- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
- •Ббк 63.3 (4Укр) я73
- •Тема 1. Давня історія України
- •Тема 2. Київська Русь
- •2.3. Занепад та феодальна роздробленість
- •2.4. Галицько-Волинське князівство як продовжувач
- •Тема 3. Литовсько-польська доба української історії
- •3.2. Захоплення галицьких земель Польщею.
- •Тема 4. Українське козацтво
- •Тема 5. Українська національна революція 1648-1676 рр.
- •5.1. Розгортання боротьби українського народу
- •5.2. Початок громадянської війни,
- •5.3. Боротьба за возз’єднання
- •Тема 6. Україна в XVII-XVIII стст.
- •6.2. Посилення колоніальної політики Російської імперії
- •6.4. Соціально-економічний розвиток
- •Тема 7. Україна на початку хіх ст.
- •7.1. Розгортання суспільно-політичного руху на українських
- •7.3. Розвиток суспільно-політичного та соціально-економічного
- •Тема 8. Україна в другій половині хіх ст.
- •8.1. Скасування кріпосного права, буржуазно-ліберальні
- •8.3. Розвиток західноукраїнських земель
- •8.4. Розвиток культури на українських землях
- •Тема 9. Україна на початку хх ст.
- •9.1. Суспільно-політичні та національні рухи
- •Тема 10. Українська національно-демократична революція (1917-1920 рр.)
- •10.1. Центральна Рада.
- •10.3. Встановлення влади Директорії:
- •Тема 11. Україна в міжвоєнний період
- •11.6. Західноукраїнські землі у складі
- •Тема 12. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)
- •12.2. Початок Великої Вітчизняної війни. Встановлення
- •Тема 13. Розвиток України в другій половині 40-80-х рр. Хх ст.
- •13.1. Політичний та соціально-економічний розвиток
- •13.3. Поглиблення системної кризи тоталітарного
- •13.4. Процес перебудови в срср.
- •Тема 14. Утвердження незалежної України
- •Передмова
- •Тема 1. Давня історія України
- •1.1. Кочові племена кіммерійців, скіфів, сарматів
- •1.2. Античні міста-держави Північного Причорномор’я
- •Тема 2. Київська Русь
- •2.1. Східні слов’яни
- •2.2. Становлення та піднесення Давньоруської держави
- •2.3. Занепад та феодальна роздробленість Київської Русі у XII–XIII стст.
- •2.4. Галицько-Волинське князівство як продовжувач державотворчих традицій Київської Русі
- •2.5. Монголо-татарська навала
- •2.6. Соціально-економічний, політичний та культурний розвиток давньоруських земель
- •Тема 3. Литовсько-польська доба української історії
- •3.1. Утвердження Литви на українських землях
- •3.2. Захоплення галицьких земель Польщею. Утворення Речі Посполитої
- •3.3. Набіги кримських татар на українські землі
- •3.4. Розвиток української культури в XIV-xviі стст.
- •3.5. Соціально-економічні процеси XIV-xvіi стст.
- •Тема 4. Українське козацтво
- •4.1. Виникнення українського козацтва
- •4.2. Запорізька Січ
- •4.3. Козацько-селянські повстання кінця XVI - початку XVII ст.
- •Тема 5. Українська національна революція 1648-1676 рр.
- •5.1. Розгортання боротьби українського народу під проводом б. Хмельницького (1648-1657 рр.)
- •5.2. Початок громадянської війни, розкол України на два гетьманства (1657-1663 рр.)
- •5.3. Боротьба за возз’єднання Української держави (1663-1676 рр.)
- •Тема 6. Україна в XVII-XVIII стст.
- •6.1. Гетьман України і. Мазепа
- •6.2. Посилення колоніальної політики Російської імперії й остаточна ліквідація автономного устрою України
- •6.3. Правобережна Україна кінця XVII – початку XVIII ст.
- •6.4. Соціально-економічний розвиток українських земель у XVII-XVIII стст.
