10. Хвороби риб

Фурункульоз лососевих

Фурункульоз лососевих (Furunculosis salmonіdae, аеромоноз) —

інфекційна хвороба риби, що характеризується септицемією й утво- ренням абсцесів під шкірою та в м’язах.

Історична довідка. Захворювання вперше описали Емеріх і Вай- бель у 1894 р. в Німеччині. У 1966 р. Є. А. Зозуля, А. І. Лобухін та К. А. Лобунцев виявили фурункульоз лососевих в Україні (Закар- паття). Хвороба поширена в країнах Західної Європи, Північної Америки та Азії. Завдає значних економічних збитків рибницьким господарствам, що зумовлюються масовою загибеллю лососевих риб та витратами на карантинно-оздоровчі заходи.

Збудник хвороби — бактерія Aeromonаs salmonicida — маленька, (1,7…2,7) × (0,3…0,5) мкм, із заокругленими кінцями, нерухома, гра- мнегативна паличка, спор і капсул не утворює. В мазках з патологіч- ного матеріалу розміщується поодинці, попарно або ланцюжком. Культивується на звичайних живильних середовищах при 18 – 25 °С.

Збудник хвороби тривалий час зберігається у водоймах. Забруд- нення води органічними речовинами та наявність гниючої рослин- ності сприяють не тільки збереженню, а й розмноженню бактерій аеромонас. На відміну від аналогічних сапрофітних бактерій, A. salmonicida активна також за низьких температур (3 – 5 °С) і ги- не лише при 30 °С і вище.

Епізоотологія хвороби. На фурункульоз хворіють усі види лососе- вих риб у природних водоймах, а також струмкова і райдужна фо- рель при вирощуванні в ставах. Чутливими є також риби інших ви- дів — окунь, короп, лин, щука і навіть жаби. Хвороба має тяжкий перебіг у риб віком понад два роки, мальки до бактерій аеромонас стійкі. Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі риби- мікробоносії, що виділяють бактерії аеромонас з калом. Факторами передавання можуть бути вода, мул і ґрунт неблагополучного ставу, а також рибальський інвентар і знаряддя лову. Зараження відбува- ється контактним шляхом, а також через травний канал у разі за- ковтування контамінованої збудником води й поїдання трупів заги- блої внаслідок фурункульозу риби.

Первинне занесення збудника хвороби в благополучні стави від- бувається під час завезення хворої на фурункульоз риби та міграції риби з однієї водойми в іншу. Захворювання виникає за температу- ри не менш як 5 °С і не більш як 21 °С (оптимальна температура 10 – 15 °С), тому фурункульоз реєструється в будь-яку пору року. У разі первинного спалаху фурункульоз лососевих риб зумовлює в перші 3 – 4 доби масову загибель хворої риби. У наступні дні захво- рюваність і летальність різко зменшуються, а після 9 – 10 діб заги- бель риби майже повністю припиняється.

672

Фурункульоз лососевих

Патогенез. Після проникнення в організм збудник швидко роз- множується в крові і м’язових тканинах сприйнятливої риби, зумов- люючи гостру інтоксикацію, некрози й виразки тканин та її загибель.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 6 – 7 діб. Перебіг хвороби надгострий, гострий, підгострий та хроні- чний. Розрізняють м’язову і кишкову форми хвороби, іноді спостері- гається змішана форма. За н а д г о с т р о г о перебігу риба гине раптово, без будь-яких ознак хвороби і діагностується на підставі виділення збудника хвороби під час бактеріологічного дослідження.

Г о с т р и й перебіг характеризується ураженням кишок. При кишковій формі на шкірі черевця та грудних плавців утворюються набряки у вигляді плям, просочених геморагічним ексудатом. Спостерігається гостра гіперемія кишок і виділення з ануса гній- них мас, іноді з домішкою крові. Захворіла риба гине впродовж перших 3 діб.

За п і д г о с т р о г о перебігу спостерігається утворення під шкі- рою та в товщі м’язів специфічних гнійників, фурункулів та абсцесів різного розміру та щільності. В них накопичується велика кількість некротизованої тканини, гній, кров та бактерії аеромонас. Після дозрі- вання гнійники розкриваються, гнійний ексудат витікає назовні, а на їх місці утворюються глибокі виразки, які дуже повільно загоюються.

Х р о н і ч н и й перебіг виявляють за наявністю виразок, руб- ців, блідістю зябер, виснаженістю. Останнім часом у райдужної фо- релі хвороба часто протікає без утворення гнійників і супроводжу- ється утворенням плям на печінці, гіперемією шкіри черевця, висо- кою летальністю.

