9. Хвороби бджіл
Мішечкуватий розплід
Мішечкуватий розплід (Sacculisato contagiosa larvae, сухий гни-
лець, безбактеріальний гнилець, пухирчастий гнилець, суха заги- бель черви, мішечкувата черва) — вірусна хвороба личинок медоно- сних бджіл, яка характеризується накопиченням усередині тіла во- дянисто-зернистої рідини, що робить їх зовні схожими на мішечки.
Історична довідка. Вірусна етіологія хвороби була з’ясована в 1913 р. американським ученим Г. Ф. Уайтом. У колишньому Радянському Союзі мішечкуватий розплід вперше виявив Горбачов у 1917 р. У 1966 р. Фургала та Лі довели тривале вірусоносійство збудника серед доро- слих бджіл. Мішечкуватий розплід реєструється в різних країнах, пе- реважно з вологим кліматом. Внаслідок обмеженого поширення та до- броякісного перебігу економічні збитки при цій хворобі незначні.
Збудник хвороби — РНК-геномний вірус сферичної форми, діа- метром 30 нм. Положення вірусу мішечкуватого розплоду в сучасній номенклатурній систематиці до кінця не з’ясовано. Вірус культиву- ється в первинних культурах клітин медоносної бджоли, а також курячих та мишачих фібробластів, зумовлює дегенерацію й зернис- тість інфікованих клітин, утворення цитоплазматичних тілець- включень. Збудник мішечкуватого розплоду стійкий до дії ефіру, хлороформу, 3 %-го розчину їдкого лугу, 0,3 – 1 %-го розчину рива- нолу й перманганату калію, а також до висушування. Залишається життєздатним у меду за кімнатної температури впродовж 30 діб, в умовах холодильника — 2 міс, у водянисто-зернистому вмісті личин- ки — понад 10 діб, на вкритій прополісом дерев’яній поверхні при 22 °С і відносній вологості 53 % — впродовж 10 – 15 діб, на метале- вій поверхні — 5 – 10 діб, на стільниках — 80 – 90 діб, у перзі при 13 °С і відносній вологості 80 % — 100 – 150 діб. У ліофілізованому стані не змінює своїх антигенних властивостей понад 4 роки. Вірус інактивується в клітинній суспензії при 59 °С через 10 хв, під впли- вом сонячного випромінювання — через 4 – 7 год, у меду та гліце- рині при 70 – 73 °С — через 10 хв, у висушеному стані — через 3 тижні, при кип’ятінні — через 10 хв.
Епізоотологія хвороби. Мішечкуватий розплід уражає личинок робочих бджіл і трутнів будь-якого віку під час згодовування маточ- ного молочка. Найчутливішими є 4 – 7-денні личинки, які гинуть у стадії передлялечки, рідше — лялечки. Дорослі бджоли хворіють безсимптомно. Захворювання виникає переважно в першій полови- ні літа, частіше після похолодання, в ослаблених сім’ях, у разі не- стачі корму або ураження вароозом. Джерелом збудника інфекції є дорослі бджоли, в організмі яких вірус може зберігатися впродовж усієї зими. Факторами передавання збудника можуть бути трупи інфікованих лялечок, в яких міститься така кількість віріонів, що може заразити до 3 тис. здорових личинок. У самій бджолиній сім’ї
634
Мішечкуватий розплід
вірус поширюється бджолами-годувальницями, бджолами- чистильницями, трутнями, блукаючими бджолами, а також під час переставляння стільників з розплодом і медом від хворих сімей до здорових. Передавання вірусу можливе також кліщами вароа, від яких був виділений вірус мішечкуватого розплоду. Поліпшення по- годи і достатня кількість у природі нектару та пилку сприяють зни- женню захворюваності і навіть зникненню хвороби, однак восени або навесні наступного року хвороба знову з’являється на цих пасі- ках. Мішечкуватий розплід часто асоціюється з європейським чи американським гнильцем або парагнильцем, що значно утруднює встановлення діагнозу та організацію заходів боротьби.
