Псевдотуберкульоз

експозицією 4 год; формалін-креоліновою (ксилонафтовою) суміш- шю, яка складається з трьох частин формаліну, що містить 40 % фор- мальдегіду, та однієї частини 50 %-ї водної емульсії дезінфекційно- го креоліну або ксилонафту з розрахунку 15 мл на 1 м3 приміщення, з експозицією 4 год.

Лістеріоз у людини. На лістеріоз хворіють особи, характер роботи яких пов’язаний з обслуговуванням тварин та переробкою сирої тваринницької продукції. Описано випадки зараження людей при купанні в забруднених виділеннями хворих тварин водоймах, а та- кож під час заготівлі кормів на затоплених луках та плавнях річок, заселених дикими гризунами, при вживанні в їжу продуктів від ін- фікованих тварин. Зараження людини відбувається аліментарним і аерогенним шляхом, а також через ушкоджену шкіру. Інкубаційний період триває 3 – 7 діб. Описано ангінозно-септичну, окулогланду- лярну, септикотифозну та септикогранульоматозну форми хвороби.

Заходи щодо захисту людей від зараження лістеріозом під час догляду за хворими тваринами, розтину інфікованих туш, обробки сировини, одержаної від хворих тварин, а також під час роботи зі збудником лістеріозу в лабораторіях і біофабриках ґрунтуються на чіткому дотриманні особистої профілактики.

Ветеринарні й медичні спеціалісти мають проводити санітарно- просвітницьку та профілактичну роботу серед населення, працівників тваринницьких господарств, а також осіб, що займаються заготівлею, зберіганням, переробкою та реалізацією сировини тваринного похо- дження.

Псевдотуберкульоз

Псевдотуберкульоз (Pseudotuberculosis, єрсеніоз) — інфекційне захворювання різних видів тварин, що супроводжується інтоксика- цією, утворенням у різних органах казеозних вузликів та сирнисто- некротичних осередкових уражень, подібних до туберкульозних. Може хворіти людина.

Історична довідка. Туберкульозоподібне захворювання було впе- рше описане у гризунів у 1883 р. Маляссе та Віньялем, у овець — у 1891 р. Прейсом і Гінаром, у коней — у 1893 р. Нокардом, у птиці — в 1897 р. Вороновим і Синьовим. У 1899 р. Пфайффер вперше виді- лив збудника хвороби з лімфатичних вузлів хворого коня і дав йому назву Васillus pseudotuberculosis. Псевдотуберкульоз реєструється в різних країнах світу, не завдає відчутних збитків у зв’язку зі спора- дичним або ензоотичним проявом.

165

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

Збудники хвороби — Corynobacterium ovis (pseudotuberculosis) i Yersenia pseudotuberculosis. Обидва збудники — маленькі, (1…3) ×

× (0,5…1) мкм, поліморфні аеробні бактерії.

С. ovis (pseudotuberculosis) — нерухома грампозитивна паличка, рівномірно забарвлюється усіма аніліновими фарбами. Спор і кап- сул не утворює. При культивуванні в МПБ спричинює помутніння середовища, утворення пластівців та поверхневої плівки. Продукує екзо- і ендотоксини з гемолітичними, піогенними, дермонекротизу- ючими властивостями. На МПА утворює маленькі складчасті коло- нії, які при тривалому культивуванні набувають червонуватого ко- льору. На кров’яному агарі бактерії утворюють зону β-гемолізу. З лабораторних тварин до корінобактерій сприйнятливі білі миші, морські свинки та кролики.

C. ovis можуть тривалий час зберігатись у фекаліях, гною, землі, м’ясі. Швидко інактивуються 0,25 %-м розчином формальдегіду та 2,5 %-м розчином фенолу.

Y. pseudotuberculosis — рухлива грамнегативна бактерія, фарбу- ється за Романовським — Гімза біполярно, спор і капсул не утворює. Росте на звичайних живильних середовищах. У МПБ спричинює по- мутніння, утворює звислу плівку та осад на дні пробірки. На МПА через 24 год формує червоні прозорі колонії S-, О- та R-форми. Глад- кі бактерії S-форми продукують сильні екзо- та ендотоксини. За на- явністю термостабільних О-антигенів і термолабільних Н-антигенів у РА розрізняють 6 серотипів збудника, які мають загальний R-антиген, що забезпечує можливість виготовлення єдиної вакцини проти всіх серотипів.

