5.3. Боротьба за возз’єднання Української держави (1663-1676 рр.)

Уривки з “Московських статей”, схвалених царським урядом під час перебування в Москві І. Брюховецького (1665 р.)

У 1663 р. через нестабільність влади під час правління І. Виговського і Ю. Хмельницького Україна розкололася на дві частини. Лівобережне гетьманство очолив І. Брюховецький. Він орієнтувався на Росію і підписав з нею низку угод (Батуринські і Московські статті). Головними причинами їх укладання стали заяви правобережних гетьманів про об’єднання усієї України під їх булавою та організація з цією метою військових походів. Прагнучи утриматися при владі, Брюховецький заручався підтримкою Москви, здаючи їй певні права України в обмін на військову допомогу.

2. …Стародавні права і вольності козаків він, великий государ, пожалував і зводив підтвердити і щоб козаків старшина козацька, тобто гетьман, судді, полковники, сотники і отамани в війську, по містах і по селах відповідно до прав і звичаїв стародавніх військових судили і карали; а в ті суди козацькі і права військові ні бояри, ні воєвода, ні стольник, ні інший начальницький чоловік втручатися і козака в війську, і по містах, і по селах судити і карати не повинен і не буде повинен…

Щоб доми і хутори козацькі, що є по всіх містах і селах, від усяких постоїв¹ відповідно до стародавніх вольностей і прав козацьких вільні були і щоб усякий боярин і воєвода, що з військом через міста проходячи чи в містах стоїть, у домі козацькому ні сам не зупинявся, ні ратних² людей становити не велів, але по домах міщанських і по селянських постої ратним людям, що через місто проходять чи в місті, стоять, бути мають; також і інші всякі місця козацькі, тобто гаї, сади, займища, сіножаті, поля, огороди, при вольностях непорушне без усякої шкоди від бояр, і воєвод і ратних людей, що перебувають у містах чи через міста проходять, мають бути при тих же вольностях козацьких. Вдови, що залишилися після козаків, в бою убитих і вдома померлих, в домах і в усіх своїх маєтках з дітьми своїми збережені мають бути; а якби вдова козацька не за козака заміж вийшла, тоді, хоч вона і втрачає вольності, проте ж діти козацькі відпадати від вольностей козацьких батьківських не повинні.

Вотчини і пасіки козацькі відповідно до тих же давніх вольностей козацьких від дані медової вільні мають були. А якби який козак слухняним не був і у військо ходити ухилявся, тоді такий козак від вищезгаданих статей відпадав…

3. Якщо гетьманові смерть трапиться, то щоб поміж Війська Запорізького козацтва, а не з іншого якогось народу і війська, справжнього козака гетьманом по стародавніх правах військових обрати на гетьманство по указу великого государя.., а обраний гетьман в Москву їздити і великого государя пресвітлі очі бачити повинен буде так, як нині гетьман нинішній за своєю обіцянкою учинив…

Щоб уся волость Гадяцька при булаві була так, як за покійного Богдана Хмельницького, гетьмана запорозького, було; а в волості Гадяцькій Зінківського полку такі міста знаходяться: Котельна, Опішня, Куземин, Грунь, Черкаська, Зіньків, Лютинка, Веприк, Рашівка, Камишна, Ковалівка, Бурок, щоб при Гадячі і ті всі згадані містечка з млинами, з селами, з полями і іншим угіддям, що до тих містечок належать, на булаву гетьманську йшли, та в тих же містах млини дані будуть осавулам військовим – двом чоловікам.

9. Як перед цим без государевої волі до чужих навколишніх земель, тобто до хана кримського і до інших, не посилав гетьман своїх посланців, так і надалі, пам’ятаючи присягу з цілуванням хреста, гетьман виконувати з військом готовий.., [ 90; с. 164 ].

Уривки з “Андрусівського перемир’я” між Москвою та Річчю Посполитою (30 січня 1667 р.)

Довготривале протистояння між Польщею та Московським царством за право впливу на українські території завершилося Андрусівським перемир’ям. До його укладання призвів заколот Ю. Любомирського, що охопив значну територію Речі Посполитої. Посприяли цьому і втомленість держав від війни, яку вони вели один проти одного, а також прагнення отримати значні території.