Патогенез. Вірус мішечкуватого розплоду потрапляє разом з кор- мом, до якого бджоли-годувальниці добавляють мед і пергу, в кишки 1 – 3-денних личинок, а звідти — в покривні тканини. Репродукція ві- русу в клітинах покривних тканин личинок супроводжується утворен- ням специфічних округлих тілець-включень чорного кольору. Разом з жировими клітинами тільця-включення надають зруйнованим ткани- нам зернистого вигляду. Уражені передлялечки набувають коричнево- го кольору, згодом настає затвердіння або склеротизація їхніх тканин.
Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 5 – 6 діб. Захворілі личинки втрачають перламутровий блиск, ста- ють тьмяними, значно збільшуються в об’ємі і гинуть у 8 – 9- денному віці, після запечатування восковою кришечкою. Виявля- ється строкатість розплоду, серед якого розміщені здорові, хворі та загиблі личинки. Кришечки над загиблими личинками в багатьох комірках потемнілі, запалі, продірявлені. Бджоли часто відкрива- ють їх повністю або частково, через що створюється враження про загибель відкритого розплоду.
У комірках знаходяться загиблі передлялечки, тіла яких витяг- нуті вздовж нижньої стінки. Мертва передлялечка наповнена водя- нисто-зернистим вмістом, має в’ялий вигляд, спочатку блідо-жовте забарвлення, а надалі буріє і при висиханні стає темно-коричневою. Загибла личинка, на відміну від гнильцевих хвороб, не розклада- ється, не має запаху. При вийманні з комірки личинка, що недавно загинула, нагадує мішок з рідиною, передній кінець якого піднятий до виходу з комірки, що є характерною для цього захворювання ознакою. Після висихання трупи передлялечок перетворюються на кірочки темно-бурого кольору у вигляді черевика з піднятим нос- ком, які легко видаляються з комірки.
Діагноз ґрунтується на характерних клінічних ознаках хвороби та позитивних результатах лабораторних досліджень.
Лабораторна діагностика. Передбачає дослідження патологічно- го матеріалу від загиблих личинок за допомогою реакції дифузної преципітації в агаровому гелі (РДП). У лабораторію надсилають зразки стільників (10 × 15 см) з ураженим розплодом бджіл. З тру-
635
9. Хвороби бджіл
пиків передлялечок готують 20 %-ву суспензію і досліджують за до- помогою РДП зі специфічною сироваткою проти вірусу мішечкува- того розплоду за загальноприйнятою методикою. Рекомендуються також дослідження суспензії із загиблих передлялечок за реакція- ми непрямої та прямої імунофлуоресценції, а також інші методи серологічної діагностики.
Диференціальна діагностика. Передбачає виключення інших гнильцевих хвороб та застудженого розплоду. Відсутність тягучої гнильної маси і специфічного запаху, властивість сухих кірочок легко відокремлюватись від стінок у комірках стільників дає підста- ву для того, щоб відрізнити хворобу від американського та європейського гнильцю. При мішечкуватому розплоді ре- зультати бактеріологічних досліджень негативні. Для засту- дженого розплоду характерна одночасна загибель усіх личи- нок і лялечок суцільними ділянками на стільнику, тоді як при мі- шечкуватому розплоді стільники мають строкатий вигляд.
Лікування. Специфічних препаратів для лікування мішечкува- того розплоду бджіл не розроблено. З лікувальною й профілактич- ною метою рекомендується використання стимулятора загальної дії — ендоклюкіну, яким обприскують хворі бджолині сім’ї з розра- хунку 40 – 50 мл препарату на вуличку, не менш як 6 разів з інтер- валом 10 діб. Згодовування ендоклюкіну забезпечує також збіль- шення в гнізді розплоду на 30 %.
Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти захворюванню на мішечкуватий розплід, потрібно розміщувати пасіки в сухих місцях, тримати на пасіці тільки сильні сім’ї, забезпечивши їх доброю годів- лею, доглядом і утриманням. Особливу увагу слід приділяти заходам щодо запобігання занесенню збудника хвороби ззовні, систематичному очищенню та профілактичній дезінфекції пасічного інвентарю. На не- благополучній пасіці запроваджують карантинні обмеження.
У разі незначного поширення хвороби проводять заміну матки на молоду, зі здорової сім’ї. Стільники з ураженим розплодом вилуча- ють, гніздо скорочують і утеплюють. Слабкі сім’ї об’єднують або поси- люють бджолами зі здорової сім’ї. Ефективні результати дає підса- джування роїв. Створюють відповідні умови догляду за бджолами, забезпечують їм повноцінну білкову та вітамінну годівлю. В разі си- льного зараження здійснюють переселення бджіл у продезінфіковані вулики на рами з штучної вощини. Вулики, рамки та дерев’яні пред- мети піддають механічному очищенню і зрошуванню одним із таких засобів: 4 %-м водним розчином пероксиду водню, 5 %-м розчином хлориду йоду, 1 %-м розчином формальдегіду за експозиції 3 год з наступним промиванням водою та висушуванням. Забруднені стіль- ники перетоплюють на віск. Карантинні обмеження знімають з па- сіки через рік після ліквідації хвороби, остаточної дезінфекції та проведення всіх передбачених ветеринарно-санітарних заходів.
636
Гафніоз
Гафніоз
Гафніоз бджіл (Hafniosis, інфекційний пронос бджіл) — інфекційна хвороба дорослих бджіл-робітниць, що характеризується ураженням кишок, ослабленням та масовою загибеллю бджолиних сімей.
Історична довідка. Збудника хвороби вперше описав Бар у 1919 р. під назвою «бацила паратіфі алвей». У 1956 р. на VII Міжнародно- му конгресі мікробіологів цей мікроорганізм був віднесений до ро-
дини Enterobacteriaceae, роду Hafnia, виду Hafnia alvei. А. А. По-
ляков (1973) детально вивчив ультраструктуру збудника, установив її ідентичність з більшістю грамнегативних бактерій. Гафніоз реєст- рується в багатьох країнах світу. Завдає значної шкоди пасікам у зв’язку з масовою загибеллю бджолиних сімей.
Збудник хвороби — Hafnia alvei — паличкоподібна із заокруглени- ми кінцями грамнегативна рухлива бактерія розміром (1,0 – 2,0) × × (0,3 – 0,5) мкм. Спор і капсул не утворює. Добре культивується на звичайних живильних середовищах, утворюючи на МПА впродовж 24 год невеликі напівпрозорі колонії, які згодом зливаються, форму- ють у центрі валикоподібні підвищення, стають клейкими. Ріст збуд- ника в МПБ супроводжується сильним помутнінням і утворенням на поверхні сіруватої плівки. Желатину не розріджує, молоко не звур- джує. Лабораторні тварини (кролі, миші, морські свинки) до Hafnia alvei не чутливі. Збудник досить стійкий у зовнішньому середовищі. На пасіках за температури мінус 22 °С — плюс 30 °С та відносної во- логості 80 – 93 % залишається життєздатним упродовж 270 діб, за температури від 12 до 28 °С зберігається в перзі — 300 діб, у меду — 70 – 90 діб. Швидко гине при кип’ятінні. При нагріванні до 60 – 85 °С руйнується через 10 – 30 хв. Інактивується при 18 – 20 °С під дією 0,1 %-го розчину їдкого натру через 3 год, 0,5 %-го їдкого натру — че- рез 35 – 85 хв, 3 – 5 %-х розчинів фенолу і формаліну — через 1 – 5 хв.