Патологоанатомічні зміни. Виявляються лише в разі гострого та підгострого перебігу хвороби: геморагічне запалення травного ка- налу і внутрішніх органів, некрози в серцевому м’язі та печінці, на- копичення транссудату в черевній порожнині.

Діагноз ґрунтується на результатах бактеріологічних досліджень патологічного матеріалу з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби й патологоанатомічних змін.

Лабораторна діагностика. Передбачає виділення з вмісту свіжих абсцесів, уражених органів і тканин захворілої риби бактерії

Aeromonas salmonicida та її ідентифікацію.

Лікування. З лікувально-профілактичною метою рибам дають з кормами антибіотики та сульфаніламідні препарати (суміш сульфа- меразину — 24 г, сульфагуанідину або фуразолідону — 6 г на 100 кг маси форелі) впродовж 3 діб. Потім дози препаратів зменшують удвічі і застосовують ще 7 діб. Для лікування плідників та ремонт- ного молодняку рекомендується давати з кормами левоміцетин або тераміцин із розрахунку 5 – 7,5 г на 100 кг риби впродовж 14 діб. Всю захворілу рибу лікують одночасно.

673

10. Хвороби риб

Профілактика та заходи боротьби. З метою профілактики зане- сення збудника фурункульозу слід не допускати завезення риби з неблагополучних щодо інфекційних захворювань водойм, суворо дотримуватися санітарно-гігієнічних нормативів утримання риби, усувати причини, що сприяють появі хвороби. Щороку навесні та восени ложа водойм дезінфікують негашеним вапном з розрахунку 25 – 30 ц або хлорним вапном з розрахунку 3 – 5 ц на 1 га площі. Через кожні 4 – 5 років експлуатації проводять профілактичне літу- вання рибницьких ставів.

У разі появи фурункульозу в неблагополучних форелевих госпо- дарствах запроваджують карантин. Хвору рибу виловлюють і утилі- зують або після проварювання використовують для годівлі птиці. Проводять літування ставів з реалізацією всього інфікованого стада риби, ретельним очищенням та дезінфекцією ложа водойм хлорним вапном з розрахунку 5 – 10 ц на 1 га площі або негашеним вапном із розрахунку 60 – 100 ц на 1 га, а також знезараженням рибальсь- кого інвентарю та знаряддя лову. Карантин з рибницьких госпо- дарств знімають через один рік, а з природних водойм — через три роки після припинення захворювання риби на фурункульоз і прове- дення всіх остаточних ветеринарно-санітарних та рибницько- меліоративних заходів.

Бранхіомікоз

Бранхіомікоз (Branchiomycosis, зяброва гниль) — гостра хвороба риб, що характеризується закупорюванням гіфами гриба кровонос- них судин зябер, їх гострим геморагічним запаленням і некротичним розпадом.

Історична довідка. Захворювання вперше описав у 1911 р. в Ні- меччині М. Плен. Пізніше бранхіомікоз був зареєстрований у Чехо- словаччині, Польщі, Югославії. В 1932 р. Е. М. Ляйман виявив цю хворобу в колишньому Радянському Союзі. Нині бранхіомікоз є од- ним із найпоширеніших захворювань ставкових риб у країнах Єв- ропи. Трапляється також у водоймах Південної України. Неблаго- получні щодо бранхіомікозу рибницькі господарства зазнають вели- ких збитків, пов’язаних з масовою загибеллю риби та витратами на проведення карантинних і оздоровчих заходів.

Збудник хвороби у коропа, сазана, карася, пічкура — гриб

Branchiomyces sangwinus, у щуки — гриб Branchiomyces demigrans.

У лина можуть паразитувати ці обидва види. Гіфи грибів розміром від 9 до 15 мкм, мають вигляд тонких розгалужених ниток без пере- городок, що є важливим діагностичним показником. Всередині мі- целію розміщені спори діаметром 5 – 8 мкм. Грибки добре культи-

674

Бранхіомікоз

вуються на кров’яному бульйоні, агарі Сабуро, в м’ясо-пептонному бульйоні при рН = 5,8, температурі 20 – 22 °С.

Епізоотологія хвороби. Найсприйнятливіші до бранхіомікозу ко- ропи дво- і трирічного віку, рідко захворюють цьоголітки. Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі риби, факторами переда- вання можуть бути контаміновані збудником водойми та трупи за- гиблої риби. У рибницькі господарства збудник хвороби проникає з інфікованою рибою та рибальським інвентарем.

