють в еритроцитах, поліморфноя- дерних нейтрофілах та епітеліальних клітинах. З ослабленням за- пального процесу кількість нейтрофілів зменшується, одночасно в епіталіальних клітинах зменшується вміст збудника.

173