9.2. Соціально-економічний розвиток українських земель

Витяги з указу імператора Миколи ІІ “Про доповнення деяких постанов діючого закону в питаннях селянського землеволодіння і землекористування” (9 листопада 1906 р.)

У розпал російської революції 1905-1907 рр. імператор Микола ІІ (1894-1917 рр.) призначив головою Кабінету Міністрів П.А. Столипіна – талановитого та дієвого адміністративного управлінця, людину скоріше консервативних, ніж ліберальних поглядів. Новий прем’єр-міністр взяв курс на створення в селі соціальної бази самодержавства в особі заможних селян-власників. Указами від 9 листопада 1906 р. та 14 червня 1910 р., а також Законом “Про землеустрій” від 29 червня 1911 р. селянам дозволялося виходити з общини, зводити свої земельні ділянки в єдине місце та закріпляти їх у приватну власність у вигляді відрубу чи хутора. Ці заходи доповнювалися наданням кредитів для додаткового придбання землі та переселенням малоземельних селян до Південного Сибіру та Далекого Сходу.

Маніфестом нашим від 3 листопада 1905 р. викупні платежі, що збирали з селян за надільні землі, скасовуються з 1 січня 1907 р. 3 цього часу зазначені землі звільняються від обмежень, які лежали на них; в силу викупного боргу селяни дістають право вільного виходу з общини, з закріпленням у власність окремих домохазяїв ділянок, які переходять до приватного володіння, з громадського наділу...¹

...1. Кожний домохазяїн, що володіє надільною землею за общинним правом, може в будь-який час вимагати закріплення за собою в приватну власність частини, яка належить йому, з визначеної землі.

У громадах, в яких не було загальних переділів протягом 24 років, що передували заяві окремих домохазяїв про бажання перейти від общинного володіння до приватного, за кожним таким домохазяїном закріплюється, як особиста власність, крім садибної ділянки, всі ділянки общинної землі, що перебували в його постійному (не орендному) користуванні.

У громадах, в яких протягом 24 років, що передували заяві окремих домохазяїв про бажання перейти від общинного володіння до приватного, були загальні переділи, за кожним домохазяїном, що зробив таку заяву, закріплюються в приватну власність, крім садибної ділянки, всі ті ділянки общинної землі, які надані йому громадою в постійне, аж до наступного загального переділу, користування. Але якщо у постійному користуванні бажаючого перейти до приватного володіння домохазяїна є землі більше, ніж належало б на його долю, на основі останньої розверстки, по кількості розкладкових одиниць в його родині до часу згаданої заяви, то за ним закріплюється в приватну власність та кількість землі, яка належала йому по згаданому розрахунку. За цим надлишок, що виявився, закріплюється в особисту власність лише при умові сплати громаді його вартості, яка визначається первісною середньою викупною ціною за десятину наданих у наділ громаді угідь, що обкладаються викупними платежами. В противному разі весь означений надлишок переходить в розпорядження громади.

Домохазяї, за якими закріплені в приватну власність ділянки общинної землі.., зберігають за собою право користуватися в незмінній частині тими сіножатями, лісними та іншими угіддями, які надаються на спеціальних підставах (наприклад, за типами ґрунту, або окремо від угідь, що переділялися під час загальних переділів та на інших підставах і т. п.), а також право участі в користуванні на прийнятих в громаді підставах, угіддями, що не переділялися, а саме: громадською садибною землею, вигонами, пасовищами, оброчними статтями та ін.

Постійні частки в угіддях, що переділялися на особливих підставах, визначаються у тому розмірі, в якому домохазяї, які висловили бажання перейти від общинного володіння до приватного, користуються зазначеними угіддями до часу подання такої заяви.