Бранхіомікоз є типовим літнім захворюванням, ензоотії хвороби спостерігаються в найтепліший період року — у липні — серпні, коли температура води перевищує 22 °С. Розвитку та поширенню хвороби сприяють різні порушення в розведенні риби, насамперед збільшення у водоймах кількості органічних речовин, зниження вмісту розчиненого у воді кисню, неповноцінність кормів. Характе- рною особливістю бранхіомікозу є раптовість появи, швидкість (5 – 12 діб) та гострота перебігу, відсутність залежності від водопостача- льної системи, висока захворюваність та летальність — 50 – 70 %. Бранхіомікоз майже ніколи не з’являється повторно в одних і тих самих ставах.

Патогенез. Збудник хвороби дуже вибагливий до наявності кис- ню, тому перебуває тільки у кровоносних судинах зябрового апара- ту, закупорює їх просвіт спорами й гіфами, зумовлює геморагічне запалення та некроз пелюсток і окремих ділянок зябер.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Перебіг хвороби гострий. Перші ознаки захворювання виявляються лише за кілька днів до загибелі: риби стають млявими, не беруть корм, збираються в зграї біля поверхні води, підпливають близько до берега, не бояться при- сутності людей і тварин. З подальшим розвитком хвороби риби ску- пчуються біля водоподавальної лотоки, тримаються біля неї вниз головою або стоять прямовисно, потім перевертаються на бік і ги- нуть. На відміну від поведінки в разі нестачі кисню, при бранхіомі- козі риби не ковтають повітря. Під час огляду риби на ранній стадії хвороби на зябрових пластинках виявляються вузькі темно-червоні смужки, зумовлені закупорюванням кровоносних судин гіфами бранхіоміцетів. Згодом стінки судин розриваються, їх вміст вилива- ється в зяброву тканину і надає їй брудно-сірого кольору. Чергуван- ня смужок різного кольору, поява яких спричинена ураженням кро- воносних судин і геморагічно-запальними явищами, надають зяб- рам специфічного для бранхіомікозу неоднорідного забарвлення — «мармуровості».

На наступній стадії розвитку хвороби відбувається подальший розпад зябрової тканини, випадання окремих ділянок, що сильно утруднює газообмін і значно погіршує стан хворої риби. В цей період загибель риби стає масовою, триває 5 – 7 діб, після чого припиня-

675

10. Хвороби риб

ється. У перехворілої риби зябра мають характерний «зубчастий» вигляд, з них ніби вирізані кусочки тканини. Регенерація зябрових пелюсток відбувається дуже повільно і закінчується зазвичай через рік.

Патологоанатомічні зміни у внутрішніх органах відсутні. Діагноз ґрунтується на аналізі епізоотологічних даних, характе-

рних клінічних ознак хвороби («мармуровість» і некроз зябер) та результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає мікроскопічні досліджен- ня зябрових пелюстків для виявлення гіфів гриба та його спор у кровоносних судинах.

Диференціальна діагностика. Потребує виключення таких за- хворювань, як сангвінікольоз, сфероспороз та зябровий некроз ко- ропів.

Лікування не розроблено. Імунітет не вивчено.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти виникненню бранхіомікозу, рибницькі стави щороку навесні та восени дезінфі- кують негашеним вапном з розрахунку 150 – 200 кг на 1 га площі. Через кожні 4 – 5 років експлуатації проводять літування ставів. Упродовж зимово-весняного періоду здійснюють максимальне нако- пичення води з метою забезпечення посиленої проточності під час літньої спеки.

У разі появи бранхіомікозу на неблагополучні водойми наклада- ють карантин. У комплексі заходів щодо ліквідації хвороби особливу увагу приділяють збільшенню проточності рибницьких ставів для видалення органічних речовин та зниження температури води. З ме- тою підвищення лужності води до рН = 8,0 – 8,5 щодня вносять по 150 – 300 кг негашеного вапна на 1 га площі ставу. У разі загибелі риби її трупи збирають і знищують. Усіх плідників, ремонтний моло- дняк та цьоголітків під час посадки на зимівлю пропускають через ванни з 5 %-м розчином кухонної солі за експозиції 5 хв або обробля- ють 0,1 – 0,2 %-м розчином аміаку. Неблагополучні стави потрібно готувати до експлуатації з самої осені, для чого проводять їх літуван- ня з виконанням усього комплексу профілактичних заходів (висушу- вання, дезінфекція ложа негашеним або хлорним вапном, переорю- вання, вирощування бобових рослин).

Карантин з неблагополучних ставів знімають не раніше ніж че- рез рік після припинення захворювання і проведення всього ком- плексу ветеринарно-санітарних та рибницько-меліоративних захо- дів.

676