13.3. Поглиблення системної кризи тоталітарного режиму в другій половині 60-х рр. – першій половині 80-х рр. Хх ст. Дисидентський рух

Динаміка валового збору сільськогосподарських культур усіх категорій господарств УРСР (1940-1985 рр.)

З середини 1970-х рр. все більше стала проявлятися неефективність планової командно-адміністративної системи управління економікою. У глибокій стагнації¹ опинилося сільське господарство, яке завжди фінансувалося за залишковим принципом.

(тис. т.)

	1940	1950	1960	1970	1980	1981-1985 (у серед. за рік)	Всіх категорій господарств
Зерно	26 420	20 448	21 790	36 392	38 100	39 331	40 495
Цукровий буряк	13 052	14 624	31 761	46 309	48 841	43 885	43 569
Соняшник	946	727	1 664	2 654	2 257	2 287	2 287
Картопля	20 664	20 329	19 461	19 726	13 133	20 013	20 315
Овочі	5 486	2 318	4 948	5 807	7 186	7 377	7 384
Кормові коренеплоди	6 285	2 758		17 031	20 804	23 002	26 869
Коноплі	47	27	19	23	8	13	9

[ 48; c. 147 ]

Динаміка кількості збудованих квартир та їх загальна (корисна) площа (1961-1989 рр.)

Масове житлове будівництво, яке розпочалося з кінця 1950-х рр., дозволило значній кількості радянських громадян покращити житлові умови та переїхати в окремі квартири.

Роки	Всього збудовано квартир (тис.)	Площа (млн. м²)
1961-1975 1981-1985 1986-1989	6013 1688 1421	289 92,2 82,1

[ 47; c. 134 ], [ 48; c. 264 ]

Динаміка виробництва основних видів продукції чорної металургії УРСР (1970-1989 рр.)

УРСР традиційно залишалася головною паливно-металургійною базою СРСР. Значні капіталовкладення в чорну металургію забезпечували зростання кількісних показників її роботи.

(млн. т)

Роки	Чавун	Сталь	Готовий продукт	Сталеві труби
				млн. т	млн. м
1970	41,4	46,6	32,7	4,5	452
1980	46,5	53,7	36,0	6,3	586
1985	47,1	55,0	37,7	6,7	615
1988	47,4	56,5	40,0	7,1	620

[ 25; c. 639 ]

Темпи зростання продуктивності праці у промисловості УРСР (1960-І989 рр.)

Протягом 1970-1980-х рр. поступово зменшувалися темпи зростання основних галузей промисловості УРСР. Плани ІХ, Х та ХІ п’ятирічок (1970-1985 рр.) не виконувалися. Технологічне відставання народного господарства негативно позначалося на якості української продукції, її енерго- та матеріаломісткості.

(у відсотках)

Галузі промисловості	1960 = 100			1985 = 100
	1970	1980	1985	1986	1989
Важка промисловість	162	234	268	104	115
Паливно-енергетичний комплекс	175	274	318	105	119
Електроенергетика	164	263	275	106	124
Паливна промисловість	168	147	193	105	117
Металургійний комплекс	149	201	216	101	110
Машинобудівний комплекс	188	366	464	107	128
Хімічна та нафтохімічна промисловість	213	379	460	104	114
Легка промисловість	147	220	248	103	121

[ 47; c. 274 ], [ 48; c. 83 ]

Споживання продуктів харчування в УРСР (1960-1989 рр.)

Економічні реформи М. Хрущова наприкінці 1950-х рр. та О. Косигіна у другій половині 1960-х років сприяли підвищенню добробуту населення та збільшенню споживання продуктів харчування. Від середини 1970-х років у зв’язку зі стагнацією економіки поширюється дефіцит, який стримує купівельну спроможність громадян.

(на душу населення за рік; кг)

	1960	1975	1986	1989
М’ясо і м’ясопродукти	42	60	67	69
Молоко і молочні продукти	230	335	355	363
Яйця, шт.	137	210	279	282
Риба і рибопродукти	9,7	15,9	19,2	18,0
Цукор	26,9	45,5	47,6	46,3
Олія	6,0	8,5	10,9	11,4
Картопля	174	210	140	129
Овочі і баштанні	89	118	129	119
Фрукти і ягоди	40	50	53	52
(без переробки на вино)
Хлібні продукти	163	151	139	137

[ 47; c. 112 ], [ 48; c. 854 ]

Витяг з відкритого звернення українських дисидентів проти політичних переслідувань у СРСР у 1965-1966 рр.

Непослідовність процесу десталінізації та розгортання світового правозахисного руху зумовили появу дисидентів в Україні. Вони виступали за дотримання прав і свобод людини та демократизацію суспільства. Однією з форм діяльності дисидентів були звернення та відкриті листи до партійно-державного керівництва на захист невинно засуджених осіб.