Вимоги про закріплення в приватну власність частини з общинної землі ставляться через сільського старосту громаді, яка за ухвалою, прийнятою більшістю голосів, зобов’язана у місячний термін з дня подання заяви вказати ділянки, що переходять на підставі статей 2 та 3 у приватне володіння домохазяїна, а в деяких випадках визначається розмір належної з нього доплати (ст. 3) і постійна його частина в угіддях... Якщо протягом зазначеного терміну громада такої ухвали не прийме, то на клопотання домохазяїна, що подав згадану заяву, всі зазначені дїї виконуються на місці земським начальником, який розбирає по суті всі ті суперечки, що виникли, і оголошує з приводу цього своє рішення...

В тих випадках, коли домохазяї, в приватну власність яких закріплені ділянки надільної землі, або громада забажає відмежувати ці ділянки в натурі і нанести їх на план, роботи по відмежуванню і складанню планів можуть бути виконані як урядовими, так і приватними землемірами за рахунок сторони, яка визнала необхідним зробити відмежування.

Кожний домозахяїн, за яким закріплені ділянки надільної землі.., має право в будь-який час зажадати, щоб громада виділила йому замість цих ділянок відповідну ділянку, по можливості, в одному місці.

У тих випадках, коли вимога про виділення в одному місці не збігається із загальним переділом, виділ же виявляється незручним або неможливим, громаді надається право задовольнити хазяїна, що бажає виділитися, грошима за взаємною з ним згодою...

3 свого боку домохазяїн, що бажає виділитися, якщо знайде визначену судом суму для себе невигідною, може відмовитися від одержання грошей і продовжувати володіти закріпленими в його власність ділянками у попередніх межах.

14. Під час загальних переділів виділ в одному місці ділянок домохазяям, що заявили бажання перейти до приватного володіння до вступу в законну силу вироку про переділ, які раніше закріпили за собою ділянки наділеної землі в порядку, встановленому статтями 1-11 цих правил, обов’язковий на вимогу як цих домохазяїв, так і громади, без права задовольняти грошима того, хто виділяється...

16. Домохазяї, що перейшли від общинного володіння до приватного, а також їх спадкоємці користуються закріпленими в їх приватну власність, на підставі цих правил, ділянками до виділення їх в одному місці, на однакових правах з власниками подвірних ділянок...

...Закріплюються в приватну власність і виділяються ділянки, достроково викуплені...

18. Дія цих правил поширюється на селян всіх найменувань, причому закріплення в приватну власність окремих домохазяїв ділянок з общинної землі до звільнення її від викупного боргу допускається при умові сплати частини цього боргу, що падає на закріплені ділянки.., [ 94; c. 264-265 ].

З праці С. Городецького “Сільське господарство Поділля перед світовою війною” (1929 р.) про розораність територій українських губерній наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (у %)

Незважаючи на активний розвиток промисловості в Російській імперії, наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. основою економіки країни продовжувало залишатися сільське господарство. Воно давало більшу частину бюджетних надходжень імперії. Намагаючись йти в ногу з часом, поміщики вирощували нові культури, запроваджували більш ефективні технології обробітку землі, а також активно розорювали нові території. Це давало змогу вирішити проблему нестачі землі серед селянства та збільшити прибутки. Найактивніше ці процеси розвивались у чорноземних районах України.

Губернії	1887 р.	1912 р.	Приріст
Київська	59	65	6
Подільська	64	79	13
Волинська	39	49	10
Полтавська	56	63	7
Харківська	50	61	11
Чернігівська	42	54	12
Катеринославська	43	63	20
Таврійська	44	61	17
Херсонська	52	68	16

[ 78; c. 188 ]

З опису маєтків Подільської губернії щодо вартості виробництва та ринкової ціни сільськогосподарської продукції (коп. за 1 пуд.) (1910 р.)

Ціни на продукцію сільського господарства були майже стабільними та залежали від врожайності, витрат на вирощування і попиту. Найбільшого прибутку давали пшениця, жито, картопля та цукровий буряк. При цьому якщо чистий прибуток від продажу пшениці, жита і картоплі міг складати близько 50% від їхньої вартості, то торгівля цукровим буряком була менш вигідна. Через це землевласники здебільшого не продавали його, а переробляли на цукор, який вже йшов на продаж та приносив більші прибутки.

