Тема 5. Українська національна революція 1648-1676 рр.

План

5.1. Розгортання боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького (1648-1657 рр.)

5.2. Початок громадянської війни, розкол України на два гетьманства (1657-1663 рр.)

5.3. Боротьба за возз’єднання Української держави (1663-1676 рр.)

5.1. Розгортання боротьби українського народу під проводом б. Хмельницького (1648-1657 рр.)

Зі скарги козацьких послів, відправлених Б. Хмельницьким на сейм до Варшави (липень 1648 р.)

Становище українського населення в середині XVII ст. було вкрай тяжким. Зростання податків, безземелля, кріпосна повинність, безчинство шляхти спровокували народний опір. Серія повстань кінця XVI ст. – початку XVII ст. закінчилася поразкою та призвела лише до посилення гніту. За такої ситуації реалізувалася потреба суспільства в появі лідера. Ним став Б. Хмельницький. Він зміг не лише об’єднати народ, але й стати його проводирем і привести до перемоги.

1. Їх милості пани державці поводяться з нами, людьми лицарськими, гірше, ніж з невільниками.

2. Хутори, луги, млини і все, що їм вподобається в домах козаків, забирають силою, мучать, убивають.

3. Беруть десятину з бджіл і поволовщину.

4. Старих козаків, жінок і батьків їх, хоч би син і був на службі, обкладають чиншем¹, як і інших хлопів.

5. Козацьких жінок одразу по смерті козаків примушують без милості працювати нарівні з міщанами.

6. Пани полковники не захищають, а ще й допомагають чинити нам кривди, а речі наші і майно, під виглядом торгу, забирають за половину ціни.

7. Жовнірська² челядь забирає в козаків волів, худобу і всяке добро.

8. На Запорожжі і на Дніпрі не дають промишляти, ні звіра, ні рибу ловити, а з кожного козака беруть по лисиці; а якщо не зловить лисиці, то за лисицю відбирають самопали. Панам полковникам підводи даємо або замісто підвід платимо грішми...

11. З усякої нагоди відразу садовлять козака в в’язницю і, де чують хабара, не випустять, поки не дасть доброго викупу, примушують робити, що схочуть, [ 96; с. 13-14 ].

Уривок з “Універсалу до українського народу” Б. Хмельницького із закликом повстати проти шляхетської Польщі (1648 р.)

Належачи до реєстрового козацтва, Б. Хмельницький не раз зазнавав кривди з боку шляхти. Одного дня повернувшись з походу, він застав свій хутір розореним. Це зробив його сусід, шляхтич Чаплинський. У пошуках правди Хмельницький спочатку їде до короля, а повернувшись від нього без результату, починає готувати повстання. Однак його швидко викривають. Через переслідування з боку польської влади, Б. Хмельницький у грудні 1647 р. подався на Запорозьку Січ, де в січні 1648 р. організував повстання. Козаки обрали його гетьманом. Тоді Хмельницький видав універсал, у якому закликав український народ до боротьби проти Речі Посполитої.

Богдан Хмельницький, великий гетьман Війська Запорозького і все боже Військо Запорізьке.

Довожу до відома духовних людей – владик, архімандритів, протопопів, ігуменів, попів та інших слуг домів божих, а також старшин грецької віри – війтів, бурмистрів, радників та інших урядовців, що ми зазнали чимало шкоди і кривд від ляхів і різних панів, які порушили наші права і зневажили наше військо Запорізьке, через що Україна наша і слава, і божі доми мало не загинули, і святі місця і тіла святих, які до цього часу з волі божої на певних місцях лежать, мало не втратили слави, а ми – радості; до того ж проливається кров батьків наших, матерів, братів, сестер, духовних отців, невинних діточок, над якими висіла жорстока шабля ляхів і тепер на них упала; і знову чути крики, плачі, ламання рук, рвання волосся – це ридання всієї України голосами пробиває небо, прохаючи помсти від господа бога – ось чому я хочу шаблею знищити цього неприятеля, пробиваючись за ним до Вісли.

Прошу вашої ласки і господнього милосердя, щоб ви – люди одного бога, однієї віри і крові, коли я буду наближатися до вас з військом, приготували зброю – рушниці, шаблі, кульбаки¹, коней, стріли, коси, списи для оборони стародавньої грецької віри. А де можете, якими силами та способами, готуйтеся зустріти ляхів, цих ворогів… Своїх панів і їх слуг, євреїв, вибивайте, рубайте, винищуйте для чистоти нашої землі, яку обіцяємо зробити благословенною…

За вашу доброту і прихильність обіцяю вам ласку мою і мого Війська Запорозького і всім вам мій ласкавий поклін вдруге передаю, [ 101; с. 257 ].

