7.4. Українська культура в першій половині хіх ст.

Витяг з поданого В. Н. Каразіним⁵ на розгляд Харківському дворянському зібранню проекту заснування Харківського університету (29 серпня 1802 р.)

У міру розвитку держави все більш відчутним ставав дефіцит кваліфікованих фахівців: управлінців, юристів, медиків, вчителів, учених тощо. Для задоволення величезних потреб Наддніпрянщини у них, представник дворянського самоуправління Харківської губернії В.Н. Каразін виступив з пропозицією заснування класичного університету.

1. Університет належатиме до числа вищих училищ в імперії, призначених для готування юнацтва до громадських державних посад, шляхом пізнавання властивостей кожної.

2. На цій підставі в Харківському університеті викладатимуться всі науки, які відкривають шлях до достойного посідання місць у різних званнях громадянина і вірнопідданого…

3. Таких відділів у Харківському університеті має бути дев’ять, які відкриються не відразу…

24. Харківський університет може приймати в студенти шляхом екзаменів учнів з губернських народних училищ… таким способом він може впливати на освіту і користь всього південного краю Росії, [ 101; c. 683 ].

Уривок з оголошення ради Київського університету про його відкриття (липень 1834 р.)

Після придушення польського національного повстання 1830-1831 рр. царський уряд закрив Кременецький ліцей, а його матеріальну базу перевів до Києва, де у 1834 р. був створений університет святого князя Володимира. Він став другим після Харківського університету (1805 р.) вищим навчальним закладом в Наддніпрянщині. За задумом влади, Київський університет мав сприяти русифікації Правобережжя, але невдовзі перетворився на осередок українського національного руху.

…Затверджений в цьому краї університет, перетворений з Волинського ліцею, призначений переважно для навчання юнацтва губерній Київської, Волинської і Подільської; спадкова увага жителів їх до користі освіти і на майбутні часи зміцнила добробут учбових закладів цього краю.

Місцем заснування цього закладу обрано місто Київ, столицю святого рівноапостольного князя Володимира, де вперше засяяло і звідки розлилося по всій древній Росії світло істинної віри. Хай це обрання провіщає успіхи розсадника освіти, в дусі благочестя і моральності.

Засновуваний університет названо імператорським університетом Володимира, на честь великого просвітителя Росії і удостоєний прийняття під особливе покровительство його імператорської величності.

Університету Володимира даровано всі права і привілеї, які надано іншим університетам у державі. Йому привласнено всі прибутки з мило¹ і капіталів, пожертвуваних дворянством та іншими станами Київської, Волинської і Подільської губерній для Волинського ліцею і Київської гімназії; по недостачі цих коштів милостивіше наказано збільшити їх значними асигнуваннями із загальних державних прибутків, відповідно до потреб на утримання університету, [ 99; c. 133-134 ].

З розпорядження попечителя Київського учбового округу ректору Київського університету про встановлення таємного нагляду за викладанням в університеті (30 листопада 1834 р.)

Економічний, політичний, культурний розвиток українських земель у складі Російської імперії усе більше вимагав високоосвічених людей. З цією метою в Україні було відкрито ряд університетів, що відразу стали центрами освіти та науки. Однак острах перед поширенням вільнодумства вимагав від влади встановлення жорсткого контролю над ними.

Беручи до уваги умови тутешнього краю, я вважаю потрібним запропонувати вашому високоблагородію доповісти негайно до мого відома про такі обставини:

1. Коли б в лекції панів викладачів університету міг вкрастись хибний напрям, протидіючи вірі, моральності, покірності властям і викликання любові до якоїсь вітчизні, відділеної перекрученими думками від спільної улюбленої вітчизни, для цього я покладаю на вас ретельний, але таємний нагляд за викладанням університетських лекцій.

2. Коли б на нарадах університетських присутствених місць міг вкрастися дух непокори властям і протидія планам уряду.

3. Коли б ви з свого боку помітили особисті недозволені вчинки членів університету або зв’язки їх з людьми заслуговуючими чи підозрілими.

4. Про всі наради університетських присутствених місць, які мають в собі явне або приховане політичне питання, як по університету, так і по училищах округу, попередньо пропозиції про те на обговорення зазначених присутствених місць я вас прошу доводити про це до мого відома.

5. Про всі виявлені розбіжності і протидії в училищах округу, як-то, між начальством училищ і вчителями, між директором та інспектором й інше.

6. Про всі ті випадки, які хоч і не згадуються в цій пропозиції, але які, з міркувань умов краю, здавалися б вам досить важливими і заслуговуючими на особливу увагу.., [ 28; c. 166 ].

Витяг з постанови ради Петербурзької академії мистецтв про нагородження Т. Г. Шевченка (27 вересня 1840 р.)

Чимало українських митців здобули освіту в навчальних закладах Росії, зробивши вагомий внесок у розвиток її культури. Одним з них був Т.Г. Шевченко. Він став відомим не лише як майстер слова, а й живописець, за що був відзначений Петербурзькою академією мистецтв.

Ст. 5. Ухвалено: записати в журнал цих Зборів імена учасників, удостоєних за подані роботи нагороди срібними медалями: 2-ї гідності Тарас Шевченко за першу його роботу з живопису олійними фарбами – картину “Хлопчик – жебрак, який дає хліб собаці”, а також, оголосити йому похвалу.., [ 28; c. 168 ].

Динаміка кількості та соціального складу учнів у школах Чернігівської губернії на початку XIX ст.

