Дерматофільоз

Дерматофільоз

Дерматофільоз (Dermatophilosis, стрептотрихоз, мікотичний дер- матит) — хронічна мікозна хвороба багатьох видів свійських і диких тварин, що характеризується ексудативно-некротичним ураженням шкіри з утворенням папул, мокнучої екземи та струпів. Сприйнят- лива людина.

Історична довідка. Захворювання вперше описав у великої рога- тої худоби в Конго в 1915 р. V. Saceghem, який виділив збудника хвороби і назвав його Dermatophilus congolensis. Нині дерматофі- льоз поширений на всіх континентах світу, особливо в тропічних країнах Африки, Австралії, Латинської Америки та на Мадагаскарі. Хвороба спостерігалась у Франції, Великобританії, Італії, Німеччині.

Економічні збитки, заподіювані хворобою, визначаються заги- беллю тварин, зниженням їх продуктивності, псуванням шкур, ви- тратами на ліквідацію інфекції, перешкоджанням імпорту тварин унаслідок їх підвищеної сприйнятливості до збудника хвороби.

Вряді країн Африки дерматофільоз є справжнім лихом скотарства. Збудник хвороби — патогенний гриб актиноміцет Dermatophilus

congolensis з родини Dermatophilaceae. Утворює субстратний міце-

лій з довгих, (0,6…0,2) × 800 мкм, гілкових септованих ниток і коко- подібних клітин з джгутиками. Добре забарвлюється всіма аніліно- вими фарбами, за Грамом — позитивно. Культивується на МПА з добавлянням 5 – 10 % сироватки крові коня або крові теляти, утво- рює дрібні, з жовтим відтінком горбисті та зморщені колонії.

Збудник досить стійкий у зовнішньому середовищі. При 24 °С та відносній вологості 70 % залишається життєздатним у некротичних кірках шкіри впродовж 2 – 2,5 року, а в ліофілізованому стані — до 6 – 8 років. В сухому ґрунті зберігається 4 міс. Витримує нагрівання до 45 °С впродовж 9 діб, до 90 – 100 °С — упродовж 15 хв. Чутливий до дії хімічних препаратів. При заморожуванні гине через 5 діб.

Епізоотологія хвороби. На дерматофільоз захворює велика та дрібна рогата худоба, свині, коні, жирафи, газелі, антилопи, тигри, зебри, верблюди, віслюки, мавпи, мули, олені, коти, собаки незалеж- но від віку. Місцеві породи худоби стійкіші, ніж імпортовані з інших країн. Джерелом збудника хвороби є хворі та перехворілі тварини. В неблагополучних стадах патогенні актиноміцети виявляються на по- верхні шкіри у 50 % клінічно здорових тварин. У зовнішнє середови- ще збудник хвороби виділяється з некротичними кірками, які відпа- дають з ураженої шкіри. Зараження відбувається в разі спільного утримання здорових і хворих тварин, через травмовані ділянки шкі- ри та не зроговілий епідерміс, при укусах кровосисних комах і кліщів. Виникненню та поширенню дерматофільозу сприяють висока воло- гість і тропічна температура, випасання тварин серед колючої трави,

685

11. Тропічні хвороби

на кам’янистій чи болотистій місцевості. Особливо значного поши- рення хвороба набуває в сезон дощів, що пов’язано з посиленим роз- множенням у цей період комах-переносників і масовим їх нападом на тварин. У деяких випадках спалахи дерматофільозу спостерігаються на фоні таких захворювань, як нодулярний дерматит, контагіозна ектима, демодекоз, трипаносомоз, епізоотичний лімфангіїт.

У тварин-міконосіїв хвороба може виникати під впливом пору- шення водного балансу, цинкової недостатності, фотосенсибілізації, а також під дією стресових навантажень — тривалого транспортуван- ня, важкої виснажливої роботи, утримання диких тварин у неволі в умовах зоопарку. Внаслідок багатофакторної залежності епізоотично- го процесу при дерматофільозі захворюваність тварин у стадах силь- но варіює: від 1 до 25 % — у Сенегалі, до 41 % — на Мадагаскарі і 80 % — у Руанді. Летальність серед великої рогатої худоби становить 20 %, овець — 60 %. У Нігерії щороку на дерматофільоз хворіє понад 1 млн тварин, у Сенегалі уражається до 13,8 % дорослої худоби.

