7.2. Соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України

З указу про право купівлі землі (12 грудня 1801 р.)

Стрімкому економічному розвитку Російської імперії заважала відсутність ринку землі та неможливість виходу на нього простих людей. Селяни, що найбільше з усіх прагнули придбати землю, не могли цього зробити. Через станові перепони, вони автоматично відсторонювалися від процесу розвитку сільського господарства в країні.

Желая дать новое поощрение земледелию и промышленности народной… признали мы нужным право приобретения земель без крестьян и владения всем тем, что на поверхности и в недрах ее находится, распространить на всех российских подданных, кроме тех, кои причислены к помещичьим владениям. И в следствии того предоставляем не только купечеству, мещанству и всем городским правом пользующимся, но и казенным поселянам, к какому бы они ведомству ни принадлежали, равномерно и отпущенным на волю от помещиков, приобретать покупкою земли от всех тех, кои имеют по законам право на продажу, и утверждать таковые приобретения за собою совершением купчих.., [ 92; c. 315 ].

З указу “Про вільних хліборобів” (20 лютого 1803 р.)

Після смерті Павла І імператором Російської імперії став його син Олександр І. Намагаючись приборкати хвилювання в країні, а також під впливом своїх радників, серед яких були й українці (В. Кочубей, М. Сперанський, В. Каразін), він провів ряд ліберальних реформ, зокрема видав указ “Про вільних хліборобів”. Документ значно полегшував звільнення селян шляхом самовикупу. У Прибалтиці кріпосне право взагалі ліквідовувалось. Але Олександр І не наважився на більш рішучі кроки у цьому напрямку.

…Вважаємо потрібним постановити таке:

1) Якщо хто з поміщиків побажає відпустити придбаних або родових селян своїх поодинці або і цілим селищем на волю і разом з тим закріпити їм ділянку землі або і цілу дачу, то, склавши з ними умови, які по взаємній угоді будуть визнані найкращими, мають представити їх з приношенням своїм через губернського дворянського предводителя до міністра внутрішніх справ для розгляду і подання нам; і якщо настане від нас рішення, бажанню цьому згідне, тоді подадуться ці умови до Цивільної палати і запишуться в кріпосні справи з внесенням законного мита.

2) Такі умови, складені поміщиком з його селянами і в кріпосні справи записані, зберігаються як кріпосні зобов’язання свято і непорушне. Після смерті поміщика законний його спадкоємець або спадкоємці вступають в усі обов’язки і права, які в цих умовах зазначені.

3) У випадку неустойки з одного і другого боку в цих умовах присутствені місця по скаргах розбирають і чинять стягнення за загальними узаконеннями про контракти та кріпості, з таким при тому наглядом, що, коли селянин або і ціле селище не виконають своїх обов’язків, то повертаються поміщикові з землею і родиною у його володіння, як і раніше.

4) Селяни і селища, які від поміщиків на таких умовах з землею відпускаються, якщо не побажають вийти в інші стани, можуть залишатися на власних їх землях землеробами і самі по собі становлять особливий стан вільних землеробів.

5) Дворові люди і селяни, які досі відпускались особисто на волю з обов’язком вибрати спосіб життя, можуть у встановлений законами строк вступити в цей стан вільних землеробів, якщо придбають собі землі у власність. Це поширюється і на тих з них, які знаходяться вже в інших станах і перейти в землеробне побажають, приймаючи на себе і обов’язки одного.

6) Селяни, які відпущені від поміщиків на волю і володіють власною землею, несуть подушний казенний оклад нарівні з поміщицькими, відправляють рекрутську повинність натурою і, виконуючи на рівні з іншими казенними селянами земські повинності, оброчних грошей в казну не платять.

7) Вони відаються судом і розправою в тих же місцях, де і казенні селяни; по володіннях же землею розбираються по кріпостях як володільці нерухомої власності.

8) Коли виконанням умов такі селяни одержать землю у власність вони матимуть право продавати її, закладати і залишати у спадщину, не роздрібнюючи, однак, ділянок менше 8 десятин; також мають вони право знову купувати землі, а тому і переходити з однієї губернії в іншу; але не інакше як з відома Казенної палати для перечислення їх подушного окладу і рекрутської повинності.

9) Оскільки селяни такі мають нерухому власність, то і можуть вони входити в усякі обов’язки; перші укази 1781-1765 років, які забороняють селянам без дозволу їх начальства вступати в умови, на них не поширюються.

10) В разі, коли селяни, які відпускаються поміщиком на волю з землею, перебували в казенній або приватній заставі, вони можуть з дозволу казенних місць і за згодою приватних кредиторів приймати на себе борг, який лежить на маєтку тому, вносити його в умови; а при стягуванні цього боргу, який вони на себе прийняли, учиняти з ними як з поміщиками.., [ 100; c. 202 ].

З наказу про припинення скитання (пошуку біглих селян) (20 липня 1809 р.)

Будуючи нову країну, Олександр І приділяв значну увагу найбіднішим верствам населення. З цією метою він наказав посилити контроль над людьми, що не мали змоги піклуватися про себе.