З листа коронного гетьмана М. Потоцького до короля Владислава IV про повстання козаків і селян під проводом Б. Хмельницького (21 березня 1648 р.)

М. Потоцький – польський шляхтич, коронний гетьман з 1642 р. староста остерський, в 1643 р. – староста черкаський, пізніше – староста барський і каштелян краківський. Під час повстань під проводом Павлюка, К. Скидана, Д. Гуні, Я. Острянина керував польськими каральними військами, що придушили їх. З початком виступу Б. Хмельницького був уповноважений керувати урядовою армією Речі Посполитої для його приборкання, але був розбитий під Корсунем 1648 р.

Не без роздумів і великих міркувань рушив я на Україну з військом вашої королівської милості і доброчинця мого. Я мав для того дуже важливі причини, (які полягали) в захисті недоторканності і достоїнства вашої королівської величності, а також самої батьківщини і її свободи. Схилило мене до того прохання люб’язних братів, з яких одні, рятуючи життя і майно, втекли з України до війська, інші, лишаючись у домах своїх і не покладаючись на силу свого опору, палко благали, щоб я своєю присутністю і допомогою врятував Україну і поспішав загасити згубне полум’я, яке так уже розгорілося, що не було жодного села, жодного міста, в якому б не лунали заклики до сваволі і де не чинили б замахів на життя і майно своїх панів і державців, свавільно нагадуючи про свої заслуги і часто скаржачись на кривди і утиски. Це було тільки приводом до бунтів, бо не стільки їх мучили (кривди і утиски), як ординація Речі Посполитої, встановлена для цього вашою королівською милістю, управління і начальство старших, яке вони не тільки хочуть повалити, а бажають також самостійно панувати на Україні, укладати договори з іноземцями і сторонніми володарями і робити все, що тільки їм заманеться.

Нічого не вартою здавалася б банда в 500 бунтівників, але коли розміркувати, з якою сміливістю й надією повстали вони, то кожний мусить знати, що не мізерна причина змусила мене рушити проти 500 чоловік, бо ці 500 підняли бунт у змові з усіма козацькими полками і з усією Україною... Якби я до того часу не вчинив швидкої протидії, то на Україні вибухнуло б полум'я, яке можна було б погасити не скоро або з великими труднощами.

Один пан князь воєвода руський відібрав у своїх селян кілька десятків тисяч самопалів. Те ж зробили і інші. Вся ця зброя з людьми перейшла до бунтарів Хмельницького. Легко можете уявити собі, ваша королівська милість, як підсилилось би буйство і до чого призвело б воно в землях вашої королівської милості, якби не перешкодили йому на самому початку і якби не була забрана гармата в різних замках, куди могли втекти бунтарі.

...Хоч я й бачу, що Хмельницького, цю безрозсудну людину, поблажливість не пом’якшить: вже не один раз посилав я до нього, пропонуючи вийти з Запоріжжя, обіцяючи йому помилування і пробачення всіх його провин. Але це на нього ніяк не діє: він навіть затримав моїх посланців. Нарешті, з війська я посилав до нього пана Хмелецького, ротмістра вашої королівської милості, людину діяльну і яка добре знає характер козацький, переконуючи покинути бунти і запевняючи його словом своїм, що й волос з голови його не впаде. Не зворушений і цією поблажливістю, Хмельницький відпустив моїх послів з такими вимогами: по-перше, щоб я з військом виступив з України; по-друге, щоб полковників і всіх підлеглих з полків усунув; по-третє, щоб ординацію Речі Посполитої знищив, і козаки повинні лишитись при таких правах, за допомогою яких вони могли б не тільки сварити нас з сторонніми, а й піднести свою нечестиву руку як на величність святої пам’яті попередників і предків вашої королівської милості, так і на величність вас самих. Ясно видно, що до такої мети прагне його честолюбство. Тепер він послав на Низ, вимагаючи допомоги від татар, які стоять коло Дніпра напоготові, і насмілився кількасот з них перевезти на цей бік, щоб вони розганяли нашу сторожу, розставлену по різних шляхах для того, щоб бунтарі не з’єдналися з ним.

