12.4. Звільнення України від фашистських загарбників

З наказу німецького командування про повне знищення господарських споруд та народного майна при відступі (1943 р.)

Відступаючи під тиском радянських військ, вермахт намагався перетворити території, які залишав, на пустелю. Утім, через стрімке просування Червоної Армії, це завдання повністю не було виконано.

У випадку відступу необхідно повністю знищувати на залишеній території споруди і запаси, які в тій чи іншій мірі виявляться корисними для ворога; житлові приміщення... машини, млини, криниці, скирди сіна і соломи.

Всі без виключення будинки спалювати; печі в будинках підривати за допомогою ручних гранат; криниці приводити в негідність, знищуючи підйомні пристрої, також кидаючи в них нечистоти, падаль, гній, кізяки, бензин; скирди сіна й соломи, а також всякі інші запаси спалювати; сільськогосподарські машини і стовпи стаціонарних провідних ліній підривати; пароми і човни затоплювати, руйнування мостів і мінування доріг покладається на саперів.

Обов’язок кожного є забезпечити, щоб залишувана ворогу територія протягом тривалого часу не могла використовуватися ним ні з будь-якою метою у військовому і сільськогосподарському відношенні, [ 25; c. 564-565 ].

Постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У “Про поновлення роботи шкіл в районах Української РСР, звільнених від фашистських окупантів” (27 лютого 1943 р.)

У листопаді 1942 р. почалося звільнення українських земель від німецько-фашистських загарбників. На очищених від окупантів територіях відбудовувалися підприємства, поновлювали роботу заклади освіти та культури.

Фашистські окупанти, захопивши райони Української РСР, поставили метою ліквідувати радянську культуру, школу, онімечити наш український народ.

Фашистські окупанти зруйнували найкращі шкільні приміщення, бібліотеки, шкільні кабінети, закрили неповні середні і середні школи, залишили школи без підручників, зошитів, літератури і наочних приладь, позбавили дітей можливості набувати знання і освіту.

Щоб ліквідувати найскоріше наслідки занепаду і розгрому шкільної освіти в районах Української РСР, звільнених від фашистських окупантів, Раднарком Української РСР та Центральний Комітет КП(б)У постановляють:

1. Зобов’язати Наркома освіти УРСР тов. Бухала С.М., голів виконкомів облрад та секретарів обкомів КП(б)У негайно після звільнення районів від фашистських окупантів поновляти роботу в усіх класах початкових, неповних середніх і середніх шкіл.

2. Зобов’язати голів виконкомів облрад та секретарів обкомів КП(б)У Ворошиловградської, Харківської і Сталінської областей забезпечити всі школи придатними приміщеннями і обладнанням та завезти паливо.

3. Зобов’язати Наркома освіти УРСР тов. Бухала та голів виконкомів облрад укомплектувати до 1 березня 1943 р. штати Ворошиловградського, Харківського і Сталінського облвідділів народної освіти, негайно після звільнення районів укомплектувати райвідділи народної освіти.

4. Виконкомам райрад та райкомам КП(б)У разом з вчителями негайно переглянути всі шкільні підручники і поновити в них попередні тексти й оформлення.

Виконкомам облрад та обкомам КП(б)У перевірити виконання проведення цієї роботи.

5. Зобов’язати Наркома освіти УРСР тов. Бухала забезпечити видання навчальних планів, програм і основних підручників для І-ІV класів всіх шкіл – до 1-го квітня, для V-VІІ класів – до 1-го червня та VІІІ-Х класів – до 1-го вересня 1943 р.

6. Зобов’язати Наркоммісцевпром (тов. Ульяненка) розпочати виробництво шкільних письмових приладь – ручок, пер, чорнил, олівців і т .ін.

7. Зобов’язати Наркомторгівлі УРСР (тов. Зборовського) і Укоопспілку до 15 березня завезти до звільнених районів шкільні приладдя (ручки, пера, чорнило та інше), зошити та своєчасно завозити видані підручники, [ 25; c. 567-568 ].

Зі звернення головного командира УПА Тараса Чупринки (Р. Шухевича) до бійців і командирів у зв’язку із закінченням Другої світової війни (осінь 1945 р.)

Після звільнення України радянськими військами від гітлерівських загарбників ОУН-УПА розгорнула боротьбу проти чергової радянізації Західної України. Керівництво ОУН сподівалося, що після капітуляції Німеччини холодна війна між СРСР та Заходом швидко переросте у відкрите збройне протистояння. За таких умов С. Бандера та Р. Шухевич вважали за необхідне чинити опір радянській владі, сподіваючись вибороти незалежність для України.