Збудник чутливий до дії сонячного випромінювання і висушу- вання. Швидко руйнується 3 – 5 %-м розчином хлораміну, 4 %-м розчином формаліну. Довго зберігається в харчових продуктах і во- ді, де може навіть розмножуватися.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах до псевдотуберку- льозу найсприйнятливіші дикі гризуни, птахи та звірі, менш чут- ливі вівці, рідко хворіють коні, велика рогата худоба, свині. Захво- рювання має значне поширення в природі у зв’язку з високою ін- фікованістю гризунів та диких птахів, формуванням природних осередків хвороби. Джерелом збудника інфекції можуть бути та- кож перехворілі сільськогосподарські тварини, які виділяють його з фекаліями та серозно-гнійними витіканнями з носа. Факторами передавання можуть бути контаміновані збудником вода, земля, корми, різні предмети зовнішнього середовища. Зараження відбу- вається через дихальні шляхи, травний канал, рідше — через ушкоджену шкіру і, можливо, пуповину. Хвороба частіше виникає в зимовий період, захворюють у першу чергу молоді тварини на

166

Псевдотуберкульоз

фоні різкого зниження резистентності організму внаслідок скупче- ного утримання та неповноцінної годівлі. Хвороба трапляється у вигляді спорадичних випадків, іноді у формі ензоотії, уражаючи 60 – 70 % ягнят. Летальність серед хворих тварин досягає 14 – 16 %. Поширенню інфекції у вівчарських господарствах сприяють пору- шення правил асептики під час кастрації, обрізування хвостів, стриження шерсті, догляду за пуповиною новонароджених. У де- яких вівчарських господарствах псевдотуберкульоз набуває стаціо- нарного характеру і реєструється впродовж 4 – 6 років. При виник- ненні захворювання, зумовленого Y. pseudotuberculosis, серед свій- ської птиці та диких птахів, а також зайців, лисиць, нутрій, норок, щурів інфекція набуває характеру спустошливої епізоотії з дуже високою летальністю.

Патогенез. Після проникнення в організм корінобактерії осіда- ють у лімфовузлах, зумовлюючи гнійне запалення, або течією крові поширюються по всьому організму і спричинюють септицемію, утво- рення характерних гнійно-некротичних осередків у лімфатичних вузлах та паренхіматозних органах. Згодом осередки ураження за- знають казеозного переродження та інкапсуляції. Уражаються кро- воносна і нервова системи. Тварини гинуть від асфіксії, серцевої недостатності та кахексії.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 9

– 14 діб. У овець псевдотуберкульоз має хронічний перебіг без виражених клінічних ознак. Виявляється переважно при розтині трупа після загибелі або під час ветеринарно-санітарної експерти- зи туш. У клінічно вираженій формі хвороба спостерігається лише в разі значного ураження органів. Відмічається припухання й бо- лісність поверхневих лімфатичних вузлів, які згодом стають твер- дими, безболісними, іноді флуктують. Через кілька днів уражені лімфатичні вузли розкриваються з виділенням густого жовто- зеленого гною. При ураженні легень розвивається бронхопневмо- нія, що характеризується прискореним і утрудненим диханням, пригніченістю, виснаженням, сухим болісним кашлем, слизисто- гнійними виділеннями з носа, лобулярним осередковим притуп- ленням у легенях. Захворювання вимені виявляється в збільшенні його об’єму, щільності, горбистості. Надвим’яні лімфатичні вузли запалені, молоко набуває шафранового кольору, має фібринозні згустки. Розвивається загальна інтоксикація, анемія, наприкінці 3 – 5-го тижня захворілі вівці гинуть. У разі захворювання нирок спостерігаються явища хронічного пієлонефриту: в сечі виявляють білок, нирковий епітелій, лейкоцити, циліндри. Хвороба триває 2 – 3 тижні і веде до загибелі. У баранів спостерігається опухання та ущільнення сім’яників і придатків. У ягнят часто трапляються за-

167

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

палення пуповини та суглобів, під шкірою розвиваються численні абсцеси.

У коней псевдотуберкульоз супроводжується розвитком виразко- вого лімфангоїту. На початку хвороби в ділянці нижньої частини живота й грудної клітки виявляються дифузні болючі припухання шкіри та підшкірної клітковини, які згодом можуть поширюватися на вим’я, мошонку, внутрішню поверхню стегон, кінцівки. Надалі утворюються множинні абсцеси, які визрівають, розкриваються, з нориці витікає тягучий гній кремового кольору з домішкою крові. Далі процес поширюється по ходу лімфатичних судин, утворюються нові абсцеси і виразки. Розвивається генералізований виразковий процес, який призводить до загибелі тварини. Абсцеси у внутрішніх органах і мезентеріальних лімфовузлах бувають дуже рідко. У ко- бил можуть виникати мастити і аборти.

