Контагіозний пустульозний дерматит овець і кіз

ються тварини з ознаками копитної гнилі, то після проведення ве- теринарно-санітарних заходів отару вважають оздоровленою. Гос- подарство вважають благополучним щодо копитної гнилі через 1 міс після останнього випадку одужання або забою хворих овець і кіз та проведення остаточної дезінфекції. Для дезінфекції з експозицією 1 год застосовують 2 %-й розчин формальдегіду, 2 %-й гарячий роз- чин їдкого натру, 5 %-ву емульсію дезінфекційного (фенольного) креоліну, 5 %-й розчин параформу, просвітлений розчин хлорного вапна, що містить 5 % активного хлору, 20 %-ву суспензію свіжога- шеного вапна. Підлогу кошар, вигульні двори й тирла через кожні 3 доби посипають тонким шаром гашеного вапна (пушонки). Гноїв- ку знезаражують біотермічним способом.

Контагіозний пустульозний дерматит овець і кіз

Контагіозний пустульозний дерматит (Dermatitis pustulosa contagiosa, контагіозна ектима овець і кіз) — гостра вірусна хвороба, що характеризується везикулярно-пустульозним ураженням слизо- вої оболонки ротової порожнини та шкіри губ, голови, вимені, стате- вих органів і кінцівок. До хвороби сприйнятлива людина.

Історична довідка. Захворювання було вперше описано в Англії (Стіб, 1787) та Росії (І. Ковалевський, 1887). У 1921 р. Ейно (Фран- ція) експериментально довів вірусну етіологію хвороби. Ф. М. По- номаренко, Ю. П. Сміян (1960) першими виявили контагіозну екти- му в Україні, З. М. Очаковський (1961) — у Молдові, К. Н. Бучнєв (1963) — у Казахстані, П. Самойлов (1964) — у Дагестані, І. А. Фар- залієв (1965) — в Азербайджані, Ш. С. Сукєєв (1965) — у Киргизії, В. Д. Чернігов (1966) — у Білорусії, В. П. Шаматава (1969) — у Гру- зії. Нині хворобу зареєстровано майже в усіх країнах світу з розви- неним вівчарством та козівництвом. Економічні збитки складають- ся з вартості загиблих тварин (від 0,5 до 90 %), зниження продукти- вності, витрат на профілактично-лікувальні та карантинно- ліквідаційні заходи.

Збудник хвороби — віспоподібний ДНК-геномний епіліотропний вірус, що належить до родини Poxviridae, роду Parapoxvirus. Має овоїдну форму, розміри 170 × 300 нм. Відрізняється від вірусів, що спричинюють віспу, за антигенними та імунобіологічними власти- востями. У мазках з уражених тканин виявляється у вигляді елеме- нтарних тілець, які добре фарбуються за Пашеном і Морозовим. Припускається існування різних серотипів вірусу контагіозної ек- тими. За РЗК та РІД виявляється перехресний зв’язок з вірусами вісповакцини та ектромелії мишей. Вірус репродукується в первин-

307

3. Хвороби овець і кіз

них культурах клітин нирок або тестикул ягнят, нирок ембріонів овець і корів з проявом цитопатогенної дії. Надзвичайно стійкий у зовнішньому середовищі. Зберігає патогенність упродовж 4 – 15 ро- ків у везикулах, пустулах, кірочках та на шерсті. У ліофілізованому стані за кімнатної температури культуральний вірус залишається життєздатним понад 5 років. У тваринницьких приміщеннях вірус зберігає активність більш як 3 роки, на пасовищах і в скошеній тра- ві — до 300 діб, на поверхні землі й гною — до 200 діб. Під дією прямих сонячних променів руйнується лише через 42 год. Відносно швидко гине у вологому середовищі: при 64 °С — через 2 хв, при 60 °С — 5 хв, при 56 °С — через 30 хв; у дистильованій воді інакти- вується впродовж 24 год. Гниття руйнує вірус упродовж 2 тижнів.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах хворіють вівці й кози незалежно від віку, статі й породи. Проте більш чутливі й тяжче хво- ріють ягнята й козенята з 4-денного до 10-місячного віку. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, які виділяють вірус у зовнішнє середовище з витіканнями з ротової порожнини, струпами й кірочка- ми уражених ділянок шкіри, а також перехворілі тварини- вірусоносії. Спонтанне зараження відбувається через травмовані ді- лянки шкіри та слизові оболонки, які утворюються при поїданні ко- лючих рослин і грубого сіна. Виникненню хвороби сприяють утри- мання тварин у вологих приміщеннях, тривалі перегони кам’яни- стими дорогами або по замерзлому снігу, а також перебування на низинних заболочених пасовищах. Хвороба виникає раптово, швид- ко поширюється й охоплює впродовж 2 – 3 тижнів усе чутливе пого- лів’я стада. Контагіозний пустульозний дерматит у зв’язку з висо- кою стійкістю збудника у зовнішньому середовищі часто набуває стаціонарного характеру. Реєструється переважно навесні або восе- ни. Захворюваність становить 50 %, летальність — 10 – 20 %.

