Тема 8. Україна в другій половині хіх ст.

План

8.1. Скасування кріпосного права, буржуазно-ліберальні реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. та їхні наслідки

8.2. Промисловий переворот другої половини ХІХ ст.

8.3. Розвиток західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської імперії

8.4. Розвиток культури на українських землях у другій половині ХІХ ст.

8.1. Скасування кріпосного права, буржуазно-ліберальні реформи 60-70-х рр. Хіх ст. Та їхні наслідки

Кількість селянських виступів у Російській імперії (1857-1869 рр.)

Загальна ситуація в Російській імперії у першій половині ХІХ ст. поступово загострювалась. Економічна криза, спричинена кризою феодально-кріпосницьких відносин, призводила до організованих селянських виступів. Перебуваючи на межі революції, імператор приймає рішення про необхідність проведення реформ.

Рік	Кількість виступів	Частота застосування збройних сил для придушення виступів
1857	100	41
1859	161	64
1860	186	41
1861 (січень-травень)	1889	937
1862	844	450
1863	509	185
1864	156	70
1866	91	35
1868	60	14
1869	65	7

[ 93; c. 9-10 ]

Витяг із Загального Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності (19 лютого 1861 р.)

Невдоволення широких верств населення існуючою системою феодально-кріпосних відносин та самодержавством у середині 1850-х років змушує російського імператора Олександра ІІ (1855-1881 рр.) провести низку реформ, спрямованих на модернізацію країни. Першою і найбільш вагомою з них стала відміна кріпосного права. Відтепер селяни ставали вільними та повноправними членами суспільства. Ці зміни дали відчутний поштовх до подальшої модернізації суспільно-політичного та економічного життя імперії.

1. Кріпосне право на селян, оселених в поміщицьких маєтках, і на дворових людей скасовується назавжди, в порядку, зазначеному в цьому Положенні і в інших разом з ними виданих Положеннях і Правилах...

3. Поміщики, зберігаючи право власності на всі належні їм землі, надають за встановлені повинності в постійне користування селян садибну їх осілість і, крім того, для забезпечення їх побуту і для виконання їх обов’язків перед урядом та поміщиком ту кількість польової землі й інших угідь, яка визначається на підставах, зазначених в місцевих Положеннях...

8. Поміщики, наділивши селян в постійне користування за встановлені повинності землею, на підставі місцевих Положень не зобов’язані надалі ні в якому разі наділяти їх будь-якою додатковою кількістю землі.

9. Після набрання чинності цього Положення знімаються з поміщиків: 1) обов’язки по постачанню продовольства та опікуванню селян; 2) відповідальність за внесення селянами державних податей і виконання ними грошових та натуральних повинностей; 3) обов’язок клопотатися за селян у справах цивільних і кримінальних...; 4) відповідальність за них у всіх казенних стягненнях, як-от: штрафах, митах та ін…

17. Селяни, які вийшли з кріпосної залежності, утворюють в справах господарських сільські громади, а для безпосереднього управління і суду об’єднуються у волості. В кожній сільській громаді і в кожній волості громадськими справами керують громада та її виборні на основах, викладених у цьому Положенні...

23. Селянам, які вийшли з кріпосної залежності, надається право нарівні з іншими вільними сільськими жителями і з додержанням встановлених в загальних законах і в цьому Положенні правил: 1) провадити вільну торгівлю, дозволену селянам, без взяття торговельних свідоцтв і без сплати мита...; 2) відкривати і утримувати на законній підставі фабрики і різні промислові, торгівельні та ремісничі підприємства...; 3) записуватися в цехи, займатися ремеслами в своїх селищах і продавати свої вироби як у селищах, так і містах...; 4) вступати в гільдії, торговельні розряди і відповідні їм підряди...

59. Поки селяни залишаються зобов’язаними поміщикові, на землі якого вони оселені, сільський староста повинен: селян, які виконують “іздельну” повинність¹, наряджати на роботу, а з оброчних стягувати оброк, відповідно до вимоги поміщика, обґрунтованої правилами Місцевих Положень, і взагалі негайно виконувати законні вимоги поміщика під свою особисту відповідальність, згідно з виданими про селян Положеннями...