3. А за які міста і землі за цієї минулої війни від Корони Польської і Великого князівства Литовського завойовані є і перебувають у володінні і в управлінні його царської величності, тобто Смоленськ з усією Сіверською землею, з містами і з повітами, які від того краю, від Вітебського, і від Полоцького, і від Ліфляндїї, від Лютинського повітів, до Смоленська відійшли, тобто Дорогобуж, Біла Невель, Себеж, Красне, а також і Велиж, хоч він здавна до воєводства Вітебського належний, з своїми містами і з повітами, а з другого краю, де є сіверські міста, коло Чернігова, всі міста і землі, якими не є прозвищами і урочищами названі, залишатися мають усі на стороні його царської величності; а на стороні його королівської величності – від Дніпра, що під Києвом, і через весь той край до Путивльського рубежу ніякого міста чи містечка, ні волості у володінні в нинішні перемирні роки від нинішнього часу і дня належати не буде, не переходячи однако ж рубежів воєводств Полоцького, Вітебського і Мстиславського і повітів Оршанського, Мозирського, Річицького і Брацлавського, а також і Ліфляндського рубежу, так, як в собі ті рубежі у давньому своєму окресленні до війни були; і зо всіма повітами, селами і волостями з обох боків рік Дніпра і Двіни, і з іншими, що до тих же воєводств і повітів, які в державі його королівської милості і Речі Посполитої залишаються, крім Велижа, який ради миру святого від воєводства Вітебського відлучений і на сторону його царської величності цим договором до кінця перемирних років залишений; а внизу по Дніпру (земля), що називається Запороги, і тамтешні козаки, в яких вони там укріпленнях, островах і поселеннях своїх живуть, мають бути в послушенстві під охороною і під високою рукою обох великих государів наших на спільну їх службу від наступаючих, від чого боже борони, бусурманських сил.

I то постановляємо, що ніяка над козаками українськими, що по ту сторону Дніпра від Переяслава перебувають, помста чинена бути не має за те, що деякі (з них) на бік його королівської величності і Речі Посполитої піддавались, а тих козаків, які по другій стороні ріки Дніпра від Києва перебувають, його царська величність від присяги, йому на підданство принесеної ними, звільняє і під захист свій брати і до міст і містечок, що там є, вступати на весь час цього перемир’я не буде і не велить; а відповідно до цього і його королівська величність тих козаків, що перебувають і по другій стороні ріки Дніпра від Переяслава, під захист свій приймати і до міст і містечок, що там є, вступатися в ці перемири роки не буде і не велить.

А місто Київ з Печерським монастирем, і з посадом, і з навколишніми близькими монастирями, і з нивами їх, які люди, що живуть у монастирях, мають у полях, а також і лісні входи на всяку домашню потребу з того боку Дніпра, на якому є Київ, не більш як на милю, щоб забезпеченням в землях і лісах міським і монастирським людям, так з боку навколишніх, як і з боку християнських людей, виконано було і додержано на цей же час (перемир’я) і про виведення людей ратних його царської величності з того ж міста Києва і про повернення його з тими ж містами названими, які на сторону його королівської величності договорені і відписані.

7. А саме місто Київ з тими ж монастирями, Печерським і з іншими при Києві залишеними околицями, також і з слугами старими, з якими перед цим Київ на сторону царської величності прийнятий (був), і з живністю, що в той час там буде, на сторону його королівської величності і Речі Посполитої має бути відданий і очищений до першої про вічний мир комісії, що на ці перемирні роки припадає, тобто через два роки, від нинішнього договору рахуючи.., [ 94; с. 226 ].

Уривок з “Глухівських статей” (1669 р.)

У 1668 р. П. Дорошенко об’єднав під своєю булавою обидві частини України. Однак цей успіх був не тривалим. У цьому ж році поляки, реалізуючи Андрусівське перемир’я, почали окупацію Правобережної України. Дорошенко був вимушений повернутися з військом назад, залишивши на Лівобережжі свого заступника Д. Многогрішного. У той же самий час окупацію Лівобережної України почали російські війська. Не маючи змоги протистояти наступу і не отримавши підтримки від Дорошенка, Многогрішний іде на союз з Росією та підписує Глухівські статті. Вони поновлювали розкол України на два гетьманства, хоч за своєю суттю і базувалися на умовах Березневих статей 1654 р.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав, щоб були в малоросійських містах воєводи і ратні люди для оборони від ворогів і щоб надалі в малоросійських містах нестійкості і зради ні від кого ніякої не було, і указав бути воєводам і ратним людям в містах відповідно до попередніх статей і тепер знов підтвердити в статтях, а воєводам бути в Києві, в Переяславі, в Ніжині, в Чернігові, в Острі; а в права їх, і в вольності, і суди, і всякі діла воєводам втручатися не указав, як київському воєводі так і іншим воєводам, а указав мати начальство над ратними людьми, які прислані для захисту…

А про побори з малоросійських міст указав, щоб було, як завжди, що написано в статтях гетьмана Богдана Хмельницького.

