Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Епізоотологія.pdf
Скачиваний:
209
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
18.81 Mб
Скачать

Хронічний вірусний параліч

Профілактика та заходи боротьби. Для запобігання появі на па- сіці гафніозу особливу увагу слід приділяти охороні благополучних пасік від занесення збудника хвороби ззовні та своєчасному вияв- ленню захворілих бджіл. Нові бджолині сімї потрібно витримувати в профілактичному карантині. Треба також ужити заходів щодо усунення крадіжок меду в неблагополучних бджолиних сімях, не можна годувати бджіл медом від хворих сімей, користуватись штуч- ною вощиною незясованого походження. На зимовий період слід забезпечувати бджолині сімї доброякісним запечатаним медом або цукровим сиропом у достатній кількості, створювати в сімях ущіль- нене гніздо, ретельно утеплювати його зверху і з боків. У зимівни- ках потрібно підтримувати постійний приплив свіжого повітря (по 0,5 м3 на кожну сімю), не допускати підвищення температури та вологості. Бджіл слід забезпечувати чистою проточною водою. Пасі- ки треба розташовувати лише в сухих місцевостях з невисоким рів- нем підгрунтових вод, подалі від тваринницьких ферм.

У разі встановлення захворювання бджіл на гафніоз неблагопо- лучну пасіку карантинують і вводять у ній обмеження, проводять комплекс оздоровчих заходів. Захворілі бджолині сімї лікують. Ву- лики, стельові та вставні дошки, вуликові рамки після механічного очищення зрошують 3 %-м гарячим (70 °С) розчином їдкого натру за експозиції 2 год або теплим (30 °С) дезінфекційним розчином, у яко- му міститься 3 % формальдегіду і 3 % їдкого натру, з розрахунку 1 л/м2, упродовж 3 год. Продезінфіковані предмети промивають во- дою і висушують. Забруднені бджолиними фекаліями стільники пе- ретоплюють на віск, придатні для використання порожні стільники зволожують з двох боків 1 %-м розчином хлориду йоду впродовж 3 год або 2 %-м розчином формальдегіду — 4 год. Після промивання та ви- сушування стільники придатні для використання за призначенням. Спецодяг (комбінезони, халати), лицеві сітки, рушники кипятять у воді впродовж 10 хв або занурюють у 1 %-й розчин хлораміну на 4 год чи в 2 %-й розчин формальдегіду на 2 год. Карантинні обмеження знімають з пасіки через один рік після ліквідації хвороби і проведен- ня остаточної дезінфекції та інших передбачених санітарних заходів.

Хронічний вірусний параліч

Хронічний вірусний параліч (Paralysis chronica apium, чорна хвороба, параліч, синдром чорного облисіння, хвороба лісового взят- ку) — вірусна хвороба бджолиних сімей, що характеризується озна- ками ураження нервової системи, почорнінням та облисінням доро- слих медоносних бджіл, масовою їх загибеллю.

Історична довідка. Параліч бджіл вірусної етіології вперше опи- сав Бернсайд у 1933 р., детальне вивчення хвороби було проведено Батлером (1943) і Бейлі (1963). Захворювання на хронічний вірус-

639

9. Хвороби бджіл

ний параліч зустрічається повсюди. Завдає значної шкоди бджіль- ництву в звязку з ослабленням та загибеллю бджолиних сімей, зниженням продуктивності пасік.

Збудник хвороби РНК-геномний Maratovirus paralisis. Віріони сферичної форми, діаметром 27 – 45 нм. Вірус добре культивується в первинних культурах клітин тканин медоносної бджоли, а також на хоріоналантоїсній оболонці 10 – 11-денних курячих ембріонів. Ци- топатогенна дія вірусу в культурі клітин супроводжується змен- шенням, рефрактильністю й округленням клітин з наступною деге- нерацією та відокремленням моношару від скла. В цитоплазмі ура- жених вірусом клітин спостерігається накопичення включень різ- них розмірів та форми, так званих тілець Моррісона.

Збудник хвороби досить стійкий у зовнішньому середовищі. У трупиках бджіл зберігається при мінус 70 °С більш як півроку, при мінус 15 °С більше місяця, при плюс 4 °С впродовж 3 – 4 діб. Інактивується при нагріванні до 60 °С через 30 – 60 хв, до 75 °С через 10 хв. Під дією ультрафіолетового опромінення гине через 1 год, 0,2 %-го розчину формаліну при 35 °С через 3 доби, 0,1 %-го розчину бетапропіолактону при 37 °С через 2 год.

