Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Епізоотологія.pdf
Скачиваний:
209
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
18.81 Mб
Скачать

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

Туляремія

Туляремія (Tularaemia) — природно-осередкове захворювання ди- ких гризунів, хутрових звірів, сільськогосподарських і свійських тва- рин, що супроводжується геморагічною септицемією та паралічами у молодняку, абортами у дорослих тварин. На туляремію хворіють люди.

Історична довідка. Хворобу вперше виявили Мак Кой і Чепін (1911) серед диких ховрахів у Каліфорнії, в провінції Туляре, звідки вона й дістала свою назву. В нашій країні подібну до туляремії хво- робу серед людей спостерігав у Волинській губернії ще в 1825 р. Н. К. Чорнобаєв. У період першої світової війни епідемії туляремії були описані під назвою «волинської» або «окопної» гарячки солдатів. С. В. Суворов, А. А. Вольферц та М. М. Воронкова (1926) одержали чисту туляремійну культуру від водяних мишей-полівок. К. А. Доро- фєєв (1937 – 1941) детально описав туляремію у сільськогосподарсь- ких та промислових тварин і запропонував виділити збудника цієї хвороби в самостійний рід Francisella. Туляремія має значне поши- рення в США, багатьох країнах Європи та Африки. Захворювання реєструється переважно в степових місцевостях у роки посиленого розмноження гризунів, а також у долинах великих річок, де водяні щури, як обєкт промислового полювання, часто заражають людей. Економічні збитки при туляремії незначні у звязку з доброякісним перебігом інфекції в більшості сільськогосподарських тварин.

Збудник хвороби — Francisella tularensis із роду Francisella Dorofeev — дуже маленька (0,3…0,7) × (0,2…0,6) мкм, нерухома по-

ліморфна грамнегативна бактерія, яка часто набуває кокоподібної форми. Має ніжну капсулу, спор не утворює. Забарвлюється усіма аніліновими фарбами, а також за Романовським Гімза при три- валій експозиції (1 – 1,5 год). Культивують францісели тільки на елективних живильних середовищах середовищі Мак-Коя, Френ- сіса, мясо-пептонному агарі з цистином та кровю, на яєчно-жовтко- вому середовищі. Ріст мікроба виявляється через 2 – 7 діб після по- сіву патологічного матеріалу, спостерігається у вигляді вологих, блискучих, ніжнозернистих слизових краплинок.

Збудник туляремії патогенний для морських свинок і білих ми- шей. Курячі ембріони гинуть упродовж 72 – 120 год після заражен- ня. Характерною особливістю францісел є здатність до тривалого перебування в природних умовах. У воді вони зберігаються 90 діб, стогах сіна та соломи — 3 міс, зерні — 133 доби, землі — 75 діб, шкурках гризунів — 45 діб, висохлих трупах гризунів до 90 діб, замороженому мясі до 93 діб, замороженому молоці до 104 діб, організмі пасовищних кліщів до 240 діб, засолених шкурах до 15 діб. Швидко інактивуються під дією високих температур: при 100 °С миттєво, при 60 °С через 5 – 10 хв, на сонячному світ-

82

Туляремія

лі через 20 – 30 хв. Звичайні дезінфекційні засоби в прийнятих концентраціях швидко знешкоджують збудника туляремії.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах найсприйнятливіші до туляремії дикі гризуни зайці, кролі, польові миші, польові щу- ри, ондатри, бобри, ховрахи, що створюють постійно діючі природні осередки інфекції. Сільськогосподарські тварини малочутливі до збудника туляремії, за винятком ягнят і поросят. Спорадичні ви- падки хвороби описано у овець, свиней, коней, корів, а також у со- бак, курей та диких птахів.

Джерелом збудника хвороби для свійських тварин є хворі, пере- хворілі та загиблі гризуни, що контамінують франціселами пасо- вища, водопої, фураж. Зараження в природних осередках відбува- ється внаслідок випасання тварин на заражених територіях або на- пування з неблагополучних водойм. Збудника хвороби можуть пе- реносити жалкі комахи та кліщі.