Патогенез. Потрапивши в організм, вірус репродукується в епі- теліальних клітинах шкіри копитець та слизових оболонок рота, губ і статевих органів, спричинює проліферацію, а потім дегенерацію клітин, ексудативний процес. Внаслідок цього виникають везикули, які перетворюються на пустули. Некроз поверхневого епітелію та відкладання фібрину зумовлюють виникнення кірочок і струпів. Шкіра під кірочками регенерує без утворення рубця. У разі усклад- нення вторинною мікрофлорою під кірками утворюються гнійно- некротичні осередки. Такі осередки можуть виникнути також у внут- рішніх органах і суглобах.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 6 – 8 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий і хронічний. Залежно від локалізації патологічного процесу розрізняють губну, стоматит- ну, копитну та генітальну форми хвороби. За г у б н о ї форми на початку захворювання по краях губ і в куточках рота утворюються

308

Контагіозний пустульозний дерматит овець і кіз

червоні плями різного розміру, в центрі яких з’являються вузлики, а згодом — везикули й пустули. Після лопання пустул виникають ерозії, виділення з них швидко підсихають, утворюючи кірки. У тварин спостерігається гарячка, вони пригнічені, відмовляються від корму. За доброякісного перебігу хвороби ранова поверхня вкривається бурувато-чорними струпами, які через 2 – 3 тижні від- падають, і тварина видужує. У разі злоякісного перебігу процес може ускладнюватись секундарною мікрофлорою, що спричинює глибокі гнійно-некротичні ураження тканин. Захворілі тварини ги- нуть наприкінці 3 – 4-го тижня хвороби.

За с т о м а т и т н о ї форми на слизовій оболонці ротової порож- нини спочатку виникають незначні червоні плями, потім пухирці, які згодом лопаються і на їх місці утворюються ерозії, виразки, осередки некрозу. У хворих тварин спостерігаються сильна пригніченість, знач- не підвищення температури тіла, збільшення регіонарних лімфовуз- лів. Летальність при цій формі хвороби може досягати 80 %.

За к о п и т н о ї форми уражується шкіра в ділянці пута, він- чика, міжратицевої щілини, яка вкривається міхурцями спочатку із серозним, а згодом з гнійним вмістом. Спостерігаються кульгавість, болючість у ділянці ратиць. На шкірі вінчика, копитець, пута і на верхівці міжратицевої щілини виявляються вузлики, везикули, пус- тули, кірки, струпи. Приєднання вторинної інфекції може призве- сти до поширення запально-некротичного процесу на основу шкіри ратиць, яка відокремлюється від рогового башмака і розм’якшуєть- ся. Некротичний процес поширюється на суглоби, сухожилки, кістки кінцівок, що зумовлює розвиток панарицію або некротичного подо- дерматиту. При цій формі хвороби часто утворюються метастази в легенях. Більшість захворілих овець гине.

За г е н і т а л ь н о ї форми, що буває порівняно рідко, вузлики, везикули, пустули, кірочки виникають лише на слизовій оболонці піхви, шкірі вимені, сосках, внутрішній поверхні стегон, у самців — на шкірі та слизовій оболонці препуція. Зовнішні статеві органи припухлі, з піхви спостерігаються гнійні виділення.

Патологоанатомічні зміни. Не характерні. Трупи загиблих тва- рин виснажені. На слизовій оболонці рота, шкірі, губах і кінцівках виявляються ерозії, виразки, осередки некрозу. В печінці та легенях знаходять некротичні осередки, на слизовій оболонці травного ка- налу — виразки, у черевній порожнині — фібринозний ексудат. Під час гістологічного дослідження спостерігається часткове або повне руйнування епідермісу, інфільтрація підепідермального шару та міжм’язових прошарків поліморфноядерними лейкоцитами, гістіо- цитарно-лімфоїдними клітинами, виявляється бурхлива проліфе- рація епітелію волосяних фолікулів, зроговіння епідермісу. Визна- чають осередковий енцефаліт, дистрофію міокарда або осередковий інтерстиціальний міокардит, у печінці — осередки некрозу.