Роки	Пшениця		Жито		Картопля		Цукровий буряк
	Вартість	Ціна	Вартість	Ціна	Вартість	Ціна	Вартість	Ціна
1897	59,4	96	29,7	60	4,6	10,5	9,5	10
1899	21,6	72	22,4	58	4,5	13	8,1	12
1901	27,3	73,5	32	58,5	7,8	13	10,8	12
1902	22,5	72	19,7	53,5	6,3	13	7	12
1903	22,5	79	31,3	60	6,1	13	6,3	12
1904	20,9	82	49,7	75	11,4	15	9,1	12
1905	24,3	76	20,5	65	7,8	14	9,2	12
1906	56,6	74	47,2	80	2,5	11	8,5	12

[ 78; c. 239 ]

Зі “Статистичного довідника по Півдню Росії” щодо ціни на робочі руки в українських губерніях наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. (коп. за день) (1910 р.)

Скасування кріпосного права позитивно вплинуло на розвиток економіки Російської імперії. Поява ринку робочої сили (найбільшими центрами з найму робітників були міста Каховка і Біла Церква) відчутно збільшила ефективність роботи колишніх поміщицьких господарств та заводів. Головним стимулом належної праці відтепер був не батіг, а рівень заробітної плати. На території України найвищим він був у Південних губерніях. Землевласники цих районів більше за всіх докладали зусиль для запровадження капіталістичних відносин, намагаючись розвиватись за рахунок не лише екстенсивних¹, але й інтенсивних² технологій.

Роки	Піший робітник на своїх харчах						Робітниця на своїх харчах
	Право-, Лівобережні губернії			Південні губернії			Право-, Лівобережні губернії			Південні губернії
	Весняна сівба	Сінокіс	Жнива	Весняна сівба	Сінокіс	Жнива	Весняна сівба	Сінокіс	Жнива	Весняна сівба	Сінокіс	Жнива
1881-1885	35	56	62	38	80	134	24	33	42	31	51	66
1886-1890	32	48	49	44	67	130	23	29	31	31	43	78
1890-1895	33	50	62	48	71	123	22	31	33	33	44	75
1895-1900	35	50	58	49	69	90	26	33	35	35	44	60
1901-1905	41	60	69	56	93	108	30	38	40	40	56	83

[ 78; c. 171 ]

З угоди п’яти металургійних заводів Півдня Росії про розподілення поміж себе замовлень на рейки (19 лютого 1900 р.)

На початку ХХ ст. українська промисловість переходить на нову стадію розвитку. Сформована наприкінці ХІХ ст., в наступний період вона зазнає кардинальних змін. Причиною цього стала світова фінансова криза 1900-1903 рр. За складних економічних умов багато підприємств збанкрутіло, решта задля продовження свого існування об’єдналась у монополії. Найбільш поширеними її видами були синдикати,¹ трести,² картелі³.

1900 г. Февраля 15 дня мы, нижеподписавшиеся общества: Новороссийское, Брянское, Южно-Русское Днепровское, Бельгийское и Донецкое, заключили настоящее между собой соглашение с целью распределения между участвующими заводами, пропорционально производительной их споcобности, всех заказов рельсов для паровых дорог…

1. Распределению подлежат все полученные к 1 января 1900 г. Для казенных и частных железных дорог заказы…, при этом участие каждого из условившихся обществ определяется на 100 единиц пудах в следующем размере: Новороссийскому о-ву – 29,5%; Брянскому о-ву – 25%; Южно-Русскому Днепровскому – 18%; Русско-Бельгийскому – 15,5%; Донецкому о-ву – 12%, причем Донецкому обществу при получении заказов 8 и более миллионов пудов в год рельсов должно отчисляться не менее 1 млн. пудов, при получении же всех заказов за год в количестве менее 8 млн. пудов отчисляется соответственно тому количеству…

4. …В случи отказа какого-либо завода от исполнения причитающейся доли заказа таковая поступает в распределение между остальными заводами пропорции, установленными в параграфе 1 сего договора, и переданный таким образом заказ не считается перебором.., [ 93; c. 247 ].

