Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Romanyha.doc
Скачиваний:
35
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
2.73 Mб
Скачать

11.5. Культурне будівництво

Уривок з виступу М. Скрипника1 на XII зїзді РКП(б) (квітень 1923 р.)

У намаганні остаточно закріпити контроль над національними окраїнами колишньої Російської імперії більшовики змушені були піти на певні поступки. У 1923 р. XII з’їзд РКП(б) проголосив курс на коренізацію, який стимулював представників титульних націй союзних республік до роботи в партійних, державних та господарських органах, а також сприяв розвитку освіти та культури національних меншин.

Я хотів би говорити про те, як практично здійснюється наша лінія в національному питанні в одній галузі, а саме в галузі культурної та партійної роботи; і то хотів би тут узяти лише окрему частину цього питання й говорити про роботу тільки серед українського населення. Українці в Радянському Союзі посідають не тільки Українську Соціалістичну Радянську Республіку, але розташовані і на території всіх інших республік, доходячи в РСФРР числом понад 7 мільйонів.

Придивімося, як же обслуговуються ці 7 мільйонів населення, що становлять собою в деяких місцях на 40-50 %, а в деяких на 70% найбідніше селянство. Як обслуговує цю людність тепер радянська влада й наша партія? Ми маємо на ці 7 мільйонів населення в усій РСФРР разом з іншими автономними республіками, що входять до складу РСФРР, як ось Кирреспубліка й Татреспубліка, всього 500 шкіл з українською викладовою мовою та тільки 2 технікуми типу середніх шкіл, отже існування й цих шкіл стоїть зараз під знаком запитання. До цього часу вже закрилося 300 шкіл, а обидва технікуми є зараз під знаком запитання і найближчого часу належатимуть до тих, що їх треба скоротити. Я не припускаю, щоб такий відсоток шкіл задовольняв культурно-освітні потреби цього українського населення і щоб його можна було вважати за достатній. Тут треба, щоб тези наші в цій справі перетворювалися у життя належною мірою.

А тепер погляньмо, як обслуговуються національні меншості по партійній лінії. У мене є відомості, що лише в самій Саратовській губернії в губкомі2 є єдина на всю Росію українська секція. В деяких губерніях в окремих відділах народної освіти є робітники, що спеціально ведуть роботу серед тамтешнього українського населення близькою для населення мовою, але то все робітники безпартійні. Як-не-як, а в Сибіру ми маємо 1 200 000 українців, на Кубанщині – 2 273 000 й т.д., але партійної роботи серед них ми зовсім не провадимо. Коли Агітпроп ЦК РКП запитав губкоми, то лише Саратовський та Самарський губкоми визнали за потрібне провадити таку роботу українською мовою. А що відповіли всі інші? Воронізький губком заявляє, що організація української секції недоцільна: Царіцинський – “непотрібна й недоцільна”; Курський – “цілком зайва”, а Кубанський не надіслав навіть ніякої відповіді. Треба зауважити, що такі відповіді про те, що не треба вести роботи українською мовою, подавало багато парткомів і в самій Україні. Кажуть, що роботу можна вести й російською мовою. Але число 7 000 000 українських селян на території РСФРР говорить про те, що нам треба в оцій царині вжити заходів для того, щоб можна було провадити роботу мовою місцевого населення… Чи провадиться ж серед них культурно-освітня робота українською мовою? Ні, не провадиться, Армія й досі лишається знаряддям русифікації українського населення й усього “інороднього” населення. Правда, ПУР останніми часами почав передплачувати газети на національних мовах, але вся ця робота ще в майбутньому, і нам треба в цій справі вжити заходів, щоб наша армія не була знаряддям русифікації…

Але нам бракує робітників, нам треба ще підготувати робітників, що змогли б провадити роботу українською мовою. Ось вам приклад: тут у нас на цьому з’їзді маємо лише 4,7% українців. З тих умов, що здавна склалися на Україні, нам бракує робітників, що володіють українською мовою, що могли б провадити серед селян роботу рідною для них мовою.., [ 88; c. 66-70 ].

Із постанови ВУЦВК і РНК Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови(1 серпня 1923 р.)

Політика коренізації (українізації), ініційована рішеннями ХІІ з’їзду РКП(б), передбачала розвиток не тільки української мови та культури, але й забезпечила умови для рівноправного розвитку мов усіх етносів, які мешкали на території України.

І. Загальні засади

1. Мови всіх національностей, що є на території України, проголошуються рівноправними.