149. Поміщик має право нагляду за додержанням громадського порядку і громадської безпеки на території належного йому маєтку…

151. Селяни, оселені на землі поміщика, зобов’язані захищати його і його домашніх від усяких насильницьких дій, зазначених в пунктах 1 та 2 ст. 150, а також надавати їм допомогу при раптових громадських лихах (п. 3, ст. 150), для усунення яких потрібна одночасно велика кількість робочої сили. Для цього в разі небезпеки як сільське начальство, так і селяни повинні з’являтися на допомогу навіть і без виклику їх поміщиком…

158. Поміщикові протягом перших дев’яти років після затвердження цього Положення надається право, якщо він визнає перебування якого-небудь селянина в громаді шкідливим або небезпечним, запропонувати самій громаді виключити цього селянина і віддати його в розпорядження уряду. В разі незгоди громади з позицією поміщика він може звернутися про це з проханням в повітове мирове зібрання для подання губернському в селянських справах присутствію…

187. Кожна сільська громада як при общинному, так і при дільничному або подвірному (спадковому) користуванні землею відповідає круговою порукою за справне відбування казенних земських і громадських повинностей кожним з її членів, [ 93; c. 249 ].

Уривок з Положення про викуп селянами їхніх садиб та польових угідь (19 лютого 1861 р.)

Звільнивши селян від кріпосної залежності, влада відразу надала їм можливість викупити власний наділ у поміщика. Утім, розміри викупних наділів на Лівобережжі та Півдні були скорочені, а вартість землі була вища за ринкову. Тож селяни, викуповуючи землю, фактично купували власну свободу. Більшість селян для цього брали позику в держави. Виплати викупних платежів та відсотків за ними розтягнулися на десятиріччя і були скасовані тільки у 1906 р. указом імператора Миколи ІІ.

3. Придбання у власність селянами разом з садибою осілістю польових земель і угідь, відведених їм в постійне користування, допускається не інакше, як за згодою поміщика...

64. В разі купівлі селянами у власність їх наділу за взаємною добровільною угодою з поміщиком, як без сприяння, так і при сприянні уряду, сума платежу за куповані землі не обмежується ніякими певними розмірами, а залежить тільки від розсуду сторін, які домовляються; сприяння при цьому з боку уряду полягає тільки у видачі під куповані землі певної викупної позики, у встановлених для неї в ст. 65 і 66-й розмірах.

65. За основу для визначення розміру викупної позики береться грошовий оброк, призначений з селян на користь поміщика по уставній грамоті (на підставі Місцевих Положень про поземельне влаштування селян, поселених на поміщицьких землях), за наданий селянам у постійне користування садибний і польовий наділ. Якщо купується не повний по уставній грамоті наділ, а частина його, то для визначення покупної позики зазначений оброк знижується відповідно до зменшення при цьому наділу і згідно з правилами, встановленими у згаданих Місцевих Положеннях, для обчислення грошових оброків.

66. Зазначений у попередній статті річний оброк за куповану землю капіталізується з шести процентів, тобто множиться на шістнадцять і дві третини. З обчисленої на цій підставі катальної суми призначається в позику селянам для видачі поміщикові... певна частина, а саме:

1) під час купівлі у власність селянами повного, по уставній грамоті, наділу – чотири п’ятих (тобто 80 коп. за карбованець);

2) під час купівлі наділу зменшеного... три чверті (тобто 75 коп. за карбованець)...

113. Селяни, які придбали у власність землю за допомогою викупної операції, зобов’язані вносити в казну щорічно взамін належного поміщикові за цю землю оброку по шість копійок на карбованець з призначеної урядом викупної позики аж до погашення її. Такі платежі звуться викупними.

114. Викупна позика погашається внеском викупних платежів протягом сорока дев’яти років з дня видачі позики, [ 93; c. 165-166 ].

Уривки з рапортів контр-адмірала Унковського імператору Олександру II про виступ селян села Безуглівки Ніжинського повіту Чернігівської губернії проти умов селянської реформи 1861 р. (3-6 квітня 1861 р.)

Несправедливі, грабіжницькі умови селянської реформи, зокрема необхідність платити оброк та ходити на панщину до викупу власного наділу, викликали обурення з боку селян. Хвиля заворушень прокотилася по Україні протягом 1861-1863 рр. Найчастіше селяни відмовлялися виконувати повинності на користь колишніх панів.

Після оголошення в повітах Чернігівської губернії всемилостивішого вашого маніфесту, який відбувся в 19-й день лютого цього року, в с. Безуглівці (Ніжинського повіту) селяни заявили, що не підуть виконувати панщину і повинність. Однак вже на третій день порядок, здавалося, відновився, тому що селяни переконані словами справника¹, прийшли до нього з проханням про помилування і з обіцянкою підкорюватися.