Остаточне покріпачення українських селян наприкінці XVIII ст. призвело до згортання мережі парафіяльних початкових шкіл та поширення неписьменності. Через високу плату та станові обмеження, освіта була доступна лише вихідцям із привілейованих та заможних верств населення (дворян, купців, міщан, іноземних колоністів).

Роки	Дворяни	Різночинці і приказні	Купці	Міщани	Селяни	Духовенство	Іноземці	Солдатські діти	Разом	Загальне число учнів разом з учнями семінарії	Відношення учнів до жителів
1800 1801 1802 1803 1804 За 5 років	345 384 372 401 454 1 870	17 13 53 45 40 170	60 40 50 68 72 274	68 79 64 94 77 382	47 52 42 39 73 235	13 11 11 15 12 65	1 17 26 31 29 105	10 8 8 8 4 47	561 604 628 701 761 3 142	849 892 926 989 1 049 4 594	1:588 1:560 1:539 1:505 1:478 -

[ 101; c. 684 ]

Уривок з праці Г. Ф. Квітки-Основ’яненка “Історія театру у Харкові”

Культурний розвиток України ХІХ ст. неможливо уявити без театру. Початок його становлення можна віднести до більш ранніх епох, однак у ХІХ ст. він формується як професійний. Завдяки сприянню небайдужих до цього виду мистецтва людей, в Україні з’являються перші професійні трупи, постійні театральні приміщення, запрошуються відомі митці. Найвідомішими театральними центрами стають Харків і Полтава.

Чутки про харківський театр поширились далеко. Порядок, побудова були відмінні, прибутки дуже хороші, і як витрати були невеликі, то й капітал театру значно збільшився. Не було на що витрачати гроші: п’єси тодішнього часу були невигадливі, з діючих на сцені акторів на жалуванні були два вільні актори і три актриси. …Бенефісів не існувало. Музика і весь обслуговуючий персонал по театру були дарові, з присяжних казенної палати і сторожів інших судів. Гардероб був постійний, з невеликими поправками і додатками з китайки, ста меді і мішури, і то під час нової п’єси, які, треба сказати, ставилися рідко.

За чутками, що поширювалися, прибув до Харкова відставний придворний актор Константинов, і на його пропозицію взяти театр на власний кошт публіка погодилась. До тих акторів і актрис, які вже були при театрі, він додав ще привезених з собою. Трупа була невелика – шість акторів і три актриси, але вони були згуртовані якнайкраще; сцену почали застилати сукном. Актори виступали в розкішних французьких каптанах, вигаптуваних золотом, блискітками, камінням, заближчали ґудзики, пряжки і що за розкіш! Декорації не тільки поновлені, але і написані нові: вулиці з величезними будівлями, яким і кінця не видно; ліс – немов живий, непрохідний; кімната з колонами, карнизами і пишними дзеркалами, друга кімната скромніша, але маленька. А як були здивовані глядачі, коли в одній п’єсі, за змістом, діюча особа раптом провалилася під підлогу, ніби земля пожерла його!.. От штука! Три дні заповнювало всіх це диво!...

В 1813 році ставилися вистави, але тільки під час ярмарків, приїжджою трупою Калиновського, поганого актора, але людини, яка тримала собі на умі. Часто перед початком вистав, актори, одягнувшись, не хотіли виходити на сцену без одержання належного за місяць жалування. Години дві публіка чекала, поки вони між собою сторгуються. Втручалося начальство, і виникали кумедні сцени. Підготовлена була опера «Земіра і Азор». Азор в повному костюмі, обшитий хутром, пір’ям, з потворною головою, вимагає від власника жалування; власник обіцяє видати після спектаклю, коли прийме збір. Азор не погоджується; поверх свого потворного костюма одягає шинель і йде додому, чекаючи, що гроші обов’язково пришлють йому. Наказують силою привести Азора. Його ведуть примусово. Народ юрбою супроводить його, вигукуючи, що дику людину спіймали і т. д.

За збором наглядає поліцейський чиновник. Після закінчення спектаклю він ділить касу між акторами, але не може задовольнити всіх претензій. Власник в розпачі, – йому немає за що купити рум’ян для актрис.

Наїзди цієї трупи з героїчними п’єсами завдавали начальству самий клопіт, а публіка, крім сцен, подібних до описаних вище, зовсім не думала про допомогу тимчасовим бідним героям, бідним у всьому і навіть у гардеробі. Як ось появляється п. Штейн, учитель танців. З усіх вільних театрів він запрошує кращих акторів з Москви, трупи Лознякова, актрис і ставить чудові вистави. Добір нових п’єс, постановка з великою старанністю, витратами, навіть з розкішшю для провінціального театру передрікали йому успіх. А незабаром він випрошує хлопчиків і дівчаток прямо з села і через місяць, на закінчення спектаклю, ставить власні балети: “Принцеса Карарська”, “Пігмаліон”, “Чарівна флейта”… Штейн знову заохотив публіку до театру, і тоді, в 1816 році, збудував він теперішній театр.

З часом у трупі Штейна появився у нас вперше М.С. Щепкін, який прибув з Курська. Не у гнів декому сказати, його ніхто не наставляв і не навчав: таланта, подібного до Щепкіна, не можна зробити, він сам народжується і часто буває невідомий своєму хазяїну – до якогось часу. Ми всі, хто не бачив навіть провінціальних театрів, у Щепкіна почали розуміти, що є і який повинен бути актор.., [ 28, c. 183 ]?