309

3. Хвороби овець і кіз

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних даних, клінічній карти- ні хвороби, а також результатах лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає вірусоскопію забарвлених мазків, постановку біопроби на клінічно здорових ягнятах, прове- дення РЗК. У лабораторію надсилають везикули, кірочки, струпи, некротизовані ділянки шкіри і слизових оболонок, паренхіматозні органи, консервовані розчином гліцерину. Вірусоскопія дає змогу швидко виявити збудника хвороби в мазках із свіжих осередків ураження і струпів, забарвлених за Морозовим. Під мікроскопом з імерсією в разі позитивних результатів виявляють значну кількість кокоподібних елементарних тілець чорного кольору, розміром 0,2 – 0,3 мкм, які розміщуються групами або поодинці. Біопробу ставлять на двох ягнятах, для зараження яких використовують 10 %-ву су- спензію свіжих струпів на фізіологічному розчині, яку втирають у скарифіковану шкіру внутрішньої поверхні стегна. За наявності в патологічному матеріалі збудника хвороби у заражених ягнят на 3 – 5-ту добу з’являються характерні ознаки хвороби.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення віспи, ящуру та некробактеріозу. Віспа овець має характер тяжкого загального захворювання, протікає у вигляді генералізованої екзанте- ми з утворенням папуло-пустульозного висипання на безшерстих і слабко вкритих шерстю ділянках тіла. Характерна відсутність типових везикул, а вузлики, що утворюються, зливаються між собою і виступа- ють над поверхнею шкіри у вигляді великих крижоподібних горбиків. Для ящуру характерне афтозне ураження шкіри вінчика, м’якушів та стінки міжратицевої щілини. Афти на слизовій оболонці ротової порожнини у овець зустрічаються рідко і мають невеликі роз- міри. При некробактеріозі розвивається гнійно-некротичне ураження шкіри стінки міжратицевої щілини та основи шкіри рати- ці, що супроводжується відокремленням від копитного рогового баш- мака. В усіх випадках остаточний діагноз установлюють на підставі виділення та ідентифікації збудника відповідної хвороби.

Лікування. Специфічних засобів лікування контагіозного пусту- льозного дерматиту не запропоновано. Хворих тварин ізолюють, проводять симптоматичну терапію. Уражені слизові оболонки рото- вої порожнини промивають 3 %-м розчином пероксиду водню, суль- фату міді, слабким розчином різних в’яжучих та дезінфекційних засобів; виразки змащують йодгліцерином. При ураженні шкіри губ, голови, вимені застосовують синтоміцинову емульсію, цинкову, окситетрациклінову, поліміксинову, дибіоміцинову та саліцилову мазі, саліциловий спирт або суміш препаратів, що складається з од- накових частин 7 %-го розчину формаліну і 10 %-го розчину мідного купоросу. В ускладнених випадках хвороби, особливо при утруд- неннях у прийманні корму, проводять хірургічну обробку, застосо-

310

Контагіозний пустульозний дерматит овець і кіз

вують антибіотики широкого спектра дії (внутрішньо дають біомі- цин по 0,02 – 0,03 мг/кг впродовж 3 діб, внутрішньом’язово вводять біоміцин у дозі 4 мг/кг, підшкірно — 1 – 2 %-й розчин тераміцину в дозі 1 – 1,5 мл упродовж 3 – 4 діб).

Імунітет. Перехворілі тварини набувають несприйнятливості до повторного зараження терміном до двох років. Для активної імуні- зації вівцематок і новонароджених ягнят у неблагополучних госпо- дарствах використовують суху культуральну вірусвакцину, яку за- пропонували Ц. Ц. Хандуєв та ін. Вакцину в дозі 0,3 мл наносять на скарифіковану поверхню шкіри верхньої губи. Імунітет формується через 15 діб і триває до 8 міс.

Профілактика та заходи боротьби. З метою запобігання захворю- ванню овець і кіз для комплектування потрібно завозити лише з бла- гополучних щодо контагіозного пустульозного дерматиту господарств. Усе завезене поголів’я овець і кіз карантинують упродовж 30 діб. У разі виникнення хвороби господарство оголошують неблагополучним щодо контагіозного пустульозного дерматиту та запроваджують ка- рантинні обмеження. Хворих тварин ізолюють і лікують, решту умо- вно здорового поголів’я вакцинують. Неблагополучні отари проганя- ють через дезінфекційні ванни, які заповнюють емульсією з креоліну (1 частина), дьогтю (4 частини) та води (20 частин). Проводять рете- льне очищення та дезінфекцію тваринницьких приміщень і кошар. Для дезінфекції застосовують 2 %-й гарячий розчин їдкого натру або калі, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна, 2 %-й розчин фо- рмальдегіду. Гній знезаражують біотермічним методом. Карантин з неблагополучного господарства знімають через 3 тижні після остан- нього випадку загибелі або видужання останньої хворої тварини та проведення остаточної дезінфекції. Пасовища, на яких випасали хворих тварин, не використовують упродовж двох років.

Контагіозний пустульозний дерматит у людини. Захворювання виникає у осіб, які за характером своєї роботи мають справу з хво- рими тваринами або сирими продуктами та сировиною тваринни- цького походження. У хворої людини після 2 – 4-добового інкуба- ційного періоду спостерігаються озноб, гарячка, афтозний стоматит; на слизовій оболонці ротової і носової порожнин з’являються ерозії та виразки. Згодом на поверхні пальців і передпліччі розвивається характерне висипання зі стадійним розвитком вузликів, везикул і пустул. Потім утворюються струпи, які відпадають на 10 – 14-добу хвороби. У разі ускладнення секундарною мікрофлорою видужання настає лише через 3 – 4 тижні.

Щоб запобігти зараженню обслуговуючому персоналу слід додер- жуватись заходів особистої гігієни та профілактики, ретельно мити й дезінфікувати руки під час догляду за хворими тваринами, а та- кож під час їх лікування. В жодному разі не можна використовува- ти в їжу сире молоко та бринзу від інфікованих овець і кіз.

311