Щоб уберегти Батьківщину від цієї шкідливої людини, у вашої милості є сильні засоби… Я вважав би необхідним для загального блага дозволити козакам вийти на море, і це – доконечна потреба самої республіки, щоб це ополчення не займало полів і не забувало давнього способу війни, який згодом нам може бути корисним. Але в теперішній неспокійний час виконати цього не можна, хоча б і тому, що одні човни ще не виготовлені, інші хоч і готові, але не в такому стані й порядку, щоб придатні були для морської війни.., [ 94; с. 133].

Уривок зі “Зборівського договору”(1649 р.)

Успішна для козаків воєнна кампанія 1648 р. лише посилила протистояння з Річчю Посполитою. Наступного року польські війська почали новий наступ на українські території. Просуваючись двома групами з Білорусії та Західної України, вони зустріли рішучій опір з боку селянсько-козацької армії. Вирішальні битви відбулися біля Збаража та Зборова. Біля Збаража війська Б. Хмельницького взяли в облогу потужний польський гарнізон. На допомогу оточеним вийшла добірна армія на чолі з самим королем Яном ІІ Казимиром. Гетьман атакував поляків під Зборовом і мало не взяв короля в полон. На заваді став союзник Хмельницького, кримський хан Іслам-Гірей ІІІ, що пригрозив переходом на бік Яна Казимира, якщо бойові дії не будуть припинені. Результатом цього було підписання Зборівського договору.

…Що до числа війська, бажаючи вдовольнити прошення своїх підданих і заохотити їх до служби собі і Речі Посполитій, позволяє король. Мати війська Запорозького сорок тисяч… гетьман війська Запорозького має зладити поіменний реєстр всіх вписаних в козацтво за підписом руки своєї й печаттю військовою…

Чигирин місто, так як єсть в своїх границях, при булаві війська Запорозького має бути завсіди, і теперішньому старшому війська Запорозького уродженому Богданові Хмельницькому надає король, роблячи його вірним слугою своїм і Речі Посполитої.

Коронне військо¹, в тих містах, де будуть козаки з реєстрового спорядження, становищ своїх не має мати.

Жиди державцями, орендарями, а ні мешканцями не мають бути в містах окраїнних, де козаки мають полки своїх.., [ 85; с. 77-78 ].

Уривок з “Білоцерківського договору” (1651 р.)

У 1651 р., після Зборівського миру, Польща відновила воєнні дії проти козацької України. Зібравши чисельну армію (близько 200 тис. чоловік), вона зустрілася з козацькими військами під Берестечком. Однак на самому початку битви татари зраджують Хмельницького і залишають поле бою, прихопивши в заручники самого гетьмана. У такій ситуації козаки під проводом Богуна відступають до Білої Церкви. Там відбувається вирішальна битва, за результатами якої підписується нова, менш вигідна для козаків угода – Білоцерківська.

1. Дозволяємо і призначаємо організувати реєстрове військо в числі двадцяти тисяч чоловік. Це військо гетьман і старшина повинні набрати і записати в реєстр, і вони мають перебувати тільки в маєтках його королівської милості, що містяться у воєводстві Київському, не маючи нічого до воєводств Брацлавського і Чернігівського. А маєтки шляхетські мають лишатися вільними, і в них реєстрові козаки ніде не повинні лишатися, а хто лишиться реєстровим козаком у числі двадцяти тисяч, той з маєтків шляхетських, які містяться у воєводствах Київському, Чернігівському, Брацлавському, також у маєтках його королівської милості, мусить переселитися у маєтки його королівської милості у воєводстві Київському, туди, де буде розташоване військо його королівської милості запорізьке, а хто бувши реєстровим козаком, буде переселятися, кожен такий матиме право продати своє майно без ніякої перешкоди з боку панів, а також старост і підстарост.