4. …І гетьман і, і вся старшина, і козаки ухвалили на цій раді: гетьманові тисяча золотих червонців на рік, писареві військовому і обозному по тисячі золотих польських, на суддів військових по триста золотих, на писаря суддівського сто золотих, на писаря та на хорунжого полкового по п’ятдесят золотих, на хорунжого сотницького тридцять золотих, на бунчужного гетьманського сто золотих, на полковників по сто ефімків¹, на осавулів полкових по двісті золотих, на осавулів військових по чотириста золотих, на сотників по сто золотих; реєстрових козаків має бути тридцять тисяч чоловік, а давати на чоловіка по тридцять золотих польських.

…А на військо запорізьке на тридцять тисяч установити побори з усіх маєтків без винятку, чий би він не був, крім монастирів, і з тих поборів давати великого государя жалування гетьманові з начальницькими людьми і козакам відповідно до раніше затверджених статей.

6. Як перед цим заслужені пожалувані були честю дворянською, щоб вони при цьому ж чині і честі й надалі перебували; а які надалі заслужать і гетьман і старшина стануть бити чолом про них, то щоб царська пресвітла величність їх до тої ж дворянської честі зволів пожалувати…

12. Щоб дозволено їм було від навколишніх государів всякі прислані листи приймати і прочитувати, а прочитавши, до великого государя відсилати і від себе їм до них писати.

Великий государ, його царська величність, наказав у ці статті гетьманові і всьому Війську відмовити.

25. …Якщо вороги великого государя на малоросійські міста наступати будуть, то по указу великого государя ратні люди на підмогу посилатися будуть; а якщо по нинішньому невпорядкованому останньому шляху не скоро будуть, то того собі в немилість великого государя не ставити.., [ 94; с. 167-169 ].

Уривок з царської грамоти гетьманові І. Самойловичу про відправку на Україну російських військ для допомоги в боротьбі проти турецьких і татарських загарбників (2 грудня 1672 р.)

Наступником Д. Многогрішного був І. Самойлович. Він обрався на гетьманство у 1672 р. та підписав з царем Конотопські статті. Гетьман проявив себе здібним воєначальником у війні об’єднаних сил козацької України та Росії з Османською імперією. Брав активну участь у відсічі татарським набігам на Україну та походах на Крим.

…Та й ти ж, нашої царської величності гетьман, нам великому государеві, б’єш чолом, щоб ми зволіли ратних наших людей і всяких запасів в нашу, царської величності, отчину в Київ і в інші малоросійські міста з причини наступу неприятеля прибавити. І ми, великий государ, згідно з тим твоїм гетьманським листом, указали бути на службі в Києві бояринові нашому, і воєводам, і намісникові нижегородському…

А якщо султан турецький від того наміру не відстане і під Київ війною зо всіма своїми силами на розорення святих божих церков і наших царської величності малоросійських міст (піде), то ми, великий государ… проти неприятеля, султана турецького і хана кримського, підемо своєю государевою особою… будемо стояти (проти ворога), скільки той же всемогутній Бог помочі дасть.., [ 101; с. 343 ].

Зі статей, схвалених на раді в Переяславі, на підставі яких десять правобережних козацьких полків об’єднувалися з лівобережним Гетьманатом (27 (17) березня 1674 р.)

У своїй політиці І. Самойлович прагнув об’єднати Правобережжя та Лівобережжя. З цією метою у 1674 р. за підтримки Ромодановського він іде на Правий берег, де в березні того ж року обирається гетьманом “обох сторін Дніпра”. Внаслідок вторгнення османських військ у 1677 р., втрачає контроль над цими територіями і розпочинає боротьбу з Ю. Хмельницьким, якого намагалися затвердити на гетьманстві турки.

