14.3. Зовнішня політика України

З угоди “Про створення Співдружності Незалежних Держав” (8 грудня 1991 р.)

Підтвердження на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. Акту незалежності України унеможливило подальше існування СРСР. 7-8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі відбулася зустріч Президентів України та Росії Л. Кравчука та Б. Єльцина, а також Голови Верхової Ради Білорусі О. Шушкевича, які уклали домовленість про ліквідацію СРСР та створення Співдружності Незалежних Держав.

…Стаття 3. Високі Договірні Сторони, бажаючи сприяти вираженню, збереженню і розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин, що проживають на їхніх територіях, і сформованих унікальних етнокультурних регіонів, беруть їх під свій захист.

Стаття 4. Високі Договірні Сторони розвиватимуть рівноправне і взаємовигідне співробітництво своїх народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі, у гуманітарній та інших галузях, сприятимуть широкому інформаційному обміну, сумлінно і неухильно дотримуватимуться взаємних зобов’язань…

Стаття 7. Високі Договірні Сторони визнають, що до сфери їхньої спільної діяльності, яка реалізується на рівноправній основі через спільні координуючі інститути Співдружності, належать:

–координація зовнішньополітичної діяльності;

– співробітництво у формуванні і розвитку спільного економічного простору, загальноєвропейського і євразійського ринків, у галузі митної політики;

–співробітництво в розвитку систем транспорту і зв’язку;

–співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, участь у створенні всеосяжної міжнародної системи екологічної безпеки;

–питання міграційної політики;

–боротьба з організованою злочинністю.

Стаття 8. Сторони усвідомлюють планетарний характер Чорнобильської катастрофи і зобов’язуються об’єднувати і координувати свої зусилля щодо мінімізації і подолання її наслідків, [ 81; c. 386 ].

Із Закону України “Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї” від 1 липня 1968 р. (16 листопада 1994 р.)

На початку 1990-х рр. в Україні працювали 5 атомних електростанцій, а також розміщувався значний потенціал тактичної та стратегічної ядерної зброї. Україна проголосила свій без’ядерний статус, добровільно відмовилася від усієї атомної зброї та її носіїв і приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року з такими застереженнями:

1. Положення Договору не охоплюють повною мірою унікальної ситуації, що склалася внаслідок розпаду ядерної держави – Союзу РСР.

2. Україна є власником ядерної зброї, успадкованої нею від колишнього СРСР. Після розукомплектування та знищення цієї зброї під контролем України і за процедурами, що виключатимуть можливість повторного використання ядерних матеріалів, які є компонентами цієї зброї, за первинним призначенням, Україна має намір застосовувати вищезгадані матеріали виключно у мирних цілях.

3. Наявність на території України ядерної зброї до її цілковитої ліквідації, а також відповідна робота щодо її утримання, обслуговування та ліквідації не суперечать положенням статей І і II Договору.

4. Загроза силою чи її використання проти територіальної цілісності та недоторканності кордонів чи політичної незалежності України з боку будь-якої ядерної держави, так само як і застосування економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, розглядатимуться Україною як виняткові обставини, що поставили під загрозу її найвищі інтереси…

6. Цей Закон набирає чинності після надання Україні ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа, [ 64; c. 421 ].

З договору “Про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією” (31 травня 1997 р.)

Одним з пріоритетних напрямків зовнішньої політики України було підтримання добросусідських відносин з Росією. Укладений у Києві Договір про дружбу, співробітництво та партнерство закріпив непорушність українсько-російського кордону, остаточно розв’язав проблему Чорноморського флоту та Севастополя, а також сприяв пожвавленню економічного та культурного співробітництва між державами.

Стаття 1. Високі Договірні Сторони як дружні, рівноправні і суверенні держави засновують свої відносини на взаємній повазі та довірі, стратегічному партнерстві та співробітництві.

Стаття 2. Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів…

Стаття 6. Кожна з Високих Договірних Сторін утримується від участі або підтримання яких би то не було дій, спрямованих проти іншої Високої Договірної Сторони, і зобов’язується не укладати з третіми країнами будь-яких договорів, спрямованих проти іншої Сторони. Жодна із Сторін не допустить також, щоб її територія була використана на шкоду безпеці іншої Сторони…

Стаття 8. Високі Договірні Сторони розвивають свої відносини у сфері військового, військово-технічного співробітництва, забезпечення державної безпеки, а також співробітництва з прикордонних питань, митної справи, експортного та імміграційного контролю на основі окремих угод…

Стаття 10. Кожна з Високих Договірних Сторін гарантує громадянам іншої Сторони права і свободи на тих же підставах і в такому ж обсязі, що й своїм власним громадянам, крім випадків, встановлених національним законодавством Сторін або їхніми міжнародними договорами. Кожна із Сторін захищає в установленому порядку права своїх громадян, які проживають на території іншої Сторони, відповідно до зобов’язань по документах Організації з безпеки і співробітництва в Європі та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, домовленостей в рамках Співдружності Незалежних Держав, учасниками яких вони є…

Стаття 12. Високі Договірні Сторони забезпечують захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин на своїй території і створюють умови для заохочення цієї самобутності.

Стаття 13. Високі Договірні Сторони розвивають рівноправне і взаємовигідне співробітництво в економіці, утримуються від дій, які можуть завдати економічної шкоди одна одній…

Стаття 20. Високі Договірні Сторони приділяють особливу увагу розвитку співробітництва в забезпеченні функціонування національних паливно-енергетичних комплексів, транспортних систем і систем зв’язку та інформатики, сприяючи збереженню, раціональному використанню і розвитку комплексів та єдиних систем, що склалися у цих галузях.

Стаття 21. Високі Договірні Сторони на основі окремих угод здійснюють співробітництво у дослідженні і використанні космічного простору, спільному виробництві і розробці ракетно-космічної техніки на принципах рівноправності, взаємної вигоди і згідно з міжнародним правом. Високі Договірні Сторони сприяють збереженню і розвитку коопераційних зв’язків, що склалися між підприємствами ракетно-космічної галузі, [ 17; c. 4-5 ].