- •Тема 7. Україна на початку хіх ст.
- •7.1. Розгортання суспільно-політичного руху на українських землях, підвладних Російській імперії. Національне відродження
- •7.2. Соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України
- •7.3. Розвиток суспільно-політичного та соціально-економічного життя на західноукраїнських землях у складі Австрійської імперії
- •7.4. Українська культура в першій половині хіх ст.
- •Тема 8. Україна в другій половині хіх ст.
- •8.1. Скасування кріпосного права, буржуазно-ліберальні реформи 60-70-х рр. Хіх ст. Та їхні наслідки
- •8.2. Промисловий переворот другої половини хіх ст.
- •8.3. Розвиток західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської імперії
- •8.4. Розвиток культури на українських землях у другій половині хіх ст.
- •Тема 9. Україна на початку хх ст.
- •9.1. Суспільно-політичні та національні рухи в Україні на початку хх ст.
- •9.2. Соціально-економічний розвиток українських земель
- •9.3. Україна у Першій світовій війні
- •Тема 10. Українська національно-демократична революція (1917-1920 рр.)
- •10.1. Центральна Рада. Проголошення Української Народної Республіки (унр)
- •10.3. Встановлення влади Директорії: відродження та занепад унр
- •10.4. Західноукраїнська Народна Республіка (зунр)
- •10.5. Політика радянської влади в Україні
- •Тема 11. Україна в міжвоєнний період
- •11.1. Україна за нової економічної політики
- •11.2. Індустріалізація та її соціально-економічні наслідки
- •11.3. Колективізація. Голодомор 1932-1933 рр.
- •11.4. Утвердження сталінського тоталітарного режиму
- •11.5. Культурне будівництво
- •11.6. Західноукраїнські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини
- •Тема 12. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)
- •12.1. Українське питання у передвоєнній міжнародній політиці
- •12.2. Початок Великої Вітчизняної війни. Встановлення фашистського окупаційного режиму на території України
- •12.3. Рух опору в Україні
- •12.4. Звільнення України від фашистських загарбників
- •Тема 13. Розвиток України в другій половині 40-х рр. – кінця 80-х рр. Хх ст.
- •13.1. Політичний та соціально-економічний розвиток України після закінчення війни
- •13.2. Період “відлиги” в Україні (1954-1964 рр.)
- •13.3. Поглиблення системної кризи тоталітарного режиму в другій половині 60-х рр. – першій половині 80-х рр. Хх ст. Дисидентський рух
- •13.4. Процес перебудови в срср. Проголошення незалежності України
- •Із закону урср “Про мови в Українській рср” (жовтень 1989 р.)
- •V. Територіальне верховенство
- •Vі. Економічна самостійність.
- •Vіi. Екологічна безпека.
- •Viіi. Культурний розвиток.
- •Тема 14. Утвердження незалежної України
- •14.1. Державотворчі процеси в сучасній Україні
- •14.2. Трансформація економічної системи
- •14.3. Зовнішня політика України
- •14.4. Основні напрямки розвитку культури, освіти, науки
- •Література
Тема 14. Утвердження незалежної України
|
План
14.1. Державотворчі процеси в сучасній Україні
14.2. Трансформація економічної системи
14.3. Зовнішня політика України
14.4. Основні напрямки розвитку культури, освіти, науки
14.1. Державотворчі процеси в сучасній Україні
Витяг із Закону України “Про громадянство України” (18 січня 2001 р.)
У жовтні 1991 р. Верховна Рада ухвалила Закон “Про громадянство України”, який у наступні роки був частково змінений та доповнений. Закон відповідав європейським стандартам. Зокрема, громадянами оголошувалися всі особи, які постійно мешкали на території України незалежно від національності, віросповідання, расової приналежності. Цей Закон є одним з базових документів української державності.