1. Бути у великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії самодержця і в його царської величності благородних дітей... у вічному підданстві генеральній старшині задніпрянських полків, обозному осавулові, судді, полковникам, сотникам і всій старшині і всьому Війську Запорозькому, всякого чину і віку людям, і черні, згідно з цими прийнятими і затвердженими і обіцянкою їх, всієї старшини, всього Війська Запорозького, перед святим Євангелієм скріпленими і руками підписаними статтями, як ці статті самі в собі містять.

Обозний Іван Гулак, і вся старшина, і козаки, вислухавши цю статтю, обіцяли великому государеві, і його царської величності благородним дітям, і їх государським наслідникам служити до кінця життя свого невідступно і проти турецького султана, і кримського хана, і всякого неприятеля стояти і битися, не жаліючи голів своїх, і, крім государя свого, царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії самодержця, і його государських наслідників, у турецького султана, і в кримського хана, і ні в кого з навколишніх государів у підданстві не бути.

2. Обозний, і старшина, і козаки били чолом великому государеві, його царській величності, а бояринові і воєводам, князеві Григорієві Григорійовичу Ромодановському з товаришами, і гетьманові Іванові Самойловичу говорили: якщо турецький султан, і кримський хан, і інші неприятельські люди почнуть на них наступати війною, то чи царська величність боронити їх накаже?

І боярин, і воєводи, князь Григорій Григорійович з товаришами, і гетьман їм, старшині і козакам, говорили: великий государ, його царська величність, їх, старшину, і все Військо Запорозьке, і все поспільство¹ від неприятеля хреста святого турецького султана, і кримського хана, і інших неприятелів своїми государськими військами боронити накаже, і їм проти того неприятеля на оборону в яких місцях і яким полкам бути і відсіч неприятелеві давати, щоб про це постановили статті.

Обозний, і вся старшина, і козаки постановили: задніпрянських всіх полків полковникам з козаками для наступу проти неприятельських людей збиратися на річці Росаві, між Каневом і Корсунем; а неприятелеві відсіч давати з тієї сторони, з якої, борони Боже, прихід їх неприятельський буде…

4. …Якщо на державу Польську турецький султан з силами чи інші які-небудь неприятельські сили наступлять, то задніпрянської сторони гетьманові, і старшині, і всьому Війську Запорозькому в той час неприятельським людям ніякої допомоги ні в якому разі не подавати ніякими діями, і своїх полків людей від цього стримувати і забороняти, і без повеління государя на підмогу ні до кого не посилати. Обозний, і вся старшина, і козаки постановили цій статті бути так…

12. …Великому государеві, його царській величності, били чолом старшина і все Військо Запорозьке, щоб від гетьмана ніякого примусу і жорстокості не терпіли і щоб він над ними, військовою старшиною, ніякої несправедливості без поради всієї старшини безвинно не чинив; а за злочини, якщо хтось у тому виявиться, судом і доказом військовим карав і вотчину, якщо хто того не гідний буде, відбирав; також і з іншим товариством військовим і з посполитим народом, щоб не по волі своїй, а по суду і праву посполитому поступав…

20. ...Якщо в царської величності вчиниться комісія з яким-небудь государем, або з королівською величністю, або з ханом кримським, то за указом великого государя, його царської величності, на з’їздах з великими і повноважними послами малоросійських міст посланцям не бути, тому що між великими государями в їх державних великих справах розбіжності бувають.

А (якщо) у царської величності великих і повноважних послів де-небудь на з’їздах про малоросійські міста обох сторін Дніпра які-небудь договори і згадки будуть, то про це царська величність накаже Військо Запорозьке повідомляти листами своїми.., [ 101; с. 336 ].

З літопису Самійла Величка. Розповідь очевидця про турецько-татарські розорення в Україні (кінець XVII – початок XVIII ст.)

Важливим джерелом вивчення історії козацької України є Літопис Самійла Величка. Він складається з трьох частин. Перша оповідає про боротьбу Б. Хмельницького та базується на матеріалах особистого писаря гетьмана Самійла Зорки. Друга і третя частини, які охоплюють 1660-1686 рр. та 1687-1700 рр., містять значну кількість власних спостережень Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії. Літопис належить до найвагоміших творів української історико-мемуарної прози.

