6.4. Соціально-економічний розвиток українських земель у XVII-XVIII стст.

З інвентаря с. Милостова на Волині з перерахуванням повинностей, які мали відбувати селяни поміщикові (листопад 1704 р.)

Із завершенням боротьби С. Палія експлуатація українського селянства набула нових масштабів. Влада поверталася до практики відробіткових днів та сплати податків і повинностей. Певна їх частина призначалася на місцеві потреби: ремонт греблі, доріг, укріплень та ін. Проте інша йшла на власні потреби пана. Така система не могла сприяти ефективному розвитку економіки регіону і лише відстрочувала момент кардинальної перебудови суспільних відносин.

У міському уряді, в замку його королівської величності Луцькім... в цій міській луцькій книзі, уроджений батьків зазначеного стану його милість, пан Вовринець Вігура офіціально подав для запису до цих міських луцьких книг цей опис зазначеної частини села Милостова. Опис підданих і різних повинностей: Калюх, Левчик, Дорош із сином, Климиха, Мишко Мителенець, Іван Нагірний. Повинність цих підданих: працювати три дні на тиждень; в пилипівку і у великий піст робити кожної п’ятниці прядильні толоки, терти панське прядиво поза панщиною. Для цього відпускається її милістю три засіяних волоки, які після очищення повинні бути зорані і засіяні.

Більше того... в кожну руку відпускається одна волока з городами, що до неї належать, із сіножатями на тридцять косарів, наказується сторожувати від святого Мартина до святого руського Юрія на ніч по черзі.

Вирубування в лісах дерев дозволяється як для власної потреби, так і для опалення; безперешкодно дозволено молоти в млині за подвійною чертою; все інше гарантується, зокрема повинності; оскільки для млинів потрібно завжди поправляти греблі, то я зберігаю за собою право за потребою вимагати працювати на греблях і шарварках¹.

Опріч цього, якби йшла справа про цілісність фортуни, то для оборони її я оголошую собі право на допомогу від тих же підданих, [ 94; c. 232 ].

Уривок з донесення Малоросійської колегії в Сенат щодо розміру грошових і натуральних податків у Гетьманщині в першій половині XVIII ст. (жовтень 1722р.)

Податковий тиск ставав дедалі відчутнішим і на Лівобережній Україні. Ліквідувавши інститут гетьманства і створивши Малоросійську колегію, влада мала розробити нові принципи оподаткування. В їх основу покладалася майнова диференціація населення. Розмір податку встановлювався залежно від рівня прибутків та кількості майна сім’ї. Одночасно формувався детальний перелік сфер та видів занять, що мали оподатковуватися на користь держави.

Річного збору

3 міщан, з посполитих людей, з ратушних сіл, з коня по 40 коп.

А хоч коня нема, дивлячись по пожитках, по 60 коп. і по 50 коп.

3 убогих по 10 коп., по 12 коп. і по 20 коп.

Від погреба шинкового і від льодовика по 25 коп. і по 30 коп.

3 мужицьких винокурних казанів по 1 крб. 20 коп. і по 1 крб. 50 коп.

Та запасного по 5 коп. з казана, з винокурних же казанів козацьких по 25 коп.

3 винників на ратуші по 20 коп., по 12 коп. і по 10 коп.

Із бджіл десятина з мужиків, а в кого зазначеної кількості десяти вуликів не буде, то по 7 і по 6 коп. з вулика.

3 села Монашина на артилерію по 30 золотих.

Вагового з продавців і з купців, з пудів і з продажу горілки повідерного по 2 коп. і по 1 коп.

3 привозного на торг всякого хліба покошеного від четверика по ковшу.

На сотенних писаря, осавулу і хорунжого заслуженого їм з усіх козаків по копійці.

Шинкових зборів, ратушних, церковних по 1 крб. і по 90 коп.

3 горілки покуховської¹ по 1 крб., і по 1 крб. 40 коп., і по два карбованці з куфи, а з кадок по 20 коп. 3 горілки ж скатного² з куф³ по 30, по 20 і по 10 коп.

Та на ратушні витрати від руки мужицької по 10 коп. з куфи з шинкових і з солодовень по 50 коп.

3 солодильних корит по 12 коп.

3 підсусідків козацьких і мужицьких по 25 коп. і по 30 коп.

Продажного дьогтю з мужиків з куфи по 20 копійок.

Мазепщина посполитих людей.

3 пішого і мізерного по 4 коп.

3 багатого по 10 коп.

А в кого кінь і віл є по 30 коп. і по 20 коп., дивлячись по чоловіку.

Святкового як з козаків, так і з мужиків, крім тих козаків, які будуть на службі, по 5 коп., по 4, по 3, по 2 коп. І по 1-ій копійці, дивлячись по чоловіку, кругові.

3 бочок солі і риби, і з інших возів мужиків по 2 коп.