2. Кожному громадянинові будь-якої національності забезпечується можливість в його зносинах з державними органами і в зносинах державних органів з ним користуватися рідною мовою.

3. Відповідно до переважного числа населення, що говорить українською мовою, вибрати, як переважаючу для офіціальних зносин, українську мову.

4. Відповідно до політичного та культурного значення російської мови та її поширеності на Україні, вважати за найпоширеніші на Україні обидві мови – українську та російську.

5. Згідно з цим робітничо-селянська влада звертатиметься до всього населення України в цілому обома найпоширенішими мовами – українською та російською.

6. В адміністративно-територіальних одиницях (районах, округах, губерніях), а також і в містах з більшістю населення, що належить до національних меншостей, органи влади користуються мовою більшості населення, з додержанням, проте, гарантій для решти національностей, що є в цьому районі.

Примітка 1. Національна меншість творить більшість для даної адміністративно-територіальної одиниці (чи міста) в тому разі, коли вона перевищує своїм числом половину всього населення.

Примітка 2. В тих місцевостях, де ні одна з національностей не має абсолютної більшості, органи влади користуються переважно мовою відносної більшості населення цієї місцевості.

7. На з’їздах, засіданнях Рад, зборах, мітингах, конференціях, прилюдних читанках і всіляких прилюдних виступах кожному громадянинові надається право вільно говорити своєю рідною мовою…

V. Заходи, що забезпечують знання найпоширеніших на Україні мов

25. Доручити Наркомосвіти організувати при установах для навчання співробітників радянських установ української мови курси двох типів: короткотермінові з строком навчання на них не більш як 3 місяці і довготермінові (для кваліфікованих робітників) з строком навчання до 9 місяців.

26. Центральним, губерніальним і окружним органам надається право в установленому штатному порядку організувати апарати для обслуговування потреб різних національностей, крім української та російської, з достатнім числом перекладачів, [ 37; c. 242-247 ].

Уривок з резолюції червневого пленуму ЦК КП(б)УПро наслідки українізації (1926 р.)

В УРСР політика коренізації дістала назву українізація. Попри підтримку з боку вищого державно-партійного керівництва республіки, українізація зустріла нерозуміння та пасивний опір з боку бюрократичного апарату та російськомовного міського населення. У середині 1920-х рр. ЦК КП(б)У ухвалив низку рішень, спрямованих на подальший розвиток українізації та нейтралізацію проявів російського шовінізму.

Соціальне коріння російського шовінізму на Україні залягає в товщі російського міського міщанства (буржуазії) та в інтелігентсько-спецівському прошарку.

При цьому треба підкреслити, що російський шовінізм на Україні має міцну підтримку в масах російського міщанства поза Україною. За його спиною старі, далеко не вижиті забобони щодо “українського діалекту”, щодо переваги російської культури і т. ін. (розмови про переваги російської культури і висування положення про неминучість перемоги більш високої російської культури над культурою більш відсталих народів – українського, азербайджанського, киргизького та ін. – є не що інше, як спроба закріпити панування “великоросійської національності”) – говорить постанова XII з’їзду РКП(б)).

Партія мусить вести рішучу боротьбу і у власних рядах, і в пролетарських масах проти забобонів російської та русифікованої частини пролетаріату, проти перекручень інтернаціоналізму, проти псевдоінтернаціоналізму, русотяпства, шовінізму. ...Рішуче борючись проти пережитків російського шовінізму, що є головною перешкодою до розв’язання національного питання, партія мусить водночас боротися і проти українського шовінізму, [ 38; c. 313-314 ].

Постанова ЦК КП(б)У про використання цінностей колишньої Києво-Печерської лаври (21 грудня 1933 р.)

Культурна революція, проголошена більшовиками після захоплення влади, передбачала не тільки розвиток освіти, ліквідацію неписьменності та підвищення культурно-освітнього рівня простого населення, але й боротьбу з релігією як основним конкурентом у здійсненні ідеологічного впливу на масову свідомість. У 1920-1930-ті рр. влада масово закривала церкви та монастирі, а їхнє майно конфісковувала на користь держави.

1. Створити комісію в складі голови т. Дудника, заступників голови т.т. Козубовського і Багрія (директор Музейного Містечка) і представників від Київського Облвідділу ДПУ1 і Київської контори Держбанку.

Наркомпросу забезпечити участь кваліфікованих експертів у роботі цієї комісії.

2. Доручити комісії у 2-х місячний термін вилучити цінні фонди, що залишилися в Музейному Містечку і передати їх на зберігання Київській конторі Держбанку.

