Тема 4. Українське козацтво

План

4.1. Виникнення українського козацтва

4.2. Запорізька Січ

4.3. Козацько-селянські повстання кінця XVI – початку XVII ст.

4.1. Виникнення українського козацтва

Уривок з книги Михайла Литвина “О нравах татар, литовцев и москвитян” про втечу пригноблених селян і міщан на Запоріжжя (1548-1551 рр.)

В усіх згадках стосовно України ХVІ ст. йдеться про втечу місцевого населення у пониззя Дніпра. Від економічного, політичного і культурного свавілля шляхти люди тікали в “дике поле”. Там вони набували навичок володіння зброєю, оборони, формували нову соціальну групу – козацтво. Поява його стала життєвою необхідністю, відповіддю на виклики часу і відіграла вагому роль в українській історії.

Київ славиться скупченням народонаселення на його землі: на Борисфені і його притоках розміщені багатолюдні міста і села, жителі яких з дитинства звикли до плавання, судноплавства, рибної ловлі і мисливства; багато з них, утікаючи від батьківської влади, праці, рабства, покарань, боргів та інших неприємностей або ж просто відшукуючи більш вигідний заробіток і кращу маєтність, збираються на Київщину, особливо весною. Ознайомившись з вигодами життя в низових містах, вони ніколи вже не повертаються до своїх, невдовзі набувають досвідченості і хоробрості і ознайомлюються з небезпеками, полюючи на ведмедів і зубрів. Тому в цій країні дуже легко набрати добрих воїнів, [ 74; с. 48 ].

Уривок з праці П’єра Шевальє¹ “Розвідка про землі, звичаї, спосіб правління, походження та релігію козаків” про значення козацтва в боротьбі з турецько-татарською агресією і створення реєстрового козацтва (1653 р.)

З’явившись наприкінці ХV ст., козацтво голосно заявило про себе як про нову силу, спрямовану на захист українських земель. Потерпаючи від набігів татар і турків, козаки ініціюють низку військових експедицій на Крим та Османську імперію. Завдяки своїй відвазі, вони швидко здобувають світове визнання та перетворюються на об’єкт пильної уваги з боку європейських держав. Так польський король Сигізмунд ІІ Август 2 червня 1572 р. видав постанову про створення реєстрового козацтва, найнявши на службу з низових козаків 300 осіб. Цим рішенням він планував не лише посилити захист польських кордонів, а й розколоти козацтво та зробити його підконтрольним Речі Посполитій.

Козаки завдячують своєю назвою вправності та спритності, з якими вони досягають найнебезпечніших і найнеприступніших місць, таких як гирло Борисфена, щоб звідти йти війною на турків та малих татар (кримських татар); польське слово “коза” означає те саме, що французьке une chevre.

Колись, а також за часів Сигізмунда Першого це були добровольці з окраїн Русі, Волині, Поділля та інших провінцій Польщі, які гуртувалися так, як це вони роблять і тепер, щоб піратствувати на Чорному морі, де вони звичайно захоплювали величезні цінності й багату здобич, як на турецьких галерах, що зустрічалися на цьому морі, там вони часто грабували і плюндрували такі міста, як Трапезунд і Синоп, кілька разів навіть насмілювалися підійти на дві милі під Константинополь і взяти там бранців і здобич.

Король Стефан Баторій, розуміючи, наскільки ці волоцюги можуть прислужитися йому щодо охорони кордонів Русі і Поділля, яким завжди загрожували напади татар, створив з них військо¹.

Створене таким чином військо для охорони кордону… забезпечило від татарських нападів.., продовжувало існувати і робило Польщі значні послуги.., [ 85; с. 163 ].

Уривок з дисертації Йоганна-Йоахіма Мюллера “Про запорозьких козаків” щодо походження козацтва (1684 р.)

Унікальність козацтва обумовлювала підвищену цікавість до нього не лише з боку політиків, а й істориків. Однією з перших узагальнюючих праць на цю тему була дисертація Йоганна-Йоахіма Мюллера “Про запорозьких козаків”. У ній подається аналіз різних концепцій, теорій щодо походження, життя та побуту козацтва, а також розкривається суть цього явища.

Ім’я козаків походить від турецького слова kazak, що в перекладі з турецької мови означає “розбійник”.

…Як вважає месір Іоан Гербіній у “Київських підземеллях”, це найменування слід пов’язувати із слов’янським словом “коса”, яке вживається в Польщі. Звідси походить і назва козак, тобто людина, озброєна косою. Частина з письменників вважає, що козаки нагадують кіз своїм швидким бігом та голосною розмовою, інші – тим, що вони одягаються в козячі шкури, захищаючись від шкідливих туманів.

Найпершу згадку про козаків ми відносимо до 1206 року, коли незліченні маси татар вдерлися в Україну. Саме тоді руси покинули свої поля і обернули вигнуті рала на коси та шаблі і висунули одразу цю зброю проти різних загарбницьких племен…

Оскільки землероби – сусіди варварського та войовничого народу – опинилися у дуже тяжкому стані, вони почали тікати з сіл та міст на береги Борисфену та місцини, чудово укріплені природою, де й збиралися… Оскільки перешийок півострова лежав від запорозьких козаків на відстані чотириденного переходу, то вони своїми безперервними наскоками шматували Крим. Пізніше ці нападники, котрі покинули землеробство і перейшли до безперервних воєн, сподіваючись поживитися здобиччю у ворожих оселях, стали прозиватися від татар козаками або грабіжниками.., [ 85; с. 164 ].