3 тютюну десята доля.

3 перевозів і з рибних ловель різних володарів.

3 млинів з рибними ловлями, з яких збиралося на ратушу.

3 мельників поколющини¹ по 2 крб.

Під час ярмарок ярмаркового:

3 купців великоросійських і малоросійських, і грецьких з лавок і возів по 30 і по 15 коп.

3 давніх і з мілких возів по 12 коп., по 10 коп., по 6 коп. і по 2 коп.

3 возів з рибою і сіллю по 10, по 6 і по 2 коп, [ 94; c. 177 ].

З характеристики розвитку землеробства на Лівобережній Україні (друга половина XVIII ст.)

Друга половина XVIII ст. стала періодом активного розвитку землеробства на Лівобережній Україні. Приєднання нових нерозроблених територій стимулювало владу до якнайшвидшого їх розорення та включення до складу загальноросійської економіки. Проте шлях цей був не легкий. Селянство часто не мало достатніх матеріальних ресурсів. Давалися взнаки кліматичні умови, відмінності технологій обробітку землі. Однак, незважаючи на це, українські землі невдовзі перетворилися на світову житницю, визначивши на певний час характер української економіки.

…У залежності від ґрунту врожай хлібів буває неоднаковий.

1. У степових повітах він, звичайно, у вісім, десять і дванадцять, а в лісових– в п’ять, шість і до десяти разів збільшує прибуток. Чудова родючість степових земель повинна б, в порівнянні з лісовою, давати значно більший прибуток, але цей останній у багатьох місцях не поступається першому. За моїм спостереженням причина цього полягає у недосконалих... плугах, якими користуються степові хлібороби. Ними, через їх будову, так важко орати, що треба запрягати по шість і вісім волів, які з великим напруженням ідуть дуже поволі; часом трьом чоловікам важко обслужити один плуг; оскільки не кожний селянин має таку кількість волів і потрібну кількість членів сім’ї, то, звичайно, два, три і чотири господарі впрягаються в один плуг і таким чином орють свої ниви. Із цього виходить, як незручність, так і втрата родючості, бо, по-перше, під жито і інші хліба, які цього вимагають, тільки один раз, на початку літа рілля ореться під пар, оскільки для другого разу на це не вистачає часу, хоч замість цього другий раз і орють особливим знаряддям, яке називається рало; але на ньому нема такого заліза, як на плугах, а тільки вбитий один, два і більше дерев’яних зубів, і воно нагадує борону, то, по-друге, підняту плугом дуже широкими і грубими скибами, масну і тверду ріллю не можна на дрібні частини розділити ні ралом, ні бороною, і через те частина посіяного насіння не сходить, а інша заглушується бур’янами.

2. На відміну від цього хлібороби лісових місцевостей краще встигають у швидкому обробітку землі своїми знаряддями. У лісових місцевостях дуже рідко вживається плуг, який менший і легший від степового. Звичайно, там вживають таке знаряддя як соху.

...У соху без коліс запрягають одного коня... тоді, як в соху на колесах запрягають двох, трьох і чотирьох волів або коней; за першою ходить один чоловік, за останньою також один, але не більше двох. На однокінці заліза не більше, ніж його має соха на колесах, а на обох стільки, як на плузі, що оре землю; це... леміш... на осі і менше піднімає землі. ...Степовий плуг відрізує за раз землі від шести до восьми вершків, соха на колесах – чотири, п’ять, однокінка – чотири, але дві останні працюють швидше і цим встигають два рази на рік зорати все поле, роздрібнюють ріллю на малі шматочки, що найосновніше в хліборобстві, і менше вимагають робочої худоби та людей, [ 26; c. 177-178 ].

Забезпечення населення хлібом у Лівобережній Україні у 80-90 роках XVIII ст. на прикладі Київського намісництва

Копітка праця селян над розорюванням цілинних земель не завжди була результативною через посуху, град, нашестя шкідників тощо. Неврожаї та голодні роки були на той час звичним явищем. Лише на прикладі Київського намісництва можна побачити, що тільки чотири з семи років були сприятливими. Отже, в неврожайні часи близько половини усього населення мало голодувати.

Рік	Врожайність хлібних культур (у четвертях1)	На споживання населення (у четвертях)	Річна норма споживання хліба на душу (у четвертях)	Достатньо	Недостатньо (у четвертях)	Недостатньо на скільки душ	Недостатньо на скільки душ у %
1785	823 973	557 165	1,5		471 086	314 057	45,8
1786	832 321	519 660	1,5		494 068	329 379	48,7
1788	1 381 839	1 013 533	1,5	Достатньо
1789	818 731	518 714	1,5		438 240	292 160	45,8
1790	1 754 616	1 426 630	1,5	Достатньо
1791	1 634 613	1 272 955	1,5	Достатньо
1792	1 981 138	1 210 677	1,5	Достатньо

[ 51; c. 45 ].