Бійці й командири Української повстанської армії

Гітлерівська Німеччина остаточно розгромлена й розбита. Не боятися більше українському народові ні винищування у газових камерах, ні масових розстрілів цілих десятків сіл озвірілими гестапівцями¹. Не буде вже німець бити по лицю свободолюбного українського селянина, ні відбирати його землі, щоб повергнути його в раба німецького пана. Не гнатиме тисячі і десятків тисяч робітників і селян у новітній “ясир” – в Німеччину. Не ждатиме український інтелігент на свою чергу, коли його фізично знищать, бо він міг би в прийдешньому бути постійною загрозою для окупантів. Західний варвар не буде вже панувати на українській землі. Великий вклад у перемогу над Німеччиною внесли і ви, українські повстанці. Ви не допускали, щоб німець вільно господарив на українській землі і вповні її використовував для своїх загарбницьких цілей…

У боротьбі з Німеччиною наша Українська Повстанська Армія зорганізувалася і пройшла першу бойову школу. Та з розвалом Німеччини вернувся і розгосподарився на Україні ще гірший окупант – Росія. Від віків поневолюючи Україну, вона не злізе з неї ніколи, незалежно, чи в неї царський режим, чи “найдемократичніша в світі республіка”. І саме оця “соціалістична республіка” вирішила остаточно покласти край українським самостійницьким змаганням. Скувавши весь народ у нову соціальну систему державного капіталізму, пануюча кліка² створила жахливі економічні умовини, щоб перемінити свободолюбну людину в вічно голодну тварину, що ні про що інше не вміє думати, як про їжу. Ввівши культуру “по формі національну, а по змісту соціалістичну”, радвлада руками українських заляканих рабів-тичин, бажанів, вишень, возняків – насильно прищеплює Україні російську культуру Для більшого обдурення українських мас створює в Україні ще й комісаріати оборони й закордонних справ, які не мають ніяких прав, хіба тільки вихвалювати Сталіна. Невиданий в історії людства терор, провокації мають остаточно перетопити в російськім горнилі український народ, що має назавжди забути, що він був самостійним, і погодитися бути вічним наймитом “старшого брата” – новітньої великої Росії. Для свободолюбних мас ця “найдемократичніша республіка” влаштовує сибірську тайгу, Соловецькі острови, масові розстріли, палення сіл, штучні голоди та інші “новітні” “виховні” засоби.

Та український народ і тепер не скапітулював перед наступаючим ворогом. В 1943 р. вам, українські повстанці, передав він зброю в руки з наказом до останнього боронити ідею української самостійності. З неперевершеною стійкістю і героїзмом, з небаченою до цього часу вірою і запалом виконуєте ви вже більше як два роки цей наказ нації. Ні голод, ні інші недостачі, ні терор відносно ваших родин не захитали вашого завзяття, вашої віри в перемогу.., [ 52; c. 116-117 ].

Про людські втрати під час Другої світової війни

У ході Другої світової війни серед республік СРСР Україна зазнала чи не найбільших втрат. За різними підрахунками, загинула одна п’ята від її населення.

СРСР втратив 17-18 млн. людей (за офіційними даними 27 млн.). Без України людські втрати СРСР становлять приблизно 9-12 млн.

Що стосується національних республік, то офіційні цифри виказують лише втрати серед цивільного населення та військовополонених: Україна 5 515 000, Білорусь 2 198 000, Росія 1 781 000, Литва 666 000, Латвія 644 000, Естонія 125 000, Молдавія 640 000. Враховуючи, що Росія втратила від 3 до 4 мільйонів солдатів на фронтах, загальне число російських втрат було б 5-6 млн. Ця цифра менша, ніж цифра втрат України, [ 36; c. 635 ].

Про втрати населення України з таємного статистичного збірника ЦСУ України

За роки окупації населення України зменшилося більш як на 13 млн. осіб. Крім втрат серед військових та мирного населення, ця цифра також включає людей, евакуйованих у тил СРСР, а також вивезених на примусові роботи до Німеччини.

Області	На І. VII.1941 (тис)	На І.V.1944 (тис)	Після визволення залишилось населення у % до 1941
Місто Київ	899,4	318,0	35,4
Київська	2 319,4	1 845,7	65,5
Чернігівська	1 788,9	1 227,0	68,6
Сумська	1 720,0	1 184,0	68,8
Полтавська	2 227,6	1 546,1	69,4
Харківська	2 643,1	1 668,3	59,1
Ворошиловградська	2 041,3	1 094,3	53,6
Сталінська	3 388,5	1 803,9	53,2
Дніпропетровська	2 344,6	1 417,1	60,4
Запорізька	1 450,0	926,6	63,9
Житомирська	1 736,2	1 105,1	68,7
Кам’янець- Подільська	1 786,0	1 282,1	69,0
Вінницька	2 406,0	1 666,5	69,3
Кіровоградська	1 193,3	811,4	68,0
Одеська	1 852,5	1 102,5	58,6
Миколаївська	766,2	519,8	67,8
Херсонська	780,8	502,8	64,4
Волинська(по 6 районах)	240,5	147,9	61,5
Рівненська (по 27 районах)	1 103,2	759,6	68,9
Чернівецька	879,7	555,0	63,1
Станіславська (по 16 районах)	691,9	465,0	67,2
Тернопільська (по 29 районах і 2 містах)	1 327,1	818,0	61,6
УСЬОГО	36 085,9	22 611,2	62,7

[ 25; c. 589 ]