Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Епізоотологія.pdf
Скачиваний:
209
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
18.81 Mб
Скачать

3. Хвороби овець і кіз

окрему отару і лікують. Тяжко хворих тварин і тварин з хронічним перебігом інфекції вибраковують. Підсисних ягнят і козенят відо- кремлюють і годують молоком здорових маток.

Здорове поголівя переводять на нові пасовища й водопої, за ни- ми встановлюють постійний ветеринарний нагляд. У неблагополуч- них господарствах і в загрозливій зоні застосовують щеплення сприйнятливих тварин живими атенуйованими або інактивованими вакцинами проти агалактії овець і кіз. Перехворілих тварин упро- довж 8 міс після видужування утримують ізольовано, їх доцільно вибраковувати для забою на мясо. Перехворілих плідників не допу- скають до парування та не використовують для штучного осіменін- ня. Видужалих маток штучно осіменяють спермою здорових бара- нів. Приміщення й тирла, де знаходились хворі тварини, очищають і дезінфікують 2 %-м розчином свіжогашеного вапна, 2 %-м розчи- ном лізолу або 2 %-м розчином їдкого натру. Підстилку, корми, гній, забруднені виділеннями хворих тварин, спалюють. Обмеження з господарства знімають через 60 діб після виведення або забою останньої хворої тварини. Виведення тварин у благополучні госпо- дарства для племінних цілей допускається лише через 8 міс за умо- ви, що впродовж цього періоду в господарстві захворювання тварин на інфекційну агалактію не спостерігалось.

Інфекційна катаральна гарячка овець

Інфекційна катаральна гарячка овець (Febris catarrhalis infectiosa ovium, блутанг, синій язик) — вірусна трансмісивна хво- роба, що характеризується пропасницею, запально-некротичними ураженнями слизових оболонок травного каналу і дихальних шля- хів, а також дегенеративними змінами скелетних мязів. У звязку з характерним ураженням язика хвороба дістала назву «синій язик» або «чорний рот».

Історична довідка. Хворобу вперше було зареєстровано в 1876 р. у Південній Африці. Спочатку інфекційна катаральна гарячка ура- жала овець місцевих порід і часто проходила безсимптомно. Однак після завезення в Африку овець європейських порід (1852 – 1870 рр.) хвороба набула злоякісного характеру і швидко поширилась по всьому континенту. Нині інфекційна катаральна гарячка становить серйозну епізоотологічну і економічну проблему в усьому світі.

Вперше хворобу вивчив і описав Хатчін (1881), а вірусну природу установив Тейлер (1906). Шпреуелл (1901) запропонував спосіб іму- нізації овець вірулентною кровю та імунною сироваткою, а Тейлер (1907) першим виготовив атенуйовану живу вакцину. В 1947 р. Александер ізолював вірус у курячих ембріонах.

292

Інфекційна катаральна гарячка овець

За останні 60 років інфекційна катаральна гарячка овець спо- стерігалась майже в усіх країнах Африки, а також у Палестині, Си- рії, Ірані й Туреччині. В 1948 р. хворобу було зареєстровано в Аме- риці, в 1956 р. — на півдні Португалії та в Іспанії, в 1959 р. — у Східному Пакистані та Японії, в 1946 р. — в Індії. За даними Між- народного епізоотичного бюро, інфекційну катаральну гарячку встановлено в 40 країнах світу, однак вище від 45° пн. ш. не зареєст- ровано. Економічні збитки, яких завдає ця хвороба, визначаються високою захворюваністю (10 – 50 %) та летальністю (90 – 100 %) тва- рин, зниженням продуктивності овець, витратами на організацію заходів щодо ліквідації хвороби. Інфекційну катаральну гарячку овець віднесено до захворювань групи А, про її виникнення інфор- мують МЕБ і вводять обмеження на міждержавну торгівлю мясом, вовною та худобою.