Епізоотологія хвороби. Хронічний вірусний параліч уражає як до- рослих, так і молодих бджіл. Реєструється найчастіше лише в окре- мих бджолиних сімях, іноді в усіх сімях пасіки. Можливі спалахи хвороби одночасно на кількох пасіках. Джерелом збудника хвороби є хворі бджоли та бджоли-вірусоносії. Зараження відбувається під час прямих кормових контактів через ротові органи та з контамінованою зараженою слиною пергою. На пасіці вірус поширюється зальотними бджолами й трутнями, а також пасічником під час переставляння стільників з кормами від захворілих сімей до здорових. Поширенню хвороби на сусідні пасіки, що розміщені на відстані льоту бджіл, сприяє крадіжка сильнішими бджолами меду в ослаблених хворобою сімях. Поява захворювання може бути спричинена купівлею бджіл, меду та воскової сировини, а також пакетів бджіл і маток з неблаго- получних щодо хронічного вірусного паралічу пасік. Захворювання виникає влітку, однак масова загибель частіше спостерігається в ослаблених хворобою сімей в осінньо-зимовий період.

Патогенез. Вірус уражає цитоплазму клітин нервової тканини, епітелій тонкої кишки в місці впадання мальпігієвих судин, манди- булярні й фарингальні залози, жирове тіло дорослих бджіл. Репро- дукуючись у чутливих клітинах, вірус утворює в їхній цитоплазмі скупчення часточок різного розміру й форми, а також цитоплазма- тичні включення завбільшки 1 – 8 мкм у вигляді базофільної гра- нуляції з чорним пігментом. Ці включення, що дістали назву тілець Моррісона, є специфічним тестом під час гістологічної та імунофлу- оресцентної діагностики хронічного вірусного паралічу бджіл. Від

640

Хронічний вірусний параліч

загиблих бджіл разом зі збудником хронічного паралічу часто виді- ляють вірус гострого паралічу бджіл (розміром 30 нм), а також віру- си-супутники діаметром 17 нм, які різняться між собою в антиген- ному відношенні. Розмноження збудника хронічного паралічу при 30 °С пригнічується вірусом гострого паралічу, а при 35 °С на- впаки (Бейлі та ін., 1963).

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 4

– 10 діб. Перебіг хвороби гострий, що супроводжується масовою загибеллю дорослих бджіл, або хронічний. За хронічного перебі- гу загибель бджіл настає через 30 – 40 діб після зараження і перебуває на рівні їх природної смертності. Основною ознакою виникнення за- хворювання є поява бджіл, не здатних літати. Здорові бджоли вики- дають хворих із гнізда, і вони накопичуються на прилітній дощечці, а також беззахисно повзають на землі біля вулика. Захворілі бджоли тремтять, втрачають волоски на череві та грудях, стають чорними й блискучими, не реагують на зовнішні подразники. На 12 – 20-ту добу після зараження у них настає параліч ніжок і загибель у стані заду- біння. Від трупів бджіл тхне гнилою рибою. У разі ураження хроніч- ним вірусним паралічем більш як половина бджіл сімї стає нездатною забезпечувати себе кормом на зиму, сімя швидко слабшає і без допо- моги людини гине. У сімях, що вижили, вірус зберігається до наступ- ного року, становлячи постійну загрозу для здорових гнізд.

Діагноз ґрунтується на підставі характерних ознак хвороби та результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає гістологічні дослідження зрізів зі слизової оболонки тонкої кишки бджіл та застосування ме- тоду непрямої імунофлуоресценції з метою виявлення вірусних ті- лець-включень Моррісона, а також проведення РДП в агаровому гелі для встановлення вірусного антигену за допомогою специфічної сироватки. У разі виникнення труднощів у встановленні діагнозу проводять біопробу на здорових бджолах. У лабораторію для дослі- дження надсилають по 50 хворих або недавно загиблих бджіл, за- консервованих у 50 %-му розчині гліцерину.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення токсико- зу, а також різних інфекційних та інвазійних захворювань бджіл.