Генеральному Секретареві ЦК КПРС Л.І. Брежнєву,

Голові Ради Міністрів СРСР О.М. Косигіну,

Голові Президії Верховної Ради СРСР М.В. Підгорному

Шановні товариші!

Звертаємося до Вас у справі, яка глибоко хвилює різні кола радянської громадськості.

Протягом останніх кількох років у Радянському Союзі провадяться політичні процеси над молодими людьми з середовища творчої інтелігенції. Ми занепокоєні цими процесами з ряду причин.

Насамперед, нас не може не тривожити те, що під час проведення багатьох із цих процесів порушувалися закони нашої країни. Наприклад, усі процеси в Києві, Львові та Івано-Франківську 1965-66 рр., на яких засуджено понад 20 осіб, провадилися в закритому порядку – всупереч тому, що прямо і недвозначно гарантоване Конституцією СРСР, Конституціями союзних республік та їх кримінальними кодексами. Мало того, закритий характер сприяв порушенню законності в самому перебігу судових доходжень.

Принцип прилюдності включає в себе не тільки відкриту судову розправу, але й широке та правдиве освітлення її ходу в пресі...

Ця, по суті, безконтрольність і непублічність уможливила порушення конституційних гарантій і процесуальних норм. Стало майже правилом, що на подібних політичних процесах суд відмовляється вислухувати свідків оборони і обмежується тільки свідками звинувачення.., [ 25; c. 635 ].

Лист І. Дзюби, І. Світличного, Н. Світличної, Л. Костенко, А. Горської щодо судового процесу над В.М.Чорноволом (29 грудня 1967 р.)

У серпні-вересні 1965 р. були заарештовані близько 20 українських дисидентів. 4 вересня 1965 р. В. Чорновіл на прем’єрі фільму “Тіні забутих предків” в київському кінотеатрі “Українa” організував акцію протесту проти репресій. Згодом він висвітлив перебіг судових процесів над українськими дисидентами та життя політв’язнів у збірці статей “Лихо з розуму”. Поширення цієї збірки стало причиною арешту та суду над В. Чорноволом.

Шановний П. Шелест!

Звертаємося до Вас у справі, яка нас глибоко хвилює і непокоїть.

15-го листопада 1967 р. ми були присутні на судовому процесі в справі В.М. Чорновола у Львові. На відміну від політичних процесів, проведених у 1965-1966 рр., ця справа слухалася у відкритому судовому засіданні. Підсудному була надана можливість висловити свою точку зору на суть розглядуваної справи, спростовувати висунені проти нього звинувачення; суд не заважав підсудному виголосити останнє слово і не обмежував його при цьому в часі. Власне, усе це гарантується радянськими законами, і, здавалося б, не доводиться висловлювати особливого задоволення з приводу того, що має бути само собою зрозумілим. Але ж відомо, що під час політичних процесів 1965-1966 рр. ці елементарні процесуальні норми неодноразово порушувалися.

Тим прикрішими були інші порушення процесуальних норм і як наслідок – разюча невідповідність вироку до ваги матеріалів, які фігурували на процесі, і до ступеня обґрунтованості та доказовості звинувачення. Ось на це ми і хочемо звернути увагу, оскільки тенденція, яка тут виявилася, виходить далеко за межі одного конкретного випадку або ж, принаймні, може послужити поганим прецедентом.

Порушення процесуальних норм почалося з самого початку судового засідання. Підсудний В.М. Чорновіл попросив дати відвід прокуророві Садовському та голові суду Назарукові на тій підставі, що вони в даному разі не є особисто незацікавленими людьми. У матеріалах, написання яких йому інкриміноване і які саме і є предметом судового розгляду, В.М. Чорновіл різко критикував названих осіб за ті грубі порушення соціалістичної законності та процесуальних норм, яких вони припустилися на попередніх політичних процесах…

В обвинувальному висновку В.М. Чорноволові інкримінувалося “виготовлення і розповсюдження” свідомо наклепницьких вигадок про дії державних органів. Фактично ж ішлося про те, що він оформив і розіслав чотирьом адресатам – першому секретареві ЦК КПУ П.Ю. Шелесту, голові Комітету в справах державної безпеки депутатові В.Ф. Нікітченку, голові Спілки письменників України депутатові О.Т. Гончару та голові Спілки художників України депутатові В.І. Касіяну – матеріали про політичних в’язнів, засуджених у 1965-1966 рр., під назвою “Лихо з розуму”…

Хіба радянські громадяни не мають права звертатися до своїх депутатів і державних діячів з будь-якими справами, проханнями й пропозиціями?