Збудник хвороби РНК-геномний вірус, що належить до родини Reoviridae, роду Orbivirus. Віріони мають сферичну форму, діаметр 65 – 80 нм, два ікосаедральних капсиди, 7 структурних білків. Ві- домо 24 серотипи вірусу, які не утворюють у овець перехресного імунітету. Вірус міститься в крові, сироватці та плазмі крові, у кро- вотворних органах, під час гарячки в селезінці, печінці, лімфову- злах. У період виражених клінічних ознак вірус локалізується в слизовій оболонці кишок, епітеліальній та мязовій тканинах. Віру- семія у овець триває впродовж 35 – 49 діб після видужування, не- зважаючи на наявність у крові віруснейтралізуючих антитіл. Вірус культивують у курячих ембріонах 6 – 8-денного або 11 – 13-денного віку, в організмі новонароджених білих мишенят, у первинних культурах клітин нирок ягнят або ембріона корови, а також у пере- щеплюваній лінії клітин Hela, ВНК-21, Vero. Через 2 – 3 доби після зараження зявляється ЦПД: округлення клітин, зернистість, утво- рення внутрішньоплазматичних (РНК-позитивних) і внутрішньо- ядерних (ДНК-позитивних) тілець-включень, фрагментація клітин моношару. З лабораторних тварин до вірусу сприйнятливі 1 – 4-ден- ні білі мишенята, а також хомяки.

Вірус досить стійкий у зовнішньому середовищі. В тушах овець при рН не нижче як 6,3 і за температури 4 °С вірус зберігається до 30 діб, в інфікованій крові, консервованій рідиною Едінгтона, за кімнатної температури залишається життєздатним упродовж 25 ро- ків. Стійкий проти гниття й низьких температур, довго зберігається в замороженій до – 70 °С спермі. Нагрівання до 60 °С руйнує вірус через 5 хв, при 37 °С і рН < 6 вірус інактивується через 1 хв. Під дією 3 %-го розчину формаліну вірус гине через 48 – 72 год, 3 %-го роз- чину їдкого натру або 70°-го етилового спирту через 5 хв.

Епізоотологія хвороби. До збудника інфекційної катаральної га- рячки в природних умовах сприйнятливі вівці і менше велика

293

3. Хвороби овець і кіз

рогата худоба, кози, антилопи, лосі, американські білохвості олені, снігові вівці. Особливо чутливі відлучені ягнята. У стаціонарно не- благополучних пунктах ягнята-сисуни набувають пасивного імуні- тету і не хворіють. Джерелом збудника інфекції є хворі й перехворі- лі вівці, що стають вірусоносіями впродовж 3 – 4 міс. Перенесення вірусу від хворих тварин до здорових здійснюють мокреці Culicoides, які характеризуються значним поширенням та великою чисельніс- тю, а також комарі Aedes й вовноїди Melophagus ovinus. Найбільш значним резервуаром вірусу в природі вважають велику рогату ху- добу, в організмі якої вірус зберігається до наступного активного періоду циклу розвитку жалких комах. Проміжною ланкою, через яку також можливе передавання вірусу сприйнятливим вівцям, можуть бути дикі жуйні тварини та гризуни. Контактним шляхом збудник не передається.

Інфекційна катаральна гарячка овець характеризується сезонні- стю, що збігається з періодом дощів та найбільшою активністю ко- мах-переносників. Епізоотії хвороби спостерігаються в низинних місцевостях, за течією повільних річок, по берегах стоячих водойм. Тварини заражаються у разі випасання їх уночі або рано-вранці. У посушливі роки, сухий сезон, жаркі години дня, при утриманні овець у приміщеннях, а також у гірських зонах захворювання не спостерігається. Інфекційна катаральна гарячка проходить у ви- гляді значних епізоотій, з великим охопленням поголівя (50 – 60 %), характеризується тяжким перебігом та високою летальністю, що досягає в свіжих осередках 90 %, у стаціонарних — 30 %.

Патогенез вивчений недостатньо. Після проникнення в організм вірус репродукується в крові і зумовлює тривалу пропасницю. З розвитком клінічної картини вірус зявляється в селезінці, лімфо- вузлах, печінці, згодом локалізується в слизовій оболонці кишок, епіталіальній та мязовій тканинах. Репродукція вірусу в різних органах і тканинах зумовлює порушення обміну речовин, підви- щення проникності судин, розвиток запально-дегенеративних і не- кротичних явищ, ерозій та виразок. Ураження плоду й ембріонів викликає аборти, народження нежиттєздатного молодняку. У хво- рих тварин різко знижується загальна резистентність організму, розвивається секундарна бактеріальна інфекція, що призводить до значного ускладнення патологічного процесу і загибелі тварин. Особливістю інфекційного процесу при інфекційній катаральній гарячці овець є тривала (впродовж місяців) персистенція вірусу в крові тварин, незважаючи на наявність у досить високих титрах ві- руснейтралізуючих антитіл.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 6 діб. Перебіг хвороби гострий та підгострий. Визначається та- кож абортивна форма хвороби. У разі г о с т р о г о перебігу спосте-