Профілактика та заходи боротьби. Включають охорону пасік від занесення збудника інфекції ззовні та створення оптимальних умов утримання бджолиних гнізд, які слід оберігати від перегрівання та крадіжок меду. На пасіці потрібно регулярно проводити механічне очищення та дезінфекцію вуликів, підставок до них, рамок, перенос- них ящиків та іншого інвентарю. Для дезінфекції рекомендується використання розчину, до складу якого входить 10 % пероксиду вод- ню та 3 % мурашиної або оцтової кислоти, які наносять на знезара- жувані поверхні з розрахунку 1 л на 1 м2 площі триразово через кож-

641

9. Хвороби бджіл

ну годину. Вулики після такої обробки можна використовувати за призначенням через 1 год без попереднього обмивання водою та ви- сушування. Можливе використання також теплого розчину з 5 % фо- рмальдегіду й 5 % їдкого натру з розрахунку 0,5 л на 1 м2 площі дво- разово через одну годину. Через 5 год після обробки вулики та інші продезінфіковані предмети обмивають водою та висушують. Рамки і розподільні ґратки кипятять у 2 %-му розчині їдкого натру або 4 %- му розчині каустифікованої содо-поташної суміші впродовж 15 хв. Стільники з обох боків зрошують до заповнення комірок 3 %-м розчи- ном пероксиду водню з 3 % мурашиної чи оцтової кислоти або 5 %-м розчином хлориду йоду. Через 24 год після зрошення стільники про- мивають водою з гідропульта-розбризкувача й висушують.

Територію пасіки один раз на тиждень очищують від сміття, бру- ду, трави, трупів бджіл, які спалюють. З профілактичною метою бджолині сімї навесні обробляють аерозолями бактеріальної ендо- нуклеази. Розчин ендонуклеази готують із розрахунку 100 тис. оди- ниць активності в 1 л води з добавлянням 1,0 г хлориду натрію. Розпилення проводять 6 – 8 разів через кожні 10 діб. Кожну вуличку обприскують 2 – 3 с, при цьому витрачається по 40 – 50 мл розчину бактеріальної ендонуклеази. Бджолині сімї можна обробляти також біовітом-40по 5,0 г на вуличку триразово через кожні 7 діб.

У разі виявлення захворювання бджіл на хронічний вірусний па- раліч на пасіці запроваджують карантинні обмеження. Забороняєть- ся вивезення з господарства бджіл та маток, кочування пасіки за ме- жами закріплених за нею угідь, реалізація меду та воскової продук- ції. На пасіці поліпшують умови утримання бджіл. Під час остаточної дезінфекції в місцях стоянки вуликів поверхневий шар ґрунту оброб- ляють на глибину 5 см 4 %-м розчином формальдегіду з розрахунку 10 л на 1 м2 площі за експозиції 7 – 10 діб або хлорним вапном з роз- рахунку 5 кг на 1 м2 ділянки, змішуючи його із землею на глибину 5 см з наступним змочуванням водою. Карантинні обмеження знімають з пасіки через один рік після повної ліквідації хвороби, проведення остаточної дезінфекції та інших ветеринарно-санітарних заходів.

Септицемія

Септицемія бджіл (Septicemia apis) — гостра інфекційна хвороба дорослих бджіл, що характеризується ураженням гемолімфи, груд- них мязів, специфічним розпадом трупиків на окремі сегменти.

Історична довідка. Вперше септицемію бджіл спостерігав у 1888 р. Чешайр. У 1928 р. Борнсайд детально описав це захворювання бджіл на пасіках США, виділив і дав назву збуднику хвороби «апі- септикум». Ландрід (1963) і Бейлі (1963) віднесли збудника хворо- би до роду псевдомонад. Септицемія бджіл має значне поширення

642

Септицемія

в багатьох країнах світу з розвиненим бджільництвом. Спричинює значні збитки в звязку з масовою загибеллю бджолиних сімей, зниженням продуктивності пасік, витратами на проведення профі- лактичних та лікувальних заходів.