3. Запропонувати комісії в 3-х місячний термін переглянути всі вилучені цінності з метою виявити дублети експонатів, які не мають історико-художнього значення, і передати їх для реалізації в загальнодержавному порядку.

4. Зобов’язати комісію провести з допомогою експертів оцінку і класифікацію вилучених цінностей.

5. Запропонувати Наркомпросу забезпечити відтворення копій найцінніших експонатів, переданих на зберігання Держбанку, для експозиції їх у музеях УРСР і СРСР, [ 26; c. 310 ].

Лист жителів с. Лютеньки Гадяцького району Харківської області до голови РНК СРСР В. Молотова про необхідність охорони Успенської церкви (15 вересня 1937 р.)

Знищення пам’яток культури та історії українського народу викликали невдоволення та опір з боку пересічних громадян. Намагаючись відстояти дідівську спадщину, вони зверталися зі скаргами до найвищих посадовців країни.

Фашистські варвари Франко знищують культурні і історичні пам’ятки іспанського народу.

В селі Лютеньки Гадяцького району Харківської області вороги народу хочуть знищити велику історичну пам’ятку – бувшу Успенську церкву. Їй 300 років. Такої немає на всій території Харківської і Полтавської губерній. Вона кам’яна, має велику красу. Вона витримала облогу шведів. На протязі трьохсот років її жаліли. Ми не церковники, але знищення великих історичних пам’яток не можна без гніву спостерігати...

Накажіть взяти під охорону цю історичну пам’ятку, Успенську церкву, і відновити частково збиток, щоб не раділи вороги народу, щоб не ширили незадоволення серед народу.

Багато громадян, та горе, що підписатись не можна, бо поламають і понівечать за це. Дайте негайно по телеграфу розпорядження, [ 26; c. 315 ].

З постанови Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У Про обовязкове вивчення російської мови в неросійських школах України(20 квітня 1938 р.)

Розпочата у 1923 р. політика українізації не була припинена або скасована жодним офіційним документом. Проте зі встановленням одноосібної диктатури Й. В. Сталіна та формуванням тоталітарного режиму українізація поступово згорталася. Причина цього полягала у прагненні Сталіна до централізації політичної влади та уніфікації суспільного життя. Багато прибічників українізації були оголошені буржуазними націоналістами та репресовані. Уже наприкінці 1930-х рр. українська мова фактично втратила статус державної в УРСР.

...Виходячи з рішення Ради Народних Комісарів Союзу РСР і Центрального Комітету ВКП(б) “Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей”, Рада Народних Комісарів УРСР і Центральний Комітет КП(б)У постановляють:

1. 3 1 вересня 1938 р. ввести викладання російської мови як предмет вивчення по всіх неросійських школах України.

2. Вивчення російської мови почати по всіх початкових школах з II класу, а по всіх неповних середніх школах – з III класу.

3. Встановити такий обсяг знань російської мови для учнів початкових, неповних середніх і середніх неросійських шкіл:

а) учні, що закінчують початкову школу (4 класи), повинні одержувати такий запас російських слів, який дозволяв би їм зрозуміти просту розмовну мову, вільно розповідати російською мовою про знайомі їм явища оточуючого життя, володіти елементарними навичками читання і письма російською мовою;

б) учні, що закінчують неповну середню школу (7 класів), повинні вміти вільно і правильно висловлювати свої думки російською мовою як усно, так і на письмі, мати навички самостійного користування книжкою, яка відповідає їх віку, знати основи російської граматики і синтаксису і на деяких прикладах бути обізнаними з російською літературою;

в) учні, що закінчують середню школу (10 класів), повинні знати основні закони і правила російської мови, уміти вільно читати, тобто розуміти художню і наукову літературу, усно і на письмі викладати зміст прочитаного і свої думки правильною російською мовою…

Передбачити в програмах з російської мови для V-VІІ класів вивчення, в порядку літературного читання, кращих зразків художньої російської літератури…

8. Внести викладання російської мови як предмета вивчення в бібліотечних, політосвітніх школах і школах освіти дорослих…

10. Встановити, як правило, що викладання російської мови в початкових школах повинно провадитися учителями, які володіють рідною мовою учнів.

11. Запропонувати Народному комісаріатові освіти УРСР з осені 1938 р. при вчительських, педагогічних інститутах і університетах організувати аспірантуру для підготовки кадрів наукових працівників в галузі російської мови; в учительських інститутах.., [ 39; c. 262-265 ].

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.