2. Вищезгадана організація двадцятитисячного війська його королівської милості мусить починатися протягом двох тижнів від цього числа, а закінчитися до свят різдва. Реєстр цього війська за власноручним підписом гетьмана мусить бути відісланий до його королівської милості, і копія його вписана в книзі городській київській. В цьому реєстрі ясно мусять бути записані реєстрові козаки в кожному місті по іменах і прізвиськах, і загальне число їх не повинно становити більше двадцяти тисяч; а які козаки будуть включені в реєстр, ті повинні лишатися при давніх звичайних своїх правах; ті ж, які не будуть включені в реєстр, мусять лишатися, як і раніше, у звиклому послушенстві, приписаними до замків його королівської милості…

5. Чигирин на основі привілею його королівської милості мусить лишатися при гетьмані. Як теперішній гетьман, благородний Богдан Хмельницький, призначений і затверджений привілеєм його королівської милості, так і на наступні часи гетьмани повинні перебувати під старшинством і владою гетьманів коронних і мусять бути затверджувані привілеями…

6. Релігія грецька, яку сповідує Військо королівської милості Запорізьке, також собори, церкви, монастирі і колегіум київський повинні лишатися при попередній свободі, згідно з старовинними правами. Якщо хто під час колишніх заколотів випросив у власність якийсь маєток церковний або належний духовенству, то таке право власності ніякої чинності мати не може, [ 94; с. 138].

Уривок з листа Б. Хмельницького до царя Олексія Михайловича з повідомленням про перемогу козаків над польськими військами і про бажання українського народу укласти союз з Московським царством (8 червня 1648 р.)

Під час запеклої боротьби з Річчю Посполитою Б. Хмельницький активно шукав союзників. Одним з потенційних претендентів, через географічну, історичну, культурну близькість з Україною, було Московське царство. Формуючи позитивний образ Гетьманської України в очах московського царя, гетьман постійно розповідав йому (в листах) про успіхи боротьби та прагнення до свободи українського народу.

Найясніший, вельможний і преславний царю московський, а нам всемилостивий пане і добродію!

...Яму, яку вони (поляки) під нами були викопали, самі вони в неї провалилися, так що два війська з великими обозами їх поміг нам Господь Бог опанувати і трьох гетьманів живцем узяти з іншими їх сенаторами: перший – на Жовтій Воді, в полі, посеред дороги запорозької, комісар Шемберк і син пана краківського ні з одною душею не втекли.

Потім сам гетьман великий пан краківський з невинним добрим чоловіком Мартином Калиновським, гетьманом польським коронним під містом Корсунем, обидва попали, в неволю, а також усе їх військо розбите...

Бажали б ми собі самодержця господаря такого в своїй землі, як ваша царська вельможність православний християнський цар... У чому запевняємо вашу царську величність, якби була на те воля божа і поспішність твоя царська зараз, не гаючи часу, на панство те наступати, а ми з усім Військом Запорозьким прислужитися вашій царській вельможності готові, до чого з найнижчими услугами своїми якнайпильніше себе віддаємо. А саме, якщо стане вашій царській величності чутно, що ляхи знову на нас схочуть наступати, у той же час чим швидше поспішайся з своєї країни на них наступати, а ми з божою допомогою звідси візьмемо. І хай здійснить здавна сповіщене пророцтво Бог, якому, доручивши себе, ми самі до милостивих ніг вашої царської величності себе віддаємо, [ 18; с. 47-48 ].

Витяги з “Березневих статей Б. Хмельницького і Московського царя” (31 (21) березня 1654 р.)

Після зради татар під Берестечком Б. Хмельницький розпочинає пошуки нового союзника проти Польщі. Ним стає Московське царство. Вже у лютому 1654 р. в Переяславі відбулася зустріч делегацій, на якій було обговорено умови майбутньої угоди та проведено загальну військову раду, а в березні українська дипломатична місія прибула до Москви та підписала договір.

5. …Послы, которые издавна к Войску Запорожскому приходят из чужих краев, чтоб гетману и Войску Запорожскому, которые к добру были, вольно приняты, а только чтоб имело быть противно царского величества, то должны они царскому величеству извещать.

По сей статье царское величество указал: послов о добрых делах принимать и отпускать. А о каких делах приходили и с чем отпущены будут, о том писать к царскому величеству подлинно и вскоре. А которые послы присланы от кого будут царскому величеству с противным делом, и тех послов и посланников задерживать в Войске и писать об них в указе к царскому величеству вскоре ж, а без указу царского величества назад их не отпускать. А с турецким султаном и с польским королем без указу царского величества не ссылатца…

7. …Чтоб царское величество изволил рать свою вскоре прямо к Смоленску послать, не отсрочивая ничего, чтоб неприятель не мог исправится, и с иными совокупится, для того что войска ныне принужены, чтоб никакой их лести не верили. Царское величество изволил на неприятеля своего, на польского короля, идти сам, и бояр, и воевод послать со многими, ратными по просухе, как конские кормы начнут быть…

9. …А как был у гетмана у Богдана Хмельницкого государев ближней боярин и наместник тверской Василей Васильевич Бутурлин с товарыщи, и гетман говорил с ними в разговоре о числе Войска Запорожского, чтоб учинить 60 000. А хотя б де того числа было и больше, и государю де в том убытка не будет, потому, что они жалованья у государя просить не начнут…

10. Крымская орда если бы имела вкинутися, тогда от Астрахани и от Казани надобно на них наступить. Також де и донским казаком готовым быть, а ныне еще в братстве дать сроку и их не задирать.