Патогенез. Після проникнення в шкіру зооспори збудника швидко проростають у гіфи. Гриб починає розвиватись в епідермісі, спричи- нюючи гострий запальний процес сосочкового шару з нейтрофільною інфільтрацією, розм’якшенням епітеліальних клітин, утворенням на шкірі кірок і струпів. Через 12 – 14 діб струпи й кірки відпадають, а наступний шар епідермісу знову уражається, просочується ексудатом і відокремлюється від основи шкіри. У міру потовщення струпи набу- вають чіткої пластинчастої структури, що впродовж багатьох місяців зумовлює «слоновість» шкіри. У разі значних уражень шкіри настає сильне виснаження тварини та її загибель.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 7 діб. Перебіг хвороби хронічний. Основною клінічною озна- кою хвороби є дерматит, у розвитку якого виділяється стадія дрібних папул і стадія ексудативно-некротичного ураження шкіри. У великої рогатої худоби на початку захворювання в ділянці шиї, голови й лопаток з’являються папули, що мають вигляд круглих щільних утворень завбільшки з горошину і виявляються лише па- льпацією. Надалі ексудат, що виділяється з папул, склеює волосся в пучки, які нагадують «малярну щіточку». Згодом у місцях ураження шкіри папули зливаються, утворюючи струпи й кірки діаметром 2 – 3 см. Невдовзі вони відокремлюються від шкіри, оголюючи кровото- чиву поверхню. На місці відокремлених струпів з’являються нові струпи й кірки, які поступово перетворюються на панцир.

У великої рогатої худоби залежно від тяжкості прояву хвороби розрізняють і х т і о з н у форму, коли спостерігається злиття нек- ротичних кірок у панцир з кровоточивими тріщинами; в е р у к о - з о п о д і б н у форму при шипуватому кератиті у вигляді окремих твердих кірок діаметром 7 – 10 см та л е п р о ї д н у форму, при

686

Дерматофільоз

якій у ділянці м’яких тканин формуються запальні осередки, що нагадують набряки щільної консистенції. У разі тяжкого перебігу дерматофільозу з генералізацією процесу й порушенням лімфообігу в ділянці кінцівок розвивається слоновість. У імпортованих високо- продуктивних тварин некротичний дерматит зазвичай охоплює ве- ликі ділянки, змертвіла шкіра відпадає шматками. Тварини швид- ко худнуть і в 90 – 100 % випадків гинуть.

Уовець за місцем локалізації осередків ураження шкіри виділя- ють три форми дерматофільозу: ураження шкіри спини, боків, шиї, іноді губ та вушних раковин; ураження шкіри морди або мошонки; ураження шкіри ніг з гранулематозним (бородавчастим) розростан- ням. У місцях ураження шерсть склеюється, тварини важко пересу- ваються, настає прогресуюче виснаження та загибель тварини.

Усвиней дерматофільозні ураження шкіри спостерігаються у ви- гляді криваво-чорних струпів, які часто локалізуються на кінцівках, вухах, череві, голові.

Уконей ураження шкіри при дерматофільозі виявляються у ви- гляді «малярної щіточки», шкіра втрачає еластичність, розвивається лускатість, виникають кірки (ексудативний дерматит) та різні ускладнення (панарицій, слоновість, глибокі виразки). У інших ви- дів тварин дерматофільозні ураження шкіри характеризуються значною ексудацією та формуванням некротичних кірок.

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних даних, клінічній карти- ні хвороби, мікроскопічному та мікологічному виявленні збудника в патологічному матеріалі. У разі неможливості ізолювати збудник на живильних середовищах ставлять біопробу на кроликах або морсь- ких свинках шляхом нанесення патологічного матеріалу на безшер- сту скарифіковану ділянку шкіри. Через тиждень проводять мікро- скопічні й мікологічні дослідження кірочок, що утворились на місці інфікування. Для виявлення тварин-реконвалесцентів та дифе- ренціювання цієї хвороби від інших дерматитів проводять досліджен- ня сироваток крові за РДП. Наявність специфічних антитіл у розбав- лянні сироваток 1 : 4 – 1 : 64 вважається діагностичним титром.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення трихофі- тії, віспи, контагіозної ектими, демодекозу, нодулярного дерматиту та інших інфекційних, інвазійних й незаразних дерматитів.