294

Інфекційна катаральна гарячка овець

рігають раптове підвищення температури тіла до 40,6 – 42 °С, яка утримується на цьому рівні протягом 6 –12 діб. Одночасно відзна- чають пригнічення, хитку невпевнену ходу, захворілі вівці відста- ють від стада. Через 24 – 36 год після підвищення температури тіла розвивається конюнктивіт, катаральне запалення слизових оболо- нок рота, язика, глотки, носової порожнини. Виявляють набряклість голови, язик збільшується в обємі, набуває червоно-синього забарв- лення, звідки й назва хвороби — «синій язик». Проте синюшності язика може й не бути або через 1 – 2 доби вона зникає. Разом з тим відмічають витікання з ротової порожнини пінистої слини волога морда»), що зумовлюється своєрідними безупинними рухами язика, а також виділення з носа, спочатку водянисті, а потім слизисто- катаральні та гнійні. Розвивається виразковий або гангренозний стоматит, зявляється пронос з домішками крові. На задніх кінців- ках виявляються почервоніння та опухання вінчика, мяких частин ратиць, болючість при натисканні. У багатьох тварин спостерігають кульгавість, «звязану» ходу, на шкірі зявляються екзантематозні ураження, випадання шерсті. Тварини худнуть і на 7 – 8-му добу хвороби гинуть. Летальність може досягати 70 – 90 %. Видужування настає дуже повільно, не раніше ніж через 10 – 15 діб після зни- ження температури тіла. У ягнят розвивається пневмонія, усклад- нення некробактеріозом, що майже в 100 % випадків закінчуються смертю.

Під час п і д г о с т р о г о перебігу спостерігаються такі самі клінічні ознаки, як і при гострому, однак тяжкість їх виражена зна- чно менше. Тривалість хвороби — 12 – 25 діб, летальність становить 20 – 60 %. А б о р т и в н а форма хвороби проявляється лише коро- ткочасною гарячкою, млявістю, поверхневим катаральним запа- ленням слизових оболонок ротової й носової порожнин, конюнкти- вітом. Одужання настає порівняно швидко. При цьому виявляють анорексію, салівацію, гіперемію слизових оболонок ротової й носової порожнин. На носовому дзеркальці, губах, яснах, вимені, вульві знаходять виразки, крововиливи. Язик сильно опухає, висувається з рота, що сильно утруднює ковтання, і худоба гине від спраги. Іноді спостерігаються аборти, народження нежиттєздатного потворного приплоду. В ендемічних осередках перебіг цієї хвороби у великої рогатої худоби часто буває безсимптомним, з тривалим вірусоносій- ством.

Патологоанатомічні зміни. Трупи виснажені, на шкірі спостері- гаються екзематозні ураження. Підшкірна клітковина і міжмязова сполучна тканина в ділянці голови, шиї, спини набряклі, інфільт- ровані жовтуватою рідиною. Набряки знаходять також у ділянці міжщелепового простору, глотки, гортані, язика та губ. На язиці, губах, внутрішній поверхні щік виявляють виразки й крововиливи.

295

3. Хвороби овець і кіз

Селезінка значно збільшена в обємі. Лімфовузли, особливо заглот- кові, підщелепові, шийні та мезентеріальні, збільшені, гіпере- мійовані, набряклі. В грудній і черевній порожнинах спостерігаєть- ся накопичення драглистого ексудату з домішками крові. На повер- хні легень, слизових оболонок травного каналу й дихальних шляхів, під капсулою печінки та селезінки, під епікардом та ендокардом виявляються численні крововиливи.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, кліні- чних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабо- раторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає ізоляцію з патологічного матеріалу вірусу, його ідентифікацію за допомогою реакції нейтра- лізації (на курячих ембріонах і культурі клітин) за РІФ, РЗК, РДП, дослідження парних сироваток крові овець за РЗК, РЗГА, РН та РДП з метою виявлення специфічних антитіл. У сумнівних випад- ках проводять біопробу на ягнятах.

Для прижиттєвого дослідження в лабораторію направляють про- би крові, які відбирають у період підвищення температури тіла у захворілих овець, а для посмертної діагностики від трупів чи за- гиблих тварин не пізніш як через 2 год з моменту загибелі відбира- ють лімфовузли, шматочки селезінки та печінки, абортовані плоди. Для виділення вірусу проводять зараження патологічним матеріа- лом у жовтковий мішок 6 – 8-денних курячих ембріонів або в судини ХАО 11 – 13-денних курячих ембріонів. Специфічна загибель зара- жених ембріонів настає відповідно через 4 – 8 і 3 – 4 доби.

