Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Romanyha.doc
Скачиваний:
35
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
2.73 Mб
Скачать

10.3. Встановлення влади Директорії: відродження та занепад унр

Витяг з Відозви Директорії1 Української Народної Республіки (15 листопада 1918 р.)

Консервативна соціально-економічна політика гетьмана П. Скоропадського викликала невдоволення широких верств населення. Опозиційні гетьманському режиму партії (українські соціал-демократи, есери та самостійники) створили у серпні 1918 р. Український національний союз, який взяв курс на підготовку збройного повстання. У ніч проти 14 листопада 1918 р. у Білій Церкві була створена Директорія УНР у складі В. Винниченка (голови), С. Петлюри, А. Макаренка, Ф. Шевця та М. Андрієвського. Директорія оголосила відновлення УНР й ініціювала повстання проти гетьмана П. Скоропадського.

Громадяни!

Генерал російської служби П. Скоропадський, порозумівшись у квітні 1918 р. з німецькими генералами, штиками німецьких, – тоді ще не вільних підлеглих їм солдатів, – назвавшись гетьманом, захопив владу на Україні й скасував Українську Народну Республіку.

З того моменту зачалось нищення всіх народних прав та нечувані знущання над демократією України жандармів і поліцаїв старого царського ладу. Класова помста поміщиків та буржуазії дійшли до такої міри, якої не знав і царський режим…

Останнім зрадницьким актом генерала-гетьмана П. Скоропадського про скасування самостійності Української Держави український народ віддається остаточно на поталу поміщицько-бюрократичній реакції та на цілковите поневолення. Сформований новий Уряд із представників реакційних класів, які мають творити єдину неділиму Росію, виразно говорить про те, що чекає український народ, коли він не встане рішуче й до останнього чоловіка в оборону свого життя…

Отже, настав час залишити мирні заходи.

Од імені організованої української демократії, від усього активного народного громадянства, яке обрало нас, ми, Директорія Української Народної Республіки, сим оповіщаємо:

Генерал Павло Скоропадський є насильник і узурпатор народної влади. Весь його уряд, як протинародний, протинаціональний, оповіщаємо недійсним…

Офіцерським руським організаціям пропонуємо мирно скласти зброю й виїхати з меж України, куди хто схоче. В противному разі місце висилки їх буде призначено Урядом Української Народної Республіки…

Німецьке вояцтво демократичної Германської Республіки оповіщаємо, що українська демократія більш не може терпіти насильств, знущання й злочинного для всього краю панування монархічно-поміщицької реакції й зі зброєю в руках буде обстоювати права поневоленого народу. Ми віримо, що солдати германського визволеного народу поставляться до боротьби пригніченого українського народу відповідно до своєї гідності, [ 9; c. 260-262 ].

Уривок з Декларації Директорії УНР (26 грудня 1918 р.)

14 грудня 1918 р. гетьман Скоропадський зрікся влади та залишив Україну. 18 грудня Директорія урочисто в’їхала до Києва. У проголошеній 26 грудня Декларації Директорія зобов’язувалася скликати в найближчий час Український Трудовий Конгрес, який мав визначити державний лад країни. Намагаючись заручитися підтримкою селянства та робітників, лідери Директорії заявили про програму соціалістичних перетворень, зокрема, про встановлення робітничого контролю на підприємствах та конфіскацію поміщицьких земель.

Конгрес1 Трудового Народу України матиме всі верховні права і повноваження вирішувати усі питання соціального, економічного та політичного життя Республіки. Конгрес Трудового Народу, як революційне представництво організованих працюючих мас, скликається не по удосконаленій формулі виборів, якої додержати зараз неможливо. Надалі, коли настане мирне життя, він має бути замінений представництвом працюючих мас, обраних по удосконаленій системі виборів, себто Установчими Зборами. Конгрес Трудового Народу має вирішити форми влади як на місцях, так і в центрі. До цього вирішення Директорія вважатиме всякі спроби захвату влади якими-будь групами насильством над волею Трудового Українського Народу і тому буде рішуче припиняти всякі такі самовільні виступи.

До Конгресу Директорія верховною владою своєю насамперед поверне селянству ті контрибуції, які були зібрано з нього поміщиками.

Рятуючи державу від подальшого господарського та промислового занепаду, розграбування та безоглядної експлуатації робітництва і всього населення, Директорія поставить на фабриках, заводах та інших промислових установах державний робітничий контроль і пильно дбатиме, щоб промисловість набрала здорового, корисного для народу життя.

…Директорія вважає своїм обов’язком взяти під керування Української Народної Республіки головні галузі української промисловості й направити господарство в них в інтересах працюючих класів і всього громадянства, а не малої групи класів великовласників. Всі форми спекуляції Директорія нищитиме безпощадно, не зупиняючись перед карами військового часу.