Незважаючи на це, через тиждень ці ж селяни, кількістю 700 душ, знову порушили спокій: вони відмовились працювати на поміщиків, але вже більш уперто. Всі заходи переконання, всі намагання були марними. Безуглівські селяни, твердо вирішивши не відбувати повинностей поміщикам, почали розсилати своїх агентів у сусідні селища з наміром поширити непокірність в якомога більших розмірах і почасти досягли мети, бо протягом 5-ти днів до їх думки приєдналося ще близько 2 600 душ.

29 березня начальник губернії відправив в с. Безуглівку штаб-офіцера корпусу жандармів з тим, щоб він вплинув на селян. Тим часом одержана після від’їзду жандармського штаб-офіцера звістка була далеко не заспокійлива. Тоді, після наради з начальником губернії, я відправився в Безуглівку і на місці переконався в дійсному напрямку поглядів селян: землю, яка є в їх користуванні, вони вважають своєю власністю, і ця думка до того засіла у них в голові, що вони готові відстоювати її, хоч би й довелося заплатити життям за цю впертість. Мої слова не мали бажаного успіху і, судячи по характеру народу, не можна не побоюватись швидкого розповсюдження зарази у всьому повіті. Тому, вичерпавши всі заходи переконання, я дав селянам ще 3 дні на розмірковування... для полегшення збору 3-х батальйонів резервної дивізії 5-го армійського корпусу, розташованих в повітах: Ніжинському, Борзненському і Козелецькому…

До прибуття нашого в Безуглівку, пункт цей був оточений військом. Громади зустріли нас поважливо, але на всі умовляння, досить тривалі, висловлені князем Голіциним, повторені священиком і пронятими, уперто і грубо відповідали, що не хочуть і не будуть працювати на поміщиків. Коли ж почали забирати призвідників, то весь натовп вчинив відвертий опір озброєній силі і з вигуком “Громади, вперед” кинувся на солдатів... рішено було силою розділити натовп на кілька частин; внаслідок цього деякі селяни почали приєднуватись до 5-ти чоловік, які напередодні заявили про покірність; а значна більшість продовжувала чинити опір. Виникла необхідність вдатися до тілесного покарання як до останнього засобу. Цей захід, вдало використаний, мав вирішальний успіх; кількість покірних миттю почала збільшуватись, і певна помірність в покаранні стала можливою. Селяни самі видали призвідників, з яких велику кількість тут же було заковано, а про арешт відсутніх зроблено розпорядження, [ 98; c. 288 ].

Витяги зі статуту про судову реформу (1864 р.)

У 1864 р. почалася реформа судової системи Російської імперії, за якою скасовувалися станові суди, запроваджувалася гласність судових засідань, приватна адвокатура, суд присяжних. На думку багатьох фахівців, судова реформа була однією з найпослідовніших буржуазно-ліберальних реформ імператора Олександра ІІ.

1. Влада судова належить: мировим суддям, з’їздам мирових суддів, окружним судам, судовим палатам і урядовому сенату як верховному касаційному суду…

7. Для визначення у карних справах вини або невинності і підсудних до складу судових місць у випадках, зазначених у статуті карного судочинства, приєднуються присяжні засідателі…

19. Мировими суддями можуть бути обрані ті з місцевих жителів, які: по-перше, мають не менше 25 років віку; по-друге, здобули освіту у вищих або середніх учбових закладах, або склали відповідний цьому іспит, або ж прослужили не менше трьох років на таких посадах, при виконанні яких могли набути практики у веденні судових справ, і, по-третє, якщо при цьому вони самі, або їх батьки, або дружини володіють хоча б у різних місцях, або площею землі…, або іншим нерухомим майном ціною не менше п’ятнадцяти тисяч карбованців, [ 102; c. 203 ].

Уривок зі Статуту про військову повинність (1 січня 1874 р.)

Зазнавши нищівної поразки у Кримській війні (1853-1856 рр.), російський уряд у 1862-1874 рр. провів військову реформу, яка завершилася ухваленням у 1874 р. “Статуту про загальну військову повинність”. Згідно з ним, термін служби скоротився з 25 до 6-7 років. Утім, в армії, як і раніше, панувало офіцерське свавілля. Військова організація тривалий час залишалася становою: офіцери – з дворян, рядові солдати – з селян та бідних міщан.