З протоколу перших установчих зборів акціонерів “Продамет” (3 жовтня 1902 р.)

Найбільшого поширення в Російській імперії набули такі форми монополістичних об’єднань, як синдикати. Вони утворювалися підприємцями окремої галузі виробництва з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами. Синдикати організовувалися у формі акційних спілок фірм-учасників зі спільним статутним капіталом та єдиним репрезентативним органом (управою), що приймав спільні замовлення від споживачів і розподіляв їх за квотами між членами синдикату.

Ввиду последовавшего 5 июля с.г. высочайшего утверждения Устава О-ва для продажи изделий русских металлургических заводов, опубликованного 3-го октября в №19 Собр. узак. и распор. правительства, учредителями сего общества М. И. Игнациусом и П. Г. Дарси были приглашены в настоящее общее собрание все лица, заранее заявившие согласие принять участие в учреждаемом учредителями обществом, вследствие чего в настоящее собрание прибыли уполномоченные обществ, подписавшихся на се количество 3 600 акций, с правом на 164 голоса, а именно:

Общества	С правом на
	Акций	Голосов
Южно-Русское Днепровское металлургическое о-во	462	18
Донецкое о-во железоделательного и сталелитейного производств	239	11
Урал-Волжское металлургическое о-во	454	18
О-во “Русский Провиданс”	328	16
Никополь-Мариупольское металлургическое о-во	375	18
Генеральное о-во Макеевских сталеделательных заводов	274	13
О-во Брянского сталелитейного рельсового завода	100	5
О-во машиностроительного завода Гартман	287	14
О-во завода “Гута Банкова”	375	18
О-во Островецких заводов	239	11
Таганрогское металлургическое о-во	270	13
О-во Выксунских горных заводов	197	9

[ 93; c. 250 ]

Динаміка кількості підприємств та робітників в Україні за даними фабричної інспекції в 1913-1915 рр.

Напередодні Першої світової війни промисловість України доволі активно розвивалася. З аграрної країни вона перетворилася на аграрно-індустріальну. Найбільш розвиненими губерніями Наддніпрянщини були Херсонська, Харківська, Катеринославська та Київська, про що свідчить велика концентрація робітників на підприємствах цих регіонів.

Губернії	1913 рік		1914 рік		1915 рік
	Кількість підпр-ств	Робітників	Кількість підпр-ств	Робітників	Кількість підпр-ств	Робітників
Волинська Катеринославська Київська Подільська Полтавська Таврійська Харківська Херсонська Чернігівська Усього	307 390 555 280 304 216 352 668 334 3 406	25 519 39 258 77 917 30 834 14 814 12 158 53 225 50 355 27 961 332 041	305 403 566 281 314 212 367 685 328 3 461	24 324 36 173 78 476 31 562 15 287 12 917 53 465 54 565 24 541 331 880	116 347 539 246 274 160 321 624 239 2 956	14 238 42 578 77 805 30 456 14 246 11 652 54 967 57 062 24 342 329 283

[ 102; c. 529 ]

Динаміка виплавки чавуну та виробництва заліза і сталі в Україні напередодні та в період Першої світової війни (в млн. пуд.)

На початку ХХ століття в Україні найбільш інтенсивно розвивалася металургійна промисловість. Протягом 1900-1913 рр. виробництво основних видів металопродукції збільшилося удвічі. Мобілізація частини робітників галузі в роки Першої світової війни зумовила скорочення обсягів виробництва.

Рік	Виплавка чавуну		Випуск готового заліза і сталі
	Вся Росія	В т. ч. Україна (південь)	Вся Росія	В т. ч. Україна (південь)
1913 1914 1915 1916 1 кв. 1917	283,0 264,3 255,3 231,9 47,3	189,7 186,2 167,5 176,1 32,6	246,6 240,0 199,4 205,9 39,2	141,0 144,3 125,7 130,3 22,4

[ 4; c. 658 ]