Імунітет. У крові перехворілих на дерматофільоз тварин упро- довж 3 – 9 міс за РТЗК та РДП виявляються специфічні антитіла, які, однак, не захищають тварин від повторного зараження. Специ- фічних засобів профілактики не запропоновано.

Лікування. Тварин потрібно захищати від сонячного й теплового перегрівання. Проводять ретельну хірургічну обробку уражених ділянок шкіри (абсцеси, виразки, некротичні ділянки) з наступним зрошенням ранової поверхні 3 – 5 %-м розчином перманганату ка-

687

11. Тропічні хвороби

лію, 3 %-м розчином пероксиду водню, розчином Люголя, 5 %-м роз- чином формаліну, використанням антибіотиків і сульфаніламідних препаратів. Великій рогатій худобі й коням застосовують місцево 3 %-й розчин арсеніту натрію, внутрішньом’язово — масляну су- спензію тераміцину — 10 мг/кг і 5 – 10 %-й феноловий вазелін. Для загального лікування при дерматофільозі найефективнішими є внутрішньом’язові ін’єкції антибіотиків. Це: пеніцилін із стрептомі- цином — по 20 – 40 тис. ОД/кг маси, тераміцин, тетрациклін — по 6 – 10 тис. ОД/кг, біцилін-3 — по 15 – 20 тис. ОД/кг 2 – 3 рази з 3-денним інтервалом. Добре зарекомендували себе у вівчарстві од- норазові внутрішньом’язові введення 70 мл стрептоміцину разом із 70 тис. ОД пеніциліну на 1 кг маси. Широко застосовують купання овець у розчинах мідного купоросу (1: 500), сульфату цинку (0,2 – 0,5 %-й), алюмінієвих галунів (1 %-й), арсеновмісних препаратів.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти виникненню дерматофільозу, треба пильно стежити за епізоотичною ситуацією серед диких тварин, не допускати їх контакту зі свійською худобою. В умовах відгінного тваринництва слід узгоджувати маршрути тва- рин з ветеринарною службою. У сезон масового льоту кровосисних комах і нападу кліщів один раз на 10 діб необхідно обробляти шкі- рний покрив тварин розчинами інсектицидів. Рекомендується добавляти у ванни для купання овець 0,03 % сульфату міді або 1 % алюмінієвих галунів. У перші 2 год після стриження овець слід обп- рискувати або обливати розчинами інсектицидів.

У разі появи дерматофільозу господарство оголошують неблаго- получним і вводять карантинні обмеження. Все поголів’я худоби піддають ретельному клінічному огляду для виявлення хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин. Слід своєчасно проводи- ти відповідне лікування хворих тварин, застосовувати профілакти- чні ванни з розчинами інсектицидів та бактерицидних речовин як для хворих, так і для умовно здорових тварин. Після повного курсу лікувально-профілактичних заходів стадо переводять на нові, не заражені пасовища. Старі пасовища дозволяється використовувати лише через рік, у наступному сезоні.

Трупи тварин утилізують, шкури висушують на повітрі і оброб- ляють розчином силіцієфториду натрію. М’ясо від забитих хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин допускається в їжу після отримання негативних результатів лабораторних досліджень. Мо- локо від тварин неблагополучної ферми пастеризують. Проводять ретельне механічне очищення, дезінфекцію, дезінсекцію, дератиза- цію і дезакаризацію місць перебування неблагополучного стада. Обмеження з господарства знімають через 2 міс після одужання останньої хворої тварини за умови обов’язкового проведення остаточ- ної дезінфекції всіх тваринницьких приміщень, інвентарю, транс- портних засобів та обробки тварин у протикліщових ваннах.

688