В сфері міжнародних відносин Директорія стоїть на ґрунті цілковитого нейтралітету і бажання мирного співжиття з народами всіх держав. Ставлячи перед собою великі та складні завдання, Директорія хотіла би всі здорові трудові сили свого народу вжити не на криваву боротьбу з сусідами, а на утворення нового життя в краю та заведення порядку й ладу, так бажаного всім працюючим, [ 87; c. 408-412 ].

Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку УНР та ЗУНР (22 січня 1919 р.)

У листопаді 1918 р. Директорія УНР встановила контакти з урядом Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний попередній договір про об’єднання обох держав. 22 січня 1919 р. на Софійській площі Києва відбулося урочисте проголошення акту злуки. ЗУНР входила до складу України як автономна частина – Західноукраїнська область УНР. Утім, дійсне об’єднання обох українських держав не відбулося через несприятливу внутрішньо- та зовнішньополітичну ситуацію.

Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.

3-го січня 1919 р. в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник урочисто проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народну Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 р.

Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України.

Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.., [ 87; c. 421-422 ].

Уривок з листа заступника міністра іноземних справ УНР Арнольда Марголіна міністру іноземних справ Костю Мацієвичу

Директорії УНР не вдалося організувати ефективне управління державою. Анархія та безлад посилилися навесні 1919 р. У той час Директорія зазнала тяжкої поразки у війні з Радянською Росією. На Правобережжі прокотилася хвиля єврейських погромів, організованих командирами окремих українських підрозділів, які не підпорядковувалися Головному Отаману С. Петлюрі.

Тяжке відповідальне завдання, що лежить на всіх членах уряду, значно ускладнюється завдяки тому трагічному факту, що єврейські погроми не вщухають, і адміністрація виявила свою неспроможність припинити жахливе насильство і вбивства, що відбуваються у Проскурові, Ананьїві та інших містах. Я добре знаю, що уряд робить все можливе для боротьби з погромами. Я також добре знаю, наскільки безпорадними є всі його члени... Але я, як єврей, ще більше страждаю від того, що усвідомлюю: якщо всі інші елементи населення страждають від анархії головним чином економічно, то такий стан речей є вкрай небезпечним і навіть фатальним для самого існування єврейського народу, [ 16; c. 17 ].

Політична Конвенція між Польщею та УНР (21 квітня 1920 р.)

Унаслідок поразки у війні з Радянською Росією, війська УНР залишили майже всю територію Наддніпрянщини. Намагаючись продовжити боротьбу проти більшовиків, С. Петлюра звертається по допомогу до Польщі, яка на той час вже окупувала Галичину. 21 квітня 1920 р. у Варшаві між С. Петлюрою та лідером Польщі Ю. Пілсудським була підписана Політична конвенція, окремі пункти якої фактично обмежували державний суверенітет України.

2. Кордон між УНР і РП1 встановлюється наступний: на північ від Дністра уздовж р. Збруч, а далі уздовж колишнього кордону між Австро-Угорщиною і Росією до Вишегрудні, а від Вишегрудні на північ через Кременець, а далі по лінії на схід від Здолбуново, потім уздовж кордону Рівненського повіту... колишній губернії Мінською до пересічення її р. Прип’яттю, а потім Прип’яттю до її гирла.

3. Польський уряд визнає за Україною територію на схід від кордону, вказаного в параграфі 2 цього договору, до кордонів Польщі 1772 р. (до розділів), які Польща вже займає або набуває від Росії шляхом військовим чи дипломатичним.

6. Аграрна справа на Україні буде дозволена Конституантою. До часу скликання Конституанти юридичне положення власників землі польської національності на Україні визначається угодою між РП і УНР.

7. Укладається військова конвенція, що складає інтегральну частину договору.

8. Договір залишається таємним. Він не може бути переданий третій стороні або бути опублікованим.., [ 94; c. 362 ].

Фрагмент з військового договору УНР з урядом Польщі (24 квітня 1920 р.)

У Варшаві напередодні об’єднаного наступу військ Польщі та УНР проти більшовиків була підписана військова конвенція, яка регламентувала відносини між збройними силами обох держав.

2. Польські і українські війська діють спільно як війська союзні.

6. З моменту початку спільних дій проти більшовиків Український Уряд зобов’язався поставляти продукти для польської армії, що перебуває на цій території в кількості, згідній оперативному плану головного артікуля1: м’ясо, сало, муку, хліб, крупу, овочі, цукор, овес, сіно і тому подібне. В разі ненадання Українським урядом необхідної продукції, цивільний комісар України за угодою з інтендатурою дивізії (армії) проводить реквізицію продуктів серед місцевого населення.

11. На польській території продовжиться організація українських частин ... до того часу, поки ця організація буде можлива на власній території.

12. Командування польських військ зобов’язалося доставити українським військам зброю, амуніцію, спорядження і одяг в кількості, необхідній для трьох дивізій.

16. Обидві сторони зобов’язалися тримати цю конвенцію в таємниці.., [ 94; c. 363 ].

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.