Збудник хвороби — Bacterium (Pseudomonas) aрisepticus — неве-

личка, (0,8…2,0) × (0,7…0,8) мкм поліморфна рухлива грамнегатив- на паличка. Спор і капсул не утворює. Належить до умовно- патогенних мікроорганізмів. Дуже поширений у природі, зустріча- ється в землі на території пасіки, у водоймах, виявляється в здоро- вих сімях бджіл. Мікроб добре культивується на звичайних живи- льних середовищах при 20 – 37 °С, рН = 7,2 – 7,4. На агарі вироста- ють великі з рівними краями каламутно-опалові в центрі і світлі на периферії маслянисті колонії. У бульйоні ріст бактерій супроводжу- ється легким помутнінням і утворенням незначного осаду. На плас- тинчастій желатині утворюються колонії з глибоким центром розрі- дження, а в разі посіву уколом спостерігається лійкоподібне розрі- дження желатину з утворенням нагорі пухирців газу. На агарі Ендо формуються червоні колонії без зміни кольору середовища. На кар- топлі виростають опуклі маслянисті колонії, які поступово змінюють свій колір від бурого до чорного. Культури Bact. abisepticus мають різкий гнильний запах. Вважається, що вірулентними відносно бджіл є лише такі штами мікроба, які не розщеплюють маніт і лак- тозу, не утворюють індол, ростуть за наявності КСN, розщеплюють глюкозу й адоніт, дають позитивну реакцію Фогес Проскауера, утворюють Н2S і повільно розріджують желатин. Згодовування культури збудника хвороби із цукровим сиропом викликає загибель від 3 до 10 % бджіл, обприскування змивом культури збудника — 60 – 100 %. У разі підселення до хворих гине 15 – 20 % здорових бджіл. Білі миші, голуби та кролі до цього мікроба не чутливі. На- грівання до 73 – 74 °С інактивує мікроб через 30 хв, до 100 °С че- рез 3 хв, дія сонячних променів і формаліну через 7 год.

Збудник хвороби відзначається високою стійкістю в зовнішньому середовищі. На вуликах у літній період за температури повітря 16 – 28 °С зберігає свою життєздатність до 35 діб, в осінньо-зимовий період за температури повітря від плюс 2 до мінус 25 °С і відносної вологості 60 – 98 % — до 150 діб. За цих самих умов у комірках стільників бак- терія виживає влітку до 40 діб, взимку до 180 діб. В організмі клі- щів вароа зберігається впродовж 12 – 14 год, в їхніх трупах — 25 – 30 діб, в екскрементах до 25 діб. На деревяній поверхні вуликів, ра- мок, стельових дощок від інфікованих бджолиних сімей збудник хво- роби гине під дією 3 %-го розчину пероксиду водню або розчину, до складу якого входить 1 % пероксиду водню, 0,5 % мурашиної кислоти та 2 % розчину глутарового альдегіду, — через 2 год. Упродовж цього ж часу збудник хвороби інактивується на стільниках під дією 3 %-го розчину пероксиду водню й 1 %-го розчину глутарового альдегіду.

643

9. Хвороби бджіл

Епізоотологія хвороби. Септицемія уражає робочих бджіл будь- якого віку, а також маток і трутнів. Джерелом збудника інфекції є хворі бджоли. Факторами передавання палички псевдомонас мо- жуть бути різні контаміновані нею предмети (стільники, рамки, ву- лики, різне знаряддя). До організму бджоли збудник потрапляє че- рез органи дихання й травлення, а також через зовнішні покриви в разі порушення їх цілісності різними паразитами бджіл (трахейни- ми й зовнішніми кліщами, самками кліща вароа, личинками мух і жуків). Поширенню хвороби сприяє дощове літо, розташування па- сік у низинних, затінених, заболочених місцевостях, вологі зимів- ники для бджіл, діряві дахи вуликів.

Септицемія частіше спостерігається навесні або в осінньо- зимовий період. Уражаються окремі сімї, рідко відмічаються ензоо- тії. У разі гострого перебігу впродовж 3 – 4 діб може загинути до 20 % льотних бджіл. Особливо тяжкий перебіг септицемії спостері- гається при змішаній інфекції з вароозом і акарапідозом, які не лише значно підвищують летальність у період спалаху хвороби, а й негативно впливають на зимівлю бджолиних сімей. Установлено, що кліщі вароа якобсоні можуть бути резервуаром збудника септи- цемії в природі та джерелом інфекції для здорових бджолиних сімей.