Псевдотуберкульоз птиці, зумовлений Y. pseudotuberculosis, час- то набуває гострого перебігу і закінчується раптовою загибеллю. При підгострому перебігу спостерігаються пронос, виснаження, блідість сережок і гребеня, паралічі. Летальність птиці становить

30 – 50 %.

Основною клінічною ознакою псевдотуберкульозу у великої рога- тої худоби є пневмонія, бувають мастити і аборти. У свиней спосте- рігаються жовтяничність, пронос, набряки повік і в ділянці живота; у собак — гастроентерити і анемія; у котів — жовтяничність, пронос, різке схуднення; у гризунів — скуйовдженість волосяного покриву, пронос, слабкість, втрата апетиту, виснаження, паралічі.

Патологоанатомічні зміни. Трупи тварин виснажені, у коней спостерігається виразковий лімфангоїт. Лімфатичні вузли збіль- шені, часто виявляється казеозне переродження та інкапсуляція. На ранній стадії розвитку хвороби вміст уражених лімфатичних вузлів має вигляд клейкої маси зеленувато-жовтого кольору, на пізній стадії — сирнистоподібної маси сірувато-білого кольору. В уражених паренхіматозних органах і м’язах спостерігаються роз- литі осередки або маленькі вузлики з сирнистою масою. У овець ураження найчастіше виявляються в легенях та лімфатичних вуз- лах, рідко — в печінці, селезінці й нирках. У птиці при гострій формі хвороби відмічається геморагічне запалення кишок і збіль- шення селезінки. При хронічній формі у внутрішніх органах і гру- дних м’язах виявляються сірувато-білі дрібні вузлики з казеозним розпадом. У гризунів спостерігаються некротичні ураження орга- нів черевної порожнини та брижових лімфатичних вузлів. У ле- генях відмічаються емфізематозні ділянки, в селезінці — горбис- тість і гіперплазія. Під час гістологічного дослідження некротичної маси з центральної частини вузликів виявляється значне збіль-

168

Псевдотуберкульоз

шення кількості гранулоцитів і плазмоцитів, а з периферії — круглі клітини й сполучнотканинні волокна, що формують кап- сулу.

Лабораторна діагностика. У лабораторію для дослідження над- силають трупи дрібних тварин або паренхіматозні органи великих тварин. У лабораторії проводять мікроскопію мазків та мазків- відбитків з патологічного матеріалу, посіви на живильні середо- вища, виділення та ідентифікацію збудника хвороби. В разі необ- хідності проводять біопробу на білих мишах, які гинуть через 2 – 4 доби після зараження патологічним матеріалом, а також на мор- ських свинках і кроликах, загибель яких настає в термін від 2 до

35діб.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю-

чення в овець і птиці туберкульозу, а в птиці, крім того, — пастере- льозу і лейкозу, у гризунів — туляремії та лістеріозу, у коней — са- пу та епізоотичного лімфангоїту.

Лікування. Специфічну терапію псевдотуберкульозу не розроб- лено. Проводять хірургічне лікування абсцесів, використовують ан- тибіотики широкого спектра дії (хлорамфенікол, неоміцин, ампіци- лін, окситетрациклін) та сульфаніламідні препарати. Набряки змащують іхтіоловою маззю, абсцеси розтинають, рани обробляють антисептичними препаратами.

Імунітет не вивчено. Встановлено, що сироватка крові перехворі- лих овець не має превентивних властивостей, хоча і нейтралізує токсини збудника. За кордоном для щеплення овець використову- ють вакцину.

Профілактика та заходи боротьби. Спрямовані на запобігання занесенню в господарство збудника хвороби ззовні тваринами і з кормами, створення оптимальних зоогігієнічних умов утримання тварин і птиці. Не допускається скупчення овець, утримання їх у темних, вологих кошарах. Потрібне систематичне очищення тва- ринницьких приміщень від гною, дератизацію та дезінфекцію місць перебування сприйнятливих тварин. У вівчарських господарствах ретельно виконують необхідні умови асептики й антисептики під час хірургічної обробки тварин після кастрації, обрізування хвостів та пуповини. У разі появи інфекції хворих та виснажених тварин забивають на санітарній бойні, за сприйнятливими тваринами уста- новлюють ветеринарний нагляд з обов’язковою пальпацією один раз на тиждень поверхневих лімфатичних вузлів. Для дезінфекції тва- ринницьких приміщень застосовують 2 %-й розчин формальдегіду, 3 %-й розчин їдкого натру, 5 %-ву емульсію дезінфекційного креолі- ну, 5 %-й розчин хлориду йоду, просвітлений розчин хлорного вап- на, що містить 2 % активного хлору.

169