1. Захист престолу і Батьківщини є священний обов’язок кожного російського підданого. Чоловіче населення, без різниці станів, підлягає військовій повинності...

4. Грошовий викуп від військової повинності і заміна охочим не допускається.

5. Збройні сили держави складаються з постійних військ і ополчення. Останнє скликається тільки за надзвичайних обставин воєнного часу...

10. Вступ на службу за призовом вирішується жеребом, який витягується раз на все життя. Особи, що за номером витягнутого ними жеребу не підлягають вступу в постійне військо, зараховуються в ополчення.

11. До жеребу закликається щороку один тільки вік населення, а саме: молоді люди, яким з 1 жовтня того року, коли провадиться набір, минув 21 рік.

12. Особам, які мають певну освіту, дозволяється відбути військову повинність без жеребу як вільноопреділяючим, на основі правил, викладених у главі XII цього статуту...

17. Загальний строк служби в сухопутних військах для тих, що вступають по жеребу, визначається в 15 років, з яких 6 років дійсної служби і 9 років у запасі.

18. Загальний строк служби у флоті визначається в 10 років, з яких 7 років дійсної служби і 3 роки в запасі...

20. Зазначені в попередніх 17 і 18 статтях строки служби встановлюються, власне, для мирного часу; а під час війни ті, що перебувають у сухопутних військах і в флоті, зобов’язані залишатися на службі доти, поки того вимагатиме державна потреба...

36. Державне ополчення складається з усього чоловічого населення, яке не перебуває в постійних військах, але здатне носити зброю від призовного (ст. 11) до 43-річного віку включно. Від призову в ополчення не звільняються до цього віку і особи, звільнені з запасу армії та флоту, [ 102; c. 209 ].

Уривок з донесення волинського губернатора міністру внутрішніх справ про боротьбу селян містечка Левкова за збільшення наділів до 20 десятин¹ на двір (28 червня 1870 р.)

На відміну від Лівобережної та Південної України, де після скасування кріпосного права селянські наділи були зменшені, на Правобережжі передбачалося їх збільшення. У такий спосіб влада прагнула привернути на свій бік польське населення, що часто ставало ініціатором виступів. Проте поміщики та місцева влада не квапилися. Це викликало невдоволення з боку селян і, як наслідок, заворушення.

Внаслідок розпорядження губернського по селянських справах присутствія Житомирський мировий з’їзд², при участі Уварова, 24 квітня цього року виїжджав у м. Левков для розслідування справи про недодану селянам інвентарну¹ землю, але доручення це виконати не міг, оскільки сторони не дійшли згоди, і переважно селяни, які виставили умови, що не можна було виконати, а саме: щоб їм було відведено по 20 дес. на кожний двір, так і тому, що вони під різними приводами ухилялись від показу інвентарних наділів.

Потім з’їзд після зняття землеміром на план селянських земель цього користування, вказаного селянами, 4 червня вдруге поїхав у м. Левков для перевірки меж інвентарного користування, вказаних і знятих на план у 1866 р., але при тому селяни відмовились вказати на місці позначені межі, їх уповноважені на запитання, поставлені членом присутствія і головою з’їзду, не хотіли відповідати і заявили, що ні на які перевірки не підуть внаслідок заборони “громади”, яка боїться бути, як раніше, обманутою. Напередодні, 3 червня, прибув у м. Левків, за дорученням губернського управління, землемір Саранчов для перевірки на прохання поміщика Короєва землі в Левківському маєтку. Саранчов зажадав від волосного правління, щоб до нього прислали 2-х чоловік понятих і 2-х повірених за ухвалою громади, але волосне правління йому в цьому відмовило…

При цьому непослух селян, яких підтримав старшина Левківської волості, набрав таких розмірів, що вони наважились в присутності голови з’їзду, члена присутствія і мирового посередника висловити, що “їх обдурювали і можуть тепер обдурити і тому вимагають царського наділу”. Потім 5 числа цього місяця прибув у м. Левків на запрошення землеміра Саранчова пристав² 5 стану, щоб бути присутнім під час межових робіт, і, дізнавшись від Саранчова, що селяни відмовились обирати повірених і призначити понятих, наказав зібрати сільський сход, якому пояснював і кілька разів читав закон, що зобов’язував їх задовольняти подібного роду вимоги, але всі умовляння пристава успіху не мали…