Епізоотологія хвороби. Гафніоз уражає насамперед бджіл-ро- бітниць. Джерелом збудника інфекції є хворі бджоли. Факторами пе- редавання збудника можуть стати трутні, блукаючі бджоли, бджоли- злодійки, а також забруднені зараженими фекаліями вулики та па- січний інвентар. Збудник інфекції може бути занесений бджолами із застояною водою з калюж після дощів та весняної повені. Поширен- ню хвороби в межах пасіки сприяє переставляння стільників від хво- рих сімей до здорових, використання загальної напувалки з нечистою водою та незнезараженого інвентарю для догляду за бджолами. Хво- роба проникає в благополучні пасіки з блукаючими бджолами у разі купівлі бджіл і маток з неблагополучних пасік. Хвороба з’являється наприкінці зими або навесні, за несприятливих умов утримання бджіл у сирих зимівниках або в разі згодовування під час тривалої зимівлі неякісного меду, прокислого та рідкого корму.
637
9. Хвороби бджіл
Патогенез. Збудник хвороби з кормом та водою потрапляє в тра- вний канал, швидко розмножується, утворюючи токсини, що зумов- люють загибель бджіл. У разі проникнення в гемолімфу розвива- ється септицемія.
Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 3 – 14 діб. Перебіг хвороби гострий або латентний. Наприкінці зими (лютий — березень) захворілі бджоли починають виявляти неспо- кій, шумлять, виповзають з вуликів, втрачають здатність літати. У них збільшується черевце, іноді настає параліч ніжок і крилець. Весняний обліт не дружний, бджолині сім’ї кволі. У захворілих бджіл розвивається пронос. Фекалії клейкі, сморідні, яскраво- жовтого або жовто-бурого кольору, спричинюють сильне забруднен- ня стільників та рамок вулика.
За гострого перебігу смертність бджіл у сім’ї може досягати 50 – 60 % і більше. Трупики бджіл у значній кількості накопичуються на дні вулика або перед прилітною дощечкою. В разі прихованого перебігу хвороби, що досить часто спостерігається на практиці, клінічні ознаки хвороби можуть виявлятися слабко або їх взагалі може не бу- ти. Інфікованість бджіл у таких випадках визначається лише на під- ставі виділення збудника під час лабораторного дослідження.
Діагноз на гафніоз внаслідок нечітких її зовнішніх проявів пов’язаний зі значними труднощами. Беруть до уваги місцеву епізо- отичну ситуацію, проводять ретельні лабораторні дослідження.
Лабораторна діагностика. Включає виділення чистої культури збудника хвороби, її подальше бактеріологічне та серологічне типу- вання. Для виділення чистої культури Hafnia alvei проводять посіви на агар Ендо з кишок, гемолімфи та грудних м’язів хворих бджіл. За можливості ставлять біопробу на здорових бджолах. У лабораторію в скляних банках, закритих 2 – 3 шарами марлі, надсилають від кож- ної захворілої сім’ї не менш ніж по 50 бджіл з ознаками хвороби.
Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключен- ня сальмонельозу бджіл, септицемії, отруєння пестицидами, нозема- тозу.
Лікування проводять у комплексі з усіма іншими оздоровчими заходами. Перед лікуванням гнізда хворих сімей скорочують, утеп- люють, забруднені фекаліями рамки та стільники видаляють. Хво- рим бджолиним сім’ям згодовують лікувальний сироп з антибіоти- ками за схемою: перший курс лікування: стрептоміцин — 100 тис. ОД, неоміцин — 100 тис. ОД, левоміцетин — 0,1 г; другий курс лі- кування: стрептоміцин — 150 тис. ОД, неоміцин — 150 тис. ОД, ле- воміцетин — 0,2 г; третій курс лікування: стрептоміцин — 200 тис. ОД, неоміцин — 200 тис. ОД, левоміцетин — 0,2 г. Кожну дозу пре- парату спочатку розчиняють у 100 мл прокип’яченої та охолодженої до 25 °С води, змішують із цукровим сиропом і згодовують по 0,5 л кожній захворілій сім’ї тричі через кожні 3 дні.
638