Правительство неоднократно обращало внимание на пресечение ханжества и бродяжничества нищих… Несмотря на то повсюду почти крестьяне и других состояний люди, по телесным и естественным недостаткам и неспособности к труду, а нередко по собственному нерадению и порокам, в нищету впавшие и способов пропитания не имеющие, скитаются по городам, селам и дорогам для испрошения подаяния…

…угодно было повелеть: 1.Чтобы все нищие по дорогам, городам и селениям шатающиеся и просящие милостыню, были забраны… и переписаны с означением, каким помещикам или казенным волостям или иным ведомствам принадлежат они. 2. Чтоб по учинении сей переписи препровождены или были к помещикам, в волостные правления или общества, к которому кто принадлежит…

6. …по вторичным примечании их в бродяжничестве… содержать их на счет Приказа общественного призрения, взыскивая с виновных в неосмотрении за ними и в непризрении их все то, чего содержание их Приказу стоить будет до самого возвращения их в волости, селения и общества, коим они принадлежат, [ 92; c. 316 ].

Уривок з офіційної відомості про кількість робітників дитячого віку на Катеринославській казенній суконній фабриці (5 серпня 1819 р.)

Разом із сільським господарством в Україні на початку ХІХ ст. розвивалася промисловість. Проте законодавчих актів, які б захищали соціальні права робітників, регламентували застосування дитячої праці, не існувало. Тяжкі умови праці та недотримання підприємцями правил безпеки часто призводили до каліцтва та загибелі робітників.

При Катеринославській суконній фабриці перебувало з 1-го числа серпня 1818 р. по 1-е число січня 1819 р. кожного місяця майстрових людей з свідченням скільки з них до 7-літнього віку отримуючих жалування по 1 крб. щомісяця, теж від 7 до 10, і від 1-літнього віку і далі отримуючих височайше положений провіант¹.

Число душ чоловічої і жіночої статі в серпні.

По 1-е число цього місяця перебувало всіх узагалі малолітніх на положенному дитячому жалуванні – 706.

Вибуло: померло до 7 років – 15.

Відчислено на отримання провіанту, як-то: від 7 років – 138 чоловік і досягнених 10-літнього віку – 9 чоловік. Усього – 147. Разом – 162.

Затим на 1-е число вересня залишилося менше 7-літнього віку – 544, [ 26; c. 191 ].

Виписка із журналу Штабу корпусу гірничих інженерів про перші спроби виробництва заліза на Луганському казенному ливарному заводі (20 червня 1836 р.)

У 30-ті рр. ХІХ ст. в Україні та Російській імперії відбувається промисловий переворот. Перші етапи його реалізації характеризуються доволі слабкими темпами розвитку. Головними причинами цього були відсутність вільнонайманої робочої сили та розвіданих покладів вугілля і залізної руди. Однак потреба держави у металі була гострою. За її сприяння ще наприкінці ХVIII ст. був відкритий Луганський ливарний завод, що на середину ХІХ ст. став промисловим центром України.

На Луганському заводі не виробляється залізо. Різні залізні речі для Чорноморського флоту виготовляються на ньому із заліза, одержуваного з уральських заводів. На початку 1835 р. зроблено там тільки спроби виковки цього металу, для яких влаштовано було відбиваючу піч і молот. Для дослідів використано: чавуну єкатеринбурзького 6 пудів, чавуну в речах, відлитих на Луганському заводі, 46 пудів², чавунної крошки 318 пудів і кам’яного вугілля 2 350 пудів. Заліза одержано 44 пуди 12 фунтів, яке обійшлося по 85 крб. за пуд… З виробленого на Луганському заводі заліза доставлено було певну кількість у С.-Петербург.., [ 26; c. 201-202 ].

Уривок із записок О. де Бальзака про Україну (1848 р.)

Оноре де Бальзак – відомий французький письменник, представник школи критичного реалізму. У 1832 р. він отримав листа від багатої польської поміщиці Евеліни Ганської, власниці маєтку поблизу Бердичева, щодо одного з його творів. Невдовзі між ними зав’язалось листування, що переросло у теплу дружбу та кохання. Письменник двічі відвідував Україну: у вересні 1847 - січні 1848 р. і протягом останніх місяців 1849-го до квітня 1850 р. Враження від побаченого в Україні він залишив у своїх записках, які є цінним джерелом з історії повсякденного життя українського суспільства середини ХІХ століття.

...Як Ви приїдете на Україну, в цей рай земний, де я запримітив уже 77 способів приготування хліба, що дає високу ідею про винаходи населення комбінувати самі прості речі... Я бачив північний Рим, місто православ’я з 300 церквами, багатствами Лаври, св. Софії, степів. Цікаво раз побачити. Маємо тут цікавий союз розкоші й мізерії. ...Протягом 15 або 20 днів контрактів (ярмарку) у Київ приїздять зі всіх кутів Росії...

Відчай бере! Уяви собі, що за кордон не можна переслати грошей. Всупереч царській забороні, жиди беруть 15% і 20% за свою комісію, таким робом, хоч і бажав би й міг би послати – це дійсна руїна! Не можна уявити собі ненажерливості тутешніх жидів. ...Що ж до позичок, то іноді беруть 50% і навіть жид у жида, [ 26; c. 198 ].