За наказом генерал-майора Галлера 9 числа в Житомир були викликані 12 чоловік селян з шанованих і впливових членів левківської селянської громади для того, щоб їм зробити необхідне напучення. Але і цей захід не дав очікуваних наслідків, як це видно з акта, укладеного 14 червня приставом 5 стану. На сільському сході, зібраному приставом за наказом справника, були прочитані і пояснені причетні до справи узаконення, але селяни з великим зухвальством і неповагою до закону відмовились виконати вимоги місцевої влади…

Галас, зухвальство, неповага до закону і властей доходили до таких крайніх розмірів, що пристав хотів було переписати всіх, що були на сході, і заарештувати зачинщиків, але це ще більше схвилювало юрбу, і, щоб уникнути поганих наслідків, пристав наказав випустити натовп, який вже було почав ламати двері; з натовпом пішли і зачинщики. Потім за дорученням губернатора 15 червня відправився у Левків голова Житомирського мирового з’їзду, який у своєму донесенні повідомив, що, прибувши у м. Левків, він наказав сільському старості зібрати сход, на який на перше його запрошення прибуло понад сто чоловік. Коли він вийшов говорити з громадою, селяни стояли без шапок і на привітання відповідали ввічливо. Весь час, доки він умовляв громаду виконувати вимоги поліції, ніхто з селян навіть не підвищив голосу. Селяни пояснили йому, що громада готова призначити двох чоловік для того, щоб вони вказали межі, але просили, щоб їх не приводили до присяги, власне, тому, що вони бачили приготовлені стовпи і бояться остаточного закріплення теперішнього їх користування, що, вже раз обдурені польськими посередниками, вони бояться довіряти будь-кому і виконають лише волю царську…

26 червня... левківський волосний старшина доніс мировому посереднику, що левківські селяни мають намір відібрати від усіх посадових осіб їх печатки, передати їх адвокату Луці Зозулевичу і ухвалили рішуче не коритись, оголосивши, що скільки б їх не били різками, вони витерплять, але не підкоряться...

Оскільки левківські селяни після призначеного їм строку з повинною не з’явились, я дав розпорядження відправити в м. Левків й розквартирувати там екзекуційним порядком шість рот піхотних військ і півсотні козаків, [ 102; c. 241-243 ].

Витяг зі справ департаменту поліції про селянські заворушення в Україні (1896-1898 рр.)

Боротьба українських селян за землю тривала й після скасування кріпосного права. Не бажаючи визнавати умови деяких реформ, особливо земельної, протягом ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст. селяни активно вступали у конфлікт з поміщиками через спірні земельні ділянки.

По Подільській губернії

1) На початку квітня 1898 р. у Вінницькому повіті селяни не допустили гр. Грохольського обкопати канавами ділянку його лісу, де вони користувались сервітутними¹ правами пасовища; оскільки селяни відкрито не підкорились чинам поліції, що туди прибули викликані дві роти солдатів. Призвідців заарештували і віддали судовим властям, оскільки їх обвинуватили в злочинах, передбачених 262 і 273 ст.

2) 1 і 3 травня 1898 р. в Ямпільському повіті селяни с. Стени вчинили безпорядки: вигнали свою худобу на поля поміщика Собанського, побили його робітників, намагались покалічити сільського старосту і рознесли його подвір’я, причому вчинили опір місцевій поліції і не хотіли підкоритись умовлянням справника і мирового посередника, тому було наказано викликати війська.

Безпорядки виникли через суперечки за ділянку землі.., якою на протязі кількох років користувались селяни і куди тепер Собанський їх не допускає.

За наказом губернатора зачинщиків покарано різками, деяких заарештовано, а 2-х главарів відправлено до в’язниці.

По Харківській губ.

12 червня 1898 р. в Лебединському повіті селяни с. Чупаховки вчинили безпорядки в економії Чупаховського цукрозаводу через спірну ділянку землі, з приводу якої проводиться цивільна справа в Харківській судовій палаті. Економія Чупаховського заводу дала розпорядження викосити в цьому році траву на спірній ділянці, селяни ж вчинили опір і не допустили робітників косити. На місце безпорядків незабаром прибули судовий слідчий, справник і близько 200 чоловік сільської поліції, зачинщиків було заарештовано і порядок відновлено.

По Таврійській губ.

В травні 1898 р. в с. Дніпровка Мелітопольського повіту сталося непорозуміння між селянами і поміщиком Полянським, зв’язане з суперечкою про землю: селяни самоправно вигнали свою худобу на спірну ділянку і вчинили там спаш, [ 102; c. 244 ].