Патогенез майже не вивчено. В організм бджоли збудник хворо- би проникає через органи дихання, розмножується в травному ка- налі й гемолімфі, спричинює сепсис.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Перебіг хвороби дуже швид- кий, смерть настає через кілька годин після появи перших клініч- них ознак. Спочатку захворілі бджоли поводяться дуже неспокійно, потім настає різке пригнічення, малорухливість. Внаслідок ура- ження грудних мязів бджоли втрачають здатність літати, вилазять з вуликів, безпорадно махають крильцями, розповзаються і впро- довж кількох годин від початку хвороби гинуть у легких конвульсі- ях (судомне скорочення черевця, тремтіння ніжок, хоботка). Роз- множення псевдомонозної бактерії в гемолімфі й травному каналі призводить до розладу травлення, спричинює пронос. Фекалії за- бруднюють рамки, стінки вуликів, передльоткові дошки, що сприяє подальшому поширенню збудника хвороби. Гемолімфа втрачає світ- ло-коричневий колір, стає білуватою, розрідженою. Грудні мязи та- кож різко змінюють звичайний колір на коричневий, потім на чор- ний, розкладаються, перетворюються на мазку мастильну масу. Трупики загиблих бджіл внаслідок руйнування мязів, що сполуча- ють хітинові сегменти тіла бджоли, розпадаються на окремі дрібні сегменти (голівка, вусики, черевце, крила, ніжки й волосинки від хітину), що є патогномонічною ознакою для септицемії бджіл.

Діагноз ґрунтується на підставі дуже характерних ознак хвороби, а також результатів лабораторних досліджень.

644

Септицемія

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні й бактеріологі- чні дослідження патологічного матеріалу (гемолімфи) для виявлен- ня та ідентифікації збудника хвороби. У сумнівних випадках прово- дять біопробу на здорових бджолах. У лабораторію для дослідження направляють у скляних банках, закритих 2 – 3 шарами марлі, не менш як 50 живих бджіл з ознаками захворювання.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти появі септицемії на пасіках, треба створювати сильні сімї, забезпечувати їх необхід- ною кількістю доброякісного меду та перги, утримувати в сухих вули- ках і зимівниках. Улітку пасіки розміщують на сухих підвищених місцевостях, вулики розставляють льотками на південь. Для бджіл улаштовують напувалки з чистою водою. У разі виявлення захворю- вання бджіл на септицемію на пасіці запроваджують карантинні об- меження, проводять комплекс оздоровчих заходів. Захворілі бджоли- ні сімї переганяють у сухі продезінфіковані вулики, гнізда скорочу- ють і утеплюють. Проводять заміну матки, організовують лікування захворілих бджіл. Для виготовлення лікувального корму до 1 л цук- рового сиропу в концентрації 1 : 1 добавляють тетрациклін або біомі- цин по 300 тис. ОД. Зазначені препарати спочатку розчиняють у 30 – 50 мл теплої (38 – 40 °С) води, потім добавляють у сироп і ретельно розмішують. Лікувальний корм дають у чистих годівницях по 100 – 150 мл на вуличку бджіл 3 рази з інтервалом 5 – 6 діб.

Особливу увагу слід приділяти очищенню та дезінфекції вули- ків, обладнання й пасічницького інвентарю. Вулики після механіч- ного очищення дезінфікують 3 %-м розчином пероксиду водню чи 2 %-м розчином глутарового альдегіду або розчином, що містить 1 % пероксиду водню і 0,5 % мурашиної кислоти, з розрахунку 0,5 л/м2, впродовж 2 год. Можлива й аерозольна обробка дезінфекантом (в аерозольному балоні), який розпилюють упродовж 1 хв з розра- хунку 60 – 65 г аерозолю на один рамковий вулик. Потім усередині обробленого вулика розміщують дрібний пасічницький інвентар, роївні, годівниці, димарі, маточні кліточки, які швидко (1,5 – 2 хв) зрошують до рівномірного зволоження, після чого вулик на 2 год щільно закривають. Вулик та продезінфікований інвентар провіт- рюють (2 – 3 год), промивають водою й висушують. Деревяні части- ни порожніх стільників очищають від фекалій і зрошують з обох бо- ків з гідропульта чи дезустановки до повного заповнення комірок 3 %-м розчином пероксиду водню або розчином, до складу якого входить 1 % пероксиду водню і 0,5 % мурашиної кислоти, або 1 %-м розчином глутарового альдегіду. Після 2 год експозиції дезінфек- ційні розчини з комірок видаляють, стільники промивають водою і висушують (О. Ф. Гробов, А. М. Смирнов, Є. Г. Попов, 1987). Каран- тинні обмеження з пасіки знімають через один рік після повної лік- відації захворювання, проведення остаточної дезінфекції та вико- нання всіх передбачених санітарних заходів.

645