У разі використання для виділення вірусу клітинних культур потрібно здійснити 2 – 4 сліпих пасажі, перш ніж вірус почне ви- кликати характерні цитопатогенні зміни в моношарі. Ідентифіка- цію виділеного вірусу здійснюють за допомогою реакції нейтралі- зації в клітинній культурі або курячих ембріонах з нерозведеною специфічною сироваткою, а також за допомогою РІФ, РЗК та РДП. Серотипову належність вірусу визначають за РН на бляшках та методом інгібування бляшок на агаровому моношарі зараженої вірусом культури Vero. Біопробу проводять на 1 – 4-денних білих мишенятах, яких заражають інтрацеребрально, а також на ягня- тах 3 – 6-місячного віку, яким патологічний матеріал вводять внут- рішньовенно, внутрішньошкірно або підшкірно. Характерні клі- нічні ознаки хвороби зявляються через 6 – 8 діб і проявляються підвищенням температури тіла, гіперемією слизових оболонок ро- та й носа, опуханням губ і язика. У експериментально інфікованих ягнят до зараження і через 21 – 30 діб після зараження відбира- ють кров і досліджують за РЗК. Поява специфічних комплемент- звязувальних антитіл свідчить про наявність у досліджуваному матеріалі вірусу. Серодіагностику й ретроспективну діагностику

296

Інфекційна катаральна гарячка овець

інфекційної катаральної гарячки овець проводять за допомогою РЗК, РДП, РЗГА, РН, а в разі необхідності також РРГ, РІФ та ELISA-методом. Найчастіше сироватки реконвалесцентів дослі- джують за РЗК, за якою можна виявити групоспецифічні антитіла проти всіх серотипів збудника хвороби. Комплементзвязувальні антитіла зявляються в крові через 2 тижні після зараження в титрах 1 : 4 – 1 : 16 і досягають максимальних показників (1 : 60 – 1 : 256) на 30-ту добу.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю- чення ящуру, контагіозної ектими овець і кіз, везикулярного сто- матиту, віспи, некробактеріозу, хвороби Найробі, лихоманки доли- ни Ріфт. Ящур, контагіозна ектима овець і кіз, віспа овець харак- теризуються високою контагіозністю, їх поява не повязана з порою року та масовим льотом кровосисних комах. Для ящуру характе- рні афтозні ураження ротової порожнини, вимені, кінцівок; важ- ливі результати вірусологічних досліджень. При контагіозній ектимі виявляють специфічні пустульозні ураження слизових оболонок ротової порожнини та шкірного покриву в ділянці пута, вінчика, міжратицевої щілини. Під час мікроскопічних досліджень нефіксованих мазків і сухих неконсервованих струпів виявляють збудника хвороби. Ящур і везикулярний стоматит ди- ференціюють на підставі результатів РЗК з антигеном зі стінок везикул хворих тварин. Проводять біопробу на кроликах та ягня- тах. Віспу визначають за даними мікроскопічних досліджень пофарбованих за Морозовим мазків з внутрішньої поверхні свіжих папул і виявленням на жовтому фоні препарату поодиноких та розміщених купками елементарних тілець, забарвлених у темно- коричневий колір. При некробактеріозі уражаються перева- жно кінцівки, в патологічному матеріалі виявляють збудник хво-

роби Fusobacterium necrophorum. Хвороба Найробі супрово-

джується явищами геморагічного діатезу й тяжкого гастроентери- ту. Для лихоманки долини Ріфт характерні дистрофія пе- чінки та осередкові некрози. Остаточний діагноз установлюють за результатами лабораторних досліджень.

Лікування не розроблено.

Імунітет. Перехворілі тварини набувають імунітету тільки проти того типу вірусу, який спричинив хворобу. Можлива реінфекція ін- шим типом вірусу впродовж того самого сезону чи наступного року. Активний імунітет у реконвалесцентів супроводжується утворенням нейтралізуючих та комплементзвязувальних антитіл, які пасивно передаються молодняку з молозивом. У неблагополучних країнах для специфічної профілактики інфекційної катаральної гарячки овець використовують живі та інактивовані вакцини. Імунітет і спе-

297