…Року від створення всього живого 7185, а від господнього утілення 1677... Тоді наступило на Україні від турчина, замість Божої благодаті і бажаної тиші (із-за примноження людського беззаконня через висяклу в них любов до інших), остаточне і всеконечне розорення й запустіння. А турчин після Кам’янецької, Хотинської, Ладижино-уманської війни відпочивав тільки один рік і відразу замислив через свою гординю постати війною для всеконечного захоплення чи розорення тогобічної козако-руської малоросійської України, маючи до того дві причини. Одну проти великого російського государя, що звелів добувати в Чигирині Дорошенка, його турецького союзника, другу проти Чигирина, що, відкинувши його союз і протекцію, схилився під високу руку православного російського монарха. Отож він постановив у своїй думі спершу розорити війною Чигирин, а потім за одним заходом учинити те саме й богоспасенному місту Києву. А скоро (весна зодягла землю) травами і красноквітними злаками, приємними людському зорові, відразу отой ненаситний візантійський смок, що завжди жадає християнської крові, виставивши в полі під Константинополем свою Махметову хоругву на війну, свиснув грізним своїм наказом на обидва далеко розлеглі пропонтійські береги, закликаючи під ту хоругву своє зміїне кодло магометян…

На чолі всіх тих військ він виправив при найвищому своєму візирі Ібраїма-сагран-пашу трапезонтського з товаришами, приверстано було до них в допомогу на власне злоумисля і розстригу-венжика козацького Юрія Хмельниченка, який має надію, що скоро приповзе на Україну з турецькими військами і звістить про себе козаків, то не тільки через достойність і заслуги його батька, старого Богдана Хмельницького, але й зі страху перед превеликою бусурманською силою Чигирин з усією Україною знову схилиться під турецьку владу, а його, Хмельниченка, легко зволить прийняти собі за гетьмана, [ 7; с. 212-213 ].

З гетьманського універсалу І. Самойловича про орендну інтерцизу (9 лютого 1685 р.)

Важливе місце в діяльності гетьмана відводилося налагодженню роботи фінансової системи. Для цього збиралося багато податків, особливе місце серед яких займала інтерциза - доходи з відкупів. Гроші збиралися в казну для сплати охотницьким кінним та пішим військам із віддачі на відкуп продажу горілки в шинках, тютюну, дьогтю, з користування млинами.

Ознайомлюємо цим нашим писанням кожному, кому про те належить знати, що за волею наших монархів, їхньої царської пресвітлої величності, з ради всієї старшини Запорозького війська ухвалено постановлення про оренди, з яких оренд охотницькі та інші, без яких не можна бути, війська нашого рейменту мають покривати свої витрати. А тепер ми, зберігаючи це нерушно, дозволяємо на прохання пана полковника і всіх тамтешніх обивателів Лубенського полку на 1685 рік їм-таки, обивателям того полку, мати в своєму завідуванні, згідно до наших інтерциз, виразно виданих на міста в минулому 1684 році, шинки горілчані, тютюнові і дьогтьові для загальної їм усім допомоги з тією умовою, щоб того полку щорічна рата, належна до військового скарбу, 7 010 золотих грошей доброї монети, була вистачена відразу по Великодні. А оскільки термін тієї оренди починається нині з Великодня, у такому ж часі має кінчитися у прийдешньому 1686 році. А при згаданих шинках ми пустили в завідування тим-таки обивателям і млини, які нікому не надано від нас в уживання особливими універсалами, і все, що тільки висловлено в минулорічних наших універсалах, ми заховали при них без жодного зменшення й прибільшення, хочучи, щоб увесь той порядок, який установлено в тому на рік і який нами оголошено, був дотриманий. Отож, згідно наших інтерцизних універсалів, усі вони, обивателі, мають тримати ту оренду й пожиткувати, на що ми даємо їм цей підтверджувальний універсал, а також наказуємо пильно, щоб їм ніхто не чинив перешкоди як у шинках, так і в млинах та інших повинностях. А щоб у тому, що є нами закріплено, не було переміни, ми поновлюємо тут, щоб пивом, медом і брагою шинкувати було вільно кожному, а особи, які завідують орендою, не мають витягати жодних датків від тих медових, бражних і пивних шинків, і щоб кварта простої горілки в орендах продавалася нароздріб по три чехи, а при гуртовім продажі, тобто на весілля й на хрещення дітей, має продаватися за дешевшу ціну, або щоб не заборонялося людям, як козакам, так і посполитим, на такі акти купити горілки на боці або викурити її вдома, [ 7; c. 330 ].