З опису технології виварювання солі на Бахмутській солеварні із застосуванням кам’яного вугілля (1764 р.)

Важливе місце в житті тогочасного суспільства посідало солеваріння. Воно забезпечувало потреби людей в солі, що мала широке застосування. Це була виснажлива робота, яка вимагала значних ресурсів та організованості. Відомості про Бахмутські солеварні почали з’являтися у XVII ст. Ці промисли, через високу якість солі, на тривалий час стали головним центром її постачання.

З казенного сковорідкового заліза зроблена сковорода чотирикутна, довжиною і шириною рівна 14 вершкам без четверті, висотою бортів трьох дюймів, в яку води увійшло два відра з четвертю. Згідно пропорції тієї сковороди складена цегляна піч і в неї покладено замість лучини дрібно колоті соснові дрова пів плахи, і насипано кам’яного вугілля дві четверті, потім поставлена на ту піч зазначена зроблена сковорода.

Як швидко згадані дрова в печі запалені, в той час ковальськими... шістьма міхами і з трьох боків вогонь роздувати починали, і на сковороду росол... наливають... як звичайно тут при варці солі відбувається, а для дії міхів визначено робітних людей на три зміни 9 чоловік.

Росол з тієї сковороди закипів у 45 хвилин, а всього при варінні на даній сковороді солі дія продовжується три години, [ 21; c. 22 ].

Торгові ціни в Полтавській губернії у 1760, 1804 і 1864 рр. (хліб в копійках за четверть)

Збільшення кількості населення у світі сприяло зростанню ціни на продукцію сільського господарства. Маючи гарні чорноземи, Україна поступово перетворювалася на одного зі світових експортерів збіжжя, чим вдало користувалася влада. Проте така тенденція призводила і до здороження продукції на самому внутрішньому ринку.

Назва продуктів	1760 р.	1804 р.	1864 р.
Пшениця	90	271	470
Просо	44	177	200
Жито	30	117	240
Ячмінь	25	77	150
Овес	27	100	120
Гречка	35	77	360
Мед (пуд)	80 коп.	286 коп.	400 коп.
Фунт1 масла: коров’ячого лляного конопляного	6 коп. 5 коп. 4 коп.	6 коп. 5 коп. 4 коп.	15 коп. 15 коп. 15 коп.
Фунт свинячого сала	5 коп.	3 коп.	8 коп.
Фунт м’яса: яловичого баранячого свинячого	2 коп. 2 коп. 1,5 коп.	2 коп. 2 коп. 2 коп.	3,5 коп. 2,5 коп. 2 коп.
Індичка	7 коп.	23 коп.	50 коп.
Гуска	4 коп.	12 коп.	40 коп.
Курка	1,5 коп.	6 коп.	20 коп.
Качка	2 коп.	7 коп.	20 коп.

[ 51; c. 75 ].

Уривок із книги І. Кирилова² “Квітучий стан Всеросійської держави” про київські монастирі

Детальну інформацію про суспільний розвиток України подає І. Кирилов. Здійснивши перший географічний опис українських земель на підставі поділу на 12 губерній, він провів вагому роботу щодо вивчення особливостей життя великих міст. З праць І. Кирилова можна дізнатися про особливості архітектури, забудови, рівня розвитку освіти та науки, скласти уявлення про духовне життя українців.

Нижній город Київ на Подолі, дерев’яний, по осипу земляний; в ньому соборна Успенська церква кам’яна, старовинна, інших приходських кам’яних і дерев’яних 13 церков. Монастир, першої Братської, в ньому церква Богоявленська велика і трапеза з церквою Благовіщенською. Школи, звані Києво-Могилянські всі кам’яні, келії дерев’яні. В тих школах навчаються малоросіяни і великоросіяни і з Польщі чоловік до 500 і більше латинської мови та інших наук…, з тих училищ виходять знатні церковні вчителі... А ті, що перебувають у навчанні, харчуються своїм, а незаможним побудовано поза монастирем дім, який зветься бурсою; над такими впроваджений із школярів сенор або управитель, коєму даються від архієрея на тих школярів гроші й хліб; між тими ж учнями є убогі малолітні, харчуються дачею з домів міських; кої ж з них у науці вправніші, такі передаються інспекторами до учнів, котрі можуть їх утримувати своїм коштом. Бібліотека того монастиря, зібрана в багатьох старовинних книжках грецьких, латинських, польських, руських, інших, в яку не забороняють бажаючим входити і читати.

Другий монастир, Петропавлівський чоловічий, церква кам’яна, коя була за часів володіння королів польських домініканський костьол...

Третій монастир дівочий, зветься Фролівський, церква дерев’яна, а трапезна кам’яна, з церквою Олександра Невського, [ 26; c. 180 ].