Спалахи хвороби у свійських тварин спостерігаються переважно у весняно-літньо-осінні пори року, що повязано зі значною міграцій- ною активністю в цей час гризунів та забезпеченістю трансмісійного шляху передавання збудника хвороби. Туляремія у свійських тварин проходить у вигляді спорадичних випадків або невеликих ензоотій і визначається кількістю голів, що опинились у природному осередку диких гризунів. Весняні епідемії серед людей повязані із заготівлею шкурок промислових гризунів, осінні та зимові із запізнілим обмо- лотом хліба та міграцією інфікованих гризунів у житла людини.

Патогенез вивчений недостатньо. З місця проникнення збудник хвороби гематогенним і лімфогенним шляхами поширюється по всьому організму і розмножується. Хвороба проходить за типом бак- теріємії, з ураженням судинної, лімфатичної й нервової систем, утворенням некрозів у легенях, печінці, селезінці, мозку. У вагітних тварин може розвиватися метрит з наступним зараженням плоду.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. У дорослих тварин перебіг інфекції безсимптомний, у молодняку гострий. У ягнят на почат- ку хвороби спостерігається гарячка (40,5 – 41 °С), прискорені пульс і дихання, хворі тварини відстають від отари, стоять з опущеною го- ловою. Через 2 – 3 доби температура знижується, розвиваються ознаки ураження центральної нервової системи судоми, парези й паралічі задніх кінцівок. Слизові оболонки анемічні, заглоткові, шийні й передлопаткові лімфатичні вузли збільшені. Іноді туляре- мія супроводжується ознаками катарального конюнктивіту, риніту, профузного проносу й сильного виснаження. Хворі ягнята здебіль- шого гинуть у перші 3 – 7 діб хвороби.

У великої рогатої худоби перебіг хвороби латентний, інфікова- ність виявляється лише під час серологічних досліджень. Іноді спо- стерігається збільшення поверхневих лімфатичних вузлів, мастити, паралічі задніх кінцівок. У свиней хвороба проявляється лише в мо-

83

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

лодому віці. Серед відлучених поросят спостерігається гарячка, при- гнічення, втрата апетиту, кашель. У коней перебіг хвороби латент- ний, іноді трапляються аборти. У кролів захворювання супроводжу- ється ознаками риніту, утворенням абсцесів у підшкірних лімфатич- них вузлах. У котів спостерігаються сильне виснаження, відсутність апетиту, пригніченість, блювання, розлад травлення. У хутрових зві- рів перебіг туляремії злоякісний, летальність може досягати 50 %.

Патологоанатомічні зміни не характерні. Трупи тварин висна- жені, у збільшених лімфатичних вузлах іноді виявляють абсцеси. У печінці, легенях, селезінці спостерігають дрібні осередки некрозу, крововиливи. Майже в усіх загиблих тварин спостерігаються явища септицемії.

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних та епідеміологічних да- них (наявність епізоотії серед мишоподібних гризунів, захворюван- ня людей), а також на результатах лабораторних досліджень пато- логічного матеріалу від хворих та загиблих тварин. Для діагности- ки овець проводять алергічні дослідження.

Лабораторна діагностика. Для зажиттєвого діагнозу здійснюють бактеріологічні дослідження крові хворих тварин, яку відбирають у період підвищення температури тіла, і пунктатів з уражених лім- фатичних вузлів. При розтині трупів відбирають кров, шматочки внутрішніх органів та лімфатичних вузлів. Слід зазначити, що ви- ділення культури збудника туляремії повязане зі значними труд- нощами через високі вимоги францісел до живильних середовищ. Найчутливішою і найнадійнішою для виявлення туляремійних бак- терій є біопроба на білих мишах, які після парентерального введен- ня інфікованого патологічного матеріалу гинуть через 3 – 4 доби, або на морських свинках, загибель яких настає через 4 – 6 діб після зараження. Серологічні дослідження передбачають проведення РА з сироваткою крові, відібраною на 8 – 13-ту добу від початку захворю- вання. Серологічні дослідження дають можливість не лише діагнос- тувати септичну форму інфекції, а й установити латентний перебіг туляремії. Для алергічної діагностики туляремії у овець застосовують тулярин, який вводять внутрішньошкірно у підхвостову складку в дозі 0,3 мл. Результати реакції обліковують через 24 і 48 год після введення препарату. Позитивною алергічною реакцією вважають утворення на місці введення тулярину запального болючого тістопо- дібного набряку та збільшення товщини шкірної складки.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю- чення таких захворювань, як паратуберкульоз, бруцельоз, анапла- змоз і кокцидіоз. Для цього використовують епізоотологічні, клініч- ні та патологоморфологічні дані, а також результати бактеріологіч- них і серологічних досліджень.