…Стаття 2. Принципи законодавства України про громадянство
Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:
1) єдиного громадянства – громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України…
Стаття 3. Належність до громадянства України
Громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України” (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис “громадянин України”, та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України…
Стаття 9. Прийняття до громадянства України
Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
Умовами прийняття до громадянства України є:
1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;
2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов’язання припинити іноземне громадянство (для іноземців)…
3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років…
4) отримання дозволу на імміграцію…
5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);
6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.
До громадянства України не приймається особа, яка:
1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;
2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);
3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином…
Стаття 19. Підстави для втрати громадянства України
Підставами для втрати громадянства України є:
1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.
2) Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто, [ 56; c. 10-14 ].
Указ Президента України “Про невідкладні заходи по будівництву Збройних Сил України” (5 квітня 1992 р.)
З перших днів проголошення незалежності почалося будівництво інституцій, без яких неможливе існування жодної держави. Однією з таких інституцій є армія. У квітні 1992 р. на підставі Закону “Про Збройні сили України” Президент Л. М. Кравчук видав указ, який мав остаточно сформувати структуру збройних сил та функції її окремих керівних органів.
На виконання Закону України “Про Збройні сили України” та постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. “Про військові формування в Україні”, а також у зв’язку з втручанням керівництва Російської Федерації і Головного Командування Об’єднаними Збройними силами Держав Співдружності у внутрішні справи України і загостренням внаслідок цього соціально-політичної обстановки у військах, розташованих на території України і не включених до складу Збройних сил України, відсутністю належного управління військами постановляю:
1. Підпорядкувати Міністерству оборони України всі військові формування, дислоковані на території України...
Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України на період до їх повного розукомплектування, передати в оперативне підпорядкування Командуючому Стратегічними силами Держав Співдружності для забезпечення єдиного контролю над ядерною зброєю, порядок здійснення якого регулюється спеціальною угодою.
2. Сформувати Військово-Морські Сили України на базі сил Чорноморського флоту, дислокованих на території України.
Міністерству оборони України приступити до формування органів управління Військово-Морськими Силами України, погодивши з Головнокомандуючим Об’єднаними Збройними Силами Держав співдружності перелік кораблів і частин Чорноморського флоту, які тимчасово передаються в оперативне підпорядкування командуванню Стратегічними Силами Держав Співдружності.
3. Міністру оборони України організувати безпосереднє (для Стратегічних Сил – адміністративне) управління всіма військами, дислокованими на території України.., [ 60; c. 2-3 ].
Із Закону України “Про об’єднання громадян” (16 червня 1992 р.)
Взявши курс на розбудову демократичної держави, Верховна Рада ухвалила низку законів, які закріплювали в якості норми суспільного життя політичний плюралізм та право громадян створювати різноманітні організації й об’єднання.
Право громадян на свободу об’єднання є невід’ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об’єднань, [ 61; c. 2 ].
Витяг із Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” (23 квітня 1991 р.)
Як демократична та поліконфесійна держава Україна гарантувала право всім громадянам на свободу віросповідання. Цей напрямок роботи був особливо важливим і частково новим, оскільки в Радянському Союзі сповідувалися принципи атеїзму.
Розділ І. Загальні положення
Стаття 1. Завдання Закону
Завданнями цього Закону є:
Гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права;
…Гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.
Стаття 6. Відокремлення школи від церкви
Державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії…
Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування, [ 65; c. 283 ].
Уривок з Конституції України (28 червня 1996 р.)
Кардинальні соціально-політичні та економічні трансформації українського суспільства наприкінці 1980-х – початку 1990-х рр. вимагали ухвалення нової Конституції. Момент її прийняття затягнувся на 6 років через постійні конфлікти між гілками державної влади та окремими політичними силами. Вранці 28 червня 1996 р. Верховна Рада ухвалила Конституцію, яка протягом наступних 15 років неодноразово зазнавала змін.
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави…
Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Стаття 5. Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.
Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України…
Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування…
Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу…
Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону…
Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.., [ 35; c. 3-51 ].