Царского величества указ и повеленье на Дон и казаком послано: буде крымские люди задору никакова не учинят, и на них ходить и задору чинить не велено. А будет крымцы задор учинят, и в то время царское величество укажет над ними промысл чинить.., [ 101; с. 306 ].

Уривки з договору поміж Цісарем Турецьким і Військом Запорізьким і народом Руським відносно торгівлі на Чорному морі (серпень 1648 р.)

Незважаючи на війни, економіка продовжувала розвиватись, однак торговельна кон’юнктура зазнала певних змін. Вона почала орієнтуватись на сухопутні торгові шляхи, що проходили через Польщу. Проте морські шляхи не втратили своєї актуальності. Вони продовжували використовуватись козаками, купцями і сполучали українські землі з багатьма торговими ринками світу.

1. Цісар, Його Милість Турецький дає свободу Козацькому війську і його землі плавати по Чорному морі до усіх своїх портів, міст і островів, також на морі Білі (Середземному) до всіх своїх держав і їх портів, а теж до чужих панів і держав християнських, також по усіх ріках і містах, з якими б вони захотіли торгувати, продавати, купувати і міняти, після своєї волі задержуватись у порти або від’їжджати, коли захочуть, без ніякого задержання, супротиву і забруднень.

2. З метою допомоги для нових торгів Війська Запорозького і його землі, Цісар Його Милість Турецький звільняє їх купців від усяких мит і податків, а також їх товари, які б вони або до його держави привозили, або з його держави вивозили, і то до ста років цього усі уряди дотримуватись будуть…

3. Цісар Його Милість дозволяє Війську Козацькому будувати складові доми по містах і портах… як на Чорнім так і на Білім морі…

4. Резидент війська Запорізького і його землі має жити у Стамбулі у слушній пошані, зі всією безпекою. Названий резидент має вимагати усю справедливість покривдженим козацьким купцям; також Військо Запорізьке повинно прийняти у своїм портовім місті Резидента Цісаря Його Милості; він даватиме паспорти галерам або козацьким кораблям, хоч би куди вони захотіли плавати…

5. Щоб гальмувати свавільних людей, щоб не випадали на море, Військо Запорізьке зі згодою Цісаря Його Милості має побудувати кілька портових міст понижче порогів аж до гирла ріки Богу (Буг) у Дніпро. Звідти має йти торгівля, і безпека на морі від свавільників має бути гарантована.

9. Якщо б галера чи корабль козацький розбився при березі Цісаря Його Милості, всі речі, які можна заховати, мають бути заховані і віддані спадкоємцям, [ 100; с. 21-22 ].

Із книги “Велика реформа” про наслідки національно-визвольної боротьби українського народу в середині XVII ст. (1654 р.)

У боротьбі зі шляхетським свавіллям Б. Хмельницький досяг значних результатів. Він спромігся створити Українську державу, сформувати в ній революційний для тогочасної Європи суспільний устрій. Згідно з ним, Україна не мала кріпосного права, її земля перебувала у власності народу, усюди утверджувалися демократичні засади рівності й братерства.

До 1654 р. в Малоросії, як і на правому березі Дніпра, переважало велике шляхетське землеволодіння і землеволодіння монастирське. Селяни перебували в залежному від володарів кріпосницькому стані.

Народний рух 1648-1654 рр. щодо цього приніс великі зміни. Кріпосну залежність селянства, як і всі станові перепони, було скасовано. Хоча договірні статті 1654 р. і гарантували шляхті всі її вольності, проте на практиці це не мало значення. Більшість шляхти залишилась вірною польському уряду і пішла добровільно або була вигнана з лівого берега Дніпра; меншість, яка стала на сторону народних мас і перейшла потім у підданство Росії, була настільки за кількістю незначною, що незабаром розчинилася в загальній масі козацтва і не могла здійснити своїх шляхетських прав і привілеїв, [ 26; с. 140 ].