Лікування. Засобів специфічної терапії при туляремії не розробле- но. Для лікування застосовують антибіотики широкого спектра дії, кра-

84

Туляремія

ще після попереднього виявлення чутливості до них збудника хвороби. Проводять також комбіновану антибіотикотерапію з сульфаніламід- ними препаратами та симптоматичне лікування. У разі необхідності вдаються до хірургічного видалення уражених лімфатичних вузлів.

Імунітет. Після перехворювання на туляремію у тварин форму- ється тривалий стійкий імунітет. Вакцини для специфічної профі- лактики туляремії тварин не запропоновано. В ендемічних осеред- ках для щеплення людей використовують живу протитуляремійну вакцину (Б. Я. Ельберт, Н. А. Гайський, 1946).

Профілактика та заходи боротьби. Мають бути спрямовані насам- перед на знищення у природних осередках туляремійної інфекції ми- шоподібних гризунів та ектопаразитів (комах і кліщів). Значне місце в профілактиці хвороби посідає своєчасна й правильна організація об- молоту і збереження зерна, скиртування зернових культур на вільних від гризунів площах, розміщення скирт якомога далі від залежаної непотрібної соломи та заростей бурянів, які слід своєчасно спалювати. Дуже важливим є систематичний контроль складів для зберігання зе- рна і кормів на наявність гризунів, регулярне проведення профілак- тичних дератизацій та дезінсекцій. У разі виникнення туляремії у вів- чарських господарствах здійснюють ізоляцію та лікування хворих, за- бій виснажених тварин. Трупи загиблих тварин спалюють або скида- ють у біотермічні ями. Хворих кролів забивають, тушки знищують ра- зом зі шкурами. На неблагополучній щодо туляремії території вжива- ють заходів, спрямованих на знищення мишоподібних гризунів та ек- топаразитів. Провадять дезінсекцію й дезінфекцію тваринницьких приміщень та прилеглої до них території. Гній знезаражують біотермі- чним способом. Питну воду дезінфікують хлорним вапном.

Туляремія у людини. Виникає внаслідок необережного поводжен- ня під час знімання та обробки шкурок хворих промислових тварин, обмолоту скирт, заселених інфікованими гризунами, вживання води та їжі, які забруднені виділеннями інфікованих тварин. Лабораторні працівники можуть заражатися під час розтину трупів та роботи з культурою збудника хвороби. Зараження відбувається через шкіру, слизові оболонки дихальних шляхів, мигдалики. Інкубаційний пері- од триває 10 – 12 діб. У хворих спостерігається гарячка, головний біль, іноді марення, біль у ногах та спині. У разі залозистої форми хвороби спостерігається болісність і збільшення лімфатичних вузлів з нагноєнням та утворенням виразок, тифоподібної форми гарячка впродовж 7 – 10 діб, інтоксикація організму, збільшення печінки й селезінки, зниження працездатності, яка відновлюється дуже пові- льно. З метою особистої профілактики діагностичні дослідження пі- дозрілого щодо туляремії патологічного матеріалу слід проводити в масці-респіраторі, користуючись гумовими рукавичками та захис- ними окулярами. Трупи тварин перед розтином слід знезаражувати 3 %-м розчином карболової кислоти або лізолу.

85