Жодне з прохань підсудного – викликати свідків та долучити до справи додаткові матеріали, що ствердили б документальність зібраних ним матеріалів, – не було задоволене. Тим часом саме за “наклепницькі вигадки” суд виніс В.М. Чорноволові найбільше, передбачене статтею, за якою його судили, покарання – 3 роки ув’язнення у виправно-трудових таборах. І це – незважаючи на те, що в ході судового засідання всі висунуті проти В.М. Чорновола звинувачення і всі “докази” прокурора і слідства були спростовані підсудним та його адвокатом, незважаючи на те, що суд не знайшов жодного конкретного свідчення про те, що В.М.Чорновіл займався “розповсюдженням” вказаних матеріалів, і, отже, все звинувачення лишилося голослівним.

Ось чому ми звертаємося до Вас з проханням особисто втрутитися в справу В.М. Чорновола і не допустити ще одного грубого порушення соціалістичної законності, не допустити ще одного зловісного прецеденту, [ 27; c. 473 ].

Витяг з Декларації Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (9 листопада 1976 р.)

1 серпня 1975 р. у Гельсінкі делегація СРСР підписала Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі. Одна з частин Заключного акту передбачала дотримання прав та свобод людини. Дисиденти в СРСР отримали юридичну можливість для своєї правозахисної діяльності і почали створювати групи, які мали стежити за виконанням домовленостей Гельсінкської Наради.

Ми, українці, живемо в Європі, яка впродовж першої половини ХХ століття двічі була сплюндрована страхітливими війнами. Ці війни заливали кров’ю українську землю так само, як і землі інших європейських країн. Ось чому ми вважаємо неправомірним той факт, що Україна, котра є повноправним членом ООН, не була представлена окремою делегацією на Гельсінкській Нараді з питань безпеки та співпраці в Європі.

А проте ми беремо до уваги, що за Договором від 27 грудня 1922 р. про створення СРСР всі міжнародні угоди, підписані урядом Радянського Союзу, діють також на території України. Звідси випливає, що Декларація Прав Людини а також Декларація Принципів, котрими держави – учасники Гельсінкської Наради мають керуватися у своїх взаєминах, поширюються також на український народ.

Досвід показує, що виконання Гельсінкських Угод (особливо в гуманітарній частині) не може бути забезпечене без участі широкої громадськості країн-учасниць. Виходячи з цього, 9 листопада 1976 р. була створена Українська Громадська Група Сприяння виконанню Гельсінкських Угод. Оскільки гуманітарні статті Прикінцевого Акту наради з питань безпеки та співпраці в Європі повністю ґрунтуються на Загальній Декларації Прав Людини, Українська Група Сприяння ставить за мету:

1) Сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією Прав Людини. Домагатися, щоб цей міжнародний правовий документ став основним у відносинах поміж Особою і Державою.

2) Виходячи з переконань, що мир між народами не можна забезпечити без вільних контактів поміж людьми, а також без вільного обміну інформацією та ідеями, активно сприяти виконанню гуманітарних статей Прикінцевого Акту Наради з питань безпеки і співпраці в Європі.

3) Домагатися, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватись підсумки виконання Гельсінкських Угод, Україна як суверенна європейська держава і член ООН була представлена окремою делегацією.

4) З метою вільного обміну інформацією та ідеями домагатися акредитування на Україні представників зарубіжної преси, створення незалежних прес-агентств тощо.

Своїм головним завданням Група вважає ознайомлення урядів країн-учасниць і світової громадськості з фактами порушень на терені України Загальної Декларації Прав Людини та гуманітарних статей, прийнятих Гельсінкською Нарадою. З цією метою Група Сприяння:

а) приймає письмові скарги про порушення Прав Людини і робить усе необхідне, щоб ознайомити з ними уряди, які підписали Гельсінкські Угоди, а також світову громадськість;

б) опрацьовує зібрану інформацію про правовий стан на Україні та згідно зі ст. 19 Загальної Декларації Прав Людини поширює її незалежно від державних кордонів;

в) вивчає факти порушення Прав Людини стосовно українців, котрі живуть в інших республіках, щоб надати тим фактам широкого оприлюднення.

Група у своїй діяльності керується не політичними, а лише гуманітарно-правовими мотивами. Ми свідомі того, що багаторічна бюрократизація державного життя, котра дедалі зростає, здатна викликати протидію нашим законним прагненням. Але ми також добре знаємо, що бюрократичне тлумачення Прав Людини не вичерпує того, що несуть у собі міжнародні правові документи, підписані урядом СРСР. Ми приймаємо ці документи в їхньому повному обсязі – без бюрократичних перекручень та свавільних урізань з боку службових осіб чи державних установ. Ми глибоко переконані, що лише таке розуміння Загальної Декларації Прав Людини і Гельсінкських Угод здатне створити справжнє відпруження у міжнародних відносинах.., [ 88; c. 282-284 ].